Євген Колесник
commercial
Українська асоціація професійних фотографів (UAPP) у співпраці з Посольством України в Республіці Індія реалізували виставку, відкриття якої відбулося у 2022 році. Партнерами та частковими спонсорами виставки виступили Польський Інститут в Індії, Фармацевтична компанія «Кусум» та представники української громади в Індії.
Головна ідея виставки — продемонструвати жахливі наслідки російської агресії в Україні, боротьбу українців за свободу та їхнє незламне прагнення до миру. Експозиція поділена на дві частини — «темну і світлу». «Темна» частина містить фотографії українських військових фотокореспондентів Мстислава Чернова, Андрія Дубчака та матеріали, надані МЗС України і телеграм каналом «Азов-Маріуполь». У «світлій» частині представлені малюнки українських дітей, зроблені наприкінці 2021 року й передані Посольству в рамках проекту «Діти дітям» керівником Міжнародного благодійного фонду «Україна-Ізраїль-Транзит». У малюнках діти розповідають про свої мрії і висловлюють бажання дружити з однолітками із різних країн світу. Найбільш виразна мрія українських дітей була і залишається незмінною – це мир у рідній країні.
Українська асоціація професійних фотографів (UAPP) у співпраці з Ukrainischer Verein Mainz e.V. та фотографом Давидом Ямпольським реалізували фотовиставку, присвячену трагедії вторгненню Росії в Україну. Вона була презентована у 2022 року в галереї Gutleut, у місті Майнц, Німеччина.
До організації виставки також долучилися Київська фотошкола та Національне товариство фотохудожників України.
«…Образи нещадної руйнації, жахливої війни росії проти України. «Це був наказ, вибачте», — написано на стіні в Бучі. До і після стріляли з танків по хатах, ґвалтували та катували жінок та дітей. Також наказ?..»
В експозиції були представлені роботи фотографів Мстислава Чернова, Костянтина Сови, Володимира Оглобліна, Олександра Звіра, Макса Левіна, Мар'яна Кушніра, Євгена Малолєтки, Сергія Михальчука, Юрка Дячишина, Олексія Фурмана, Саші Маслова.
Українська асоціація професійних фотографів (UAPP) у співпраці з Українським студентським товариством «Січ» та Почесним консульством України у Ґраці реалізували ряд фотовиставок, присвячених вторгненню трагедії Росії в Україну. Експозиція була представлена у приміщеннях Ґрацького університету імені Карла-Франца та Технічного університету Ґраца.
В експозиції були представлені фотографії, зроблені українськими документалістами від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Пронизливі та шокуючі кадри, що показують жахливі руйнування в українських містах та тисячі поламаних людських доль. Ці світлини допомагають зрозуміти, як війна може вплинути – і вже впливає – на цілу Європу.
Українська асоціація професійних фотографів (UAPP) у співпраці з Посольством України в Республіці Кіпр реалізували ряд виставок «Tragedy of the 21st century in the centre of Europe», які відбулися у містах Нікосія, Сотіра та Ларнака.
Страшні та жорстокі картини війни, які представлені глядачеві — це реальність, у якій український народ живе постійно. Реальність, у яку важко повірити в 21 столітті. Винищення міст та селищ, ракетні та артилерійні обстріли житлових кварталів, тисячі загиблих та закатованих мирних жителів, тисячі військових, які поклали своє життя за визволення України. Цей кошмар триває. І Україна потребує величезної підтримки світової спільноти, аби здобути перемогу у цій безжальній війні та відновити своє право на вільне життя та демократичні цінності.
У експозиції були представлені світлини Мар'яна Кушніра, В'ячеслава Ратинського, Олексія Фурмана, Аліни Смутко, Макса Левіна, Катерини Москалюк, Сергія Михальчука, Сергія Коровайного, Павла Дорогого, Юрка Дячишина, Євгена Малолєтки, Мстислава Чернова.
Українська асоціація професійних фотографів (UAPP) у співпраці з Товариством українців у Фінляндії, медіа-проєктом Ukraїner та окремими фотографами реалізували виставку «Ціна свободи», відкриття якої відбулося у 2022 році на Центральному залізничному вокзалі Гельсінкі.
Українці платять високу ціну за свободу своєї країни. І захисники на передовій, і мирні жителі у своїх містах і селах змушені проходити крізь жахіття війни. Українці втрачають свої домівки і своїх близьких. Війна приносить тривогу, руйнування, розлуку й страждання майже в кожну родину. Для багатьох мирне життя залишиться лише у спогадах.
Ця виставка — про людську ціну російської агресії в Україні. Світлини розказують історії про горе та втрати, а також про взаємодопомогу та спільний опір. Експозиція також містила зображення України до вторгнення, щоб нагадати, як легко війна може зруйнувати мирне життя навіть у європейській країні у 2022-му році.
В експозиції виставки представлені світлини Юрка Дячишина, В'ячеслава Ратинського, Аліни Смутко, Сергія Михальчука, Сергія Коровайного, Павла Петрова, Мстислава Чернова.
Українською асоціацією професійних фотографів (UAPP) у співпраці з Фондом Віктора Пінчука, PinchukArtCentre, Офісом Президента України, Міністерством закордонних справ України було реалізовано проєкт, який представив виставку про військові злочини Росії в Україні.
Вперше вона була представлена 23 травня 2022 року під час всесвітнього економічного форуму в Давосі. Місцем її проведення було обрано колишній «Російський дім» – будівлю, що раніше слугувала майданчиком для зустрічей російських бізнесменів і політиків з інвесторами. Цей символічний жест був покликаний привернути увагу світової спільноти до страшної дійсності російської агресії проти України.
Світ побачив справжнє обличчя Росії — держави, яка не лише вторглася в мирну країну, а й активно атакує цивільне населення України, вчиняючи справжні звірства, як то зґвалтування, страти та бомбардування. На виставці було представлено фотографії, зроблені по всій Україні від початку війни. Проєкт зображував лише невелику частку відомих злочинів. Проте, таким чином виставка повернула обличчя та імена українцям, які перетворилися на статистику. Завдяки їй цифри знову стали людьми, і посеред величезної кількості злочинів, деякі постраждалі отримують можливість висловитися та поділитися своєю історією. Кульмінація цього проєкту — відео, яке створив Олексій Сай, зібравши 6400 зображення, що фіксують воєнні злочини, вчинені окупантами в Україні. Масштаб цієї роботи в поєднанні з агресивною подачею та звуковим супроводом здатний надовго шокувати глядача.
