Богдан Гуляй став новим учасником Української асоціації професійних фотографів. Його роботи виходять за рамки традиційної репортажної зйомки — Богдан досліджує глибокі теми пам'яті, буття та особистих історій, які майстерно передає здебільшого на плівкових фотографіях. Деякі проєкти Гуляя потребують тривалого часу для глибшого осмислення, а часом навіть повторного прочитання Біблії — щоб віднайти новий погляд на класичні сюжети.
На запитання «ким ви себе позиціонуєте на цей момент?» Богдан Гуляй відповідає, що визначає себе як фотографа без вузьких рамок. «Якщо це стосується фотографії, то я фотограф у найширшому розумінні», — так він описує свій підхід до професії. Досвід Богдана охоплює найрізноманітніші жанри й завдання: від репортажної роботи для медіа до мистецтва фотографування оголеної натури.
Богдан не обмежується одним напрямом, переконуючи, що справжній фотограф має бути універсальним. Він вважає, що технічні особливості інструмента диктують правила зйомки, але вибір об'єкта — це питання особистого інтересу: «Якщо людина є фотографом, то їй все одно, з чим працювати. Тому що інструмент визначає певні правила, а далі — виключно твоя цікавість до об’єкта зйомки».
Богдан Гуляй розповідає, що його перше знайомство з фотографією розпочалося ще в дитинстві, і ця історія перетворилася на особисту легенду, яку він часто розповідає людям, котрі цікавляться аналоговою фотографією.
«Натхнення прийшло завдяки старшому двоюрідному брату, який мав фотоапарат «Смена 8». Для мене це було щось фантастичне — як людина може сфотографувати й отримати готове зображення», — пригадує Богдан. Це захоплення породило бажання мати власний фотоапарат, проте на той час сім’я не мала змоги купити його одразу.
Лише коли Богданові було 12, батьки змогли подарувати йому фотоапарат зі шкальною системою фокусування. «Там наводити фокус потрібно було по картинках: одна людина по груди, дві людини в кадрі або група з трьох», — ділиться Богдан спогадами. Він активно фотографував, проявляв плівку в темній кімнаті та був зачарований магією процесу: «Ті моменти, коли в ванночці поступово з’являлися зображення, я запам’ятав на все життя».
Як і багато дітей, через певний час Богдан охолов до свого хобі. Але у дорослому віці повернувся до фотографії. Почав із простої «мильнички», фотографуючи повсякденні речі: «Кохана дівчина тримає сонечко на березі моря», «Ми з друзями на відпочинку», але відчував, що це все ще не те, що його дійсно надихає. «Мене не задовольняло те, що я бачив. Я купив кращий фотоапарат і спробував фотографувати на колір, і все почало змінюватися», — ділиться він досвідом.
Знайти своє натхнення фотографу допоміг курйозний випадок. Якось Богдан повернувся додому і знайшов свій старий фотоапарат, але виявилося, що ванночки, у яких раніше проявляв фотографії, батьки почали використовувати як поїлки для кролів. «Мені довелося купити нові ванночки і все підготувати для проявки плівки, — сміється Богдан, — і саме тоді я зрозумів, що повернувся туди, де мені дійсно цікаво, і це те, що мене надихає».
Богдан Гуляй не вважає фотографію справою всього життя. Для нього це радше інструмент самопізнання, що допомагає в особистому розвитку й пошуках свободи. «Справа життя — це саморозвиток, розуміння себе та свого місця», — пояснює він. Фотографія ж це приємне заняття, яке підтримує ці процеси.
Як і багато українських фотолюбителів минулих часів, Богдан поєднував фотографію із своєю основною роботою. На той момент він працював у місцевому медіа.
Робота журналіста стала для нього способом поєднати текст і фотографію. «Редакція економила: я писав статті та робив фото одночасно, отримуючи одну зарплату за дві роботи», — згадує він. Такий підхід дозволяв отримувати задоволення від творчого процесу й водночас набивати руку у фотосправі. Роблячи цифрові знімки для редакції, Богдан паралельно працював із плівкою для власного задоволення. «Я додатково читав книги, цікавився військовою та вуличною фотографією тощо. На той час це було досить витратне хобі — плівка коштувала недешево», — згадує фотограф.
