Незадокументований злочин. Три роки після удару росіян по драмтеатру в Маріуполі

16 березня 2022 року російські військові скинули дві авіабомби на Донецький академічний обласний драматичний театр у Маріуполі, де ховалися сотні мирних жителів. Цей удар став одним із наймасовіших воєнних злочинів за час повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

‍

Масштаби трагедії 

Серед усіх жахів, що відбулися під час війни в Україні, російське бомбардування Донецького академічного обласного драматичного театру в Маріуполі 16 березня залишається найсмертоноснішим з відомих нападів на цивільних осіб.

‍

‍

Розслідування Associated Press встановило, що ця атака була значно кривавішою, ніж вважалося раніше: було вбито близько 600 людей всередині та зовні будівлі. Це майже вдвічі більше за раніше заявлені цифри, і багато вцілілих людей оцінюють число загиблих ще вище.

‍

‍

Розслідувачі AP Лорі Гіннант, Мстислав Чернов та Василиса Степаненко відтворили події в театрі того дня на основі розповідей 23 вцілілих, а також рятувальників та людей, які добре знали, як театр став бомбосховищем. AP також використало два комплекти планів будівлі, фотографії та відео, зроблені до, під час та після удару, а також відгуки експертів, які перевірили методологію дослідження.

‍

‍

Реконструкція подій

Журналісти AP дійшли висновку про значно вищу цифру, реконструювавши 3D-модель плану будівлі, яку неодноразово переглядали безпосередні свідки трагедії, більшість із яких були всередині театру, і які докладно описали розташування людей під час атаки.

‍

‍

Усі свідки заявили, що принаймні 100 осіб перебували в польовій кухні просто неба, і ніхто з них не вижив. 

‍

‍

Вони також розповіли, що кімнати й коридори всередині будівлі були переповнені, приблизно одна людина на кожні три квадратні метри вільного простору. Багато вцілілих оцінили, що на момент авіаудару в театрі перебувало близько 1000 осіб, але найбільша кількість людей, яких бачили серед врятованих, включно з рятувальниками, — приблизно 200. Вцілілі виходили переважно через головний або бічний виходи; інша сторона та задня частина театру були зруйновані.

Розслідування AP спростовує російську брехню про те, що театр нібито підірвали українські військові, або що він використовувався як база ЗСУ. Жоден зі свідків не бачив там українських військових. Жоден зі свідків не сумнівається, що театр був знищений російським авіаударом, точно спрямованим на цивільний об’єкт, де перебували діти.

‍

‍

На асфальті біля входів театру було величезне слово «ДІТИ», написане білою фарбою за тиждень до вибуху. Цей напис був видимий навіть із супутників. За кілька днів до атаки російська авіація розбомбила пологовий будинок у Маріуполі, через що кілька вагітних жінок були змушені переселитися до театру. 16 березня російський літак скинув бомбу прямо на сцену та польову кухню, зруйнувавши центральну частину будівлі.

‍

Трагедія без свідків

Журналіст і документаліст Мстислав Чернов разом із фотографом Євгеном Малолєткою та продюсеркою Василісою Степаненко працював у Маріуполі під час облоги. Команда покинула місто 15 березня — за день до удару по драмтеатру. В численних інтерв’ю Чернов зізнається, що шкодує, що не зміг зафіксувати цей злочин, аби розказати про нього світу і довести злочинні дії росіян. 

‍

«Якщо 20 днів — це пекло, то що таке 86?» — Чернов 

В інтерв’ю «Детектору медіа» Чернова запитали, чи планував він включити авіаудар по театру у свій фільм «20 днів в Маріуполі».

«Драмтеатр» і «Азовсталь» — події, про які мені дуже хотілося розказати, але я їх не бачив на власні очі. Ми вже вибрали стиль розмови з глядачем. Питання було: що саме допоможе нам, не говорячи про Драмтеатр й «Азовсталь», показати, що трагедія продовжувалася?» — відповів Чернов. 

Він пояснив, що шукав художній засіб, аби передати масштаб катастрофи: «Виходом став один кадр із цифрою «86». Ми мали титри, які розповідали про події після нашого від’їзду. Але ми вирішили прибрати все, щоб глядач побачив лише одну цифру. І цього достатньо, щоб у голові розірвалася бомба: якщо 20 днів — це те, що вони пережили, то що таке 86?».

‍

‍

«Ми знали людей, які загинули в драмтеатрі», — Чернов 

В інтерв’ю BBC Чернов поділився, що мріє колись повернутися до звільненого Маріуполя, аби зняти наступну частину фільму: «Маріупольці, які подивилися «20 днів у Маріуполі», кажуть: «Ми хочемо колись побачити цей фільм у реставрованому драмтеатрі у центрі Маріуполя».

Він також розповів, що разом із командою дуже шкодував, що покинув місто за день до трагедії.

«Ми знали людей, які жили там. Деякі жінки, які врятувалися після бомбардування пологового будинку, переїхали в гримерки драмтеатру. І, на жаль, вони були вбиті бомбами»,  — зізнався документаліст. 

‍

Чому важливо мати журналістів у зонах конфлікту

Попри те, що Мстислав Чернов разом із командою провів власне розслідування — протягом місяця вони реконструювали сцену атаки, побудували 3D-модель театру, опитали десятки свідків — він наголошує: цього недостатньо: «Там не було журналістів. Це ще раз доводить, наскільки важливо, щоб професійні журналісти постійно працювали в зонах конфлікту. Без них розслідування воєнних злочинів просто не буде можливим».

‍

Знищення доказів росіянами 

Після окупації Маріуполя російські військові почали демонтаж театру, щоб приховати кількість жертв. Російська пропаганда заявляла, що там нібито був український штаб, хоча всі свідки кажуть, що це неправда. Російські ЗМІ оприлюднили кадри руїн без тіл загиблих, хоча свідки підтвердили, що вони були, і їх або спалили, або вивезли.

‍

‍

Маріуполь став епіцентром російського терору, де під час облоги загинули понад 20 000 мирних мешканців Місто залишається відрізаним від світу, і справжня кількість жертв може бути ще вищою. Українці вимагають справедливості та міжнародного трибуналу для російських злочинців.

‍

‍

‍

Мстислав Чернов — український фотограф, журналіст Associated Press, режисер, воєнний кореспондент, президент Української асоціації професійних фотографів, почесний член Українського ПЕН та письменник. Висвітлював Революцію Гідності, війну на сході України, наслідки збиття Boeing 777 Malaysia Airlines, сирійську громадянську війну, битви при Мосулі в Іраку, російське вторгнення в Україну 2022 року, включаючи блокаду Маріуполя. За цю роботу отримав нагороди Deutsche Welle Freedom of Speech Award, Премію імені Георгія Ґонґадзе, Knight International Journalism Awards, Biagio Agnes Award, Bayeux Calvados-Normandy Award, Elijah Parish Lovejoy Award, Free Media Awards. За підсумками 2022 року увійшов у рейтинги «Люди НВ 2022 у рік війни» і «14 пісень, фото та артоб'єктів, що стали символами українського спротиву» від «Forbes Україна», а відеоматеріали з Маріуполя стали основою фільму «20 днів у Маріуполі», який у 2024 році вперше в історії української кінематографії був нагороджений премією «Оскар».

Соціальні мережі фотографа:  Facebook  Instagram‍

‍

Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Віра Лабич
Більдредакторка: Ольга Ковальова
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар