Робота більдредактора: як обираються кадри, що формують історію. Поради від українського документального фотографа та фоторедактора Данила Павлова
What’s a Rich Text element?
What’s a Rich Text element?The rich text element allows you to create and format headings, paragraphs, blockquotes, images, and video all in one place instead of having to add and format them individually. Just double-click and easily create content.
The rich text element allows you to create and format headings, paragraphs, blockquotes, images, and video all in one place instead of having to add and format them individually. Just double-click and easily create content.Static and dynamic content editing
Static and dynamic content editingA rich text element can be used with static or dynamic content. For static content, just drop it into any page and begin editing. For dynamic content, add a rich text field to any collection and then connect a rich text element to that field in the settings panel. Voila!
A rich text element can be used with static or dynamic content. For static content, just drop it into any page and begin editing. For dynamic content, add a rich text field to any collection and then connect a rich text element to that field in the settings panel. Voila!How to customize formatting for each rich text
How to customize formatting for each rich textHeadings, paragraphs, blockquotes, figures, images, and figure captions can all be styled after a class is added to the rich text element using the "When inside of" nested selector system.
Headings, paragraphs, blockquotes, figures, images, and figure captions can all be styled after a class is added to the rich text element using the "When inside of" nested selector system.%20(1).png)
Данило Павлов поділився досвідом роботи з візуальними історіями війни, розповів про будні фоторедактора та фотоісторії, які йому особливо запам’ятались, а також як зберігати емпатію, коли щодня переглядаєш сотні знімків із чутливим контентом.
Український фотограф-документаліст і більдредактор Данило Павлов понад десять років працює в українських медіа. Починав із регіональних медіа Донецька, а зараз очолює візуальний напрям друкованого журналу Reporters. У фотожурналістиці зосереджується на створенні соціальних фотоісторій та ілюструванні репортажів-довгочитів. Після російського повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Данило продовжує висвітлювати події війни. Він знімає репортажі з лінії фронту й деокупованих територій, а зараз працює над тривалим фотопроєктом, документуючи вплив війни на військовослужбовців і цивільних, які потребують пластичної хірургії.
Фотожурналістика і натхнення
Данило Павлов почав працювати фотожурналістом у 2009 році. Пригадує, що йому просто подобалось фотографувати, документувати тогочасне мирне життя та знімати історії для медіа. «Поступово почав дивитися різні фотоісторії, знайомитися із творчістю українських та іноземних фотографів, — говорить Данило Павлов. — Перші фотографи, світлинами яких почав надихатись, це Олександр Глядєлов та Олександр Чекменьов. Також мені подобались роботи Анни Войтенко, зокрема її фотоісторія про плетіння виробив з лози у селі Іза на Закарпатті. Я дивився ці роботи й думав, що також хочу робити щось подібне».
.png)
Фотограф згадує серії знімків Олександра Глядєлова й Максима Дондюка про людей, хворих на туберкульоз. «Максим Дондюк приїжджав з виставкою своїх робіт у Донецьк років п’ятнадцять тому. Пригадую, що дуже чекав на цю виставку. Мені дуже сподобались світлини, проте у той час навіть не думав, що також буду працювати документальним фотографом. Тоді мене більше затягувала комерційна фотографія», — ділиться Павлов.
Данило знімав для регіональних медіа у Донецьку й викладав фотографію студентам. У 2014 році він переїхав у Київ, де знову почав знімати для медіа та у сфері комерційної фотографії. «Ми з другом-фотографом, який зараз працює на «Українській правді», спробували знімати фотоісторії, — розповідає Данило Павлов. — Тоді мене цікавили історії довкола одного чи декількох героїв, хотілось показати їхнє життя. Я потрохи почав знімати свої проєкти, які публікувались у різних медіа, зокрема у Bird in Flight. Створення фотоісторій було для мене віддушиною, оскільки це відбувалось паралельно із комерційними зйомками та роботою у редакції».

Особливим для Данила Павлова стало українське медіа The Ukrainians, де почали з’являтись фотоісторії й де можна було опублікувати якісні фотографії у красивій верстці. Данило запропонував виданню декілька своїх серій фотографій і їх опублікували. Налагодилась співпраця і з часом фотографа запросили на постійну роботу у редакцію The Ukrainians, а згодом запропонували посаду більдредактора видання Reporters, яке тоді спочатку існувало онлайн і в друкованому вигляді.
«Фотоісторія про Олександра Кононова, яку зняв для The Ukrainians, для мене пам’ятна і досі дуже подобається», — розповідає фотограф. Це історія про волонтера з Луганщини, який оселився в лісах Житомирської області та розводив кіз. Частину тварин він вивіз із дому, решту примножив на новому місці. Олександр внаслідок нещасного випадку втратив руку і ногу. З 2014 року допомагав українським військовим, був у полоні, згодом заснував власний бізнес із виробництва сиру. «Ми з колегами зробили про Олександра Кононова класну історію. Її подивилося дуже багато людей, до Олександра навіть приїжджали високопосадовці, які обіцяли допомогти йому із фермою. Потім я дізнався, що після деокупації рідного містечка Олександра він повернувся додому на Луганщину. На початку повномасштабної війни його вбили. Ось така сумна історія», — каже Данило Павлов.
Зі зйомок, які особливо запам’ятались Данилові, він також відзначає історію про Володимира Мармуса — українського громадсько-політичного діяча із села Росохачі, що біля Чорткова на Тернопільщині. Він був ув’язнений при радянській владі, а на цій війні втратив сина-військового. «Я провів з Володимиром Мармусом та його дружиною Іриною цілий день. Дуже акуратно знімав. Мені було важко, я був з ними у цьому горі та дуже перейнявся цією історією. Проте мені не хотілося з ними прощатись, а після зйомок було відчуття спустошення», — пояснює фотограф.
Робота над фотоісторіями
The Ukrainians створили онлайн-медіа художнього репортажу Reporters, у якому виходили також і фотоісторії. «Ми публікували різні серії фотографій — нові та архівні, багато говорили про документальну фотографію, — наголошує Данило Павлов. — Далі ми створили друкований журнал, який спочатку виходив два рази в рік, а зараз — щоквартально. У журналі продовжуємо публікувати фотоісторії та документальні проєкти українських авторів».
Для більдредактора важливо мати візуальну освіту, професійну «надивленість» і бажано самому вміти знімати. «Фоторедактору недостатньо дивитися картинки й вибирати ілюстрації до матеріалу. Важливо бачити загальну концепцію видання та бути менеджером — домовлятися з фотографами, дзвонити, просити, нагадувати, — говорить Данило Павлов. — Є автори, у яких замовляєш зйомку, оскільки знаєш, який зрештою отримаєш результат. Є фотографи, яких потрібно направити, дати чітке технічне завдання».
Данило Павлов не працює на новинному ресурсі, тож йому не доводиться гортати стрічки інформаційних агентств у пошуках потрібних ілюстрацій до події. Натомість він переглядає вже відзняті документальні серії чи проєкти авторів, працює над візуалом майбутнього випуску журналу Reporters. «Лише коли я визначився з темами й серіями фотографій, які увійдуть в наступний номер, починаю писати фотографам. Мені видається неетичним просити у людей фотографії, а потім їх так і не опублікувати», — наголошує Павлов.
Кожен номер журналу Reporters має свою тему, до якої Данило Павлов шукає відповідні фотоісторії та домовляється з фотографами, які працюватимуть над випуском. Один з останніх номерів журналу був присвячений темі «Любов у темні часи». Данило відзначає серію світлин Оксани Парафенюк, яку з часом можна навіть розширювати й продовжувати знімати далі. Наступний номер буде присвячений тому, як війна змінює ландшафт України.