Проєкт був широко висвітлений світовими ЗМІ та став головною темою обговорень у Давосі. Після цього виставка експонувалася:
7-15 липня 2022 року: Штаб-квартира НАТО, Брюссель
15 липня - 9 жовтня 2022 року: PinchukArtCentre, Київ
5-15 вересня 2022 року: в Європейському парламенті (Брюссель)
9-10 вересня 2022 року: під час 17-ї щорічної зустрічі Ялтинської європейської стратегії
20 вересня - 2 жовтня 2022 року: під час сесії Генеральної Асамблеї ООН, Нью-Йорк
15 листопада - 14 грудня 2022 року: виставка «Варта боротьби», Кельн
30 листопада - 9 грудня 2022 року: у парламенті Великобританії
17-20 січня 2023 року: Всесвітній економічний форум, Давос
17-20 лютого 2023 року: під час Мюнхенської конференції з безпеки
24 лютого 2023 року: під час зустрічі YES "Один рік — залишайся в боротьбі", Київ
10 липня 2023 року: під час саміту НАТО, Вільнюс
24 серпня 2023 року: у Братиславському Граді (Братиславський замок)
4 вересня 2023 року: в Університеті Гумбольдта, Берлін
25 жовтня 2023 року: у Центрі прав людини Додда в Університеті Коннектикуту, США
Проєкт Russian War Crimes складався з виставки й низки обговорень. Політичні, економічні та соціальні лідери з України та всього світу досліджували російське вторгнення та російські військові злочини. Вони надали коментарі щодо поточної ситуації в Україні та вивчили можливі сценарії притягнення злочинців до відповідальності.
У рамках фестивалю WARM Festival 2022 відбулося відкриття виставки «Маріуполь», на якій були представлені роботи українських документалістів, учасників Української асоціації професійних фотографів — Мстислава Чернова та Євгена Малолєтки. Фестиваль відбувся у Сараєво, у будівлі Товариства Червоного Хреста.
В експозиції були представлені роботи, зроблені від початку повномасштабного вторгнення росії, 24 лютого, до середини березня 2022 року. Наслідки бомбардувань пологового будинку та житлових кварталів, руїни, масові поховання, переховування жителів міста у підвалах та сховищах, переповнені лікарні — документалістам вдалося зазняти звірства російської армії та показати їх світові. Вони були єдиними фотографами, які висвітлювали події у блокадному Маріуполі, ризикуючи власним життям.
Виставковий проєкт реалізовано Національним центром «Український Дім» та ГО «Платформа культурних ініціатив» у співпраці з Українською асоціацією професійних фотографів та за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні.
Війна в Україні актуалізувала насамперед ті види мистецтва та інструментальні засоби, які здатні до миттєвого відображення дійсності. Серед них — фотографія, що стала основним медіумом, який відображає події війни та висвітлює різноманіття досвідів та сьогодення українців. Цей досвід не передати словами, але його можна прожити завдяки застиглим образам, які вириваються з реальності затвором камери. Особливого значення у процесі рефлексії гарячого потоку подій набуває документ, репортаж, хроніка. Нещадну правду холодного об'єктива оживляє чуттєвий погляд художника. Саме він перетворює пряму фіксацію на хвилюючий образ, який має велику силу естетичного впливу та створює простір для емпатії.
Працювати в полі історії — виклик. Сьогодні роботи фотографів стали частиною інформаційної війни, війни образів та наративів, де вони змушені протистояти штучно згенерованим фейкам. Зрештою, саме фотографія є одним з впливових інструментів, які несуть цю правду війни у світ і дають Україні солідарність і підтримку.
Учасники, експозиції:
Тарас Бичко, Вєра Бланш, Андрій Бойко, Роман Бордун, Єлизавета Букреєва, Валерій Ведута, Олександр Глядєлов, Сергій Гудак, Богдан Гуляй, Артем Гумілевський, Олена Гром, Олег Дімов, Максим Дондюк, Павло Дорогой, Ольга Дрозд, Юрко Дячишин, Ігор Єфімов, Євгеній Завгородній, Павло Іткін, Анья Кисла, Кірілл Коваленко, Дмитро Козацький, Владислав Краснощок, Женя Лаптій, Дмитро Лобко, Єфрем Лукацький, Ксенія Марченко, Павло Мазай, Сергій Мельниченко, Віра Минайло, Сергій Михальчук, Станіслав Остроус, Михайло Палінчак, Юлія По, Тетяна Руда, Яна Сідаш, Костянтин Сова, Бронислав Тутельман, Максим Фіногеєв, Назар Фурик, Олексій Фурман, Петро Чекаль, Ігор Чекачков, Олександр Чекменьов, Володимир Чеппель, Геннадій Чернега, Мстислав Чернов, Julie Poly.
В рамках фестивалю Czech Photo 2022, у Галереї Чеського фотоцентру в Празі відбулося відкриття виставки «Облога Маріуполя – останні журналісти в окупованому місті», на якій було представлено всесвітньо відомі роботи Мстислава Чернова та Євгена Малолєтки. Проєкт реалізовано Українською асоціацією професійних фотографів (UAPP) у співпраці з Czech Photo та Асоціація професійних фотографів Чехії (APF).
З міста, яке перед війною налічувало майже півмільйона жителів, використовуючи супутниковий телефон, журналісти розповідали про виживання без електрики, звʼязку, води та їжі. Завдяки їхній роботі світ дізнався про криваве жахіття, яке коїли росіяни, захоплюючи місто, – зокрема, про напад на Маріупольський пологовий будинок, який став одним із символів жорстокості цієї війни. Їх яскраве візуальне свідчення, яке з'явилося в ЗМІ по всьому світу, викликало невдоволення російського істеблішменту. Це показувало повну протилежність їхній пропаганді, через що журналісти потрапили до списку небажаних осіб. У критичні моменти вони переховувалися в лікарні Маріуполя під виглядом лікарів. Звідти їх евакуювали українські військові.
«Ми робили репортаж у лікарні, коли в коридорах зʼявилися озброєні люди. Хірурги видали нам в якості камуфляжу докторські халати. На світанку до лікарні знову увірвалося з десяток солдатів. «Де, в біса, журналісти?» — запитали вони. Я дивився на пов'язки на їхніх руках — сині, українські — і думав, наскільки ймовірно, що це були переодягнені росіяни. Я ступив вперед, щоб представитися. «Ми прийшли вас витягти», – розповідає Мстислав Чернов, фотограф і кінорежисер.
Обидва автори цьогоріч стали членами міжнародного журі 28-го конкурсу Czech Press Photo.
Повномасштабний напад на Україну, який Росія безпідставно розпочала 24 лютого 2022 року, відрізняється від схожих історій російської імперіалістичної агресії одним: він відбувається у період інформаційної революції, тому цього разу ми маємо можливість порівнювати кремлівські брехні буквально в реальному часі.
Воєнні фотографії членів Української асоціації професійних фотографів надають нам виразні свідчення як про страждання звичайних людей, так і про відважну боротьбу за власну, а також за нашу свободу. Багато із представлених фотографів до війни займалися зовсім іншим жанром фотографії, проте тепер вони документують бойові дії на передовій.
Кураторська добірка з декількох тисяч фотографій від 15 українських фотографів та фотографок зосереджується не лише на пластичному відображенні розвитку конфлікту, зокрема його початку, але, передусім, на декількох ключових темах: життя під час війни, становище біженців, боротьба за свободу, наслідки війни і, зрештою, надія, яка постійно присутня, навіть у найважчі моменти.
Важливою частиною добірки є також фотографії з місць, де відбувалися найзапекліші бої та де відступаючі російські війська вчиняли злочини проти місцевого населення – Буча, Ірпінь і, передусім, Маріуполь.
Однією з найбільших помилок, яких ми постійно припускаємося в історії, є наша нездатність чи небажання повірити в абсолютне зло. Людській природі властиво інтерпретувати жорстокість,безправ’я та насильство через призму зручних корпоративних принципів і міжсусідських чвар. Нам простіше сприймати зло як помилку системи, непорозуміння, яке за доброю волею рано чи пізно обов‘язково якось вирішиться. Колишня канцлерка Німеччини Ангела Меркель раніше неодноразово запитувала Путіна – до того ж дослівно, з певною, навіть, зворушливою щирістю: „Що саме вам потрібно?“. Він не відповів. Адже інтенції зла є тавтологічними, вони замкнені самі в собі і нікого й нічого іншого не беруть до уваги. Метою зла є зло. Це приголомшливо просто, і, можливо, саме тому це так складно зрозуміти. Якщо зло принагідно раціоналізує своє діяння, то лише для того, щоб створити димову завісу, у яку воно потім втягує тих, хто з ним прагне домовитися. Врешті, результатом такої домовленості завжди є протилежність життя. Тут не варто шукати взаємовигідного рішення. Буча, Ірпінь, Маріуполь, Бахмут. Мама, сусід, наречений, трирічний хлопчик. Дядечко Вася. Конкретні люди з іменами. Ці мертві обличчя, які випливають із димової завіси слів, не прагнуть діалогу. Вони вимагають справедливості.
„Зірки на небі однаково не перестануть сяяти“, — каже пані Олена з темними колами під очима, тож вранці ти купуєш на ринку копчену рибу. Потяги також курсуватимуть далі, аж до судного дня, а провідники й далі розноситимуть чаї та бажатимуть пасажирам щасливої дороги, і не важливо, чи прямують вони зараз на фронт, чи звідти втікають. Діти гратимуться на розбомбленому майданчику з таким самим захопленням, як і раніше, лише під час цього частіше махатимуть руками й кричатимуть: „Повітряна тривога! Повітряна тривога!“. І гурт, на який ти чекала цілий рік, гратиме рівно доти, допоки ця повітряна тривога справді не почнеться, і тому ви знову блукатимете згаслим містом й одним оком пильнуватимете, чи не почнуть на вас падати зірки. Це для того, щоб ще встигнути щось загадати. Людина мусить вірити хоч в невелику вдачу, адже навіть на цьому непримітному фронті важливим є кожен сантиметр життя, який уже не повернути. І тому ти мовчки розглядаєш небо над темним спальним районом, а потім вголос кажеш: „Ніколи раніше не було так гарно видно зірки над Києвом“. І коли о третій ночі якимось дивом ввімкнеться світло, пані Олена з темними колами під очима запустить свій древній комп’ютер і візьметься за бухгалтерію, бо раптом удень електрики знову не буде. А також тому, що в житті важливо зводити рахунки. А ще вона говорить, що ніхто не мав би виправдовуватися війною.
Зло поширює біль колами, які поступово вражають усе більшу й більшу територію, неначе смерч, що кружляє навколо сліпого, мертвого ока урагану, неначе спустошення після вибуху. На землі є місця, де сімейні гробниці впродовж століть прикрашають ті ж самі кладовища, збільшується лише кількість імен на надгробках, які у такий спосіб продовжують довгу, неперервну історію життя. А ще є місця, якими вже не вперше котиться вихор апокаліпсису, де військові берці та важка техніка розривають могили кожні кілька десятиліть. Історії без назв, будинки без будівельників і вискоблені з каменю на надгробках імена, неначе державні таємниці, які ретельно охоронялися. Непокаране насильство знову й знову спричиняє нескінченний людський потік, таку ж виснажливу втечу з роззявленої пащі прадавньої потвори, яка триває віками. Сила, з якою живі істоти вкинуті у вихор життя, роздягає їх до екзистенціальної наготи, такої, яку ми вперше переживаємо при народженні, а потім знову – коли сили абсолютного зла відірвуть нас від нашої землі й кудись метнуть. Без ресурсів, без минулого і часто навіть без найближчих людей. Нескінченні черги на вокзалах, у таборах, пунктах реєстрації; виснажені діти обіймають іграшки, які замінюють їм близькість матерів, що надриваються над валізами та обурюються бюрократією. Перелякані, втомлені погляди дорослих і допитливі, несміливі очі дітей.
Метою зла є його власне поширення, розмноження. Вже поневолені, раби для своїх господарів намагаються поневолити досі вільних. Не дивно, що армія Путіна складається передусім з представників неповноправних народів Російської Федерації та в’язнів. Однак, протистояти їм змушені вільні люди.
Декілька військових приїжджають до Львова у відпустку. Вони взяли її в той час, коли у місті проходив один із найвизначніших книжкових ярмарків України – Форум видавців. Через декілька днів вони повертаються назад на фронт. На спині – наплічник із військовим спорядженням, в обох руках пакети, набиті щойно придбаними книгами.
Сьогодні на українському фронті воюють читачі та письменники, оперні співаки та їхня публіка, фронтмени гуртів, режисери, актори та дівчата, які ними захоплювалися. За ними не стоять каральні загони, вони воюють, бо добровільно прийняли таке рішення. Замість поневолення чи втечі, вони обрали єдиний гідний варіант. Якщо вони зазнають невдачі, незабаром ми опинимося перед таким самим вибором.
Зло утворює навколо своєї жертви силові лінії, стигми, як навколо джерела нещастя, як попередження для інших: „Краще не наближатися!“. Кордон з польської сторони на залізничному вокзалі у Перемишлі можна перетнути легко, достатньо лише перейти на іншу платформу й зачекати на найближчий потяг Укрзалізниці. Але, незважаючи на це, про нього „тут“ говорять із певним священним острахом, як про місце, де починається „там“. Та коли ви вже сидите в сучасному вагоні, блукаєте інтернетом і з нетерпінням чекаєте на філіжанку кави, ви б навіть не помітили цей пагорб з табличками, якби звідусіль постійно не лунали дитячі голоси: „Ура!!!“. Діти пишаються собою – в них, нарешті, все вийшло: вони були дуже слухняними і матусі змилувалися, дозволивши на декілька днів поїхати до тата. А якщо вже вдалося на декілька днів, вони тепер будуть ще слухнянішими: будуть виносити сміття, вчитися, прибирати й чистити зуби з ранку до вечора, тож наступного разу… наступного разу матусі їм неодмінно дозволять повернутися до тат назавжди. І вони більше не житимуть у дідуся, вони житимуть вдома!
Якось у квітні 2022-го, у той час, коли з Маріуполя за трагічних обставин уже евакуювали й останніх журналістів, двадцятирічній львів’янці Тані зателефонував колишній однокласник, з яким вона вже певний час не бачилася: “Ти, Таню, не сердишся, що я дзвоню? Дивись, ми з хлопцями в Маріуполі, у нас зараз є сигнал, поповнена SIM-ка, ми можемо зателефонувати будь-кому у світі. Але всі нам говорять, що зараз зовсім нічого для нас не можуть зробити. Тож, про всяк випадок, якби тобі щось спало на думку…”.
Про подальшу долю цього військового нам нічого не відомо. Ми знаємо лише те, що в усьому всесвіті немає жодної установи, яка сама по собі могла б тобі допомогти, коли становище стає справді критичним, коли рівень насильства та несправедливості більший, ніж ти фізично можеш здужати. Жоден телефон довіри, жодна організація чи держава – нічого не зможе ефективно допомогти в конкретній ситуації конкретної людини. Вони – лише абстракція. Останньою, а також єдиною, хто має реальну силу справді зрушити справу з місця, є слабка, жива, абсолютно конкретна людина, яка тебе не покине. Таня з гімназії. Ти, я, усі ми, хто в боргу перед Маріуполем. Абсолютному злу ми можемо протиставити лише абсолютну солідарність.
Фотокнига «Сміливі нести світло» про найскладнішу досі зиму в історії незалежної України видана у співпраці Української асоціації професійних фотографів з видавництвом Ist publishing. Вона вміщує фотографії понад 30 українських авторів та авторок, що впродовж осені 2022, зими та весни 2023 року фіксували енергетичну кризу внаслідок ураження українських інфраструктурних об’єктів російськими військовими. Та передусім це візуальне видання про боротьбу українців за світло — ззовні та всередині, а також про мужність кожної та кожного продовжувати працювати у своїх галузях, адже темрява зникає там, де виходить світло.
До видання увійшла передмова відомого українського культурного діяча Влада Троїцького, а також супровідні тексти до трьох розділів і підписи до фотографій авторів, що додатково розширюють контекст.
Автори та авторки фотографій: Андрій Полешко, Андрій Якименко, Антон Федоров, Вадим Сарахан, В’ячеслав Ратинський, Ганна Копилова, Григорій Веприк, Дмитро Грешко, Євгеній Завгородній, Євген Малолєтка, Михайло Палінчак, Мстислав Чернов, Назарій Пархомик, Назар Фурик, Олег Петрасюк, Олександр Попенко, Олексій Філіппов, Олена Пахомова, Олена Титаренко, Павло Петров, Павло Подуфалов, Поліна Полікарпова, Роман Кетков, Руслан Сингаєвський, Саша Маслов, Сергій Денисенко, Сергій Ковальов, Сергій Коровайний, Сергій Мельниченко, Сергій Михальчук, Сергій Моргунов, Сергій Рістенко, Сергій Сівяков, Юрко Дячишин.
Українська асоціація професійних фотографів (UAPP) у співпраці з Фундацією Bereznitsky Art Foundation реалізували благодійну виставку «Українська Герніка», відкриття якої відбулося 5 травня 2022 року у Factory Gallery, Тбілісі. Проект здійснено за підтримки Міністерства закордонних справ України та під патронатом Першої леді України Олени Зеленської.
Метою проекту було привернення уваги до війни в Україні і представлення світові документальних доказів протиправної агресії та військових злочинів Росії. Кошти від виставки були витрачені на придбання автомобілів швидкої допомоги для використання на передовій українськими лікарями.
«Українська Герніка» — перша благодійна виставка, що відбулась у Грузії, співорганізатором виставки виступила Софія Чконія та її благодійний фонд BeNext.
"Сьогодні українці борються за свободу не лише своєї країни, а й за свободу та демократію світу. Ми щодня спостерігаємо, як тиранія і тероризм Росії вбивають невинних людей, мирне населення. Настав час діяти та реагувати, і ми всі маємо боротися разом з українським народом усіма способами", — Софія Чконія.
Експозиція включала понад 40 фотографій, зроблених міжнародними фотографами протягом двох місяців війни, а також задокументованих аудіо- та відеофайлів. На виставці були представлені роботи Павла Петрова, Євгена Малолетки, Мстислава Чернова, Алекса Кента, Крістофера Оччіконе, Рона Гавіва та інших. Куратором виставки виступив Євген Березницький — засновник Фундації Bereznitsky Art Foundation.
"Людство є свідком варварства, жорстокості та відвертої брехні, які є свідченням системних недоліків структури міжнародних відносин і становлять кризу моральних підвалин. Росія здійснює геноцид в Україні, і це змінює систему політичних пріоритетів і стратегій для всіх демократичних країн світу. Питання, які колись були зняті з порядку денного, раптом стали життєво важливими і потребують негайної уваги", — Євген Березницький.
Українська асоціація професійних фотографів у співпраці з Українською православною церквою св. Андрія в Атланті реалізували ряд виставок «Ukraine on my mind», які відбулися в Атланті у серпні та листопаді 2022 року. Заходи були благодійними, відвідувачі мали змогу перерахувати гроші фонду 2402fund, який підтримує журналістів і фотографів.
Страшні та жорстокі картини війни, які представлені глядачеві — це реальність, у якій український народ живе увесь час, після кривавого нападу Росії. Реальність, у яку досі важко повірити, адже все це відбувається в 21 столітті. Винищення міст та селищ, ракетні та артилерійні обстріли житлових кварталів, тисячі загиблих та закатованих мирних жителів, сотні військових, які поклали своє життя за визволення України. Цей кошмар триває. І Україна потребує величезної підтримки світової спільноти, аби здобути перемогу у цій безжальній війні та відновити своє право на вільне життя та демократичні цінності.
Ця виставка представляє багатство української фотографії протягом п’яти десятиліть. Починається він у 70-х роках, у той момент, коли українське візуальне мистецтво почало публічно висловлювати власну мову, і закінчується війною, яка нині охоплює країну.
«Ukraine: The Path to Freedom» візуалізує ключові події в історії України та розглядає розвиток фотографії в цей період. Виставка має на меті показати, як тісно пов’язані суспільно-політичне та мистецьке життя в країні.
Експозиція складається з чотирьох частин, що відповідають чотирьом недавнім історичним періодам і пропонує твори кількох поколінь українських авторів. Вона показує, як фотографія діє на багатьох соціальних рівнях: як метод фіксації змін, як форма протесту, особиста історія, рефлексія на події та політична заява.
Мистецтво є дзеркалом суспільства, і особливо фотографія може бути засобом глибшого культурного розуміння та взаємодії. Розповідає про те, як Україна йде історичним шляхом боротьби за свободу, за свої кордони, право на існування, культуру і майбутнє. Як доводять останні події, ціна цієї боротьби висока.
До Дня вшанування памʼяті жертв Голодомору, у містах Ґрац та Відень, Українська асоціація професійних фотографів (UAPP) у співпраці з Центром австрійсько-українських культурних досліджень, Посольством України в Республіці Австрія, Українським студентським товариством «Січ» у Ґраці та Українським науково-дослідним та освітній центром вивчення Голодомору (HREC) створили ряд документальних виставок.
На виставках були представлені світлини австрійського інженера й фотографа Александра Вінерберга (1891–1955), та учасників UAPP — Мстислава Чернова, Костянтина і Влади Ліберових, В'ячеслава Ратинського, Євгенія Малолєтки, Михайла Палінчака і Сергія Коровайного.
Александра Вінерберг таємно зняв і вивіз до з Харкова Австрії близько 100 фотографій, на яких зображені наслідки Голодомору в Україні 1932–1933 років – штучно створеного масового голоду, що забрав життя мільйонів українців. Роботи Вінерберга – єдині фотосвідчення геноциду в місті.
Світлини українських документалістів доповнюють експозицію сучасними подіями в Україні і є беззаперечним свідченням геноциду в Україні у 2022 році.
Ряд виставок «Голод як зброя» було реалізовано Литовським центром досліджень геноциду та опору та Музеєм окупації Латвії у партнерстві з Українською асоціацією професійних фотографів (UAPP).
Невід’ємною частиною експозиції стали фотографії війни і її наслідків в Україні, зроблені українськими документалістами, зокрема учасниками UAPP. Виставка мала на меті привернути увагу до руйнівного впливу голоду як зброї війни та гноблення в країні. Виставлені фотографії документують наслідки військового вторгнення, голоду та відсутності продовольчої безпеки для українського народу протягом всієї історії.
Виставки також висвітлюють триваючу гуманітарну кризу в Україні, яка загострилася через триваючий конфлікт у країні.
На відкритті були присутні представники Посольства України та різних дипломатичних організацій. Експозиція викликала важливі дискусії про роль голоду в розпалюванні конфлікту та нагальну потребу в гуманітарній допомозі Україні. Виставки послужили потужним нагадуванням про руйнівні наслідки використання голоду як зброї та важливість вирішення цієї проблеми для встановлення миру та стабільності в країні.
Коли наприкінці лютого 2022 року російські війська вторглися в Україну, сталося те, що багато хто не міг собі уявити: одна європейська країна напала на іншу. Впевненість у тому, що етика ненасильства, непорушність кордонів та самовизначення є основою спільного існування в демократичній Європі, тепер виявилася ілюзією. Відтоді новини та світлини з України тримають світ у напрузі.
Роботи відомих українських фотографів на нашій фотовиставці ілюструють те, що розв'язання війни є не початком, а драматичним загостренням давнього конфлікту між двома державами. Вони розповідають про насичену подіями історію другої за величиною європейської країни з моменту проголошення незалежності в 1991 році.
Хронологічно поділена на чотири частини, виставка документує боротьбу за державну незалежність, національну ідентичність та демократію: від підняття українського державного прапора над будинком парламенту у 1991 році, активістки Євромайдану перед палаючими барикадами у 2014 році, завгоспа у зруйнованій внаслідок влучання ракети школі у Донецькій області у 2017 році до весілля посеред руїн Харкова у 2022 році.
Заради своєї роботи українські фотографи нерідко ризикують своїм життям. Обрані світлини з повсякденної роботи деяких журналістів є яскравим прикладом цього. У 2022 році фотографи знімають репортажі з ризиком для життя з оточеного Маріуполя. Їхні світлини облетіли весь світ.
Дев’ятий рік війни. Півтора роки широкомасштабної агресії російської федерації. Щодня ворог атакує наших громадян, нищить наші домівки, руйнує інфраструктуру. Змінюється ландшафт країни. Невідворотно змінюється усвідомлення безпеки в регіоні та світі. Незмінною однак залишається сила українського народу та держави, здатність мобілізувати людей і ресурси, незламна воля до перемоги. Наш опір, що став прикладом для світової спільноти, засвідчив необхідність говорити про українське військо та визнавати його стійкість, професіоналізм і внесок у збереження безпеки на планеті.
Збройні Сили України відіграють вирішальну роль у захисті територіальної цілісності та суверенітету країни, в її сучасному житті й формуванні майбутнього. Нас об’єднують спільні цінності, вписані в українську національну ідентичність — свобода, демократія та Незалежність.
На виставці «Захисники Незалежності», організованій Управлінням стратегічних комунікацій Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України у партнерстві з Українською асоціацією професійних фотографів, були представлені понад 100 фотографій авторства Вʼячеслава Ратинського, Сергія Михальчука, Микити Завілінського, Юрія Стефанюка, Олексія Фурмана, Михайла Палінчака, Мстислава Чернова, Євгена Малолєтки, Андрія Дубчака, Костянтина і Влади Ліберових, Сергія Коровайного, Валентина Кузана і Юлії Кочетової, котрі зафіксували зміни в сучасному українському війську та суспільстві.
Серед ключових тем, про які розповідає виставка — перші дні вторгнення, коли країна стала єдиним цілим, аби дати відсіч агресору; нові підрозділи Збройних Сил України, без яких військо вже не уявити; розвиток тактичної медицини, що рятує життя і дає надію; аеророзвідка і застосування БПЛА, аби жодної миті агресор не почувався безпечно; міжнародне співробітництво та зброя перемоги від наших партнерів; допомога військових цивільному населенню рідної країни, адже в людяності наша сила і натхнення; національні символи незламності й боротьби.
Щодня країна під захистом людей, які зробили вибір вдягнути піксель і боротися за волю. Щохвилини Збройні Сили України непохитно стоять на варті національних інтересів країни і захищають нашу найвищу цінність — Незалежність.
Захищена Україна – Безпечна Європа – Стабільний світ!
Українська асоціація професійних фотографів (UAPP) у співпраці з The Ukrainians видали спецвипуск журналу Reporters, який об'єднав найсильніші документальні кадри української боротьби за свободу. До номера увійшли 155 знімків від провідних фотографів і фотографок країни, а також тексти Дмитра Кулеби, Олександри Матвійчук, Сергія Плохія, Володимира Єрмоленка, Олени Стяжкіної та Олесі Хромейчук.
На обкладинку було обрано кадр, як Український офіцер Сил спеціальних операцій "Скіф" координує дії своєї команди під час нічної місії на річці Дніпро в Херсонській області, Україна, 16 червня 2023 року авторства Мстислава Чернова, засновника UAPP.
155 фото у випуску було обрано не випадково. Це алюзія на 155 мм - калібр західної зброї, яку ЗСУ отримують від США, Великої Британії, Франції, Литви, Німеччини, Польщі та інших партнерів, і з якою Україна бореться більш успішно.
"Війна Росії проти України змінює світову історію. А українці своєю мужністю у протистоянні з агресором і захисті своєї країни та її цінностей стають прикладом для всього цивілізованого світу" — Данило Павлов, фоторедактор Reporters.
Мета англомовного спецвипуску журналу Reporters — заохотити Захід продовжувати підтримувати Україну. Частину тиражу буде розповсюджено через дипломатичні установи та організації за кордоном.
Виставковий проєкт, створений у співпраці Української асоціації професійних фотографів (UAPP) і видавництва IST Publishing, що реалізується в рамках презентації однойменної книги, яка відображає життя України протягом важкого періоду зимових блекаутів 2022-2023, а також мужність енергетиків та кожного громадянина України.
"У проєкті відображено багато надії, цінностей, які об’єднують нас всіх. Через документацію війни ми бачимо, що навіть в надзвичайно важких умовах українці продовжують боротьбу."
Серед авторів, залучених до проєкту:
Андрій Полешко, Андрій Якименко, Антон Федоров, Вадим Сарахан, В'ячеслав Ратинський, Ганна Копилова, Григорій Веприк, Дмитро Грешко, Євгеній Завгородній, Євген Малолєтка, Михайло Палінчак, Мстислав Чернов, Назарій Пархомик, Назар Фурик, Олег Петрасюк, Олександр Попенко, Олексій Філіппов, Олена Пахомова, Олена Титаренко, Павло Петров, Павло Подуфалов, Поліна Полікарпова, Роман Кетков, Руслан Сингаєвський, Саша Маслов, Сергій Денисенко, Сергій Ковальов, Сергій Коровайний, Сергій Мельниченко, Сергій Михальчук, Сергій Моргунов, Сергій Рістенко, Сергій Сівяков, Юрко Дячишин.
Впродовж 2023-2024 року, виставку було представлено у Києві, Львові, Одесі, Дніпрі та Харкові.
"Через документацію війни ми бачимо, що навіть в надзвичайно важких умовах українці знаходять спосіб навчатися, створювати, працювати. Продовжувати боротьбу.
WEYUAPP — це арт-проєкт, створений італійською фотографкою Лізою Борджані у партнерстві з Українською асоціацією професійних фотографів (UAPP). Проєкт є продовженням серії «Що означає Європа для тебе?» (WEY), яка досліджує відчуття європейської ідентичності через особисті історії та візуальні образи жителів європейських країн.
Четверо українських фотографів – Катя Москалюк (Львів), Ольга Ковальова (Харків), Михайло Палінчак (Київ) та Тимофій Мельников (Одеса) – створили серію фоторобіт, де кожен портрет розкриває одне почуття, одне ім'я та одну локацію, пов'язані з Європою.
На фотографіях зображені люди, яких фотографи зустріли в чотирьох містах та поставили їм одне просте питання: "Що означає Європа для тебе?". Проєкт прагне відобразити різноманіття поглядів на європейську ідентичність, продемонструвати культурну та мовне багатство Європи та стимулювати роздуми про поняття "європейськості".
WEYUAPP стає важливим внеском у дискусію про європейську ідентичність у контексті сучасних політичних і соціальних змін, надаючи українцям право голосу та пропонуючи їм можливість поділитися своїми думками та почуттями щодо Європи.
Що для вас Європа? Допомога, майбутнє, приклад!
Андрій, 25 років, позивний «Спиця», водій БТР.
Донецька область, Україна, 14 лютого 2024 року.
Що для вас Європа? Європа – це поєднання непоєднуваного.
Настя, 21 рік, інженер-програміст.
Одеса, Україна, пляж "Ланжерон", 23 лютого 2024 року.
Що для вас Європа? Європа – це складний шлях нашої країни до мети.
Яків Ляшенко, власник швейного виробництва, волонтер, фотограф.
Харків, Україна, 4 березня 2024 року.
Що для вас Європа? Європа – це мультикультуралізм.
Катя, продюсерка цифрового відео.
Львів, Україна, 14 лютого 2024 року.
Проєкт буде експонуватися в Україні та інших країнах Європи. Він також має веб-сайт і сторінки в соціальних мережах, де ви можете дізнатися більше про нього та його учасників.
WEYUAPP — це справжня мистецька подорож, яка розкриває європейську ідентичність через особисті історії та емоції, зафіксовані на фотографіях.
Видання зі світлинами провідних фотографів, які фіксують повномасштабне вторгнення Росії в Україну, представив Український Дім у партнерстві з Українською асоціацією професійних фотографів. В основі книги знімки, які були експоновані у жовтні 2022 року у виставковому проєкті «СПАЛАХ». Мета — зберегти та поширити свідчення подій війни через авторську оптику провідних українських фотографів.
До експозиції увійшло 500 робіт українських фотографів, серед яких, зокрема, і учасники Української асоціації професійних фотографів: Мстислав Чернов (засновник УАПФ), Тарас Бичко, Олексій Фурман, Павло Дорогой, Сергій Мельниченко, Ігор Чекачков, Євгеній Завгородній, Юрко Дячишин, Іва Сідаш, Яна Кононова, Саша Маслов, Михайло Палінчак, Олена Гром, Сергій Михальчук та Сергій Коровайний.
"Формуючи драматургію альбому, ми прагнули представити всю повноту авторських висловлювань, показати широкий спектр емоцій — і не лише через воєнну фотографію, а й через сучасну українську загалом: вуличну, студійну, пейзаж, портрет, камерні сцени, ню", — каже кураторка проєкту Аліса Гришанова.
За ідеєю та змістом альбом «Спалах» передає реальність і багатошаровість, у якій живуть та борються за перемогу українці.
Ірпінь, Буча, Салтівка у Харкові, масове поховання в Ізюмі, Каховська ГЕС, контрнаступ ЗСУ на Півдні — ці та інші кадри ключових подій війни представлені у виданні. Точкою відліку для відбору фотографій стала дата 24 лютого 2022 року.
Аліна Гришанова наголошує, що воєнна фотографія та фотографія часів війни — не тотожні явища: «Але в сукупності вони утворюють загальну картину трагедії, відображають театр бойових дій, героїку спротиву, історії людей, їхній психологічний стан, смерть і життя, біль і надію».
«Фотографії, що миттєво розліталися сторінками соціальних мереж по всьому світу, зіграли надзвичайно важливу роль у сприйнятті війни, — говорить директорка Українського Дому Ольга Вієру. — Їхній вплив важко переоцінити, адже саме вони відкривали правду і формували ставлення до тих чи інших подій. Емоційний відгук на правдиві фото допомагав вирішувати питання всебічної підтримки України у цивілізаційній битві на провідних дипломатичних і політичних майданчиках світу».
Більшу частину накладу буде передано державним інституціям, а також партнерам проєкту задля донесення цих свідчень до широкої аудиторії всередині країни та за її межами. Альбом видано Українським Домом за підтримки Укргазбанку. Типографія — «Від А до Я».
«Бахмут — обличчя геноциду 1942–2022» — експозиція, що розповідає про те, як красиве промислове місто на Донеччині стало місцем двох злочинів тоталітарних режимів — з різницею у 80 років. Це розповідь про минуле і сьогодення міста, про його трагедії та головне — про тих, хто попри жахи війни залишився вірним людяності й добру.
Виставка у «Бабиному Яру» символічно відкрилася 1 серпня — адже саме 1 серпня 2022 року Міністерство оборони Росії оголосило про початок наземної операції в Бахмуті.
Перше "коло" експозиції — це історія у текстах, фотографіях та спогадах свідків про так званий Бахмутський «Бабин Яр» 1941–1943 років (тоді Бахмут був Артемівськом), коли місто було окуповано німцями. Друге "коло" представлено кадрами з Бахмута в хронологічному порядку очима українських військових кореспондентів, учасників Української асоціації професійних фотографів — Костянтина і Влади Ліберових, Сергія Коровайного, Андрія Дубчака та Георгія Іванченка.
За словами керівниці НІМЗ «Бабин Яр» Рози Тапанової, в Україні свій Бабин Яр є чи не в кожному регіоні, а ще є тисячі історій порятунку євреїв українцями, які люди довго не могли розказати. Зараз весь світ бачить, як російські неонацисти вчиняють геноцид на нашій землі. Паралелі, які ми проводимо цією виставкою між діями німецьких фашистів та російських загарбників, — це не порівняння, хто є меншим злом. Це про те, що зло має одне й те саме обличчя, і це зло має бути покарано.
Продовженням проєкту стало відкриття виставки 23 серпня в музеї IX форту Каунаса. Під час відкриття виставки т. в. о. міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв у форматі відеозвернення подякував литовцям за постійну підтримку України та співпрацю.
«Сьогодні експозицію “Бахмут. Обличчя геноциду 1942/2022” приймає музей, який зберігає пам’ять про масові вбивства євреїв нацистами у часи Другої світової війни у Каунасі. І ми згадуємо із сумом кожного, хто загинув під час Голокосту. Експозиція, яку представляє НІМЗ “Бабин Яр” – не тільки про наш спільний біль, якому понад 80 років. Вона про страшне сьогодення Донеччини і всієї України. Людожерська ідеологія породжує страхіття війни. Але ми будемо боротись, переможемо і покараємо всіх, хто брав участь у злочинах проти мирного населення», – наголосив Ростислав Карандєєв.
Каунас, за словами очільниці НІМЗ «Бабин Яр» Рози Тапанової, зі своїм багатим культурним спадком та історією є ідеальною платформою для залучення різної аудиторії та сприяння ширшій дискусії з важливих питань.
«Для нас важливо показати світу паралелі між військовими злочинами росії в Україні сьогодні та геноцидом, вчиненим нацистами, під час Другої світової війни. Тому я з особливою вдячністю хочу відзначити нашу співпрацю із Литвою, завдяки якій ми відкриваємо першу міжнародну виставку НІМЗ “Бабин Яр”», – наголосила Роза Тапанова.
«Виставка цікава та унікальна тим, що її творці намагаються поєднати болючий досвід минулого з травматичною реальністю сьогодення. Ніхто інший не може передати це краще і правдивіше, ніж українці, які щодня стикаються з жорстокою війною. Ця виставка буквально просякнута відчуттям зв’язку між минулим і сьогоденням», – зазначив директор музею IX форту Каунаса Маріус Печюліс.
На виставці представлені документи та фотографії з фондів Бахмутського краєзнавчого музею, які надають докладну хронологію історичних подій і дозволяють оцінити масштаби нацистських злочинів 1942 року. Тут можна ознайомитися з унікальними архівними матеріалами, спогадами очевидців і документами, які стали важливими доказами на Нюрнберзькому процесі, і які, з початком сучасного геноциду, вдалося зберегти. Виставка приділяє велику увагу художнім інсталяціям, які розширюють сприйняття та передають емоційний вплив цих історичних подій.
3 по 18 червня 2023 року в рамках Photoville Festival у Нью-Йорку відбувся виставковий проєкт «BEARING WITNESS: DOCUMENTING WAR CRIMES IN MARIUPOL, UKRAINE», створений у співпраці FRONTLINE PBS та Української асоціації професійних фотографів.
На виставці було представлено роботи українських документалістів, учасників УАПФ та лауреатів Пулітцерівської премії — Мстислава Чернова і Євгена Малолєтки.
“Не було похоронів. Не було публічних зібрань, щоб вшанувати тих, хто загинув під час безперервних атак Росії на портове місто Маріуполь, яке стало символом запеклого опору України. Лише братські могили нагадували про місто в облозі”.
Світ не побачив би нічого з цього, якби не команда журналістів Associated Press Мстислав Чернов та Євген Малолєтка, які перебували в місті, коли почалося вторгнення. Вони залишилися в Маріуполі навіть після того, як він став одним з найнебезпечніших місць на землі. Вже більше двох тижнів вони є єдиними міжнародними ЗМІ в місті і єдиними журналістами, які можуть передавати відео та фото назовні.
Завдяки їхній роботі світ дізнався про криваві звірства, скоєні росіянами під час захоплення міста, зокрема про напад на маріупольський пологовий будинок, який став символом жорстокості цієї війни.
3 грудня 2020 року, у день народження Григорія Сковороди, фасад 120-ти річної «Кам'яниці з драконами» — закинутої будівлі на бульварі Тараса Шевченка 19 у Києві, перетворився на галерею.
Інсталяція «Будинок, що спить» створена в рамках проєкту «Зазираючи у вікна». Виставку реалізовано Українською асоціацією професійних фотографів у співпраці з ГО Мапа Реновації.
За задумом авторів, задля реалізації виставки, фасад будівлі було перетворено на галерею унікальних архівних портретів українців у традиційному одязі, які належать авторству видатного українського фотографа Івана Карпова (надані Шосткинським краєзнавчим музеєм). Заплющені за допомогою комп'ютерної графіки очі на фотографіях — символ філософії Григорія Сковороди та інтерпретація сучасного світу, де люди все більше віддаляються від реальності і поринають у світ, створений медіа та рекламою. Головним елементом експозиції став великий портрет Григорія Сковороди (наданий Національним літературно-меморіальним музеєм Г. С. Сковороди).
"Весь світ спить" — часто повторював Сковорода. І в цьому його філософія перегукується з буддизмом, де реальність порівнюється зі сновидінням. Дослідники життєвого і творчого шляху Григорія Савича засвідчують, що пізньої осені 1758 року йому наснився сон: невидима сила показала Сковороді огидні картини людського "різнопуття", які нагадували фантасмагорії Босха — триб життя вельмож і простолюду, купців і священиків. Цей сон, сприйнятий Григорієм за Боже об'явлення, спонукав філософа відцуратися світу і заглибитись у себе.
«Зазираючи у вікна» — проєкт, який дає можливість не тільки поглянути в обличчя давно минулої епохи, а й нагадати про фотографів початку попереднього століття, імена яких відомі тільки знавцям архівної фотографії.
Дар'я Корба, голова ГО «Мапа Реновації», архітектор:
Наша мета — привернути увагу суспільства та влади до проблеми занепаду цінних будівель та популяризувати творчість українських фотографів й історію української фотографії. Використання порожніх вікон закинутої будівлі як рам для фотографій — синтез фотомистецтва та архітектури. Вони збагачують один одну новими сенсами і ніби говорять до спостерігача: "свідоме зусилля зі збереження історії необхідне в усіх сферах культурного надбання нашого народу".
Будинок для проєкту також було обрано не випадково. Історія «Кам'яниці з драконами» починається наприкінці XIX століття. Її перший власник — педагог Іван Хильчевський, відомий як земляк та великий друг Пантелеймона Куліша — батька українського історичного роману та дослідника творчості Григорія Сковороди. Куліш у поемі «Грицько Сковорода» завершив процес художнього осмислення образу видатного українця, вписавши його не лише в контекст XVIII століття, а й у тисячолітню історію України.
Зазирнути у вікна історії крізь призму образів, що несподівано отримують життя посеред міста: таку гру запропонували киянам у 2014 році «Київське благодійне товариство», Українська асоціація професійних фотографів (UAPP), готель «Козацький» та сучасні художники, що переосмислили образ Тараса Шевченка у рік його 200-річчя та непростих часів для нашої Батьківщини.
Реалізувати виставку «Зазираючи у вікна» у 2014 році Київському благодійному товариству вдалося за рахунок меценатських коштів — проєкт профінансував київський підприємець Михайло Данилко. Автори сподіваються, що і для підтримки наступних етапів проєкту знайдуться меценати або просто небайдужі жителі міста та поціновувачі мистецтва — як класичного, так і сучасного, яке намагається діалогізувати з класикою.
За словами заступника голови Київської міської державної адміністрації Руслана Крамаренка, сьогодні у "портфелі" «Київського благодійного товариства» вже кілька успішно реалізованих проєктів, які дають надію, що традиції меценатства, які були започатковані ще у дореволюційному Києві, будуть відновлені сьогодні.
"Київ має гарний приклад меценатства в минулому. Нинішні бізнесмени теж можуть допомогти місту, а влада знає, що потрібно зробити. Думаю така незвичайна виставка сподобається киянам та туристам. Пропонована форма виставки в Україні ще не була задіяна, але вже активно практикується в інших країнах Європи для популяризації мистецтва фотографії та облагородження виду старої архітектури міста", — зазначив Руслан Крамаренко.
Ярославів вал 15 — це будівля, яка є пам'яткою архітектури та була зведена у радянські часи як готель «Звезда», а у дворі (вул. Ярославів Вал, 15б) з початку минулого сторіччя знаходиться садиба видатних киян — родини Сікорських. Іван Сікорський — відомий київський лікар, а його син Ігор — винахідник, який є "батьком" гелікоптера. У 1910 році Ігор Сікорський вперше піднявся у київське небо на літаку власної конструкції.
"Жива" виставка «Зазираючи у вікна» реалізувана за рахунок меценатських коштів "Київським благодійним товариством" та Українською асоціацією професійних фотографів (UAPP) у 2013 році. Проєкт пройшов конкурсний відбір експертної ради Товариства та був підтриманий добродіями міста.
Мета проєкту — задіяти оригінальну форму подачі мистецтва: використати порожні вікна будівель як рами для фотографій і перетворити фасади старих порожніх будинків на живу виставку. Подібну техніку використовували при оформленні будівель у центрі Варшави, Вільнюса та інших європейських столиць. Автори проєкту переконані, що паблік-арт, або урбаністичне мистецтво, — прекрасний спосіб привернути увагу до класичних мистецьких форм.
Мстислав Чернов, директор Української асоціації професійних фотографів, фотограф:
"Зазираючи у вікна — це крок до відродження традиційної української фотографії. Для нас дуже важливо, що всі використані фотографії зроблені українськими фотографами, які працювали на території сучасної України та відомі своєю майстерністю у Європі. Урбаністичне мистецтво — це новий підхід до класичної фотографії, який зробить її цікавою та актуальною, і ми сподіваємося, що воно знайде підтримку у меценатів та просто небайдужіх до свого міста людей."
Проєкт «Українська архівна фотографія» є ініціативою Української асоціації професійних фотографів (UAPP). Він спрямований на дослідження та популяризацію української архівної фотографії, створення комплексного бачення розвитку фотографії в Україні, популяризацію культури, а також збереження та вивчення фотографічної спадщини.
Завданнями проєкту є:
Мстислав Чернов, директор Української асоціації професійних фотографів, фотограф:
"Свого часу більшовикам вдавалося зробити вигляд, що до 1917 року української фотографії не було і про талановитих українських майстрів першої чверті ХХ століття (добре відомих у Європі, до речі) в Україні забули. Ми тільки почали працювати з архівами — це величезний шар. Як перший крок, ми прагнемо хоча б привернути увагу і нагадати, що така сторінка є і в українському мистецтві".
Ми зосереджуємось на освітніх, соціальних, дослідницьких та культурних проєктах для розвитку та популяризації української фотографії, спрямованих на об’єднання української фотоспільноти, сприяння культурному обміну, налагодженню міжнародного партнерства та грантової співпраці.
Наші дослідницькі проекти спрямовані на збереження та популяризацію історії української фотографії, документування та архівування знакових робіт, щоб зробити їх доступними для майбутніх поколінь.
Проводимо менторську програму та мікрогрантування для молодих українських фотографів та художників у форматі онлайн-лекцій, artist talks, Q&A sessions та індивідуальних консультацій з менторами.
Ми організовуємо виставки, які допомагають українським фотографам заявити про себе та свої роботи на глобальному рівні. Та апливаємо на розвиток та популяризацію українського фотографічного мистецтва на міжнародному і національному рівні.
Ми займаємося створенням та популяризацією фотокниг, які демонструють творчість українських фотографів. Наша мета — забезпечити високий рівень видання та сприяти їх поширенню серед широкої аудиторії.
Соціальні
Українська асоціація професійних фотографів (UAPP) виступила партнером Фундації «Дім Рональда МакДональда» та підтримала «Всеукраїнський День піжам» — захід, який щороку об'єднує тисячі людей, об'єднаних єдиною благодійною метою — допомогти дітям в Україні під час лікування залишатися поруч зі своїми сім'ями.
Фотокнига, присвячена 30-й річниці Незалежності України, вийшла друком за сприяння Міністерства культури та інформаційної політики України та Українського інституту книги. Вона містить більше ніж 140 унікальних документальних фотографій від понад 60 українських фотографів, розміщених в хронологічному порядку, починаючи від проголошення незалежності України й до сьогодення.
UAPP об'єднує професіоналів з усіх сфер комерційної, документальної та художньої фотографії України, виступаючи їх офіційним представником, а також посередником у діях в межах професійної фотографічної діяльності. Ми прагнемо підтримувати українських фотографів через навчання, сертифікацію, співпрацю та спілкування.
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
