Фотограф Макс Левін разом із колегою Мар’яном Кушніром одними з перших потрапили до Бородянки, одразу ж після авіаударів по містечку. Тоді світлини Левіна опублікувала агенція Reuters та фото облетіли передовиці світових медіа.
Сьогодні Українська асоціація професійних фотографів публікує світлини Макса Левіна, спогади Мар’яна Кушніра та дівчини Левіна Зоряни про ці події.
На початку березня 2022 року війська РФ намагались прорватись до Києва. Місто Бородянка, опинилось на їхньому головному шляху до столиці.
Російські війська нанесли серію руйнівних ударів із літаків по Бородянці 1 та 2 березня. Розбомбили вісім багатоповерхових будинків, у яких проживало щонайменше 600 родин. Постраждали також невеликі приватні дома на сусідніх вулицях. Будинки були розташовані на Варшавському шосе та на вулиці Центральній, яка перетинає усе місто. З 25 лютого на цих дорогах відбувались інтенсивні бої та йшли колони російської техніки.
Під завалами багатоповерхівок загинуло понад 40 мешканців. Люди намагались сховатись від обстрілів у підвалах будинків. Проте удари авіабомб були надто потужними й руйнували будинки цілими секціями. Окрім авіаударів, верхні поверхи багатьох будинків були обстріляні із російської артилерії. Під час подальшої евакуації війська РФ не давали змоги розбирати завали будинків та розстрілювали мирних мешканців із вогнепальної зброї. «Над Бородянкою кружляє літак. Не знаємо, скільки ще таких ударів завдадуть нашому місту. З літаків розстрілюють мирне населення», – повідомляв у телеграмі в.о. голови Бородянської селищної ради Георгій Єрко.
Наслідки ударів по місту Бородянка задокументував український фотограф Макс Левін. Він знімав повномасштабне російське вторгнення в Україну з першого дня. Його світлини з Бучі, Бородянки та Ірпеня показали, що відбувається за декілька десятків кілометрів на північ від Києва. 13 березня зв’язок із фотожурналістом обірвався – він загинув у березні у Вишгородському районі Київської області.
Фотографії Макса Левіна досі розповідають світові про російські воєнні злочини.
«24 лютого Макс був на сході, ночував з медиками в Карлівці. Він не виходив на зв’язок, коли о п’ятій ранку в Києві вже літали ракети, – пригадує дівчина Макса Левіна Зоряна. – Передзвонив десь о пів на дев'яту, розпитав як справи й через декілька хвилин написав, що виїжджає до Києва».
Зоряна з Максом почали говорити про можливе російське вторгнення з кінця листопада 2021 року. У січні готували запаси їжі та знімали гроші з карток. «Макс писав у своїх чатах (і в Батьківському клубі також), щоб чоловіки збирались на полігонах і готувались. Натомість з нього сміялись і казали, що він наводить паніку. Зрештою, йому вдалось зібрати кілька чоловіків на стрільбищах у лютому», – пригадує Зоряна.
Макс Левін документував війну з 2014 року, знав нюанси таких зйомок. Часто нарікав на те, що доводиться на кожному блокпості пояснювати важливість роботи журналіста. «Ми постійно були на зв’язку. На той момент я жила в Боярці, займалась волонтерством та допомагала мамі Макса. Він приїжджав, часом залишався на пару годин і знову їхав», – каже Зоряна. Макс часто залишався ночувати у військових. Якось написав Зоряні, що приїхав до Васильківського аеропорту. У той момент вона почула «прильот» і побачила вогонь зі сторони Василькова. «Макс не виходив на зв’язок. Відписав десь через пів години, що прилетіло по нафтобазі, неподалік від них», – розповідає Зоряна про комунікацію із Максом.
У Бородянці залишались рідні Зоряни, у тому числі двоюрідна сестра із дворічною дитиною. Вони добули до моменту, коли в місто заїхали колони танків та почали його обстрілювати. Родина Зоряни перебувала увесь час у підвалі, виїжджати було небезпечно. Макс Левін поїхав у Бородянку забрати родину дівчини.
«Ми їхали в Бородянку на свій страх і ризик. Ми не знали, чи є там росіяни, чи немає. Перш за все, Макс хотів вивезти родичів своєї дівчини Зоряни», – розповідає журналіст та фотограф Мар’ян Кушнір. Напередодні повномасштабної війни Мар’ян бачився із Максом у Мар’їнці – звідти недалеко Донецьк і хлопці хотіли зняти бойові дії. «Наступного разу ми зустрілись у Харкові. Поїхали знімати підбиту техніку на окружній. Ночували в машині на трасі при на в’їзді на Північну Салтівку. Там були перші обстріли, – розповідає Кушнір. – Утім Макс дуже хотів у Київ». Зрештою, Мар’ян та Макс поїхали в столицю.
