Фонд Alexander Tutsek-Stiftung з Мюнхена, який підтримує сучасне мистецтво та природничі науки, надав миколаївському фотографу, засновнику школи концептуальної та артфотографії «MYPH», учаснику УАПФ Сергію Мельниченку стипендію у розмірі 50 тисяч євро на реалізацію фотопроєкту «Попід Дніпром» у листопаді 2023 року. Згідно з умовами програми, фотограф зобов’язаний підготувати світлини для майбутньої виставки, а також відзняти документальний фільм та видати фотобук. Як вдалось отримати такий грант, як триває робота над проєктом і що вже вдалося створити — говоримо з Сергієм.
— У 2022 році на початку повномасштабної війни десь березні або у квітні зі мною зв'язалась кураторка фонду Alexander Tutsek-Stiftung. Тоді у мене придбали 16 робіт. Потім у березні 2023-го фонд відкрив виставку, де були представлені ці фото. Я їздив у Мюнхен, згодом ще виступав там з лекцією. Я їм подарував кілька світлин зі свого проєкту «Татуювання війни». А вони, щоб підтримати мій проєкт, придбали ще 9 великих картин. Паралельно з цим фонд працював над запуском грантової програми. Мені сказали, що хотіли б, аби у першу хвилю трьох грантів потрапили ті фотографи, з якими вони уже співпрацюють. Тому я почав готувати заявку.
— Тема програми — Stories On Humankind. Треба було подати свою ідею на три сторінки у форматі PDF. Звичайно, я хотів би реалізувати проєкт, аби показати Україну та українців. Я прописав ідею, своє бачення розкриття теми й пояснив, чому цей проєкт важливий, що це означатиме для мене і для моїх героїв. Для представлення візуальної складової я подавав референси світлин, а також — виставкових реалізацій та фотокниг. Окрім фотопроєкту, я написав, що дуже хочу, щоб у фіналі вийшла фотокнига з цими історіями й знімками, а також документальний фільм. Тобто ми робимо одночасно і фотографію, і знімаємо відеоматеріал.
— Мій проєкт називається «Попід Дніпром» (Along the Dnipro — ред.) Я обрав річку Дніпро як головну артерію країни символічно. Я хочу документувати історії людей, що проживають від Миколаєва та Херсонщини й далі вверх по Дніпру: це Запоріжжя, Дніпро (місто — ред.), Черкаси та Київ. Розповідати про героїв, які проживають у цих містах та селищах, і про те, як повномасштабне вторгнення Росії в Україну вплинуло на їхнє життя. Серед головних героїв проєкту: військові, рятувальники, волонтери та звичайні люди. Це максимально різний пул людей.
— Я отримав стипендію на рік, але кожні три місяці роблю звіти про виконану роботу. Спершу я готувався до проєкту 3 місяці: прораховував логістику, шукав героїв, закуповував техніку. Зйомки я розпочав у березні. Головне для грантодавців — це фотографії, їх якість і кількість. Фільм і фотокнига — це інша справа. На 2026 рік уже запланована у Мюнхені виставка «Попід Дніпром». Я дуже сподіваюсь, що вона буде раніше. Проте до цього моменту я не можу ніде показувати фотографічний матеріал, над яким працюю. Світлини мають бути ексклюзивно вперше представлені саме на виставці.
— Ми уже задокументували купу матеріалу і ще попереду у нас ще дуже багато роботи. Миколаїв, Херсон, Одеса — там ми уже встигли познімати. Наразі більшість фотографій це документальна зйомка. Я використовую середньоформатну плівкову камеру, цифрову камеру та полароїд. Але в мене є деякі роботи, коли я планую-таки імплементувати якісь художні рішення. Можливо, буду використовувати той прийом, що і в проєкті «Татуюваннях війни», а можливо, не буду, саме щоб не дублювати себе. Основа проєкту — документалістика.
— Отримати такий грант — це і велика мотивація, і честь для мене. Звісно, що я радий мати змогу реалізовувати масштабний довготривалий проєкт про мою рідну країну і таким чином привертати увагу до російсько-української війни. Працюючи над проєктом, ми зустрічаємо дуже багато крутих та цікавих людей з потужними історіями і паралельно з цим ми ще можемо їм допомагати. Я маю на увазі, якщо ми зустрічаємося з волонтерами, беремо в них інтерв’ю, то ще і донатимо та поширюємо збори. Наприклад, для притулку тварин, який знаходиться на межі Миколаївської та Херсонської областей, ми відзняли відео і потім зібрали кошти для цих тварин. Тобто крім документування, ми можемо допомагати наших героям. Це дуже важливо для мене. Я бачу в цьому сенс. Також торік після підриву Каховської ГЕС ми збирала кошти на відновлення будинків у Снігурівці. Я б дуже хотів через рік приїхати туди й відзняти про них якийсь матеріал, поспілкуватися з місцевими, дізнатися як вони живуть через рік після такої катастрофи, що в них відбувається. Відрефлексувати внутрішньо не тільки з професійної точки зору, а й з точки людяності.
— Я отримав цей грант не через стандартний Open Call. Це те, що я завжди раджу своїм студентам — працювати і спілкуватися з колегами, намагатися бути в середовищі кураторів галерей. До мене ця можливість прийшла через виставки та продажі своїх робіт, через звичайне людське спілкування. Коли хтось бачить на власні очі твій професіоналізм та відповідальність, то з радістю йде на зустріч. Не важливо, які це премії, конкурси, гранти, стипендії чи резиденції, я думаю, що просто потрібно бути максимально активними й намагатися пробувати усе.
Сергій Мельниченко — фотограф, викладач, засновник школи концептуальної та артфотографії «MYPH». Фотографією почав займатися у 2009 році. За цей час — учасник близько 200 персональних та групових виставок, ярмарків та фестивалів по всьому світу. Організатор та куратор понад 40 проєктів та виставок з роботами студентів школи «MYPH» по всьому світу за останні 5 років. Переможець всеукраїнських та міжнародних конкурсів та премій у тому числі «Leica Oskar Barnack Award Newcomer» у 2017 році (Берлін), «Фотограф року» 2012, 2013 та 2016 років (Київ, Україна), «Золота камера» у 2012 (Київ, Україна). Фіналіст «Krakow Photomonth», «Pinchuk Art Center Prize», «Off_Festival Bratislava 2014», «DEBUTS 2018», «Kolga Tbilisi Photo Award», «Batumi Photodays» та ін.
Учасник «Paris Photo», «Volta Art Fair», «Photo L.A.», «Photo Basel», «Unseen fair». Номінант на премію «Foam Paul Huf Award» у 2020 та 2023 роках. Відібраний до участі у європейській платформі для фотографів «FUTURES» у 2022 році. Фотографії Сергія перебувають у приватних і публічних колекціях у США, Гонконзі, Україні, Польщі, Франції, Німеччині, Бельгії, Литві, Чехії, Японії, Нідерландах, Італії, Швейцарії, Норвегії та ін. У 2022 та 2023 роках дві серії, а загалом 25 робіт Сергія увійшли до постійної колекції фонду «Alexander Tutsek-Stiftung». У 2023 році отримав річну стипендію (грант) від фонду «Alexander Tutsek-Stiftung» на створення власного фотопроєкту.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Віра Лабич
Літературна редакторка: Юлія Футей
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Менеджер сайту: Владислав Кухар
Фонд Alexander Tutsek-Stiftung з Мюнхена, який підтримує сучасне мистецтво та природничі науки, надав миколаївському фотографу, засновнику школи концептуальної та артфотографії «MYPH», учаснику УАПФ Сергію Мельниченку стипендію у розмірі 50 тисяч євро на реалізацію фотопроєкту «Попід Дніпром» у листопаді 2023 року. Згідно з умовами програми, фотограф зобов’язаний підготувати світлини для майбутньої виставки, а також відзняти документальний фільм та видати фотобук. Як вдалось отримати такий грант, як триває робота над проєктом і що вже вдалося створити — говоримо з Сергієм.
— У 2022 році на початку повномасштабної війни десь березні або у квітні зі мною зв'язалась кураторка фонду Alexander Tutsek-Stiftung. Тоді у мене придбали 16 робіт. Потім у березні 2023-го фонд відкрив виставку, де були представлені ці фото. Я їздив у Мюнхен, згодом ще виступав там з лекцією. Я їм подарував кілька світлин зі свого проєкту «Татуювання війни». А вони, щоб підтримати мій проєкт, придбали ще 9 великих картин. Паралельно з цим фонд працював над запуском грантової програми. Мені сказали, що хотіли б, аби у першу хвилю трьох грантів потрапили ті фотографи, з якими вони уже співпрацюють. Тому я почав готувати заявку.
— Тема програми — Stories On Humankind. Треба було подати свою ідею на три сторінки у форматі PDF. Звичайно, я хотів би реалізувати проєкт, аби показати Україну та українців. Я прописав ідею, своє бачення розкриття теми й пояснив, чому цей проєкт важливий, що це означатиме для мене і для моїх героїв. Для представлення візуальної складової я подавав референси світлин, а також — виставкових реалізацій та фотокниг. Окрім фотопроєкту, я написав, що дуже хочу, щоб у фіналі вийшла фотокнига з цими історіями й знімками, а також документальний фільм. Тобто ми робимо одночасно і фотографію, і знімаємо відеоматеріал.
— Мій проєкт називається «Попід Дніпром» (Along the Dnipro — ред.) Я обрав річку Дніпро як головну артерію країни символічно. Я хочу документувати історії людей, що проживають від Миколаєва та Херсонщини й далі вверх по Дніпру: це Запоріжжя, Дніпро (місто — ред.), Черкаси та Київ. Розповідати про героїв, які проживають у цих містах та селищах, і про те, як повномасштабне вторгнення Росії в Україну вплинуло на їхнє життя. Серед головних героїв проєкту: військові, рятувальники, волонтери та звичайні люди. Це максимально різний пул людей.
— Я отримав стипендію на рік, але кожні три місяці роблю звіти про виконану роботу. Спершу я готувався до проєкту 3 місяці: прораховував логістику, шукав героїв, закуповував техніку. Зйомки я розпочав у березні. Головне для грантодавців — це фотографії, їх якість і кількість. Фільм і фотокнига — це інша справа. На 2026 рік уже запланована у Мюнхені виставка «Попід Дніпром». Я дуже сподіваюсь, що вона буде раніше. Проте до цього моменту я не можу ніде показувати фотографічний матеріал, над яким працюю. Світлини мають бути ексклюзивно вперше представлені саме на виставці.
— Ми уже задокументували купу матеріалу і ще попереду у нас ще дуже багато роботи. Миколаїв, Херсон, Одеса — там ми уже встигли познімати. Наразі більшість фотографій це документальна зйомка. Я використовую середньоформатну плівкову камеру, цифрову камеру та полароїд. Але в мене є деякі роботи, коли я планую-таки імплементувати якісь художні рішення. Можливо, буду використовувати той прийом, що і в проєкті «Татуюваннях війни», а можливо, не буду, саме щоб не дублювати себе. Основа проєкту — документалістика.
— Отримати такий грант — це і велика мотивація, і честь для мене. Звісно, що я радий мати змогу реалізовувати масштабний довготривалий проєкт про мою рідну країну і таким чином привертати увагу до російсько-української війни. Працюючи над проєктом, ми зустрічаємо дуже багато крутих та цікавих людей з потужними історіями і паралельно з цим ми ще можемо їм допомагати. Я маю на увазі, якщо ми зустрічаємося з волонтерами, беремо в них інтерв’ю, то ще і донатимо та поширюємо збори. Наприклад, для притулку тварин, який знаходиться на межі Миколаївської та Херсонської областей, ми відзняли відео і потім зібрали кошти для цих тварин. Тобто крім документування, ми можемо допомагати наших героям. Це дуже важливо для мене. Я бачу в цьому сенс. Також торік після підриву Каховської ГЕС ми збирала кошти на відновлення будинків у Снігурівці. Я б дуже хотів через рік приїхати туди й відзняти про них якийсь матеріал, поспілкуватися з місцевими, дізнатися як вони живуть через рік після такої катастрофи, що в них відбувається. Відрефлексувати внутрішньо не тільки з професійної точки зору, а й з точки людяності.
— Я отримав цей грант не через стандартний Open Call. Це те, що я завжди раджу своїм студентам — працювати і спілкуватися з колегами, намагатися бути в середовищі кураторів галерей. До мене ця можливість прийшла через виставки та продажі своїх робіт, через звичайне людське спілкування. Коли хтось бачить на власні очі твій професіоналізм та відповідальність, то з радістю йде на зустріч. Не важливо, які це премії, конкурси, гранти, стипендії чи резиденції, я думаю, що просто потрібно бути максимально активними й намагатися пробувати усе.
Сергій Мельниченко — фотограф, викладач, засновник школи концептуальної та артфотографії «MYPH». Фотографією почав займатися у 2009 році. За цей час — учасник близько 200 персональних та групових виставок, ярмарків та фестивалів по всьому світу. Організатор та куратор понад 40 проєктів та виставок з роботами студентів школи «MYPH» по всьому світу за останні 5 років. Переможець всеукраїнських та міжнародних конкурсів та премій у тому числі «Leica Oskar Barnack Award Newcomer» у 2017 році (Берлін), «Фотограф року» 2012, 2013 та 2016 років (Київ, Україна), «Золота камера» у 2012 (Київ, Україна). Фіналіст «Krakow Photomonth», «Pinchuk Art Center Prize», «Off_Festival Bratislava 2014», «DEBUTS 2018», «Kolga Tbilisi Photo Award», «Batumi Photodays» та ін.
Учасник «Paris Photo», «Volta Art Fair», «Photo L.A.», «Photo Basel», «Unseen fair». Номінант на премію «Foam Paul Huf Award» у 2020 та 2023 роках. Відібраний до участі у європейській платформі для фотографів «FUTURES» у 2022 році. Фотографії Сергія перебувають у приватних і публічних колекціях у США, Гонконзі, Україні, Польщі, Франції, Німеччині, Бельгії, Литві, Чехії, Японії, Нідерландах, Італії, Швейцарії, Норвегії та ін. У 2022 та 2023 роках дві серії, а загалом 25 робіт Сергія увійшли до постійної колекції фонду «Alexander Tutsek-Stiftung». У 2023 році отримав річну стипендію (грант) від фонду «Alexander Tutsek-Stiftung» на створення власного фотопроєкту.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Віра Лабич
Літературна редакторка: Юлія Футей
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Менеджер сайту: Владислав Кухар
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
