Бої в Дебальцевому стали однією з ключових подій у протистоянні на Донбасі. Найгостріша фаза битви тривала з 25 січня до 18 лютого 2015 року, включаючи масовані артилерійські атаки, перестрілки на малих відстанях зі стрілецької зброї, а також вуличні й танкові бої. За даними Генштабу ЗСУ, близько 5 тисяч військових обороняли Дебальцеве, їм протистояли вчетверо більші сили окупантів. Бої за місто і операція з виведення українських військових стали одними з найбільш трагічних і масштабних подій за весь період АТО/ ООС.
Українська асоціація професійних фотографів публікує світлини фотожурналіста Олександра Клименка, який задокументував відведення українських військ із Дебальцева після важких боїв.
29 липня 2014-го Сили оборони звільнили Дебальцеве від незаконних збройних формувань, які контролювали місто з квітня. Проте через сім місяців українські військові змушені були покинути місто. Російські найманці обстрілювати житлові квартали з «Градів» та танків. Бойовикам за підтримки регулярних військ Росії вдалося оточили місто з трьох сторін.
У цей час у Мінську тривали переговори «Нормандської четвірки». Росіяни пообіцяли повне припинення вогню, проте тільки на папері. Дебальцеве продовжувало попетерпати від інтенсивних обстрілів. Бойовики з підтримкою підрозділів Збройних сил РФ, прагнули будь-якою ціною здійснити оточення та розгром наших військ. Після встановлення умовного перемир'я проросійські найманці перекинули до Дебальцевого сили з інших напрямків. Як наслідок, ще більше посилилися обстріли українських позицій.
Додаткових резервів для підтримки сил АТО в Дебальцевому майже не було. Відтак, у ніч з 17 на 18 лютого 2015 року українські війська почали виведення військ з Дебальцевого. Понад добу вони виходили невеликими колонами різними маршрутами, з підбитою технікою та пораненими, під обстрілами. Дехто йшов пішки. Через морози планувалося виходити не лише автошляхами, а й польовими дорогами.
За версією Генерального штабу Збройних Сил України, утримуючи Дебальцевський плацдарм до 18 лютого, українські війська зірвали плани бойовиків масштабного наступ на Артемівськ (Бахмут), Краматорськ та подальший рух у напрямку Харкова. Такого масового відходу українські війська до цього моменту не здійснювали ніколи. У боях на Дебальцевському плацдармі весь світ побачив професійність і звитягу українських воїнів. Українські сили зайняли позиції поблизу Артемівська, нинішнього Бахмута. Дебальцеве досі залишається в російській окупації.
Олександр Клименко — фотокореспондент, який ще до початку незалежності почав знімати головні події в Україні. Крім того, він неодноразово висвітлював збройні конфлікти у різних країнах світу. Проте у 2014-му йому довелося одягати бронежилет і їхати з камерою на війну у своїй державі. Йому вдалося зафіксувати рух колон української техніки під час виходу з Дебальцева.
«Їдуть, їдуть, їдуть, їдуть. Танки всілякі там, САУ, просто завантажні машини. БМП, БТР. Вони всі заповнені нашими солдатами. Військові такі змучені. Ті, хто вийшов з пекла», — каже фотограф.
На світлинах Олександра збереглись не тільки втомлені очі солдатів, а й також поранені і загиблі унаслідок боїв за Дебальцеве.
«Новий 2015 рік я зустрічав разом із «Правим сектором» у Пісках. Я чітко пам'ятаю своє відчуття, що у 2015 році війна точно закінчиться. Здавалося, що ось-ось буде перемога. Але бачите… Потім був вихід із Дебальцева 18 лютого 2015 року. Я був у той момент у Бахмуті й ранком побачив, як містом їдуть танки та інша військова техніка, на яких сиділи втомлені чоловіки. Я це знімав. Потім поїхав у лікарню. Туди привозили поранених. Запитав у одного нацгвардійця, а де ж загиблі? «Як де? В морзі». І я поїхав туди. На вулиці лежали дерев'яні гроби з необтесаних дощок. У них були солдати. Крізь щілини визирали їхні руки та ноги. Крім гробів, там ще лежали чорні пластикові мішки з тілами. Це була жахлива картина і дуже гіркі емоції», — згадує Олександр Клименко.