За понад 15 років фотодіяльності Богдан встиг реалізувати чимало своїх креативних ідей. Серед них проєкт «Scratchy Days», який демонструє глибокий, особистий погляд на переживання фотографа. Богдан каже, що для нього ця робота є збіркою кадрів, які відображають його внутрішні емоційні стани в різні моменти. «Від голих жінок до мертвих мишей — усе, що я відчував і бачив, відображено у цій роботі», — каже він. Ця серія показує, як фотографія може бути засобом самоосмислення. Богдан вважає її однією з найбільш цілісних і послідовних робіт своїх робіт.
З початком повномасштабного вторгнення Богдан Гуляй зіштовхнувся з глибокими внутрішніми питаннями щодо ролі своєї фотографії у війні. Він розповідає, що був готовий до вторгнення: «Усі цінні речі — фотоапарати, негативи, принти — я запакував і перевіз до Львова». Проте фотограф не одразу повернувся до зйомок: «Я не бачив сенсу самому знімати війну. Є багато професійних фотокореспондентів, які це роблять краще». У той час замість фотографії Богдан вирішив присвятити себе волонтерській діяльності. Деякий час він працював у ресторані, який готував для Збройних сил України: «Я допомагав пакувати, перевозити, розвантажувати — просто робив те, що було потрібно».
Та наприкінці березня 2022 року фотограф відчув, що знову хоче знімати: «Після декількох місяців руки буквально свербіли. Мені стало зрозуміло, що потрібно повернутись до зйомок, хоча й не відразу знав, що саме буду знімати».
Богдан не намагався конкурувати з репортажними фотографами, не хотів фіксувати війну класичним підходом. Його погляд був більш особистісним — знімав те, що відображало його власне сприйняття подій: «Фотографія для мене стала не стільки інструментом документування, скільки способом самовираження та рефлексії».
Так зародився проєкт «Memory of War». За словами Богдана, фотосерія не є класичним репортажем, а скоріше спробою передати особистий досвід людей, які пережили війну без участі у бойових діях, але відчули на собі її наслідки.
«Є багато репортажників, які присвятили своє життя саме фоторепортажам. Я ж вирішив знімати те, що можу передати краще, — досвід людей, які залишилися після того, як фронт пішов далі», — каже фотограф.
Робота над проєктом проходила на Київщині та Чернігівщині — у регіонах, які постраждали від російського вторгнення. Цей проєкт відображає відчуття та сприйняття війни як миті, яка залишає свій слід на кожному. Особливо особистою для Богдана ця серія стала через те, що в цих регіонах його мати пережила окупацію, а друзі були в облозі. «Багато людей працюють із феноменом пам'яті, але, як на мене, таких послідовних і глибоких проєктів мало. Звичайно, що оцінку цьому мають дати інші, але мені здається, що мій проєкт належить до них», — зазначає він.
Богдан підкреслює, що його підхід до фотографії відрізняється від популярних концептуальних течій. «Чим більше концептуальної фотографії з'являється, тим менше мені хочеться цим займатися», — каже фотограф. Натомість його цікавить фіксація буденних моментів: «Я хочу захоплювати життя таким, яким воно є, і показувати, як воно виглядає в певний момент часу, під конкретним кутом зору».
Фотограф визнає, що такий підхід не є комерційно вигідним: «Ці роботи не продаються. Звісно, красиві фотографії можна продати, але це — ні». Проте для нього важливішим є внутрішній зміст і процес створення, а не комерційний успіх: «Я роблю це просто тому, що мені це подобається».
Зараз Богдан Гуляй зосереджений на масштабних довгострокових серіях, де зйомка триває роками. «Я жартую, що якщо серія триває менше ніж чотири роки, то вона буде поверховою», — сміється фотограф. Він поділився, що наразі продовжує роботу над проєктом, який розпочав ще у 2020 році. Цей проєкт вимагає від нього ретельного вивчення релігійної тематики: «Щоб реалізувати задум, я мушу перечитати всю Біблію. Останній раз я читав тільки Новий Заповіт багато років тому».
