«Хочемо, щоб наша фотографія кричала»
Влада та Костянтин Ліберови про документування війни
Свій шлях у фотографії Костянтин і Влада Ліберови почали 4 роки тому, зосередившись спочатку на творчих та емоційних лавсторі.

На початку війни в Україні змінили вектор своєї роботи, зосередившись на художній документалістиці: їх фотографії з гарячих точок України стають вірусними в соціальних мережах, набираючи сотні тисяч репостів, їх публікують впливові ЗМІ, такі як BBC, Welt, Vogue, Forbes, а також беруть до своїх соціальних мереж Президент України та інші високопоставлені особи.

Ми поспілкувались про об'єктивність у документалістиці, звідки брати ресурс та як відновлюватись.
— На яку аудиторію ви зараз спрямовуєте відзнятий контент?
— Як би це дивно не звучало, але в першу чергу нашу фотографію спрямовуємо на пересічного українця.
У 2015 році я, як і абсолютна більшість українців, забули що у нас в країні йде війна.
І ця війна, яка тривала на той час вже вісім років — ніяк не потрапляла у моє медійне поле.
Я, Влада, поставили собі на меті зробити так, щоб пересічні українці не забували про війну.
Документувати події так, робити таку фотографію, яка не буде просто інформувати, а яка буде намагатися розмовляти з глядачем.
“
Хочемо, щоб наша фотографія кричала.
Показувати біль, піт і сльози, яких вистачає на війні.
— Влада Ліберова
— Висвітлення війни в Україні громадянином України часто сприймається як заангажованість та необ'єктивність жителями ЄС. Чи погоджуєтесь ви з думкою, що українці не обʼєктивні у висвітленні подій в Україні?
— Абсолютно обʼєктивної фотографії не існує. У будь-якому випадку поверх фотографії буде відчуватися особистість автора: його цінності, біль, інтерес тощо.

Якщо взяти до уваги топових закордонних фотографів, які зараз знімають війну в Україні — їх фотографії, навіть з одних і тих самих подій, — будуть різні.

І якщо брати світові тенденції висвітлювання війни — світу все менш цікаві факти, але їх цікавлять відчуття автора від цих фактів.

Тому правильніше буде сказати, що ми всі несемо ПРАВДУ: через призму свого «я», свого бачення, та свого болю.
— Де берете ресурс документувати? Мотивація це, звісно, добре, але її вистачає лише на певний момент
— Повертаючись до відповіді на перше питання: ми з Владою працюємо на українця. Може це трохи зухвало, але вважаю, що наша фотографія виходить за бульбашку військової сфери та може достукатися до умовної дівчини, яка зараз лежить на шезлонгу десь в Одесі й не дати їй забути, в цей самий час — війна триває.

Бо я сам вісім років лежав на тому шезлонгу і не памʼятав, що у нас війна. І саме тому сьогодні ми робимо таку фотографію, яка просто не має меж в медійному просторі. Де б ти не був, ти зупинишся, ти подивишся, і, якщо ми все зробили правильно — ти замислишся.

І якщо ми говоримо про ресурс, то це відчуття цієї місії: постійно давати Українцю відчуття війни. Занурювати людей в окоп. Давати відчути кров, біль, та піт. Щоб хлопці з цього самого окопу ніколи більше не відчували себе самотніми.
— Особистий топ-5 неочевидних речей, які повинен мати документаліст
— Скотч, запас чистих шкарпеток, американський сухпай, зручна сумка, рушник.
А ще ми наче розучились розмовляти про щось інше, окрім війни.
— Як ви відновлюєтесь після поїздок на нуль та що можете порадити документалістам із власного досвіду?
— На цей момент я можу сказати, що не виходить ніяк відновлюватися.
Більш того, коли ми приїздимо до Одеси, де наша світла, простора квартира — то на другий день тебе вже переповнює відчуття «як мене все бісить». Це абсолютно ірраціональне відчуття, яке ні на що не спирається. Але я дивлюсь на людей, які живуть звичайне життя і це ніяк не стикується з тим життям, що ми бачимо на нулі.

Як солдати без ротації вже майже другий рік в окопі, а тут хлопці ходять у зал займатися спортом.

У мене немає пропозицій. Це тільки відчуття, яке переповнює.

А ще ми наче розучились розмовляти про щось інше, окрім війни.

Вже як відзнімемо свято перемоги, поїдемо десь на острова і будемо відпочивати.

А як повернемося — будемо думати, як залишити памʼять про героїв і як допомогти з реабілітацією після війни.
Про діяльність UAPP читайте в розділі проєкти на сайті, а також на офіційних сторінках в Instagram, Twitter та Telegram.