21 листопада 2013 року Уряд Азарова зірвав підписання угоди про Євроінтеграцію. Внаслідок цього почали збиратись перші мітингувальники в центрі Києва. Згодом, 30 листопада, на Євромайдані були побиті студенти. Це стало початком Революції Гідності, яка назавжди трансформувала українське суспільство та розпочала політичні зміни в країні. Українська асоціація професійних фотографів публікує знімки В’ячеслава Ратинського, який документував основні події Революції.\
У листопаді 2013 року Україна повинна була підписати угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Але 21 листопада 2013 року тогочасний президент України Віктор Янукович відмовився її підписувати.
21 листопада 2013 року в Києві є на Майдані Незалежності українці розпочали протест за європейське майбутнє своєї країни. Люди об’єднались, оскільки Віктор Янукович і кабмін хотіли зупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Масові протести й мітинги на головній площі країни переросли в Єврореволюцію або ж Революцію Гідності. Зрештою протестні акції охопили всю країну.
Відмова від підписання Угоди про асоціацію стала великим розчаруванням для українських студентів: вони відчули себе обманутими, оскільки Європа була б для них закрита. Ввечері того ж дня український журналіст Мустафа Найєм написав на своїй сторінці у Facebook: «Гаразд, давайте серйозно. Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан? Лайки не рахуються. Тільки коментарі під цим дописом зі словами «Я готовий». Як тільки набереться понад 1000, організовуватимемося».
Тієї ночі студенти прийшли на Майдан. Вони скандували гасло: «Україна — це Європа!». О четвертій ранку 30 листопада 2013 року Янукович відправив на Майдан спецпідрозділ «Беркут» розігнати студентів. Насилля проти молоді викликало хвилю спротиву, до студентів доєдналось багато людей.
Майдан став не лише місцем протесту, але й своєрідним містом. Там діяли «польові» кухні, виступали музиканти, малювали художники. Також на майдані були бібліотека, відкритий університет та піаніно. Люди ставили намети, розводили багаття, варили юшку в залізних казанах. Волонтери розчищали сніг і лід.
16 січня уряд Віктора Януковича ухвалив «Закони про диктатуру», які позбавляли права на свободу слова та зібрань. Усіх присутніх людей на Майдані автоматично оголосили злочинцями. «Беркут» застосовував проти учасників сльозогінний газ, гумові кулі, світло-шумові гранати й водомети за мінусових температур. Протестувальники зникали безвісти. Тіло одного з активістів, Юрія Вербицького, знайшли покаліченим і замерзлим у лісі…
19 січня, після проведення Віче на Майдані, близько 15-ї години й пізніше на вулиці Грушевського в Києві відбулись численні зіткнення протестувальників з силовиками. Люди намагалися пройти до будівлі Верховної Ради. Силове протистояння спробував припинити Віталій Кличко, але йому це не вдалося. Проти протестувальників були застосовані світло-шумові гранати, гумові кулі, кийки, водомети, коктейлі Молотова, каміння; протестувальники застосовували петарди, коктейлі Молотова, каміння, рогатки, вони спалили п’ять одиниць спецтехніки, залишки якої використовувались як основа барикади. Цього ж дня Віталій Кличко зустрівся з Президентом Януковичем, у результаті чого була досягнута домовленість про проведення чергового «круглого столу». Утім заплановані перемовини так і не провели.
Уночі 21 січня одночасно розпочалися атака спецпідрозділів на барикади протестувальників і погроми, вчинені тітушками. Частину тітушок затримали протестувальники. Близько 8-ї ранку між протестувальниками й спецпідрозділами стали священники, завдяки чому бої вдалося припинити майже на добу.
Протягом місяця з перемінним успіхом відбувались перемовини між владою та протестувальниками. Зокрема 28 січня Прем'єр Микола Азаров подав у відставку «з метою створити додаткові можливості для суспільно-політичного компромісу, заради мирного врегулювання конфлікту».
Верховна Рада, відповідно до домовленості між президентом та владою, скасувала 9 із 11 законів, які обмежували громадянські свободи громадян і були прийняті 16 січня в «ручному режимі».
31 січня Віктор Янукович підписав акт про скасування диктаторських законів, прийнятих 16 січня, і закон про амністію, прийнятий 29 січня.
18 лютого, коли Верховна Рада мала розглянути можливі зміни до Конституції, до будівлі Верховної Ради підійшли протестанти, більшість із яких, зважаючи на мирний характер ходи, були без кийків, каміння і коктейлів Молотова. Спецпідрозділи зустріли мітингувальників водометами й газом. Одночасно мітингувальники були атаковані із флангу значними силами силовиків і тітушок, через це колона демонстрантів виявилась розрізаною на кілька окремих частин. Це призвело до поновлення протистояння між повстанцями й силовиками. Бойові дії велись, зокрема, із застосуванням вогнепальної зброї. Декілька людей з обох боків загинуло.
