Тіло Вікторії Рощиної повернули з ознаками розтину. Що пережила журналістка в російському полоні? Розслідування УП

Міжнародне розслідування Viktoriia Project розкрило масштабну систему катувань, через яку пройшла українська журналістка.

«Мені треба. Я мушу це розповісти», — так відповідала Вікторія Рощина батькові після першого полону. Вона поїхала знову. І більше не повернулась.

У квітні 2025 року світ дізнався про масштаби жорстокості, які пережила українська журналістка Вікторія Рощина в російському полоні. Міжнародне журналістське розслідування Viktoriia Project, ініційоване організацією Forbidden Stories у співпраці з The Guardian, Le Monde, Die Zeit, ZDF, «Українською правдою» та іншими, відтворило останні місяці життя Вікторії — і масштаб репресій проти цивільних українців у російській неволі.

Журналісти намагалися встановити обставини, за яких Вікторія потрапила в полон, у яких тюрмах і як довго її утримували. Це також історія про те, яке пекло, які випробування доводиться проходити українським цивільним на окупованих Росією територіях і в російському полоні.

‍

‍

Смерть без правди

Журналістка зникла на окупованій території в серпні 2023 року. Родина понад рік не отримувала жодної достовірної інформації. Лише у квітні 2024 року Росія офіційно підтвердила, що Вікторія перебуває в полоні. У жовтні 2024-го російська сторона повідомила про її смерть. У лютому 2025 року Україна отримала тіло Вікторії — під номером 757, помилково зазначене як «невстановлений чоловік».

«Через муміфікацію та відсутність головного мозку, очей і частини трахеї встановити точну причину смерті неможливо», — пояснив журналістам начальник Департаменту війни Офісу генпрокурора Юрій Бєлоусов. 

За його словами, на тілі були виявлені садна, крововиливи, зламані ребра, а також можливі сліди застосування електроструму.

«Ці тілесні ушкодження були спричинені за життя. Висока ймовірність, що до неї застосовувалось катування», — наголосив Бєлоусов.

Слідча група, яка проводить розслідування, підтвердила Viktoriia Project, що тіло привезли в Україну з ознаками розтину, який робили на території Росії. Також проєкту Viktoriia Project від своїх співрозмовників у силових відомствах вдалося дізнатися, що деякі внутрішні органи були відсутні: зокрема головний мозок, очні яблука, а також частина трахеї.

Міжнародний експерт-патологоанатом, з яким спілкувалися журналісти, вважає, що відсутність цих органів може свідчити, що росіяни намагалися приховати, що смерть настала внаслідок задушення.

‍

З Енергодара до «гаражів» у Мелітополі

За час повномасштабного вторгнення Вікторія Рощина здійснила щонайменше чотири поїздки на окуповані території. Уперше Вікторію затримали ще 2022-го поблизу Бердянська. Вона провела в полоні 11 днів, але повернулася до роботи — і свідомо знову вирушила в окупацію. 

«Вже під час війни вона якось приїхала до нас додому і привезла з собою якусь пробиту каску та бронік, який важив десь 15 кілограмів, мабуть, і речі свої особисті. І потім каже: "Я поїхала". Я кажу: «Доця, залишся», — це було після першого полону. А вона каже: «Мені треба». Ну то як мені її зупинити? Вона як щось надумає, то буде робити», — розповідає батько Вікторії Володимир Рощин.

‍

‍

Її останній маршрут пролягав з України через Латвію до Росії, далі — в Мелітополь, а згодом — до Енергодара. Саме там, за свідченнями очевидців, її затримали після польоту дрона — імовірно, це була цілеспрямована спецоперація. Її утримували у відділку поліції на проспекті Будівельників, 17 — місці, яке перетворили на катівню ФСБ. 

‍

‍

Розслідувачі поспілкувалися з двома людьми, котрих теж утримували за цією адресою у 2022 та 2023 роках. Їх обох жорстоко били й катували струмом. Вони розповіли, що її катували електрострумом через вуха, били, погрожували сексуальним насильством.

