Рік тому Покровськ Донецької області був у відносно безпечному тилу, куди прибували переселенці з прифронтових населених пунктів. Місто було забезпечене комунікаціями, тут працювали магазини й банки, і мешканці почувалися відносно безпечно. Однак за останні пів року ситуація кардинально змінилася: Покровськ перетворився на прифронтове місто, звідки люди почали масово виїжджати. У контексті захоплення сусідніх населених пунктів, таких як Авдіївка й Очеретине, з’являються побоювання, що Покровськ може стати наступною ціллю російської армії. Ворожі війська перебувають приблизно в межах 10 км від міста.
Зараз Покровськ на Донеччині — одне з тих місць, де війна залишає найболючіші сліди. Щоденні обстріли, евакуація тисяч людей та невизначеність майбутнього змушують мешканців покидати свої домівки. Проте у кожній історії, попри страх і біль, живе надія на повернення.
Ситуація на покровському напрямку залишається вкрай напруженою. Російські війська щодня здійснюють численні штурми, намагаючись прорвати оборону. В самому місті ситуація не менш складна — постійні обстріли та загроза для життя змушують людей покидати свої домівки. Місцева влада закликає до евакуації, особливо родини з дітьми. Однак, попри небезпеку, ще близько 26 тисяч мешканців залишаються у місті, серед них понад тисяча дітей. З 5 вересня евакуаційні потяги з міста скасовані з міркувань безпеки. Виїхати на безпечнішу територію України можна за допомогою волонтерів або власним транспортом.
Сьогодні Українська асоціація професійних фотографів публікує світлини Костянтина та Влади Ліберових і Олександра Магули з вокзалу в Покровську, а також знімки Мар’яна Кушніра українських військових, які стримують наступ росіян на місто.
Останні місяці евакуація з Покровська стала частиною повсякденного життя. Вокзал переповнений людьми, які збирають найцінніше і готуються до невідомості. На початку вересня подружжя документальних фотографів Костянтин і Влада Ліберови зафіксували ситуацію на пероні, у вагоні потяга: «Попереду у всіх невідомість. Навіть у тих, на кого чекають рідні в інших містах. Неможливо підготувати людину до такого. Неможливо пояснити маленькій дитині, чому вони з мамою їдуть, а тато лишається. Неможливо заспокоїти 80-річну бабусю, яка народилась, дорослішала, закохувалась, працювала, будувала сімʼю та все своє життя в одному місті, що вона не матиме можливості в цьому місті спокійно дожити старість. Це надто боляче».
Фотографи також зазначають, що найбільше вражає те, що декому вже доводилось покидати свій дім у 2014 чи у 2022 роках: «Болісно за всіх, але є певна категорія людей, чиї історії особливу рвуть душу. Вони, як правило, відрізняються від інших на вокзалі. Поводяться трохи впевненіше, речей з собою мають менше, ніж інші. Це люди, які вже проходили через це. Хтось — у 2014 році в Донецьку. Хтось — у 2022 році в Бахмуті. Вони вже збирали все своє життя в кілька пакунків. Вони вже тікали від росіян та їхнього «освобождєнія», але вони наздогнали цих людей і тут. Хтось у цьому потязі, хто не з самого Покровська, а з області, вже втратив свій дім від влучання російського снаряда. Хтось уже втратив близьких. У потязі піклуються про всіх. Роздають їжу, гігієнічні набори, працюють медики та швидко надають допомогу літнім людям, яких через стрес турбує серце».
«Жінки обіймаються і плачуть біля евакуаційного потяга. Місцеві жителі потроху заповнюють вагони, провідники в бронежилетах допомагають розмістити валізи й тварин. Літнім людям надають медичну допомогу через стрес і серцеві напади. Попереду у всіх невідомість», — таку картину побачив на вокзалі фотожурналіст Суспільного Олександр Магула 24 серпня, у День Незалежності України. Кожен від'їзд — це момент прощання з містом, яке стало свідком невимовного болю його мешканців.
Військовий кореспондент «Радіо Свобода» Мар'ян Кушнір розповідає про ситуацію на фронті, що безпосередньо загрожує Покровську: «Окупаційні війська просуваються малими групами, шукаючи слабкі місця. Вони обходять позиції українських десантників, проводять штурми, шукаючи можливість прориву. Ворог діє під прикриттям артилерії та авіації, а наші бійці використовують дрони для швидкої відповіді».