На ранок 19 лютого число загиблих було вже 25, у тому числі: 9 співробітників силових структур; 16 мирних громадян і бійців самооборони Майдану.
Революція Гідності загалом тривала 94 дні, участь у ній взяли до 4 млн українців. Найтрагічнішими днями Революції стали 18–20 лютого, коли під час масштабних сутичок у центрі Києва було підпалено Будинок профспілок, а снайпери вбили 107 протестувальників. 20 лютого в Україні щорічно відзначається День Героїв Небесної Сотні.
Основним геополітичним наслідком Революції Гідності став початок виходу України із зони впливу Росії в економічній і політичній сферах, зменшення залежності в культурному аспекті. Був скасований позаблоковий статус України, що означав її невходження до міжнародних структур колективної безпеки й оборони.
Фотограф В’ячеслав Ратинський щодня протягом трьох місяців знімав Революцію Гідності. Він потрапив на Майдан 21 листопада 2013 року під час перших акцій протесту, став свідком протистоянь між протестувальниками й силовиками і бачив наслідки розстрілів Небесної Сотні. Фотограф був двічі поранений у сутичках.
«Якось у мене в ногах вибухнула світло-шумова граната, а трохи пізніше посікло носа шматком гумової кулі. Тоді були зіткнення на розі Шовковичної та Інститутської, і я виліз на балкон житлової будівлі, щоби бачити повну картину та знімати згори. Коли по носі лупонуло, пам’ятаю, що нормально так перелякався. Все-таки це було зовсім поруч з очима. Хоча, звісно, у порівнянні з травмами, які у той же день отримали активісти, мої подряпини — просто ніщо», — пригадує В’ячеслав Ратинський.
З кінця листопада 2013-го і до весни 2014 року В’ячеслав Ратинський щодня фотографував у центрі Києва. Окрім зйомки сутичок та провокацій з боку тодішніх силовиків, Ратинський знімав побут мітингувальників.
У день першого розстрілу Небесної Сотні Ратинський вперше за кілька діб поїхав додому відіспатися. Утім все одно стежив за подіями через стрім. Там побачив повідомлення про те, що в центрі Києва розстріляли людей.
«Я не спав тоді доби дві чи три. Але все одно швидко підвівся й поїхав назад на Майдан. Бачив, як спускають тіла загиблих. Крім самої трагедії, був вражений діями мітингувальників. Вони не розбігалися — навпаки: вибудовували нові барикади, ще більше гуртувалися. Всі мали якусь роботу. У мене, наприклад, є кадр з чоловіком, який просто з асфальту забирає попіл — підмітає Майдан, бо не може стояти без діла», — розповідає Ратинський.
Останні фотографії про події Євромайдану були зроблені Ратинським вже не в центрі Києва. На кадрах зображені різного віку чоловіки: у старій військовій формі та в шоломах, які можуть прошити навіть гумові кулі. Чоловіки тренуються на колишньому міліцейському полігоні поблизу столиці. Ці чоловіки — новобранці Нацгвардії. Уже через місяць вони стануть першими добровольцями на Донбасі.
«Пам’ятаю, як хлопцям із Самооборони Майдану, які записалися у Нацгвардію, тоді було незручно тренуватися. Колишні міліціонери ще вчора були їхніми ворогами, а тепер стали учителями. Активісти ніяково, але все ж дослухалися до порад силовиків, — ділиться спогадами В’ячеслав Ратинський. — Особисто для мене є чітка межа — до 2013-го та після. Революція Гідності змінила всіх нас».
Матеріал створено за підтримки The Fritt Ord Foundation.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Віра Лабич
Літературна редакторка: Юлія Футей
Більдредактор: Ольга Ковальова
Автор фото: В'ячеслав Ратинський
Менеджер сайту: Владислав Кухар
В’ячеслав Ратинський – український репортер і документальний фотограф. Народився у місті Житомир. Останні 9 років живе та працює у Києві. Випускник факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.Публікувався у багатьох українських виданнях (Українська правда, Громадське, Новое время, Фокус, Forbes, Український тиждень, Reporters та інших), а також у низці зарубіжних видань (Time, The Guardian, The Wall Street journal, The Washington post, The Telegraph, Daily Mail, The New York Times, El Pais, Radio Freedom Europe, BBC, Reuters, Der Spiegel).
Соціальні мережі фотографа:
Facebook
Instagram
Нагадаємо, що Українська Асоціація професійних фотографів започаткувала цикл матеріалів, присвячених ключовим подіям російської війни проти України, де публікує спогади та світлини українських документальних фотографів.
21 листопада 2013 року Уряд Азарова зірвав підписання угоди про Євроінтеграцію. Внаслідок цього почали збиратись перші мітингувальники в центрі Києва. Згодом, 30 листопада, на Євромайдані були побиті студенти. Це стало початком Революції Гідності, яка назавжди трансформувала українське суспільство та розпочала політичні зміни в країні. Українська асоціація професійних фотографів публікує знімки В’ячеслава Ратинського, який документував основні події Революції.\
У листопаді 2013 року Україна повинна була підписати угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Але 21 листопада 2013 року тогочасний президент України Віктор Янукович відмовився її підписувати.
21 листопада 2013 року в Києві є на Майдані Незалежності українці розпочали протест за європейське майбутнє своєї країни. Люди об’єднались, оскільки Віктор Янукович і кабмін хотіли зупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Масові протести й мітинги на головній площі країни переросли в Єврореволюцію або ж Революцію Гідності. Зрештою протестні акції охопили всю країну.
Відмова від підписання Угоди про асоціацію стала великим розчаруванням для українських студентів: вони відчули себе обманутими, оскільки Європа була б для них закрита. Ввечері того ж дня український журналіст Мустафа Найєм написав на своїй сторінці у Facebook: «Гаразд, давайте серйозно. Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан? Лайки не рахуються. Тільки коментарі під цим дописом зі словами «Я готовий». Як тільки набереться понад 1000, організовуватимемося».
Тієї ночі студенти прийшли на Майдан. Вони скандували гасло: «Україна — це Європа!». О четвертій ранку 30 листопада 2013 року Янукович відправив на Майдан спецпідрозділ «Беркут» розігнати студентів. Насилля проти молоді викликало хвилю спротиву, до студентів доєдналось багато людей.
Майдан став не лише місцем протесту, але й своєрідним містом. Там діяли «польові» кухні, виступали музиканти, малювали художники. Також на майдані були бібліотека, відкритий університет та піаніно. Люди ставили намети, розводили багаття, варили юшку в залізних казанах. Волонтери розчищали сніг і лід.
16 січня уряд Віктора Януковича ухвалив «Закони про диктатуру», які позбавляли права на свободу слова та зібрань. Усіх присутніх людей на Майдані автоматично оголосили злочинцями. «Беркут» застосовував проти учасників сльозогінний газ, гумові кулі, світло-шумові гранати й водомети за мінусових температур. Протестувальники зникали безвісти. Тіло одного з активістів, Юрія Вербицького, знайшли покаліченим і замерзлим у лісі…
19 січня, після проведення Віче на Майдані, близько 15-ї години й пізніше на вулиці Грушевського в Києві відбулись численні зіткнення протестувальників з силовиками. Люди намагалися пройти до будівлі Верховної Ради. Силове протистояння спробував припинити Віталій Кличко, але йому це не вдалося. Проти протестувальників були застосовані світло-шумові гранати, гумові кулі, кийки, водомети, коктейлі Молотова, каміння; протестувальники застосовували петарди, коктейлі Молотова, каміння, рогатки, вони спалили п’ять одиниць спецтехніки, залишки якої використовувались як основа барикади. Цього ж дня Віталій Кличко зустрівся з Президентом Януковичем, у результаті чого була досягнута домовленість про проведення чергового «круглого столу». Утім заплановані перемовини так і не провели.
Уночі 21 січня одночасно розпочалися атака спецпідрозділів на барикади протестувальників і погроми, вчинені тітушками. Частину тітушок затримали протестувальники. Близько 8-ї ранку між протестувальниками й спецпідрозділами стали священники, завдяки чому бої вдалося припинити майже на добу.
Протягом місяця з перемінним успіхом відбувались перемовини між владою та протестувальниками. Зокрема 28 січня Прем'єр Микола Азаров подав у відставку «з метою створити додаткові можливості для суспільно-політичного компромісу, заради мирного врегулювання конфлікту».
Верховна Рада, відповідно до домовленості між президентом та владою, скасувала 9 із 11 законів, які обмежували громадянські свободи громадян і були прийняті 16 січня в «ручному режимі».
31 січня Віктор Янукович підписав акт про скасування диктаторських законів, прийнятих 16 січня, і закон про амністію, прийнятий 29 січня.
18 лютого, коли Верховна Рада мала розглянути можливі зміни до Конституції, до будівлі Верховної Ради підійшли протестанти, більшість із яких, зважаючи на мирний характер ходи, були без кийків, каміння і коктейлів Молотова. Спецпідрозділи зустріли мітингувальників водометами й газом. Одночасно мітингувальники були атаковані із флангу значними силами силовиків і тітушок, через це колона демонстрантів виявилась розрізаною на кілька окремих частин. Це призвело до поновлення протистояння між повстанцями й силовиками. Бойові дії велись, зокрема, із застосуванням вогнепальної зброї. Декілька людей з обох боків загинуло.
