Андрій — засновниĸ та ĸерівниĸ незалежного репортерсьĸого медіа «Frontliner», ĸореспондент і фотоĸореспондент. Андрій є першим стрімером Євромайдану, що фільмував та стрімив багато подій Революції Гідності, у тому числі трагічні дні 18,19,20 лютого 2014 роĸу. Зараз основна частина його роботи направлена на висвітлення війни з РФ на Сході Уĸраїни.
Нещодавно Frontliner та Українська асоціація професійних фотографів (УАПФ) уклали меморандум про довгострокову співпрацю.
Ми поспілкувались з Андрієм про власний досвід документування війни, важливість працювати з англомовною аудиторією та як отримати доступ до найважчих кадрів.
Фокус у 2021 дійсно був на Сході. Бо «забута» лінія війни проходила саме там. Після повномасштабного вторгнення рф, фокус — уся російсько-українська війна.
Наше медіа — репортерське, тобто ми публікуємо і робимо контент лише про те, що бачимо на власні очі. У нас немає репостів. Немає розслідувань. Ми дуже візуальні — це фото, короткі відео, текст — те, що зараз актуально у соцмережах, як для українського, так і для англомовного користувача (90% фоловерів Instagram Frontliner складають саме англомовні аудиторії). На тлі природного падіння цікавості до війни в Україні, ці формати важливі, аби тримати обізнаність про події аудиторій.
Універсального алгоритму немає. Ви завжди маєте думати та оцінювати ризики. Помиляються усі… Хлопніть зараз гучно долонями. Ось цього часу достатньо аби ви, чи хтось з оточення загинув, або отримав серйозне каліцтво. Про те, наскільки цей «хлопок» короткий треба пам’ятати завжди. Але коли ви вже зважили, вирішили і поїхали в дійсно небезпечне місце, треба бути «одягненим» (броня, каска, окуляри, аптечка, турнікети), швидким і пильно моніторити навколишню реальність.
Треба слухатися військових. Бажано їхати з досвідченими військовими, яким ви довіряєте. Ну і треба мати досвід. Дуже бажано реальний. У крайньому разі — курси та тренінги, які нададуть вам рефлексів, як діяти в екстремальних ситуаціях. Не знань! А саме напрацьованих рефлексів (свистить – падай)! Бо у критичних ситуаціях тіло працює лише на рефлексах.
Мета проєкту — показувати Україні та Світу реальність українсько-російської війни. Так, як є, без прикрас чи пропаганди. Документування війни та воєнних злочинів. Зараз в проєкті вже багато людей — Я, дружина Ліза, Оля, Даня, Єва, Сабіна, Олена, Альона. І ми ще шукаємо. Проєкт росте. Хай молоді документалісти пишуть, подивимося на досвід роботи та на портфоліо, а там вже вирішимо.
Ми об'єднуємо наші зусилля з метою підтримки професіоналів справи, а також, аби допомогти молодим амбітним авторам реалізуватися в галузі репортажної та документальної фотографії, операторській майстерності.
Зараз розробляємо освітню інформаційну кампанію про можливості для молодих документалістів, яких прагнемо об’єднати на базі Frontliner з усіма необхідними знаннями, яких не вистачає. Плануємо розкрити всі ці сенси та залучати нових молодих людей до співпраці.
Це мегаважливо! Адже якщо ви допоможете розповісти історію NYTimes чи CNN, чи BBC, чи іншим іноземним медіа (не лише англомовним), то вони покажуть це мільйонним аудиторіям своїх країн. Самі ви цього ніколи зробити не зможете. Тому, звертаючись до документалістів, вважайте таку допомогу супер-мега-важливою. І завжди допомагайте!
Бо через аудиторії такого рівня йде вплив на керівництва країн, які дають нам гуманітарну, фінансову та військову допомогу. Без цих медіа, та без обізнаності про події іноземних аудиторій, Україна давно вже була б окупована. Саме тому, я ділюся історіями, та допомагаю іноземним (та й українським) журналістам ще з часів до початку «повномасштабки». Це сотні кейсів про допомогу. Від банальних контактів прес-офіцерів бригад, та як доїхати, і де зупинитися на ніч, до інсайдів та контактів, які допомогли створити дуже важливі розслідування (як, наприклад розслідування NYTimes про вбивства російською армією цивільних в Бучі, яке отримало Пулітцерівську нагороду).
Допомагайте!
Андрій Дубчак — фотожурналіст, воєнний репортер, перший стрімер «Євромайдану». Засновник та керівник незалежного репортерського медіа Frontliner.