18 лютого називають днем пам’яті боїв за Дебальцеве, в цей день вшановують загиблих під час Дебальцевської операції. За даними Міністерства оборони, під час бойових дій в районі Дебальцевого з 15 січня до 18 лютого загинули 110 військовослужбовців, 270 — поранені, 7 опинились у полоні, 18 зникли безвісти. За весь час оборони Дебальцевського виступу загинули 136 українських військових, 331 дістали поранення.
Нагадаємо, що Українська асоціація професійних фотографів започаткувала цикл матеріалів, присвячених ключовим подіям російської війни проти України, де публікує спогади та світлини українських документальних фотографів.
Життя як дедлайн: 10 років війни на фотографіях Олександра Клименка
Матеріал створено за підтримки The Fritt Ord Foundation.
Олександр Клименко народився на Чернігівщині. Випускник факультету журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. З 1991 до 2024 року — фотокореспондент газети «Голос України». У 1992 році документував події у Придністров’ї, потім у країнах колишньої Югославії, а ще у Лівані, Кувейті, Сьєрра-Леоне, Ліберії, Кот-д’Івуарі, Південному Судані й Демократичній Республіці Конго. Під час Революції Гідності, перебуваючи в самому епіцентрі подій, Олександр отримав поранення. Від початку російської військової агресії 2014 року на Сході знімає події на фронті. Олександр є автором кількох фотоальбомів, серед яких: «Україна. 10 років поступу» (2001), «Миротворча діяльність українського війська. Перше десятиліття» (2004), «Крізь вогонь і сльози» (2009), «Фронтовий альбом» (2016). «Новітня історія української журналістики. Від Майдану до Майдану» у співавторстві з Юрієм Нестеряком, Юлією Нестеряк (2022). Мав персональні фотовиставки у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку (2012), у штаб-квартирі НАТО у Брюсселі (2012, 2013, 2014), у Литві (2015), Польщі (2015, 2016, 2023), Люксембурзі (2015), Норвегії (2023), Латвії (2022), був учасником колективних виставок про війну в Україні в парламентах Великої Британії (2015) та Данії (2014).
Бої в Дебальцевому стали однією з ключових подій у протистоянні на Донбасі. Найгостріша фаза битви тривала з 25 січня до 18 лютого 2015 року, включаючи масовані артилерійські атаки, перестрілки на малих відстанях зі стрілецької зброї, а також вуличні й танкові бої. За даними Генштабу ЗСУ, близько 5 тисяч військових обороняли Дебальцеве, їм протистояли вчетверо більші сили окупантів. Бої за місто і операція з виведення українських військових стали одними з найбільш трагічних і масштабних подій за весь період АТО/ ООС.
Українська асоціація професійних фотографів публікує світлини фотожурналіста Олександра Клименка, який задокументував відведення українських військ із Дебальцева після важких боїв.
29 липня 2014-го Сили оборони звільнили Дебальцеве від незаконних збройних формувань, які контролювали місто з квітня. Проте через сім місяців українські військові змушені були покинути місто. Російські найманці обстрілювати житлові квартали з «Градів» та танків. Бойовикам за підтримки регулярних військ Росії вдалося оточили місто з трьох сторін.
У цей час у Мінську тривали переговори «Нормандської четвірки». Росіяни пообіцяли повне припинення вогню, проте тільки на папері. Дебальцеве продовжувало попетерпати від інтенсивних обстрілів. Бойовики з підтримкою підрозділів Збройних сил РФ, прагнули будь-якою ціною здійснити оточення та розгром наших військ. Після встановлення умовного перемир'я проросійські найманці перекинули до Дебальцевого сили з інших напрямків. Як наслідок, ще більше посилилися обстріли українських позицій.
Додаткових резервів для підтримки сил АТО в Дебальцевому майже не було. Відтак, у ніч з 17 на 18 лютого 2015 року українські війська почали виведення військ з Дебальцевого. Понад добу вони виходили невеликими колонами різними маршрутами, з підбитою технікою та пораненими, під обстрілами. Дехто йшов пішки. Через морози планувалося виходити не лише автошляхами, а й польовими дорогами.
За версією Генерального штабу Збройних Сил України, утримуючи Дебальцевський плацдарм до 18 лютого, українські війська зірвали плани бойовиків масштабного наступ на Артемівськ (Бахмут), Краматорськ та подальший рух у напрямку Харкова. Такого масового відходу українські війська до цього моменту не здійснювали ніколи. У боях на Дебальцевському плацдармі весь світ побачив професійність і звитягу українських воїнів. Українські сили зайняли позиції поблизу Артемівська, нинішнього Бахмута. Дебальцеве досі залишається в російській окупації.
Олександр Клименко — фотокореспондент, який ще до початку незалежності почав знімати головні події в Україні. Крім того, він неодноразово висвітлював збройні конфлікти у різних країнах світу. Проте у 2014-му йому довелося одягати бронежилет і їхати з камерою на війну у своїй державі. Йому вдалося зафіксувати рух колон української техніки під час виходу з Дебальцева.
«Їдуть, їдуть, їдуть, їдуть. Танки всілякі там, САУ, просто завантажні машини. БМП, БТР. Вони всі заповнені нашими солдатами. Військові такі змучені. Ті, хто вийшов з пекла», — каже фотограф.
На світлинах Олександра збереглись не тільки втомлені очі солдатів, а й також поранені і загиблі унаслідок боїв за Дебальцеве.
«Новий 2015 рік я зустрічав разом із «Правим сектором» у Пісках. Я чітко пам'ятаю своє відчуття, що у 2015 році війна точно закінчиться. Здавалося, що ось-ось буде перемога. Але бачите… Потім був вихід із Дебальцева 18 лютого 2015 року. Я був у той момент у Бахмуті й ранком побачив, як містом їдуть танки та інша військова техніка, на яких сиділи втомлені чоловіки. Я це знімав. Потім поїхав у лікарню. Туди привозили поранених. Запитав у одного нацгвардійця, а де ж загиблі? «Як де? В морзі». І я поїхав туди. На вулиці лежали дерев'яні гроби з необтесаних дощок. У них були солдати. Крізь щілини визирали їхні руки та ноги. Крім гробів, там ще лежали чорні пластикові мішки з тілами. Це була жахлива картина і дуже гіркі емоції», — згадує Олександр Клименко.
18 лютого називають днем пам’яті боїв за Дебальцеве, в цей день вшановують загиблих під час Дебальцевської операції. За даними Міністерства оборони, під час бойових дій в районі Дебальцевого з 15 січня до 18 лютого загинули 110 військовослужбовців, 270 — поранені, 7 опинились у полоні, 18 зникли безвісти. За весь час оборони Дебальцевського виступу загинули 136 українських військових, 331 дістали поранення.
Нагадаємо, що Українська асоціація професійних фотографів започаткувала цикл матеріалів, присвячених ключовим подіям російської війни проти України, де публікує спогади та світлини українських документальних фотографів.
Життя як дедлайн: 10 років війни на фотографіях Олександра Клименка
Матеріал створено за підтримки The Fritt Ord Foundation.
Олександр Клименко народився на Чернігівщині. Випускник факультету журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. З 1991 до 2024 року — фотокореспондент газети «Голос України». У 1992 році документував події у Придністров’ї, потім у країнах колишньої Югославії, а ще у Лівані, Кувейті, Сьєрра-Леоне, Ліберії, Кот-д’Івуарі, Південному Судані й Демократичній Республіці Конго. Під час Революції Гідності, перебуваючи в самому епіцентрі подій, Олександр отримав поранення. Від початку російської військової агресії 2014 року на Сході знімає події на фронті. Олександр є автором кількох фотоальбомів, серед яких: «Україна. 10 років поступу» (2001), «Миротворча діяльність українського війська. Перше десятиліття» (2004), «Крізь вогонь і сльози» (2009), «Фронтовий альбом» (2016). «Новітня історія української журналістики. Від Майдану до Майдану» у співавторстві з Юрієм Нестеряком, Юлією Нестеряк (2022). Мав персональні фотовиставки у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку (2012), у штаб-квартирі НАТО у Брюсселі (2012, 2013, 2014), у Литві (2015), Польщі (2015, 2016, 2023), Люксембурзі (2015), Норвегії (2023), Латвії (2022), був учасником колективних виставок про війну в Україні в парламентах Великої Британії (2015) та Данії (2014).
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
.jpg)
.jpg)