На ранок 19 лютого число загиблих було вже 25, у тому числі: 9 співробітників силових структур; 16 мирних громадян і бійців самооборони Майдану.
Революція Гідності загалом тривала 94 дні, участь у ній взяли до 4 млн українців. Найтрагічнішими днями Революції стали 18–20 лютого, коли під час масштабних сутичок у центрі Києва було підпалено Будинок профспілок, а снайпери вбили 107 протестувальників. 20 лютого в Україні щорічно відзначається День Героїв Небесної Сотні.
Основним геополітичним наслідком Революції Гідності став початок виходу України із зони впливу Росії в економічній і політичній сферах, зменшення залежності в культурному аспекті. Був скасований позаблоковий статус України, що означав її невходження до міжнародних структур колективної безпеки й оборони.
Фотограф В’ячеслав Ратинський щодня протягом трьох місяців знімав Революцію Гідності. Він потрапив на Майдан 21 листопада 2013 року під час перших акцій протесту, став свідком протистоянь між протестувальниками й силовиками і бачив наслідки розстрілів Небесної Сотні. Фотограф був двічі поранений у сутичках.
«Якось у мене в ногах вибухнула світло-шумова граната, а трохи пізніше посікло носа шматком гумової кулі. Тоді були зіткнення на розі Шовковичної та Інститутської, і я виліз на балкон житлової будівлі, щоби бачити повну картину та знімати згори. Коли по носі лупонуло, пам’ятаю, що нормально так перелякався. Все-таки це було зовсім поруч з очима. Хоча, звісно, у порівнянні з травмами, які у той же день отримали активісти, мої подряпини — просто ніщо», — пригадує В’ячеслав Ратинський.
З кінця листопада 2013-го і до весни 2014 року В’ячеслав Ратинський щодня фотографував у центрі Києва. Окрім зйомки сутичок та провокацій з боку тодішніх силовиків, Ратинський знімав побут мітингувальників.
У день першого розстрілу Небесної Сотні Ратинський вперше за кілька діб поїхав додому відіспатися. Утім все одно стежив за подіями через стрім. Там побачив повідомлення про те, що в центрі Києва розстріляли людей.
«Я не спав тоді доби дві чи три. Але все одно швидко підвівся й поїхав назад на Майдан. Бачив, як спускають тіла загиблих. Крім самої трагедії, був вражений діями мітингувальників. Вони не розбігалися — навпаки: вибудовували нові барикади, ще більше гуртувалися. Всі мали якусь роботу. У мене, наприклад, є кадр з чоловіком, який просто з асфальту забирає попіл — підмітає Майдан, бо не може стояти без діла», — розповідає Ратинський.
Останні фотографії про події Євромайдану були зроблені Ратинським вже не в центрі Києва. На кадрах зображені різного віку чоловіки: у старій військовій формі та в шоломах, які можуть прошити навіть гумові кулі. Чоловіки тренуються на колишньому міліцейському полігоні поблизу столиці. Ці чоловіки — новобранці Нацгвардії. Уже через місяць вони стануть першими добровольцями на Донбасі.
«Пам’ятаю, як хлопцям із Самооборони Майдану, які записалися у Нацгвардію, тоді було незручно тренуватися. Колишні міліціонери ще вчора були їхніми ворогами, а тепер стали учителями. Активісти ніяково, але все ж дослухалися до порад силовиків, — ділиться спогадами В’ячеслав Ратинський. — Особисто для мене є чітка межа — до 2013-го та після. Революція Гідності змінила всіх нас».
Матеріал створено за підтримки The Fritt Ord Foundation.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Віра Лабич
Літературна редакторка: Юлія Футей
Більдредактор: Ольга Ковальова
Автор фото: В'ячеслав Ратинський
Менеджер сайту: Владислав Кухар
В’ячеслав Ратинський – український репортер і документальний фотограф. Народився у місті Житомир. Останні 9 років живе та працює у Києві. Випускник факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.Публікувався у багатьох українських виданнях (Українська правда, Громадське, Новое время, Фокус, Forbes, Український тиждень, Reporters та інших), а також у низці зарубіжних видань (Time, The Guardian, The Wall Street journal, The Washington post, The Telegraph, Daily Mail, The New York Times, El Pais, Radio Freedom Europe, BBC, Reuters, Der Spiegel).
Соціальні мережі фотографа:
Facebook
Instagram
Нагадаємо, що Українська Асоціація професійних фотографів започаткувала цикл матеріалів, присвячених ключовим подіям російської війни проти України, де публікує спогади та світлини українських документальних фотографів.
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
