30 січня 2017 року ЗСУ взяли під контроль Авдіївську промзону, вибивши звідти росіян.
Українська асоціація професійних фотографів публікує світлини фотожурналіста Олександра Клименка, який задокументував перебування українських військ у Авдіївській промзоні.
У роковини битви під Крутами о 5 год ранку 29 січня у районі Авдіївської промзони ворог почав інтенсивний обстріл українських позицій. Росіяни вели вогонь зі стрілецької зброї і мінометів. Прийняла бій група бійців 1-го батальйону 72-ї бригади і перейшла до контрнаступу. Їхні дії прикривала батарея 120-мм мінометів бригадної артгрупи, і на лівому фланзі в той самий час здійснювався відволікаючий маневр. Штурмову групу з 8 бійців очолював лейтенант Андрій Верхогляд «Лівша». О 7 год дві групи бойовиків до 30 осіб перейшли до штурму. Силам оборони вдалося дати відсіч. Тоді у боях загинуло троє українців, ще один отримав порнення. Серед втрат ворога: близько 40 осіб особового складу та командир батальйону «ДНР» з позивним «Грек», який теж намагався штурмувати позиції сил АТО в Авдіївській промзоні.
Авдіївка — промислове місто за 13 кілометрів від Донецька, туди навіть курсував прямий тролейбус. До початку російської агресії 2014-го там мешкало близько 40 тисяч людей. Саме з Авдіївки можна було контролювати: північні околиці Донецька і Ясинуватої, південні околиці Горлівки, а також стратегічну трасу М04 «Донецьк — Горлівка».
У квітні 2014 року бойовики проголосилил у Авдіївці «Донецьку народну республіку», але 28 липня українські сили оборони звільнили місто під час загального наступу на Донецьк. Проте ситуація була дещо складнішою із промзоною. Там не було українських опорних пунктів, хоча промислова зона є в межах Авдіївки. Саме це і розв'язувало руки бойовикам, вони перетинали лінію розмежування й гатили по українських позиціях, зокрема обстрілюючи і цивільних. Українські військові вирішили деокупувати промзону заради безпеки мирних мешканців.
На початку 2016 року 16-й батальйон 58-ї бригади взяв Авдіївську промзону, відтак відкрився простір для ураження ворожої техніки на трасі Донецьк-Горлівка. Проте, від березня цього ж року бойовики почали активніше обстрілювати Авдіївку.
Найбільшого загострення ситуація в районі Авдіївки сягнула в роковини бою під Крутами, 29 січня 2017-го. Унаслідок активних російських обстрілів без світла, води і опалювання залишались місцеві мешканці, для яких українська сторона розгортала пункти обігріву.
Після звільнення і аж до повномасштабного російського вторгнення у 2022 році Авдіївська промзона залишалась однією з найгарячіших точок на карті російсько-української війни. Бойові дії тут практично не вщухали кілька років у будь-який час доби. У деяких місцях до позицій російсько-сепаратистських сил було всього кілька метрів.
Фотожурналіст Олександр Клименко неодноразово документував новозайняті позиції українських військ з 2016 і аж до вторгнення. Інколи він залишався наніч з хлопцями, спав у підвалі.
«Я туди їздив багато разів і в 2016-му, і в 2017-му, і в 2018-му, і в 2019-му. Крайній раз я там був у лютому 2022 році напередодні вторгнення. Там тоді стояла 25-та бригада. Десантники. Вони казали: «Ми готові!» Вони всі про це казали!» — згадує Олександр Клименко, — Туди завжди їздили іноземні журналісти, бо Авдіївська промзона завжди була місцем, де йшли якісь бої, тривали обстріли чи оголошували перемир’я і знову обстріли і тд. Умовно, тоді це було найближче місце до ворога».
Майже 10 років росіяни намагались окупувати Авдіївку, і після понад 3100 днів оборони місто таки впало. 17 лютого 2023, Збройні сили України вийшли з Авдіївки, аби уникнути оточення. Сили оборони перейшли на більш вигідні рубежі.
Нагадаємо, що Українська асоціація професійних фотографів започаткувала цикл матеріалів, присвячених ключовим подіям російської війни проти України, де публікує спогади та світлини українських документальних фотографів.
Життя як дедлайн: 10 років війни на фотографіях Олександра Клименка
Матеріал створено за підтримки The Fritt Ord Foundation.
Олександр Клименко народився на Чернігівщині. Випускник факультету журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. З 1991 до 2024 року — фотокореспондент газети «Голос України». У 1992 році документував події у Придністров’ї, потім у країнах колишньої Югославії, а ще у Лівані, Кувейті, Сьєрра-Леоне, Ліберії, Кот-д’Івуарі, Південному Судані й Демократичній Республіці Конго. Під час Революції Гідності, перебуваючи в самому епіцентрі подій, Олександр отримав поранення. Від початку російської військової агресії 2014 року на Сході знімає події на фронті. Олександр є автором кількох фотоальбомів, серед яких: «Україна. 10 років поступу» (2001), «Миротворча діяльність українського війська. Перше десятиліття» (2004), «Крізь вогонь і сльози» (2009), «Фронтовий альбом» (2016). «Новітня історія української журналістики. Від Майдану до Майдану» у співавторстві з Юрієм Нестеряком, Юлією Нестеряк (2022). Мав персональні фотовиставки у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку (2012), у штаб-квартирі НАТО у Брюсселі (2012, 2013, 2014), у Литві (2015), Польщі (2015, 2016, 2023), Люксембурзі (2015), Норвегії (2023), Латвії (2022), був учасником колективних виставок про війну в Україні в парламентах Великої Британії (2015) та Данії (2014).
30 січня 2017 року ЗСУ взяли під контроль Авдіївську промзону, вибивши звідти росіян.
Українська асоціація професійних фотографів публікує світлини фотожурналіста Олександра Клименка, який задокументував перебування українських військ у Авдіївській промзоні.
У роковини битви під Крутами о 5 год ранку 29 січня у районі Авдіївської промзони ворог почав інтенсивний обстріл українських позицій. Росіяни вели вогонь зі стрілецької зброї і мінометів. Прийняла бій група бійців 1-го батальйону 72-ї бригади і перейшла до контрнаступу. Їхні дії прикривала батарея 120-мм мінометів бригадної артгрупи, і на лівому фланзі в той самий час здійснювався відволікаючий маневр. Штурмову групу з 8 бійців очолював лейтенант Андрій Верхогляд «Лівша». О 7 год дві групи бойовиків до 30 осіб перейшли до штурму. Силам оборони вдалося дати відсіч. Тоді у боях загинуло троє українців, ще один отримав порнення. Серед втрат ворога: близько 40 осіб особового складу та командир батальйону «ДНР» з позивним «Грек», який теж намагався штурмувати позиції сил АТО в Авдіївській промзоні.
Авдіївка — промислове місто за 13 кілометрів від Донецька, туди навіть курсував прямий тролейбус. До початку російської агресії 2014-го там мешкало близько 40 тисяч людей. Саме з Авдіївки можна було контролювати: північні околиці Донецька і Ясинуватої, південні околиці Горлівки, а також стратегічну трасу М04 «Донецьк — Горлівка».
У квітні 2014 року бойовики проголосилил у Авдіївці «Донецьку народну республіку», але 28 липня українські сили оборони звільнили місто під час загального наступу на Донецьк. Проте ситуація була дещо складнішою із промзоною. Там не було українських опорних пунктів, хоча промислова зона є в межах Авдіївки. Саме це і розв'язувало руки бойовикам, вони перетинали лінію розмежування й гатили по українських позиціях, зокрема обстрілюючи і цивільних. Українські військові вирішили деокупувати промзону заради безпеки мирних мешканців.
На початку 2016 року 16-й батальйон 58-ї бригади взяв Авдіївську промзону, відтак відкрився простір для ураження ворожої техніки на трасі Донецьк-Горлівка. Проте, від березня цього ж року бойовики почали активніше обстрілювати Авдіївку.
Найбільшого загострення ситуація в районі Авдіївки сягнула в роковини бою під Крутами, 29 січня 2017-го. Унаслідок активних російських обстрілів без світла, води і опалювання залишались місцеві мешканці, для яких українська сторона розгортала пункти обігріву.
Після звільнення і аж до повномасштабного російського вторгнення у 2022 році Авдіївська промзона залишалась однією з найгарячіших точок на карті російсько-української війни. Бойові дії тут практично не вщухали кілька років у будь-який час доби. У деяких місцях до позицій російсько-сепаратистських сил було всього кілька метрів.
Фотожурналіст Олександр Клименко неодноразово документував новозайняті позиції українських військ з 2016 і аж до вторгнення. Інколи він залишався наніч з хлопцями, спав у підвалі.
«Я туди їздив багато разів і в 2016-му, і в 2017-му, і в 2018-му, і в 2019-му. Крайній раз я там був у лютому 2022 році напередодні вторгнення. Там тоді стояла 25-та бригада. Десантники. Вони казали: «Ми готові!» Вони всі про це казали!» — згадує Олександр Клименко, — Туди завжди їздили іноземні журналісти, бо Авдіївська промзона завжди була місцем, де йшли якісь бої, тривали обстріли чи оголошували перемир’я і знову обстріли і тд. Умовно, тоді це було найближче місце до ворога».
Майже 10 років росіяни намагались окупувати Авдіївку, і після понад 3100 днів оборони місто таки впало. 17 лютого 2023, Збройні сили України вийшли з Авдіївки, аби уникнути оточення. Сили оборони перейшли на більш вигідні рубежі.
Нагадаємо, що Українська асоціація професійних фотографів започаткувала цикл матеріалів, присвячених ключовим подіям російської війни проти України, де публікує спогади та світлини українських документальних фотографів.
Життя як дедлайн: 10 років війни на фотографіях Олександра Клименка
Матеріал створено за підтримки The Fritt Ord Foundation.
Олександр Клименко народився на Чернігівщині. Випускник факультету журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. З 1991 до 2024 року — фотокореспондент газети «Голос України». У 1992 році документував події у Придністров’ї, потім у країнах колишньої Югославії, а ще у Лівані, Кувейті, Сьєрра-Леоне, Ліберії, Кот-д’Івуарі, Південному Судані й Демократичній Республіці Конго. Під час Революції Гідності, перебуваючи в самому епіцентрі подій, Олександр отримав поранення. Від початку російської військової агресії 2014 року на Сході знімає події на фронті. Олександр є автором кількох фотоальбомів, серед яких: «Україна. 10 років поступу» (2001), «Миротворча діяльність українського війська. Перше десятиліття» (2004), «Крізь вогонь і сльози» (2009), «Фронтовий альбом» (2016). «Новітня історія української журналістики. Від Майдану до Майдану» у співавторстві з Юрієм Нестеряком, Юлією Нестеряк (2022). Мав персональні фотовиставки у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку (2012), у штаб-квартирі НАТО у Брюсселі (2012, 2013, 2014), у Литві (2015), Польщі (2015, 2016, 2023), Люксембурзі (2015), Норвегії (2023), Латвії (2022), був учасником колективних виставок про війну в Україні в парламентах Великої Британії (2015) та Данії (2014).
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
