Як та які історії пітчити у міжнародні медіа. Поради від фотографа Саші Маслова

Про пошук тем для міжнародних медіа, роботу з героями для фотоісторій та чому гарний пітч повинен бути трішки схожим на трилер, а так званий холодний пітч — на перше побачення, розповідає фотограф Саша Маслов.

Саша Маслов народився в Харкові. Живе і працює в Нью-Йорку. Його роботи були представлені на різних майданчиках Європи й США. Співпрацює з відомими виданнями, серед яких The New Yorker, The Guardian, The New York Times, Wall Street Journal, Esquire, Forbes та інші. У вільний від роботи час займається своїми персональними проєктами, наймасштабнішим з яких на сьогодні є проєкт «Ветерани», заради якого за п’ять років фотограф побував у більш ніж 20 країнах світу. З початку повномасштабного російського вторгнення документує життя в Україні та працює над авторськими проєктами.

‍

Як пітчити історії у топові міжнародні медіа

Саша Маслов співпрацює з відомими медіа, серед яких The New York Times, The New Yorker, The Guardian, Wall Street Journal тощо, та розповів, як найкраще пропонувати теми та ідеї фотопроєктів для міжнародних ЗМІ. «Види пітчингу історій залежать від того, які у вас стосунки з медіа. Можна написати текстове повідомлення у двох — трьох реченнях або надіслати PDF файл на десять — двадцять сторінок. Якщо пишете вперше до ЗМІ, робите так званий холодний пітч, або подаєтесь на грант чи премію, потрібно детально описати свій проєкт», — радить Саша Маслов. Найлегше пітчити теми через особисті зв’язки. «Я пропоную дві — три історії на тиждень, і зазвичай одну можуть відібрати. Пітчу теми, які мені видаються цікавими та доречними для сьогодення», — каже Маслов.

«До холодних пітчів я готуюсь, як до першого побачення. Усе має бути ідеально — класний ресторан, свічки і краватка, — усміхається Саша Маслов. — Я ніколи не буду робити холодний пітч із двома — трьома реченнями, неакуратно чи через соціальні мережі. Надішлю мейл, у якому буде розлогий файл PDF, підготовлена серія прикладів матеріалів, лінк на схожі історії тощо. Щоб у людини, яка читає пропозицію, було менше бажання сказати, що їй це нецікаво і що я поставився до цього непрофесійно». Холодні пітчі завжди важче готувати, і не варто очікувати від них багато. По-перше, їх можуть просто не прочитати, і по-друге, незнайома людина не має морального зобов’язання відповідати, адже не працювала з фотографом раніше чи не співпрацює зараз на постійній основі.

Для українських фотографів актуальними є події в Україні та різні аспекти життя під час російсько-української війни. «Мене часто запитують, а на чому ж концентрується увага західного глядача в Україні. З моменту початку повномасштабної війни і протягом трьох років теми історій значно змінилися, — наголошує фотограф. — Спочатку був великий інтерес до подій в Україні й було легко пропонувати історії та отримувати ассайнменти». За три роки війни історії починають повторюватись і глядач просто втрачає зацікавленість у темі, особливо у перегляді фотографій. Це відбувається з багатьма війнами чи подіями. «Фотографії з фронту, незалежно від того, що на них відбувається, починають виглядати однаково. Коли дивимось на першу сторінку, наприклад, видання The New York Times, з першого погляду не розуміємо, це знімки з Гази чи з України. Редактор видання це розуміє і, щоб не втрачати глядача, намагається знайти візуально цікавіші історії чи кадри в інформаційних агентствах», — каже Маслов.

У перші місяці повномасштабної війни було дуже багато тем на зразок: айтівець став солдатом, а продавець — волонтером. Потім почалися історії про звільнення територій, життя в окупації, воєнні злочини тощо. У ці моменти варто було пітчити історії, пов’язані зі знаковими подіями. Особливо, якщо мали доступ до цих подій. «Доступ — це своєрідна розмінна монета, яку можна використовувати в пітчах. Наприклад, хочете розповісти історію про загублених тварин, а ваші найкращі друзі мають притулок. У такому випадку можна тему емоційно пов’язати з людиною. Сказати, що друг має прихисток, завдяки якому було знайдено багато тварин», — розповідає фотограф.