Фотографи багато знімали у передмістях Києва. «Ми їхали всюди на удачу, ми нащупували, де і що відбувається. У перші дні війни з'явилось повідомлення Залужного, що наші військові збили Іл-76 із російським десантом поблизу Василькова. Ми приїхали на Васильківський аеродром, а там йшов стрілецький бій, – розповідає Мар’ян. – Зранку нас із дозволу керівництва пустили на аеродром. У ту ніч прилетіла ракета у сховище пального. Ми багато їздили біля Києва. Допомагав наш з Максом попередній досвід роботи у прифронтових територіях», – говорить Мар’ян Кушнір.
Журналісти вирішили їхати в Бородянку 2 березня. Добирались туди майже два дні. За словами Кушніра, їхати в Бородянку було складно. Усі мости через річку Ірпінь уже були зруйновані, а міст у Білогородці, через який можна було виїхати на Житомирську трасу, був закритий для проїзду.
«Ми поїхали в об’їзд, через Фастів, перетнули Житомирську трасу і поїхали у напрямку Малина. Останній блокпост був на Варшавській трасі, перед Бородянкою. Військовий сказав, що, скоріш за все, у Бородянці не залишилось наших військових. Ми їхали повільно і слідкували, чи немає руху на дорозі, – розповідає Кушнір. – Перед Бородянкою ми побачили потужну пожежу. Після звільнення міста дізнався, що це був підбитий російський літак».
Фотожурналісти заховали машину на в’їзді в Бородянку. Літаки бомбили місто буквально за сорок хвилин до їхнього приїзду. Один з тих літаків впав. Навколо все горіло – російські танки та БМП. Хлопці небагато познімали та поїхали забирати родину Зоряни. «Моїм вдалось вискочити в село Галинки і Макс поїхав туди. Заночували, а зранку Макс їх вивіз. Повернувся, познімав розбиту техніку і поїхав далі в сторону Житомирської траси», – пояснює Зоряна.
Мар’ян з Максом повернулись в Бородянку. «Перше, куди ми поїхали – це лікарня. Була інформація, що там поранені російські військові. Коли ми приїхали, росіян там вже не було. Натомість були поранені місцеві», – розповідає Мар’ян. Потім хлопці пішли знімати центр Бородянки. Сфотографували розбиту техніку, наслідки обстрілів. Повернулись до машини й поїхали в іншу точку – там Макс підняв дрон і політав над зруйнованим містом.
«Мені місцевий мешканець сказав, що пів години тому тут пройшла колона російської техніки. Ми були на волоску і зрозуміли, що Бородянка окупована», – каже Кушнір.
«Макс завжди був дуже чіткий та впевнений у собі. Під час нашої з ним поїздки Київщиною він був максимально обережний, – говорить Мар’ян. – Зрештою він вирішив залишатися і працювати з одним підрозділом. Я поїхав знімати інші новини».
«У перші дні повномасштабного вторгнення Макс знав і розумів, що має робити – висвітлювати війну. Останній раз він був удома 11 березня, – розповідає Зоряна. – Він загубив дрон і казав, що повинен його забрати. Зрештою, 13 березня він поїхав по дрон…».
Макс Левін – український фотожурналіст, документальний фотограф. Понад десять років працював у виданні LB.ua, опісля – у Hromadske, співпрацював з Reuters, BBC, Associated Press. Його знімки публікували Wall Street Journal, TIME, Радіо Свобода та інші світові медіа. Висвітлював події майдану у Києві та усі вісім років війну на сході України. Премія імені Георгія Гонгадзе присудила для Макса Левіна спеціальну відзнаку «За визначний внесок у розвиток української фотографії, відданість професії й відвагу». Макс Левін – Кавалер ордену «За заслуги» III ступеня (2015), кавалер ордену «За мужність» III ступеня (2022, посмертно).
Нагадаємо, що Українська асоціація професійних фотографів започаткувала цикл матеріалів, присвячених ключовим подіям російської війни проти України, де ми публікуємо спогади та світлини українських документальних фотографів.