Новий проєкт Богдана пов’язаний з переосмисленням біблійної тематики через призму жіночих образів. Фотограф каже, поки що цей проєкт не має назви та перебуває на стадії розробки: «Якщо проєкт не завершений, то й говорити про нього складно. Головна ідея полягає в тому, щоб відійти від патріархальної традиції та зробити жінку центральною фігурою».
Для тих, хто хоче спробувати себе у фотографії, Богдан радить насамперед розвивати допитливість і відкритість до світу. «Світ величезний і неймовірно цікавий. Жоден сценарист не придумає того, що може статися з тобою на шляху до відділення «Нової пошти». Фотограф рекомендує завжди мати при собі камеру та не вагатися фотографувати навіть, на перший погляд, незначні моменти: «Сфотографуй те, що здається нецікавим, — і потім виявиться, що ти спіймав щось важливе». Він також з усмішкою застерігає новачків, які вирішать займатися аналоговою фотографією: «Будьте обережні з плівкою! Це затягує і просаджує бюджет, і вже неможливо буде від цього відірватися».
Богдан Гуляй живе та працює в Києві, займається художньою фотографією з 2010 року. Член Української фотографічної альтернативи та Української асоціації професійних фотографів. Улюблений інструмент фотографа — плівкова камера, а більшість робіт надруковані в класичних аналогових техніках, як-от срібно-желатиновий друк, літ-друк та ручне розфарбування. Основні теми творчості Гуляя — пам'ять, тілесність, сексуальність і вплив війни на українське суспільство. Він вивчає, як фізичні й символічні елементи впливають на сприйняття історії та емоцій. Особливо важливим для митця є виготовлення артбуків власноруч, де кожен екземпляр стає унікальним мистецьким об'єктом. Роботи Богдана демонструвалися в Україні та за кордоном — у США, Великій Британії, Швейцарії, Іспанії, Литві, Швеції та інших країнах.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Віра Лабич
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
Богдан Гуляй став новим учасником Української асоціації професійних фотографів. Його роботи виходять за рамки традиційної репортажної зйомки — Богдан досліджує глибокі теми пам'яті, буття та особистих історій, які майстерно передає здебільшого на плівкових фотографіях. Деякі проєкти Гуляя потребують тривалого часу для глибшого осмислення, а часом навіть повторного прочитання Біблії — щоб віднайти новий погляд на класичні сюжети.
На запитання «ким ви себе позиціонуєте на цей момент?» Богдан Гуляй відповідає, що визначає себе як фотографа без вузьких рамок. «Якщо це стосується фотографії, то я фотограф у найширшому розумінні», — так він описує свій підхід до професії. Досвід Богдана охоплює найрізноманітніші жанри й завдання: від репортажної роботи для медіа до мистецтва фотографування оголеної натури.
Богдан не обмежується одним напрямом, переконуючи, що справжній фотограф має бути універсальним. Він вважає, що технічні особливості інструмента диктують правила зйомки, але вибір об'єкта — це питання особистого інтересу: «Якщо людина є фотографом, то їй все одно, з чим працювати. Тому що інструмент визначає певні правила, а далі — виключно твоя цікавість до об’єкта зйомки».
Богдан Гуляй розповідає, що його перше знайомство з фотографією розпочалося ще в дитинстві, і ця історія перетворилася на особисту легенду, яку він часто розповідає людям, котрі цікавляться аналоговою фотографією.
«Натхнення прийшло завдяки старшому двоюрідному брату, який мав фотоапарат «Смена 8». Для мене це було щось фантастичне — як людина може сфотографувати й отримати готове зображення», — пригадує Богдан. Це захоплення породило бажання мати власний фотоапарат, проте на той час сім’я не мала змоги купити його одразу.
Лише коли Богданові було 12, батьки змогли подарувати йому фотоапарат зі шкальною системою фокусування. «Там наводити фокус потрібно було по картинках: одна людина по груди, дві людини в кадрі або група з трьох», — ділиться Богдан спогадами. Він активно фотографував, проявляв плівку в темній кімнаті та був зачарований магією процесу: «Ті моменти, коли в ванночці поступово з’являлися зображення, я запам’ятав на все життя».