Маслов наголошує, що зараз сам намагається зрозуміти, які теми резонують з інтересами західних глядачів. Був сильний спад зацікавленості українськими історіями після початку війни Ізраїлю з Палестиною, президентських виборів у США та подій у Сирії. «Нам потрібно знаходити історії, які б резонували з подіями у світі та з почуттями людей. Наприклад, ви можете розповісти, що відбувається з вами як з автором, як з фотографом чи журналістом. Чудово, якщо маєте доступ до історій з конкретними людьми. Приміром, ви почули цікаву історію в бригаді й знаєте, що вона ще не розказана. Я завжди шукаю такі історії, — говорить Саша Маслов. — Можна пропонувати теми, пов’язані із виборами в Сполучених Штатах. Розповісти, що думають про це українці, як результати виборів сприймаються в соціумі та які можуть бути наслідки. Люди сприймають вибори в США як продовження їхньої долі, визначення ходу війни та персонального життя кожного». Саша Маслов використовує зараз у своїх пітчах саме такий підхід.

‍

‍

Саша зазначає, що є теми, які йому цінні як фотографу та журналісту, і він їх може зробити самостійно, а потім пітчити. Є історії, які він пропонує і чекає, чи відберуть їх для медіа. Бувають випадки, коли Маслов пітчить ідею редакторам вже з декількома відзнятими кадрами. Усе залежить від історії. «Якщо працюю над тривалою темою, грантовою історією, я писатиму тексти сам. Є привілей у тому, щоб все зробити самостійно, тому що тоді є можливість опублікувати її у багатьох виданнях, — пояснює Саша Маслов. — У вас немає прив’язки до видання, яке дає вам завдання. Ви розробляєте історію самостійно і маєте повний контроль за тим, що робите. Коли історія готова, можете пітчити її багатьом виданням».

Коли пропонуєте історію для медіа, варто мати розуміння, як реалізувати цю ідею. «Ніхто не хоче опинитися в ситуації, коли історію відібрали, але автор не зміг її відзняти, — каже фотограф. — Іноді пропоную історію й одразу кажу, що мені потрібна буде підтримка від видання і що не зможу реалізувати цю ідею сам. Якщо розумію, що логістика відпрацьована і в мене є доступ до героїв, тоді пропоную цю історію «під ключ». Якщо її візьмуть, то вже завтра зможу поїхати і знімати. Важливо бути абсолютно чесними з редакторами».

За увагу редакторів потрібно боротися. Зараз у сфері фотографії дуже велика та жорстка конкуренція. «Потрібно бути на видноті — відвідувати портфоліо ревю, фотофестивалі, показувати свої роботи у соціальних мережах. Навіть коли вас часто наймають, потрібно постійно просувати свої роботи», — говорить Саша Маслов.

‍

Які теми чіпляють світову аудиторію

За словами Саші Маслова, у 2022 році історія російсько-української війни була забарвлена лише у чорне та біле — є абсолютне зло та Україна, яка захищається. У наступні фази війни почало з’являтися багато напівтонів. Особливо це помічає західна преса, яка зараз працює в Україні й продовжуватиме працювати після закінчення війни. «Західна преса фактично працює як локальна, тобто вона досліджує речі та помічає теми, над якими зазвичай працюють місцеві медіа, — зазначає Саша Маслов. — Якщо помічаєте локальні історії, які впливають на загальну картину, можна їх пропонувати для медіа. Наприклад, несправедливість чи корупція, або, навпаки позитивні реформи та ініціативи». Завжди плюс — це особисті переживання героя. Саша Маслов наголошує, що завжди намагається розкривати тему через приватні історії людей.