Серед номерів журналу Reporters, які вже вийшли друком, особливо Данилу запам’ятався випуск про військових. «Це дуже якісний за змістом і друком випуск. Він мені дуже резонує, — каже Данило Павлов. — Ми живемо у складні часи, але не можемо кожен номер присвятити військовим. Проте є цей випуск журналу, який можна час від часу перечитувати. У цьому журналі є мої світлини з Донбасу, коли я їздив довкола Бахмуту й документував життя цивільних і військових».
Чутливий контент
Данило Павлов наголошує, що війну можна знімати не лише на лінії фронту. Варто тільки знайти цікавих героїв і теми. На початку кар’єри Данило працював у Донецьку — великому місті, де відбувалось багато різних подій. «Мій колега Сергій Ваганов дуже системно фотографував Донецьк. Уже потім я використав дуже багато його знімків для різних матеріалів, — пояснює Павлов. — Наприклад, Ваганов сфотографував Барака Обаму, який тоді ще не був президентом і приїжджав дивитися на процес роззброєння України на один із заводів Донеччини. Або ще один унікальний кадр Сергія Ваганова — Елтон Джон у дитячому будинку Макіївки, де живуть діти з ВІЛ. Унікальні кадри можна взяти всюди».

Під час зйомок фотографу варто зняти якомога більше, а вже при відборі вирішувати, які кадри публікувати. «У фотографа не повинно бути особливих табу, що знімати, — каже Данило Павлов. — У наш час варто публікувати фотографії з чутливим контентом, але в межах розумного. Умовно кажучи, якщо не дуже видно обличчя чи дуже загальний план. Утім, документальному фотографу все одно потрібно порушити особистий простір людей, яких фотографує. Сьогодні, на жаль, дуже часто це люди в горі».
З початком повномасштабного російського вторгнення багато фотографів знімають похорони загиблих українських військових. «Думаю, що питання зйомки похоронів варто врегулювати. Ми маємо різні чати, де поширюється інформація про майбутній чин похорону. Було б добре прочитати там інформацію про те, чи родина загиблого не проти зйомок, чи навпаки — категорично проти. Тоді б нам вдалось уникнути багатьох непотрібних дискусій, — пояснює Данило Павлов. — Зйомки поховань — це документування історії та спосіб віддати честь і шану полеглому воїну».
При виборі кадрів до журналу Данило Павлов часто радиться із дизайнеркою видання. «Мені зазвичай важче обирати серед своїх фотографій, які саме будуть опубліковані в журналі. У такому випадку прислухаюсь до думки дизайнерки, з якою ми працюємо у тандемі», — розповідає Данило Павлов. У журналі через обмежену кількість сторінок набагато складніше розповісти фотоісторію, ніж, наприклад, в інстаграмі чи на сайті. Утім, якщо вдумливо підходити до роботи у процесі зйомки, можна відзняти глибоку та концентровану фотографію й історія у журналі матиме чудовий вигляд.

Над репортажами до Reporters зазвичай разом працюють журналіст і фотограф. Важливо, щоб вони підтримували, поважали й відчували одне одного. «Фотографу не варто вклинюватися в роботу журналіста, знімати тоді, коли це незручно чи недоречно. Водночас журналіст не має заважати працювати фотографу, стежити, щоб не потрапити у кадр, — пояснює Павлов. — Часто хороша фотографія — справа кількох секунд. Фотограф бачить цікавий кадр, хорошу композицію, аж раптом виринає рука чи плече журналіста і фотографія пропадає». Журналісту й фотографу важливо обговорити тему перед поїздкою і бути на одній хвилі.

Крім роботи фоторедактора, Данило Павлов працює над власними фотоісторіями й тривалими документальними проєктами. Нещодавно повернувся з Донеччини, де документував вплив війни на сьогодення її мешканців. «Один із моїх тривалих проєктів, над якими працюю понад рік, — це історії про пластичну хірургію, яка впливає на якість життя людей. Я знайшов десять героїв, історії яких хочу простежити протягом тривалого часу. Сподіваюсь найближчим часом знову повернутися до цих зйомок», — ділиться Данило Павлов.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більдредакторка: Ольга Ковальова
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар