Знову про фото, яке не зупинило війну
What’s a Rich Text element?
What’s a Rich Text element?The rich text element allows you to create and format headings, paragraphs, blockquotes, images, and video all in one place instead of having to add and format them individually. Just double-click and easily create content.
The rich text element allows you to create and format headings, paragraphs, blockquotes, images, and video all in one place instead of having to add and format them individually. Just double-click and easily create content.Static and dynamic content editing
Static and dynamic content editingA rich text element can be used with static or dynamic content. For static content, just drop it into any page and begin editing. For dynamic content, add a rich text field to any collection and then connect a rich text element to that field in the settings panel. Voila!
A rich text element can be used with static or dynamic content. For static content, just drop it into any page and begin editing. For dynamic content, add a rich text field to any collection and then connect a rich text element to that field in the settings panel. Voila!How to customize formatting for each rich text
How to customize formatting for each rich textHeadings, paragraphs, blockquotes, figures, images, and figure captions can all be styled after a class is added to the rich text element using the "When inside of" nested selector system.
Headings, paragraphs, blockquotes, figures, images, and figure captions can all be styled after a class is added to the rich text element using the "When inside of" nested selector system.
Це буде відмінний текст від тих, які звично виходять у цій рубриці. У контексті останніх обговорень у професійній спільноті й поза нею я висловлюю ще одне нічим не підкріплене припущення: ми сердимося, бо нічого не спиняє війну.
Вагалася між знімками наслідків усіх нещодавніх російських обстрілів по наших містах, під час яких росіяни вбили цілком злічену цифру реальних людей. Важко оминути якусь трагедію. В інформаційній повені документальних знімків без контексту навіть місто не завжди вдається правильно ідентифікувати на своїй внутрішній мапі… це про ту кількість горя, якою вже цілком злічену кількість років країна захлинається.
Цю світлину Сергія Коровайного я обрала, бо й хочу відійти від обурення, бо й ніяку іншу обрати нині не можу саме через те, що коїться в думках, бо і я особисто потребую стишення. На знімку мить після обстрілу Києва 24 квітня 2025 року. І що можна про неї сказати? Знову світає. І знову жодна фотографія не спинила цю війну.
Знімки наслідків спричинили вихор емоційних обговорень, звинувачень, відповідей, рекомендацій. Я не відчуваю права ні засуджувати, ні рекомендувати, ні підтримувати — бо я не знаю, як правильно. А обговорення — обговорення неминуче. Добре було би шукати опору, об яку спирати роздуми, аналіз і підхід. «Спостереження за болем інших» Сьюзен Зонтаґ, про це вже, гадаю, сказали не один раз, може бути цим опертям.
Щодо будь-якої документалістики (фото, текст, відео) прагнеться чіткого розмежування між професійним документуванням реальності (слово документування з недавніх часів викликає в мені блювотний рефлекс, так його затягали й засмальцювали) та власним професійним самоствердженням. Це розділення таки важко провести. Скільки потрібно фотографів, щоби зафіксувати одну мить? Я не упевнена, що десять. Але я не знаю.
Коли ми говоримо про місця, у які важко потрапити, де зазвичай працює лише кілька журналістів, часто ризикуючи собою, то жодна фотографія — найкривавіша — не викликала великого обурення. Фотографії з Маріуполя були цінними для всіх одноголосно, щоби на тих кадрах не було. Усе — було нормально. Усе — було етично. Усе — вселяло надію. Ми хотіли, аби світ нас побачив і зупинив війну.
У березні 2022 року в Чернігові я над усе хотіла більше фотографій, більше людей, які знімуть Чернігів, аби ніхто більше не питав мене в мить, коли пробивається зв’язок, чи працюють у нас кафе. Можливо, мене запитували про таке, бо в Чернігові не було багато документалістів, які би працювали на міжнародні медіа. У березні 2022 року будь-який знімок звірства ми не обговорювали з точки зори «чи слід», бо ми надіялися, що якийсь шанс на те, аби росіян спинити, показавши правду, він — є. У теперішньому обговоренні йшлося про те, що фото забирає в людини суб’єктність, тоді як цю суб’єктність інколи тихо можна було забирати на початку повномасштабної війни — задля уявленого цивілізованого світу, який усе ще ніби чогось не зрозумів. Тепер ми все частіше вагаємося й не без підстав.
З Маріуполя нам потрібні були докази, від світу ми потребували співчуття і допомоги, і коли нині ми наштовхуємося на все більшу стіну байдужості, яку зводить той самий світ, здається, починаємо сердитися одне на одного за те, що фото не спрацьовує, і що всі попередні фото не спрацювали, і що взагалі вони не можуть спрацювати.
Оце неспинення війни — це теж річ, яка пов’язана з масовою культурою й аурою окремих іконічних фото. Якщо ввести в пошук Napalm Girl, то можна знайти багато матеріалів побудованих навколо заголовку «фотографія, яка зупинила війну». Певні іконічні фотографії сформували навколо себе легенду сильнішу за реальність. Зокрема це фото Ніка Ута, яке він зробив у В’єтнамі в 1972 році: дев’ятирічна оголена дівчинка біжить і кричить від болю. Цей знімок відомий і обговорюваний. І що важливо, він таки не зупинив війну. Просто фотографії, книги й документальне кіно не зупиняють війну. Нічого не спиняє війну, що не зброя, і що не рішення тих, хто її почав.
Ми вже побачили десятки знімків, які мали би в ідеальному людяному світі все спинити. І вони не спинили. А далі починається етичне обговорення. Бо нічого не спинилося. Якби спинилося — не було би про що говорити. Тільки от фотографії й не мають, а якби мали, то не можуть.
Фото: Сергій Коровайний
Текст: Віра Курико
%20(2).jpg)
.jpg)