Проєкт реалізовується завдяки підтримці ЗМІN.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
Фотограф Макс Левін разом із колегою Мар’яном Кушніром одними з перших потрапили до Бородянки, одразу ж після авіаударів по містечку. Тоді світлини Левіна опублікувала агенція Reuters та фото облетіли передовиці світових медіа.
Сьогодні Українська асоціація професійних фотографів публікує світлини Макса Левіна, спогади Мар’яна Кушніра та дівчини Левіна Зоряни про ці події.
На початку березня 2022 року війська РФ намагались прорватись до Києва. Місто Бородянка, опинилось на їхньому головному шляху до столиці.
Російські війська нанесли серію руйнівних ударів із літаків по Бородянці 1 та 2 березня. Розбомбили вісім багатоповерхових будинків, у яких проживало щонайменше 600 родин. Постраждали також невеликі приватні дома на сусідніх вулицях. Будинки були розташовані на Варшавському шосе та на вулиці Центральній, яка перетинає усе місто. З 25 лютого на цих дорогах відбувались інтенсивні бої та йшли колони російської техніки.
Під завалами багатоповерхівок загинуло понад 40 мешканців. Люди намагались сховатись від обстрілів у підвалах будинків. Проте удари авіабомб були надто потужними й руйнували будинки цілими секціями. Окрім авіаударів, верхні поверхи багатьох будинків були обстріляні із російської артилерії. Під час подальшої евакуації війська РФ не давали змоги розбирати завали будинків та розстрілювали мирних мешканців із вогнепальної зброї. «Над Бородянкою кружляє літак. Не знаємо, скільки ще таких ударів завдадуть нашому місту. З літаків розстрілюють мирне населення», – повідомляв у телеграмі в.о. голови Бородянської селищної ради Георгій Єрко.
Наслідки ударів по місту Бородянка задокументував український фотограф Макс Левін. Він знімав повномасштабне російське вторгнення в Україну з першого дня. Його світлини з Бучі, Бородянки та Ірпеня показали, що відбувається за декілька десятків кілометрів на північ від Києва. 13 березня зв’язок із фотожурналістом обірвався – він загинув у березні у Вишгородському районі Київської області.
Фотографії Макса Левіна досі розповідають світові про російські воєнні злочини.
«24 лютого Макс був на сході, ночував з медиками в Карлівці. Він не виходив на зв’язок, коли о п’ятій ранку в Києві вже літали ракети, – пригадує дівчина Макса Левіна Зоряна. – Передзвонив десь о пів на дев'яту, розпитав як справи й через декілька хвилин написав, що виїжджає до Києва».
Зоряна з Максом почали говорити про можливе російське вторгнення з кінця листопада 2021 року. У січні готували запаси їжі та знімали гроші з карток. «Макс писав у своїх чатах (і в Батьківському клубі також), щоб чоловіки збирались на полігонах і готувались. Натомість з нього сміялись і казали, що він наводить паніку. Зрештою, йому вдалось зібрати кілька чоловіків на стрільбищах у лютому», – пригадує Зоряна.
Макс Левін документував війну з 2014 року, знав нюанси таких зйомок. Часто нарікав на те, що доводиться на кожному блокпості пояснювати важливість роботи журналіста. «Ми постійно були на зв’язку. На той момент я жила в Боярці, займалась волонтерством та допомагала мамі Макса. Він приїжджав, часом залишався на пару годин і знову їхав», – каже Зоряна. Макс часто залишався ночувати у військових. Якось написав Зоряні, що приїхав до Васильківського аеропорту. У той момент вона почула «прильот» і побачила вогонь зі сторони Василькова. «Макс не виходив на зв’язок. Відписав десь через пів години, що прилетіло по нафтобазі, неподалік від них», – розповідає Зоряна про комунікацію із Максом.
У Бородянці залишались рідні Зоряни, у тому числі двоюрідна сестра із дворічною дитиною. Вони добули до моменту, коли в місто заїхали колони танків та почали його обстрілювати. Родина Зоряни перебувала увесь час у підвалі, виїжджати було небезпечно. Макс Левін поїхав у Бородянку забрати родину дівчини.
«Ми їхали в Бородянку на свій страх і ризик. Ми не знали, чи є там росіяни, чи немає. Перш за все, Макс хотів вивезти родичів своєї дівчини Зоряни», – розповідає журналіст та фотограф Мар’ян Кушнір. Напередодні повномасштабної війни Мар’ян бачився із Максом у Мар’їнці – звідти недалеко Донецьк і хлопці хотіли зняти бойові дії. «Наступного разу ми зустрілись у Харкові. Поїхали знімати підбиту техніку на окружній. Ночували в машині на трасі при на в’їзді на Північну Салтівку. Там були перші обстріли, – розповідає Кушнір. – Утім Макс дуже хотів у Київ». Зрештою, Мар’ян та Макс поїхали в столицю.
Фотографи багато знімали у передмістях Києва. «Ми їхали всюди на удачу, ми нащупували, де і що відбувається. У перші дні війни з'явилось повідомлення Залужного, що наші військові збили Іл-76 із російським десантом поблизу Василькова. Ми приїхали на Васильківський аеродром, а там йшов стрілецький бій, – розповідає Мар’ян. – Зранку нас із дозволу керівництва пустили на аеродром. У ту ніч прилетіла ракета у сховище пального. Ми багато їздили біля Києва. Допомагав наш з Максом попередній досвід роботи у прифронтових територіях», – говорить Мар’ян Кушнір.
Журналісти вирішили їхати в Бородянку 2 березня. Добирались туди майже два дні. За словами Кушніра, їхати в Бородянку було складно. Усі мости через річку Ірпінь уже були зруйновані, а міст у Білогородці, через який можна було виїхати на Житомирську трасу, був закритий для проїзду.
«Ми поїхали в об’їзд, через Фастів, перетнули Житомирську трасу і поїхали у напрямку Малина. Останній блокпост був на Варшавській трасі, перед Бородянкою. Військовий сказав, що, скоріш за все, у Бородянці не залишилось наших військових. Ми їхали повільно і слідкували, чи немає руху на дорозі, – розповідає Кушнір. – Перед Бородянкою ми побачили потужну пожежу. Після звільнення міста дізнався, що це був підбитий російський літак».
Фотожурналісти заховали машину на в’їзді в Бородянку. Літаки бомбили місто буквально за сорок хвилин до їхнього приїзду. Один з тих літаків впав. Навколо все горіло – російські танки та БМП. Хлопці небагато познімали та поїхали забирати родину Зоряни. «Моїм вдалось вискочити в село Галинки і Макс поїхав туди. Заночували, а зранку Макс їх вивіз. Повернувся, познімав розбиту техніку і поїхав далі в сторону Житомирської траси», – пояснює Зоряна.
Мар’ян з Максом повернулись в Бородянку. «Перше, куди ми поїхали – це лікарня. Була інформація, що там поранені російські військові. Коли ми приїхали, росіян там вже не було. Натомість були поранені місцеві», – розповідає Мар’ян. Потім хлопці пішли знімати центр Бородянки. Сфотографували розбиту техніку, наслідки обстрілів. Повернулись до машини й поїхали в іншу точку – там Макс підняв дрон і політав над зруйнованим містом.
«Мені місцевий мешканець сказав, що пів години тому тут пройшла колона російської техніки. Ми були на волоску і зрозуміли, що Бородянка окупована», – каже Кушнір.
«Макс завжди був дуже чіткий та впевнений у собі. Під час нашої з ним поїздки Київщиною він був максимально обережний, – говорить Мар’ян. – Зрештою він вирішив залишатися і працювати з одним підрозділом. Я поїхав знімати інші новини».
«У перші дні повномасштабного вторгнення Макс знав і розумів, що має робити – висвітлювати війну. Останній раз він був удома 11 березня, – розповідає Зоряна. – Він загубив дрон і казав, що повинен його забрати. Зрештою, 13 березня він поїхав по дрон…».
Макс Левін – український фотожурналіст, документальний фотограф. Понад десять років працював у виданні LB.ua, опісля – у Hromadske, співпрацював з Reuters, BBC, Associated Press. Його знімки публікували Wall Street Journal, TIME, Радіо Свобода та інші світові медіа. Висвітлював події майдану у Києві та усі вісім років війну на сході України. Премія імені Георгія Гонгадзе присудила для Макса Левіна спеціальну відзнаку «За визначний внесок у розвиток української фотографії, відданість професії й відвагу». Макс Левін – Кавалер ордену «За заслуги» III ступеня (2015), кавалер ордену «За мужність» III ступеня (2022, посмертно).
Нагадаємо, що Українська асоціація професійних фотографів започаткувала цикл матеріалів, присвячених ключовим подіям російської війни проти України, де ми публікуємо спогади та світлини українських документальних фотографів.
Проєкт реалізовується завдяки підтримці ЗМІN.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
.jpg)
.jpg)