Соціальні мережі фотографа: Instagram, Facebook
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Маруся Маруженко
Менеджер сайту: Владислав Кухар
Читайте також: Брехня в фотографії живе годину, а правда, можливо, не така красива, живе вічність. Розмова з українськими документалістами
Андрій — засновниĸ та ĸерівниĸ незалежного репортерсьĸого медіа «Frontliner», ĸореспондент і фотоĸореспондент. Андрій є першим стрімером Євромайдану, що фільмував та стрімив багато подій Революції Гідності, у тому числі трагічні дні 18,19,20 лютого 2014 роĸу. Зараз основна частина його роботи направлена на висвітлення війни з РФ на Сході Уĸраїни.
Нещодавно Frontliner та Українська асоціація професійних фотографів (УАПФ) уклали меморандум про довгострокову співпрацю.
Ми поспілкувались з Андрієм про власний досвід документування війни, важливість працювати з англомовною аудиторією та як отримати доступ до найважчих кадрів.
Фокус у 2021 дійсно був на Сході. Бо «забута» лінія війни проходила саме там. Після повномасштабного вторгнення рф, фокус — уся російсько-українська війна.
Наше медіа — репортерське, тобто ми публікуємо і робимо контент лише про те, що бачимо на власні очі. У нас немає репостів. Немає розслідувань. Ми дуже візуальні — це фото, короткі відео, текст — те, що зараз актуально у соцмережах, як для українського, так і для англомовного користувача (90% фоловерів Instagram Frontliner складають саме англомовні аудиторії). На тлі природного падіння цікавості до війни в Україні, ці формати важливі, аби тримати обізнаність про події аудиторій.
Універсального алгоритму немає. Ви завжди маєте думати та оцінювати ризики. Помиляються усі… Хлопніть зараз гучно долонями. Ось цього часу достатньо аби ви, чи хтось з оточення загинув, або отримав серйозне каліцтво. Про те, наскільки цей «хлопок» короткий треба пам’ятати завжди. Але коли ви вже зважили, вирішили і поїхали в дійсно небезпечне місце, треба бути «одягненим» (броня, каска, окуляри, аптечка, турнікети), швидким і пильно моніторити навколишню реальність.
Треба слухатися військових. Бажано їхати з досвідченими військовими, яким ви довіряєте. Ну і треба мати досвід. Дуже бажано реальний. У крайньому разі — курси та тренінги, які нададуть вам рефлексів, як діяти в екстремальних ситуаціях. Не знань! А саме напрацьованих рефлексів (свистить – падай)! Бо у критичних ситуаціях тіло працює лише на рефлексах.
Мета проєкту — показувати Україні та Світу реальність українсько-російської війни. Так, як є, без прикрас чи пропаганди. Документування війни та воєнних злочинів. Зараз в проєкті вже багато людей — Я, дружина Ліза, Оля, Даня, Єва, Сабіна, Олена, Альона. І ми ще шукаємо. Проєкт росте. Хай молоді документалісти пишуть, подивимося на досвід роботи та на портфоліо, а там вже вирішимо.
Ми об'єднуємо наші зусилля з метою підтримки професіоналів справи, а також, аби допомогти молодим амбітним авторам реалізуватися в галузі репортажної та документальної фотографії, операторській майстерності.
Зараз розробляємо освітню інформаційну кампанію про можливості для молодих документалістів, яких прагнемо об’єднати на базі Frontliner з усіма необхідними знаннями, яких не вистачає. Плануємо розкрити всі ці сенси та залучати нових молодих людей до співпраці.
Це мегаважливо! Адже якщо ви допоможете розповісти історію NYTimes чи CNN, чи BBC, чи іншим іноземним медіа (не лише англомовним), то вони покажуть це мільйонним аудиторіям своїх країн. Самі ви цього ніколи зробити не зможете. Тому, звертаючись до документалістів, вважайте таку допомогу супер-мега-важливою. І завжди допомагайте!
Бо через аудиторії такого рівня йде вплив на керівництва країн, які дають нам гуманітарну, фінансову та військову допомогу. Без цих медіа, та без обізнаності про події іноземних аудиторій, Україна давно вже була б окупована. Саме тому, я ділюся історіями, та допомагаю іноземним (та й українським) журналістам ще з часів до початку «повномасштабки». Це сотні кейсів про допомогу. Від банальних контактів прес-офіцерів бригад, та як доїхати, і де зупинитися на ніч, до інсайдів та контактів, які допомогли створити дуже важливі розслідування (як, наприклад розслідування NYTimes про вбивства російською армією цивільних в Бучі, яке отримало Пулітцерівську нагороду).
Допомагайте!
Андрій Дубчак — фотожурналіст, воєнний репортер, перший стрімер «Євромайдану». Засновник та керівник незалежного репортерського медіа Frontliner.
Соціальні мережі фотографа: Instagram, Facebook
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Маруся Маруженко
Менеджер сайту: Владислав Кухар
Читайте також: Брехня в фотографії живе годину, а правда, можливо, не така красива, живе вічність. Розмова з українськими документалістами
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
.jpg)