Як і багато дітей, через певний час Богдан охолов до свого хобі. Але у дорослому віці повернувся до фотографії. Почав із простої «мильнички», фотографуючи повсякденні речі: «Кохана дівчина тримає сонечко на березі моря», «Ми з друзями на відпочинку», але відчував, що це все ще не те, що його дійсно надихає. «Мене не задовольняло те, що я бачив. Я купив кращий фотоапарат і спробував фотографувати на колір, і все почало змінюватися», — ділиться він досвідом.
Знайти своє натхнення фотографу допоміг курйозний випадок. Якось Богдан повернувся додому і знайшов свій старий фотоапарат, але виявилося, що ванночки, у яких раніше проявляв фотографії, батьки почали використовувати як поїлки для кролів. «Мені довелося купити нові ванночки і все підготувати для проявки плівки, — сміється Богдан, — і саме тоді я зрозумів, що повернувся туди, де мені дійсно цікаво, і це те, що мене надихає».
Богдан Гуляй не вважає фотографію справою всього життя. Для нього це радше інструмент самопізнання, що допомагає в особистому розвитку й пошуках свободи. «Справа життя — це саморозвиток, розуміння себе та свого місця», — пояснює він. Фотографія ж це приємне заняття, яке підтримує ці процеси.
Як і багато українських фотолюбителів минулих часів, Богдан поєднував фотографію із своєю основною роботою. На той момент він працював у місцевому медіа.
Робота журналіста стала для нього способом поєднати текст і фотографію. «Редакція економила: я писав статті та робив фото одночасно, отримуючи одну зарплату за дві роботи», — згадує він. Такий підхід дозволяв отримувати задоволення від творчого процесу й водночас набивати руку у фотосправі. Роблячи цифрові знімки для редакції, Богдан паралельно працював із плівкою для власного задоволення. «Я додатково читав книги, цікавився військовою та вуличною фотографією тощо. На той час це було досить витратне хобі — плівка коштувала недешево», — згадує фотограф.
За понад 15 років фотодіяльності Богдан встиг реалізувати чимало своїх креативних ідей. Серед них проєкт «Scratchy Days», який демонструє глибокий, особистий погляд на переживання фотографа. Богдан каже, що для нього ця робота є збіркою кадрів, які відображають його внутрішні емоційні стани в різні моменти. «Від голих жінок до мертвих мишей — усе, що я відчував і бачив, відображено у цій роботі», — каже він. Ця серія показує, як фотографія може бути засобом самоосмислення. Богдан вважає її однією з найбільш цілісних і послідовних робіт своїх робіт.
З початком повномасштабного вторгнення Богдан Гуляй зіштовхнувся з глибокими внутрішніми питаннями щодо ролі своєї фотографії у війні. Він розповідає, що був готовий до вторгнення: «Усі цінні речі — фотоапарати, негативи, принти — я запакував і перевіз до Львова». Проте фотограф не одразу повернувся до зйомок: «Я не бачив сенсу самому знімати війну. Є багато професійних фотокореспондентів, які це роблять краще». У той час замість фотографії Богдан вирішив присвятити себе волонтерській діяльності. Деякий час він працював у ресторані, який готував для Збройних сил України: «Я допомагав пакувати, перевозити, розвантажувати — просто робив те, що було потрібно».
Та наприкінці березня 2022 року фотограф відчув, що знову хоче знімати: «Після декількох місяців руки буквально свербіли. Мені стало зрозуміло, що потрібно повернутись до зйомок, хоча й не відразу знав, що саме буду знімати».
Богдан не намагався конкурувати з репортажними фотографами, не хотів фіксувати війну класичним підходом. Його погляд був більш особистісним — знімав те, що відображало його власне сприйняття подій: «Фотографія для мене стала не стільки інструментом документування, скільки способом самовираження та рефлексії».
