Журнал Музею сучасного мистецтва в Нью-Йорку (MoMA) присвятив матеріал українським фотографам, які переосмислюють своє мистецтво в умовах війни. У центрі уваги — роботи Лізи Букреєвої з Києва, Олени Субач зі Львова та Владислава Краснощока з Харкова.
24 лютого 2022 року життя кожного українця змінилося назавжди. Для фотографів ця дата стала точкою, коли їхнє мистецтво перетворилося на інструмент документування воєнних злочинів, руйнувань і людських історій. У статті наголошується, що нова реальність вимагає нових візуальних мов, які дозволяють переосмислити пережиті травми.
Харківський фотограф Владислав Краснощок — не лише митець, а й щелепно-лицевий хірург. З моменту початку війни він залишився у Харкові, який зазнає щоденних обстрілів. «Я почав документувати війну наприкінці березня 2022 року. Використовуючи чорно-білу плівку, я поділив роботу на тематичні категорії: руйнування, військова техніка, солдати, артилерія, польові шпиталі, полонені, загиблі, тварини та мости. Моя мета — охопити ці теми та зібрати найкращі знімки для книги», — ділиться Краснощок.
.png)
.png)
.png)
Його фотографії, зроблені на плівку, нагадують кадри часів Другої світової війни. Раніше Владислав створював сюрреалістичні колажі та експериментував із техніками, але зараз зосередився виключно на документуванні реальності без будь-яких візуальних втручань.
Фотографка Олена Субач зі Львова відома своїми яскравими іронічними роботами, які досліджували культурні особливості Західної України. Її серія Hidden стала першим проєктом, створеним під час повномасштабної війни. «Hidden документує зусилля зі збереження культурної спадщини Львова. Навесні 2022 року музейні працівники та волонтери евакуювали та ховали мистецькі твори, аби врятувати їх від можливого знищення. Я знімала цей процес. Сьогодні я бачу цей проєкт як свідчення стійкості людей, які захищають свою спадщину» , — розповідає фотографка.
.png)
Субач також створила серію фотографій із кордону України зі Словаччиною, де люди влаштовували імпровізовані місця для відпочинку. На її знімках зображені розкидані стільці, які символізують напругу та короткі моменти перепочинку серед хаосу втечі.
Киянка Ліза Букреєва, яка починала як стріт-фотографка, теж змінила фокус своєї творчості через війну. Її проєкт War Diary — це особистий щоденник, який поєднує текстові спостереження з чорно-білими фотографіями. «Коли Росія почала повномасштабне вторгнення, я усвідомила, що більше не розрізняю дні. Усе злилося в один довгий момент, і я почала вести текстовий і візуальний щоденник. Це допомогло мені впорядкувати світ і свої почуття», — зазначає Букреєва.
.png)
Сьогодні Ліза знову повернулася до стріт-фотографії, але тепер її об’єктив зосереджений на історіях зі зруйнованих міст і прифронтових сіл. Вона продовжує працювати над композицією, проте тепер її пріоритет — розповідь про життя у війні.
Катерина Радченко, кураторка і засновниця фестивалю Odesa Photo Days, підкреслює, що фотографія в умовах війни виходить за межі мистецтва: «Війна змушує нас переосмислити ідентичність і саму роль мистецтва. Після трьох років повномасштабної війни митці лише починають формувати нову естетику, яка ґрунтується на страху, посттравматичному стресі та щоденній боротьбі».
Публікація в журналі «MoMA» демонструє, як українські фотографи працюють в умовах війни, документуючи сучасні реалії та переосмислюючи роль мистецтва.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Віра Лабич
Більдредакторка: Ольга Ковальова
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
Журнал Музею сучасного мистецтва в Нью-Йорку (MoMA) присвятив матеріал українським фотографам, які переосмислюють своє мистецтво в умовах війни. У центрі уваги — роботи Лізи Букреєвої з Києва, Олени Субач зі Львова та Владислава Краснощока з Харкова.
24 лютого 2022 року життя кожного українця змінилося назавжди. Для фотографів ця дата стала точкою, коли їхнє мистецтво перетворилося на інструмент документування воєнних злочинів, руйнувань і людських історій. У статті наголошується, що нова реальність вимагає нових візуальних мов, які дозволяють переосмислити пережиті травми.
Харківський фотограф Владислав Краснощок — не лише митець, а й щелепно-лицевий хірург. З моменту початку війни він залишився у Харкові, який зазнає щоденних обстрілів. «Я почав документувати війну наприкінці березня 2022 року. Використовуючи чорно-білу плівку, я поділив роботу на тематичні категорії: руйнування, військова техніка, солдати, артилерія, польові шпиталі, полонені, загиблі, тварини та мости. Моя мета — охопити ці теми та зібрати найкращі знімки для книги», — ділиться Краснощок.
Його фотографії, зроблені на плівку, нагадують кадри часів Другої світової війни. Раніше Владислав створював сюрреалістичні колажі та експериментував із техніками, але зараз зосередився виключно на документуванні реальності без будь-яких візуальних втручань.
Фотографка Олена Субач зі Львова відома своїми яскравими іронічними роботами, які досліджували культурні особливості Західної України. Її серія Hidden стала першим проєктом, створеним під час повномасштабної війни. «Hidden документує зусилля зі збереження культурної спадщини Львова. Навесні 2022 року музейні працівники та волонтери евакуювали та ховали мистецькі твори, аби врятувати їх від можливого знищення. Я знімала цей процес. Сьогодні я бачу цей проєкт як свідчення стійкості людей, які захищають свою спадщину» , — розповідає фотографка.
Субач також створила серію фотографій із кордону України зі Словаччиною, де люди влаштовували імпровізовані місця для відпочинку. На її знімках зображені розкидані стільці, які символізують напругу та короткі моменти перепочинку серед хаосу втечі.
Киянка Ліза Букреєва, яка починала як стріт-фотографка, теж змінила фокус своєї творчості через війну. Її проєкт War Diary — це особистий щоденник, який поєднує текстові спостереження з чорно-білими фотографіями. «Коли Росія почала повномасштабне вторгнення, я усвідомила, що більше не розрізняю дні. Усе злилося в один довгий момент, і я почала вести текстовий і візуальний щоденник. Це допомогло мені впорядкувати світ і свої почуття», — зазначає Букреєва.
Сьогодні Ліза знову повернулася до стріт-фотографії, але тепер її об’єктив зосереджений на історіях зі зруйнованих міст і прифронтових сіл. Вона продовжує працювати над композицією, проте тепер її пріоритет — розповідь про життя у війні.
Катерина Радченко, кураторка і засновниця фестивалю Odesa Photo Days, підкреслює, що фотографія в умовах війни виходить за межі мистецтва: «Війна змушує нас переосмислити ідентичність і саму роль мистецтва. Після трьох років повномасштабної війни митці лише починають формувати нову естетику, яка ґрунтується на страху, посттравматичному стресі та щоденній боротьбі».
Публікація в журналі «MoMA» демонструє, як українські фотографи працюють в умовах війни, документуючи сучасні реалії та переосмислюючи роль мистецтва.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Віра Лабич
Більдредакторка: Ольга Ковальова
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
.jpg)
