Продовжуємо ділитись документальними проєктами фіналістів в рамках грантової підтримки документальних фотографів від УАПФ, що реалізується за підтримки International Press Institute.
Олександр Бабенко до повномасштабного вторгнення працював у кіновиробництві в Києві. Через профільну освіту — журналіста після початку повномасштабного вторгнення почав працювати з іноземними медіа як продюсер, з вересня 2022 року як фотограф. Зараз він сфокусований на висвітленні новин та створенні репортажів біля лінії розмежування. Історія про тиждень з життя двадцятирічних хлопців, які стали ветеранами.
Донеччина. Сніг лягає на землю, накриваючи голі посадки, вирви від прильотів та необроблену землю. О четвертій вже вечоріє. В одній з хат, де штори ще досі закривають дверні прорізи, а на стінах залишились портрети попередніх мешканців, живуть військові. Вже 11 місяців Донецька область є для них домом.
“Каші”, 25, він найстарший з екіпажу, з собою завжди носить дві речі: свій жетон та жетон загиблого друга. “Каша” потрапив спочатку був кухарем, але не міг сидіти в тилу, поки побратими на лінії і перевівся в склад аеророзвідки. Вдома тепло, поруч з радянськими книжками заряджаються батареї для дронів, на протертому килимі стоїть БК, поруч з пакетами з продуктами лежать магазини, війна стала повсякденням, але ввечері цього не відчутно. Ця хата нагадує більше студентські квартири. Хлопці підколюють один одного, з блютуз колонки грає музика, хтось дивиться ютуб, хтось грає карти. 4 ранку, на термометрі - 11. Екіпаж вантажиться в джип з 1990-х і відправляється на позиції. Виїзд відбувається так рано, щоб мінімізувати ймовірність бути поміченими дронами ворога. Дорога чи не найбільша небезпека в цій роботі. Проти водія одночасно стара машина, погодні умови, ризик бути враженим ворогом та погані дороги. За кермом, Малий, йому 20. Половину його життя триває війна. Бувши родом з тимчасово окупованих територій, він зустрів повномасштабне вторгнення одним з перших. Зранку 24 лютого 2022 року разом з іншими добровольцями він виїхав з рідного міста. Батько, разом з сестрою чекали його на кільцевій дорозі, щоб передати рюкзак речей першої потреби: “Сестра в слезах, у бати самого слезы наворачиваются. Он отдает всё что было. Все деньги, сигарети. Сеструха дает две пачки стиков. Смотрю, батя уже со слезами, а мне сигналят, что надо ехать. Я обнял, поцеловал и всё, уехал." Більше “Малий” не був вдома.
На світанку екіпаж починає роботу: сховавши машину, розгорнувши антенну та надійно вкрившись в бункері, хлопці підіймають дрон. На спині “Бланко”, поруч з жовто синім прапором, шеврон з черепом "Ротації не буде. Ми тут до кінця". Цей шеврон є в багатьох з підрозділу, першим його став носити "Гайз". Богдану “Гайзу” теж 20. Але, назавжди. Хлопець зі Львівської області, з білосніжно посмішкою коли почалось повномасштабне вторгнення працював в Польщі, але повернувся та пішов добровольцем. 18 серпня 2023 року Богдан загинув при виконанні бойового завдання.
“Гайз, "Бланко" та "Малий" отримували перший військовий досвід в піхоті. “Гайз” згадуючи, казав: «Біля Бахмута, зима, - 20. Ми з усім БК дістались нових позицій. Копати нічого неможливо. Ми прийшли, лягли на землю і питаємо один одного, чи помремо сьогодні і сміємось.”
“Бланко” двадцять років, він наймолодший в підрозділі. Позивний такий, бо народився в Іспанії, виконує обовʼязки командира екіпажу. Минув рік без місяця, ситуація інша. Ця позиція — щастя, надійні бетонні стіни та розташування бункера під землею дозволяють відчувати себе спокійно. Окопні свічки зігрівають, а “Бланко” та “Малий” по черзі здійснюють польоти шукаючи ворога та коригуючи вогонь артилерії. Змінюються батареї дрона та положення сонця, минає день. Знов в темноті, екіпаж залишає позиції.
Не на позиціях роботи вистачає. Потрібно ремонтувати машини, підтримувати себе в формі, жити. Походи в супермаркет, військторг та на каву розбавляють військові задачі та дозволяють побудувати звичну рутину.
- “Бланко”, що ти будеш розповідати своїм онукам про своїх побратимів?
- “Малий”? Вічно їдемо кудись, веселимось, музика на всю. Мішка, ведмідь, він на нього мені найбільше схожий. Прям такий добродушний, в кому ти впевнений на 100% що він тебе не кине. Навіть більше, для нього честь спочатку, потім гроші."
- Будеш розповідати про "Гайза" ?
- Звичайно, про "Гайза", про "Модніка", багато є про кого розповідати, не треба забувати про всіх."
Памʼяті Богдана «Гайза» Підгайного з яким, мені пощастило познайомитись і сфотографувати його під час роботи. Памʼяті кожного, хто віддав своє життя за свободу.
Олександр Бабенко — документальний фотограф, відеограф з Харкова. Під час подій Революції Гідності вирішив податись у журналістику та здобув ступінь магістра журналістики в Українському Католицькому Університеті. До повномасштабного вторгнення працював у кіновиробництві в Києві. З кінця лютого 2022 року почав працювати локальним продюсером для іноземних медіа на прифронтових територіях. Сфокусований на висвітленні новин та створенні репортажів біля лінії розмежування. Найчастіше співпрацює з Associated Press, EPA, Getty Images, Reuters та іншими.
Найбільше працює в Донецькій області. Багато працював в Бахмуті та продовжує висвітлювати цей напрямок фронту.
Приділяв максимум уваги висвітленню наслідків російської агресії до цивільного населення та документуванню роботи українських військових. Висвітлював звільнення Андріївки, наслідки підриву Каховської ГЕС в Херсоні, оборону Бахмута, звільнення Харківщини та інші події російсько-української війни.
Продовжуємо ділитись документальними проєктами фіналістів в рамках грантової підтримки документальних фотографів від УАПФ, що реалізується за підтримки International Press Institute.
Олександр Бабенко до повномасштабного вторгнення працював у кіновиробництві в Києві. Через профільну освіту — журналіста після початку повномасштабного вторгнення почав працювати з іноземними медіа як продюсер, з вересня 2022 року як фотограф. Зараз він сфокусований на висвітленні новин та створенні репортажів біля лінії розмежування. Історія про тиждень з життя двадцятирічних хлопців, які стали ветеранами.
Донеччина. Сніг лягає на землю, накриваючи голі посадки, вирви від прильотів та необроблену землю. О четвертій вже вечоріє. В одній з хат, де штори ще досі закривають дверні прорізи, а на стінах залишились портрети попередніх мешканців, живуть військові. Вже 11 місяців Донецька область є для них домом.
“Каші”, 25, він найстарший з екіпажу, з собою завжди носить дві речі: свій жетон та жетон загиблого друга. “Каша” потрапив спочатку був кухарем, але не міг сидіти в тилу, поки побратими на лінії і перевівся в склад аеророзвідки. Вдома тепло, поруч з радянськими книжками заряджаються батареї для дронів, на протертому килимі стоїть БК, поруч з пакетами з продуктами лежать магазини, війна стала повсякденням, але ввечері цього не відчутно. Ця хата нагадує більше студентські квартири. Хлопці підколюють один одного, з блютуз колонки грає музика, хтось дивиться ютуб, хтось грає карти. 4 ранку, на термометрі - 11. Екіпаж вантажиться в джип з 1990-х і відправляється на позиції. Виїзд відбувається так рано, щоб мінімізувати ймовірність бути поміченими дронами ворога. Дорога чи не найбільша небезпека в цій роботі. Проти водія одночасно стара машина, погодні умови, ризик бути враженим ворогом та погані дороги. За кермом, Малий, йому 20. Половину його життя триває війна. Бувши родом з тимчасово окупованих територій, він зустрів повномасштабне вторгнення одним з перших. Зранку 24 лютого 2022 року разом з іншими добровольцями він виїхав з рідного міста. Батько, разом з сестрою чекали його на кільцевій дорозі, щоб передати рюкзак речей першої потреби: “Сестра в слезах, у бати самого слезы наворачиваются. Он отдает всё что было. Все деньги, сигарети. Сеструха дает две пачки стиков. Смотрю, батя уже со слезами, а мне сигналят, что надо ехать. Я обнял, поцеловал и всё, уехал." Більше “Малий” не був вдома.
На світанку екіпаж починає роботу: сховавши машину, розгорнувши антенну та надійно вкрившись в бункері, хлопці підіймають дрон. На спині “Бланко”, поруч з жовто синім прапором, шеврон з черепом "Ротації не буде. Ми тут до кінця". Цей шеврон є в багатьох з підрозділу, першим його став носити "Гайз". Богдану “Гайзу” теж 20. Але, назавжди. Хлопець зі Львівської області, з білосніжно посмішкою коли почалось повномасштабне вторгнення працював в Польщі, але повернувся та пішов добровольцем. 18 серпня 2023 року Богдан загинув при виконанні бойового завдання.
“Гайз, "Бланко" та "Малий" отримували перший військовий досвід в піхоті. “Гайз” згадуючи, казав: «Біля Бахмута, зима, - 20. Ми з усім БК дістались нових позицій. Копати нічого неможливо. Ми прийшли, лягли на землю і питаємо один одного, чи помремо сьогодні і сміємось.”
“Бланко” двадцять років, він наймолодший в підрозділі. Позивний такий, бо народився в Іспанії, виконує обовʼязки командира екіпажу. Минув рік без місяця, ситуація інша. Ця позиція — щастя, надійні бетонні стіни та розташування бункера під землею дозволяють відчувати себе спокійно. Окопні свічки зігрівають, а “Бланко” та “Малий” по черзі здійснюють польоти шукаючи ворога та коригуючи вогонь артилерії. Змінюються батареї дрона та положення сонця, минає день. Знов в темноті, екіпаж залишає позиції.
Не на позиціях роботи вистачає. Потрібно ремонтувати машини, підтримувати себе в формі, жити. Походи в супермаркет, військторг та на каву розбавляють військові задачі та дозволяють побудувати звичну рутину.
- “Бланко”, що ти будеш розповідати своїм онукам про своїх побратимів?
- “Малий”? Вічно їдемо кудись, веселимось, музика на всю. Мішка, ведмідь, він на нього мені найбільше схожий. Прям такий добродушний, в кому ти впевнений на 100% що він тебе не кине. Навіть більше, для нього честь спочатку, потім гроші."
- Будеш розповідати про "Гайза" ?
- Звичайно, про "Гайза", про "Модніка", багато є про кого розповідати, не треба забувати про всіх."
Памʼяті Богдана «Гайза» Підгайного з яким, мені пощастило познайомитись і сфотографувати його під час роботи. Памʼяті кожного, хто віддав своє життя за свободу.
Олександр Бабенко — документальний фотограф, відеограф з Харкова. Під час подій Революції Гідності вирішив податись у журналістику та здобув ступінь магістра журналістики в Українському Католицькому Університеті. До повномасштабного вторгнення працював у кіновиробництві в Києві. З кінця лютого 2022 року почав працювати локальним продюсером для іноземних медіа на прифронтових територіях. Сфокусований на висвітленні новин та створенні репортажів біля лінії розмежування. Найчастіше співпрацює з Associated Press, EPA, Getty Images, Reuters та іншими.
Найбільше працює в Донецькій області. Багато працював в Бахмуті та продовжує висвітлювати цей напрямок фронту.
Приділяв максимум уваги висвітленню наслідків російської агресії до цивільного населення та документуванню роботи українських військових. Висвітлював звільнення Андріївки, наслідки підриву Каховської ГЕС в Херсоні, оборону Бахмута, звільнення Харківщини та інші події російсько-української війни.
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
.jpg)