«До складних довгих історій я намагаюсь додати барв трилеру. Розповісти, як герої пов’язані одне з одним та з подіями, — ділиться Маслов. — Найкращий пітч — коли редактор залишається із почуттям голоду і прагне почути всю історію. Коли ви пишете пропозицію, у вас самого повинно виникнути це почуття голоду за завершенням історії. Такий пітч для мене — ідеальний». Саша Маслов пропонує історії, які можна описати декількома реченнями і почати знімати хоч завтра. Проте його улюблений формат — це складні довготривалі історії, у яких потрібно ретельно розбиратись.

«Якщо історії не зацікавлять редакторів спочатку, все одно вони дають своєрідного козиря автору на майбутнє. Люди запам’ятовують історії, навіть у випадку, коли не можуть їх взяти для свого медіа. Для мене пітчинг важливий і у цьому плані», — ділиться Саша Маслов. Він пояснює, що важливо калібрувати історії для різних медіа, тобто розуміти, з якими темами працюють ті чи інші ЗМІ. Приміром, журнал про природу не візьме історію про танки, проте зацікавиться історією впливу підриву Каховської ГЕС на довкілля. «Якщо вас цікавить конкретна тема, у вас болить за неї душа, тоді проводьте дослідження медіа, яким вона може підійти. Класні історії можуть бути непоміченими у великих медіа, вони просто губляться у неймовірній кількості інших історій, — говорить фотограф. — Тому я також намагаюсь пропонувати доволі специфічні історії у менші видання, які можуть приділити їм більше уваги. У менших виданнях такі історії краще знаходять свою аудиторію».

Якщо пітчите історію іноземним виданням, варто пошукати лінії дотику між героями історії та країною, якій пропонуєте тему. Наприклад, якщо маєте історію про французького солдата, який пішов воювати добровольцем в Україну, варто спробувати запітчити цю історію для медіа того міста, з якого походить військовий. У такому випадку потрібно бути впевненим у доступі до героя свого матеріалу та заручитися підтримкою локального французького медіа.

В Україні є теми, висвітлення яких може показувати Україну в негативному світлі. Тому лишається питання, наскільки ці теми потрібно порушувати та публікувати під час війни. «Я часто думаю над цим питанням. Проте не розказувати історії про хвороби соціуму неправильно. Думати про те, що Україні не дадуть зброю через висвітлення у медіа історій, які можуть негативно вплинути на нашу державу, — це зрада принципів журналістики і того, для чого ми робимо цю роботу, — говорить Саша Маслов. — Ми працюємо, щоб покращити соціум. Це персональний вибір багатьох, але я вважаю, що потрібно розповідати історії, навіть якщо вони виставляють Україну в негативному світлі. Ми допомагаємо людям своєю роботою тут і зараз».

Дуже багато проєктів та історій зараз подаються з погляду персональної травми людини, яка пропонує цю тему. «Я здогадуюсь, що такі проєкти можуть в якийсь момент набриднути редакторам і не будуть цікавими аудиторії, — пояснює Саша Маслов. — Ми дуже переживаємо за людей в перші моменти трагедії. Це як бігти до машини, яка щойно потрапила в аварію, і допомагати. Ми дуже хочемо допомогти, коли події тільки починають розгортатися, а потім відходимо і починаємо займатись своїми справами. Така людська сутність. Уявіть, що людина, якій ви допомогли вибратися з палаючої машини, починає приходити зі своїми проблеми до вас кожного дня. Вона починає вам набридати. Схожі історії відбуваються із занадто емоційними пітчами. Я, звісно, не редактор, проте мені видається, що причина саме в цьому».

Головне — знайти класну історію, а потім вже її пітчити. «Спочатку знайдіть класну тему, яка цікава вам і може зацікавити багатьох, доберіть хороших героїв, зрозумійте, чому саме ви будете її знімати, а потім пропонуйте редакторам», — радить Саша Маслов.

‍

‍

‍

Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більдредакторка: Ольга Ковальова
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар