Десять років тому, у березні 2014 року, російські гібридні сили почали захоплювати органи влади на Донбасі. Перед цим російські «зелені чоловічки» анексували Крим, а потім почали поступово окуповувати Донеччину та Луганщину. Українські міста чинили спротив, серед них і місто-мільйонник — Донецьк.
Українська асоціація професійних фотографів публікує світлини фотографа з Донецька Сергія Ваганова. На його очах проросійські найманці забирали в українців — Донецьк, а у нього самого — дім.
Після втечі Януковича під час Революції Гідності в південних та східних регіонах України активізувалися проросійські сили. Вони організовували мітинги за участі завезених громадян РФ вимагаючи федералізації та відокремлення від України.
5 березня 2014-го у Донецьку відбувся найчисленніший проукраїнський мітинг під гаслом «10 000 сміливих за 45 мільйонів єдиних». Масштабна акція суттєво затьмарила проплачені проросійські мітинги з фразами «Почуйте Донбас». Через три роки ця дата офіційно стане Днем громадянського спротиву Донбасу російській окупації.
Це був останній мирний мітинг у місті. Через тиждень, 13 березня, на акції протесту вбили громадського активіста, учасника Революції Гідності, 22-річного Дмитра Чернявського. Українські силовики не розганяли проросійських найманців, а мовчазно спостерігали, як ті нападали на мирних активістів з різними видами зброї: ножами, арматурою, битами тощо. Проукраїнські мітинги на сході тривали до 28 квітня 2014-го. Проте далі: окупація і війна, що тривають дотепер.
На очах фотографа Сергія Ваганова росіяни забирали місто, в якому він прожив 15 років. Його Донецьк росіяни займали поступово. Спочатку проросійські активісти виходили на вихідних, потім взялись до захоплення адміністративних будівель.
«Тоді у мене не було відчуття, що ми втратимо Донецьк на 10 років, — говорить Сергій. — Із самого початку я та мої друзі очікували, що наші силовики якось наведуть лад. На жаль, силовики виявилися слабовиками. Дуже багато зрадників було. Це була гібридна атака, до якої ніхто не був готовий. Ні влада на місцях, ні влада в Києві. Вони поступово захопили місто, область. Було таке відчуття, ніби якась змія задушує тебе, але поступово. Не було такого — раз і все! Спочатку вони у вихідні робили мітинги. Потім почали захоплювати міліцію, прокуратуру, СБУ та військові частини. Жодного опору з боку силовиків не було. Ось це було найстрашніше. Досить довго був такий період, коли довкола захопленої Донецької адміністрації стояли барикади, вони копіювали Майдан».
7 квітня 2014-го у Донецьку натовп проросійських найманців захопив будівлю облдержадміністрації, заявивши про створення так званої «Донецької народної республіки». За день до цього, 6 квітня, у Харкові за таким же сценарієм проголошують «ХНР», яка проіснувала лише добу.
Сергій Ваганов спостерігав за подіями в обох містах сподіваючись, що «ДНР» повторить долю «ХНР», тобто зазначає фіаско. «Ми чекали на допомогу. І я пам'ятаю, ось у Харкові поліція спецпідрозділу прогнала цих проросійських людей із Харківської облдержадміністрації. Ми чекали, що таке станеться і в Донецьку. Наступного дня теж чекали. І нічого не сталося», — не приховує розчарування фотограф.
Сергій наголошує, що в Донецьку було дуже багато приїжджих людей. Пригадує, що їх було дуже легко відрізнити від місцевих: «Вони запитували, де знаходяться туалети. Не орієнтувалися у місті зовсім.
Вони йшли захоплювати обласну міліцію, а зупинилися біля міської. Те саме з прокуратурами було. Я не кажу, що там не було донеччан, але cправді багато приїжджих завозили».
Згодом Москва почне використовувати «ДНР» як інструмент контролю українських територій для розв’язання великої війни.
Сергій з болем згадує ці події. Він зізнається, що допомагали хоча б якось витримувати все це — антидепресанти. Фотограф до останнього продовжував документувати все, що відбувалося в місті. Навіть коли бойовики вже проголосили себе «владою». 5 липня 2014-го Ігор Гіркін увійшов до Донецька. Він втік туди із сусіднього Слов’янська, яке Збройні сили України звільнили 4 липня.
Сергій Ваганов пішов знімати пресконференцію ватажка сепаратистів. Хоч і до приходу Гіркіна у місті вже було чимало російських бойовиків: «І чеченці були, і осетини, і донські козаки, і оця вся різношерста мерзота. І 10 липня вже було захоплено обидві адміністрації, була пресконференція Гіркіна».
Перед конференцією Сергія затримали невідомі люди, які сказали, що цінують його професіоналізм та «не рекомендують працювати на ворогів», тобто на Україну. Фотографу запропонували працювати на телеканалі Міністерства оборони РФ «Звезда». «Я їм сказав: «А якщо я відмовлюсь?» Мені відповіли: «Тоді підеш безкоштовно окопи рити!» Я сказав, що у мене астма і показав інгалятор. А мені сказали: «Ну тоді здохнеш скоріше». І поки вони чекали якогось керівника, щоб вирішити моє питання, я попросився познімати Гіркіна. Вони мене відпустили і сказали, що знайдуть потім. Але я відзняв зйомку і полетів додому, зібрав речі та поїхав до Маріуполя», — говорить Сергій.
Сергій Ваганов прожив у Маріуполі до березня 2022 року. Йому знову довелося покидати своє місто через окупантів.
«Я школу закінчив у Маріуполі. А потім 15 років працював в Авдіївці лікарем. Потім пішов у журналістику, 15 років прожив у Донецьку, де працював фотографом та відеографом. Усі ці мої міста уже або захоплені, або зруйновані. Вся моя географія залишилася там».
Матеріал створено за підтримки The Fritt Ord Foundation.
Сергій Ваганов — український репортажний і документальний фотограф. 1958 року народження. Закінчив Донецький медінститут, після якого 15 років працював травматологом в Авдіївці. З 1999 року працював фотокореспондентом в Донецьку. Після окупації переїхав до Маріуполя, де у 2022 році пережив облогу міста. Соціальні мережі фотографа: Facebook
Нагадаємо, що Українська асоціація професійних фотографів започаткувала цикл матеріалів, присвячених ключовим подіям російської війни проти України, де публікує спогади та світлини українських документальних фотографів.
Десять років тому, у березні 2014 року, російські гібридні сили почали захоплювати органи влади на Донбасі. Перед цим російські «зелені чоловічки» анексували Крим, а потім почали поступово окуповувати Донеччину та Луганщину. Українські міста чинили спротив, серед них і місто-мільйонник — Донецьк.
Українська асоціація професійних фотографів публікує світлини фотографа з Донецька Сергія Ваганова. На його очах проросійські найманці забирали в українців — Донецьк, а у нього самого — дім.
Після втечі Януковича під час Революції Гідності в південних та східних регіонах України активізувалися проросійські сили. Вони організовували мітинги за участі завезених громадян РФ вимагаючи федералізації та відокремлення від України.
5 березня 2014-го у Донецьку відбувся найчисленніший проукраїнський мітинг під гаслом «10 000 сміливих за 45 мільйонів єдиних». Масштабна акція суттєво затьмарила проплачені проросійські мітинги з фразами «Почуйте Донбас». Через три роки ця дата офіційно стане Днем громадянського спротиву Донбасу російській окупації.
Це був останній мирний мітинг у місті. Через тиждень, 13 березня, на акції протесту вбили громадського активіста, учасника Революції Гідності, 22-річного Дмитра Чернявського. Українські силовики не розганяли проросійських найманців, а мовчазно спостерігали, як ті нападали на мирних активістів з різними видами зброї: ножами, арматурою, битами тощо. Проукраїнські мітинги на сході тривали до 28 квітня 2014-го. Проте далі: окупація і війна, що тривають дотепер.
На очах фотографа Сергія Ваганова росіяни забирали місто, в якому він прожив 15 років. Його Донецьк росіяни займали поступово. Спочатку проросійські активісти виходили на вихідних, потім взялись до захоплення адміністративних будівель.
«Тоді у мене не було відчуття, що ми втратимо Донецьк на 10 років, — говорить Сергій. — Із самого початку я та мої друзі очікували, що наші силовики якось наведуть лад. На жаль, силовики виявилися слабовиками. Дуже багато зрадників було. Це була гібридна атака, до якої ніхто не був готовий. Ні влада на місцях, ні влада в Києві. Вони поступово захопили місто, область. Було таке відчуття, ніби якась змія задушує тебе, але поступово. Не було такого — раз і все! Спочатку вони у вихідні робили мітинги. Потім почали захоплювати міліцію, прокуратуру, СБУ та військові частини. Жодного опору з боку силовиків не було. Ось це було найстрашніше. Досить довго був такий період, коли довкола захопленої Донецької адміністрації стояли барикади, вони копіювали Майдан».
7 квітня 2014-го у Донецьку натовп проросійських найманців захопив будівлю облдержадміністрації, заявивши про створення так званої «Донецької народної республіки». За день до цього, 6 квітня, у Харкові за таким же сценарієм проголошують «ХНР», яка проіснувала лише добу.
Сергій Ваганов спостерігав за подіями в обох містах сподіваючись, що «ДНР» повторить долю «ХНР», тобто зазначає фіаско. «Ми чекали на допомогу. І я пам'ятаю, ось у Харкові поліція спецпідрозділу прогнала цих проросійських людей із Харківської облдержадміністрації. Ми чекали, що таке станеться і в Донецьку. Наступного дня теж чекали. І нічого не сталося», — не приховує розчарування фотограф.
Сергій наголошує, що в Донецьку було дуже багато приїжджих людей. Пригадує, що їх було дуже легко відрізнити від місцевих: «Вони запитували, де знаходяться туалети. Не орієнтувалися у місті зовсім.
Вони йшли захоплювати обласну міліцію, а зупинилися біля міської. Те саме з прокуратурами було. Я не кажу, що там не було донеччан, але cправді багато приїжджих завозили».
Згодом Москва почне використовувати «ДНР» як інструмент контролю українських територій для розв’язання великої війни.
Сергій з болем згадує ці події. Він зізнається, що допомагали хоча б якось витримувати все це — антидепресанти. Фотограф до останнього продовжував документувати все, що відбувалося в місті. Навіть коли бойовики вже проголосили себе «владою». 5 липня 2014-го Ігор Гіркін увійшов до Донецька. Він втік туди із сусіднього Слов’янська, яке Збройні сили України звільнили 4 липня.
Сергій Ваганов пішов знімати пресконференцію ватажка сепаратистів. Хоч і до приходу Гіркіна у місті вже було чимало російських бойовиків: «І чеченці були, і осетини, і донські козаки, і оця вся різношерста мерзота. І 10 липня вже було захоплено обидві адміністрації, була пресконференція Гіркіна».
Перед конференцією Сергія затримали невідомі люди, які сказали, що цінують його професіоналізм та «не рекомендують працювати на ворогів», тобто на Україну. Фотографу запропонували працювати на телеканалі Міністерства оборони РФ «Звезда». «Я їм сказав: «А якщо я відмовлюсь?» Мені відповіли: «Тоді підеш безкоштовно окопи рити!» Я сказав, що у мене астма і показав інгалятор. А мені сказали: «Ну тоді здохнеш скоріше». І поки вони чекали якогось керівника, щоб вирішити моє питання, я попросився познімати Гіркіна. Вони мене відпустили і сказали, що знайдуть потім. Але я відзняв зйомку і полетів додому, зібрав речі та поїхав до Маріуполя», — говорить Сергій.
Сергій Ваганов прожив у Маріуполі до березня 2022 року. Йому знову довелося покидати своє місто через окупантів.
«Я школу закінчив у Маріуполі. А потім 15 років працював в Авдіївці лікарем. Потім пішов у журналістику, 15 років прожив у Донецьку, де працював фотографом та відеографом. Усі ці мої міста уже або захоплені, або зруйновані. Вся моя географія залишилася там».
Матеріал створено за підтримки The Fritt Ord Foundation.
Сергій Ваганов — український репортажний і документальний фотограф. 1958 року народження. Закінчив Донецький медінститут, після якого 15 років працював травматологом в Авдіївці. З 1999 року працював фотокореспондентом в Донецьку. Після окупації переїхав до Маріуполя, де у 2022 році пережив облогу міста. Соціальні мережі фотографа: Facebook
Нагадаємо, що Українська асоціація професійних фотографів започаткувала цикл матеріалів, присвячених ключовим подіям російської війни проти України, де публікує спогади та світлини українських документальних фотографів.
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