Так зародився проєкт «Memory of War». За словами Богдана, фотосерія не є класичним репортажем, а скоріше спробою передати особистий досвід людей, які пережили війну без участі у бойових діях, але відчули на собі її наслідки.
«Є багато репортажників, які присвятили своє життя саме фоторепортажам. Я ж вирішив знімати те, що можу передати краще, — досвід людей, які залишилися після того, як фронт пішов далі», — каже фотограф.
Робота над проєктом проходила на Київщині та Чернігівщині — у регіонах, які постраждали від російського вторгнення. Цей проєкт відображає відчуття та сприйняття війни як миті, яка залишає свій слід на кожному. Особливо особистою для Богдана ця серія стала через те, що в цих регіонах його мати пережила окупацію, а друзі були в облозі. «Багато людей працюють із феноменом пам'яті, але, як на мене, таких послідовних і глибоких проєктів мало. Звичайно, що оцінку цьому мають дати інші, але мені здається, що мій проєкт належить до них», — зазначає він.
Богдан підкреслює, що його підхід до фотографії відрізняється від популярних концептуальних течій. «Чим більше концептуальної фотографії з'являється, тим менше мені хочеться цим займатися», — каже фотограф. Натомість його цікавить фіксація буденних моментів: «Я хочу захоплювати життя таким, яким воно є, і показувати, як воно виглядає в певний момент часу, під конкретним кутом зору».
Фотограф визнає, що такий підхід не є комерційно вигідним: «Ці роботи не продаються. Звісно, красиві фотографії можна продати, але це — ні». Проте для нього важливішим є внутрішній зміст і процес створення, а не комерційний успіх: «Я роблю це просто тому, що мені це подобається».
Зараз Богдан Гуляй зосереджений на масштабних довгострокових серіях, де зйомка триває роками. «Я жартую, що якщо серія триває менше ніж чотири роки, то вона буде поверховою», — сміється фотограф. Він поділився, що наразі продовжує роботу над проєктом, який розпочав ще у 2020 році. Цей проєкт вимагає від нього ретельного вивчення релігійної тематики: «Щоб реалізувати задум, я мушу перечитати всю Біблію. Останній раз я читав тільки Новий Заповіт багато років тому».
Новий проєкт Богдана пов’язаний з переосмисленням біблійної тематики через призму жіночих образів. Фотограф каже, поки що цей проєкт не має назви та перебуває на стадії розробки: «Якщо проєкт не завершений, то й говорити про нього складно. Головна ідея полягає в тому, щоб відійти від патріархальної традиції та зробити жінку центральною фігурою».
Для тих, хто хоче спробувати себе у фотографії, Богдан радить насамперед розвивати допитливість і відкритість до світу. «Світ величезний і неймовірно цікавий. Жоден сценарист не придумає того, що може статися з тобою на шляху до відділення «Нової пошти». Фотограф рекомендує завжди мати при собі камеру та не вагатися фотографувати навіть, на перший погляд, незначні моменти: «Сфотографуй те, що здається нецікавим, — і потім виявиться, що ти спіймав щось важливе». Він також з усмішкою застерігає новачків, які вирішать займатися аналоговою фотографією: «Будьте обережні з плівкою! Це затягує і просаджує бюджет, і вже неможливо буде від цього відірватися».
Богдан Гуляй живе та працює в Києві, займається художньою фотографією з 2010 року. Член Української фотографічної альтернативи та Української асоціації професійних фотографів. Улюблений інструмент фотографа — плівкова камера, а більшість робіт надруковані в класичних аналогових техніках, як-от срібно-желатиновий друк, літ-друк та ручне розфарбування. Основні теми творчості Гуляя — пам'ять, тілесність, сексуальність і вплив війни на українське суспільство. Він вивчає, як фізичні й символічні елементи впливають на сприйняття історії та емоцій. Особливо важливим для митця є виготовлення артбуків власноруч, де кожен екземпляр стає унікальним мистецьким об'єктом. Роботи Богдана демонструвалися в Україні та за кордоном — у США, Великій Британії, Швейцарії, Іспанії, Литві, Швеції та інших країнах.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Віра Лабич
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
.jpg)