Ймовірно, саме такий вид катування струмом пережила і Вікторія Рощина. Її співкамерниця пригадує, що журналістка розповідала, як їй під'єднували струм до вух: 

«Знаю, що струмом (катували — УП) не один раз. І вона не говорила, скільки разів, але казала, що була вся синя». ‍

‍

Катівня в Мелітополі

‍

‍

Пізніше Вікторію перевели до неофіційної тюрми-катівні в Мелітополі, відомої як «гаражі». Там її утримували в темних бетонних приміщеннях без вікон, де в’язнів били, підвішували, зв’язували, позбавляли сну й світла. Чоловік, якого там утримували, розповідає:

«Після катування струмом я не міг ходити. Мене заносили назад у камеру».

‍

Таганрог: ізоляція, голод і смерть

У Мелітополі Вікторія Рощина пробула до кінця 2023 року, а на початку 2024-го разом із кількома іншими полоненими її перемістили в СІЗО № 2 — місця, куди не пускають ані адвокатів, ані Червоний Хрест, ані ООН.

Батько журналістки звертався до Міжнародного комітету Червоного Хреста. Ті підтвердили, що Вікторія в полоні, однак доступу до неї не було. Жодних офіційних звинувачень російська сторона їй не висунула. Таких ув'язнених правозахисники називають полоненими зі статусом incommunicado — через те, що Росія утримує їх без офіційних звинувачень, вони позбавлені можливості листуватися з близькими, вони не можуть мати адвоката і найголовніше — таку людину не можна «порахувати».

«Офіційна пенітенціарна система Росії і сама не знає, скільки в них перебуває цивільних заручників, оскільки велика частина людей утримується в неофіційних катівнях без жодного обліку та передачі інформації в офіційні установи. У такому статусі incommunicado люди, перебуваючи в катівнях на окупованих територіях чи в Росії, фактично опиняються сам на сам, будучи повністю не захищеними від жорстокого поводження та катувань, які витримують далеко не всі», — розповідає правозахисниця Людмила Янкіна.

‍

‍

Про те, що відбувається за стінами російських тюрем, журналісти дізнатися зі слів тих, кого Україна змогла повернути.

Тортури, які використовують росіяни, налічують кілька десятків типів і видів. Починаючи від побиття полонених під час так званої прийомки (коли українців тільки привозять до СІЗО і викидають з автозаків) і закінчуючи катуваннями голодом і криками людей, яких б'ють у сусідніх камерах. 

І Вікторія опинилася в цьому місці.

‍

‍

У Таганрозі Вікторія потрапила в повну ізоляцію. Вона голодувала, намагаючись, імовірно, добитися переведення до лікарні чи включення до списків обміну. У серпні вона востаннє розмовляла з батьком телефоном. Він умовляв її поїсти — вона пообіцяла.

«Свідок (яка бачила Вікторію в Таганрозі) мені розповідала, що там годували гнилою картоплею. І свідок перші три місяці ту їжу не їла. Бо їсти її було неможливо. Але потім вона почала їсти все підряд, аби вижити. Віка теж не могла це їсти. Від недоїдання вона почала швидко худнути. Свідок розповідала, що в якийсь момент охоронці змушували Віку їсти», — розповів батько Рощиної в інтерв'ю журналістам.

Її мали обміняти у вересні 2024 року, але цього не сталося. Хоча дівчину таки вивели з камери й готували до довгої подорожі назад в Україну. Полонений у Таганрозі, з яким нам вдалося поспілкуватися, був одним з останніх, хто бачив її живою.

«Ми попросили дівчину з камери допомогти їй спуститися. З її допомогою вона спустилася. Після цього прийшов охоронець і сказав, що журналістка так і не потрапила на обмін. Він додав: "Вона сама винна в цьому”», — переказує один з останніх, хто бачив Вікторію живою.

За даними української розвідки, Вікторія Рощина померла під час етапування.

‍

Катування як політика

Viktoriia Project підтверджує: тортури є державною політикою Росії. Сотні українців, як цивільних, так і військових, утримуються в таких самих умовах, у таємних та офіційних тюрмах, під наглядом спецпідрозділів та ФСБ. 

Лише в СІЗО № 2 Таганрога, де утримували Вікторію Рощину, через катування й важкі умови утримання загинули щонайменше 15 українців.

‍

‍

Станом на квітень 2025 року зафіксовано 186 місць утримання українців, щонайменше у 29 із них тортури застосовуються регулярно.