Кушнір відзначає складність ситуації, коли навіть попередні лінії оборони стають укриттям для окупаційних військ, але українські сили роблять усе можливе, щоб стримати натиск. «На покровському напрямку працює все: авіація, артилерія, реактивка. Тож не легко. Підтримуйте бійців!» — пише журналіст.
Костянтин та Влада Ліберови — подружжя фотографів з Одеси. Свій шлях вони почали зосереджуючись на творчих та емоційних лавсторі. За декілька років стали одними з найбільш впізнаваних фотографів у сфері та перейшли до активної викладацької діяльності, мають тисячі вдячних учнів по всьому світу. На початку війни в Україні змінили вектор своєї роботи, зосередившись на художній документалістиці: їхні фотографії з гарячих точок України стають вірусними в соціальних мережах, набираючи сотні тисяч репостів, їх публікують впливові ЗМІ, такі як BBC, Welt, Vogue, Forbes, а також беруть до своїх соціальних мереж Президент України й інші високопоставлені особи. В Європі вже відбулися дві персональні виставки Ліберових, окрім цього, їхні світлини стали частиною багатьох тематичних виставок.
Олександар Магула — фотограф родом із Харкова. Журналіст Суспільне Новини у Києві. Вивчав журналістику в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна. До війни працював у місцевих медіа. Співпрацював з найбільшими німецькомовними друкованими виданнями Європи (NZZ, FAZ, TAZ, Focus, DerStandard).
Мар’яна Кушнір працює на «Радіо Свобода» з 2015 року, зараз він активно висвітлює події, пов’язані з повномасштабним вторгненням Росії в Україну. У березні 2022 року Мар’ян Кушнір, виконуючи редакційне завдання, постраждав внаслідок удару російських військ на Київщині — у нього діагностували контузію. У травні 2023 року Мар’ян Кушнір отримав спеціальну відзнаку від Bucha Journalism Conference.
Матеріал створено за підтримки The Fritt Ord Foundation.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Віра Лабич
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
.jpg)
Рік тому Покровськ Донецької області був у відносно безпечному тилу, куди прибували переселенці з прифронтових населених пунктів. Місто було забезпечене комунікаціями, тут працювали магазини й банки, і мешканці почувалися відносно безпечно. Однак за останні пів року ситуація кардинально змінилася: Покровськ перетворився на прифронтове місто, звідки люди почали масово виїжджати. У контексті захоплення сусідніх населених пунктів, таких як Авдіївка й Очеретине, з’являються побоювання, що Покровськ може стати наступною ціллю російської армії. Ворожі війська перебувають приблизно в межах 10 км від міста.
Зараз Покровськ на Донеччині — одне з тих місць, де війна залишає найболючіші сліди. Щоденні обстріли, евакуація тисяч людей та невизначеність майбутнього змушують мешканців покидати свої домівки. Проте у кожній історії, попри страх і біль, живе надія на повернення.
Ситуація на покровському напрямку залишається вкрай напруженою. Російські війська щодня здійснюють численні штурми, намагаючись прорвати оборону. В самому місті ситуація не менш складна — постійні обстріли та загроза для життя змушують людей покидати свої домівки. Місцева влада закликає до евакуації, особливо родини з дітьми. Однак, попри небезпеку, ще близько 26 тисяч мешканців залишаються у місті, серед них понад тисяча дітей. З 5 вересня евакуаційні потяги з міста скасовані з міркувань безпеки. Виїхати на безпечнішу територію України можна за допомогою волонтерів або власним транспортом.
Сьогодні Українська асоціація професійних фотографів публікує світлини Костянтина та Влади Ліберових і Олександра Магули з вокзалу в Покровську, а також знімки Мар’яна Кушніра українських військових, які стримують наступ росіян на місто.
Останні місяці евакуація з Покровська стала частиною повсякденного життя. Вокзал переповнений людьми, які збирають найцінніше і готуються до невідомості. На початку вересня подружжя документальних фотографів Костянтин і Влада Ліберови зафіксували ситуацію на пероні, у вагоні потяга: «Попереду у всіх невідомість. Навіть у тих, на кого чекають рідні в інших містах. Неможливо підготувати людину до такого. Неможливо пояснити маленькій дитині, чому вони з мамою їдуть, а тато лишається. Неможливо заспокоїти 80-річну бабусю, яка народилась, дорослішала, закохувалась, працювала, будувала сімʼю та все своє життя в одному місті, що вона не матиме можливості в цьому місті спокійно дожити старість. Це надто боляче».
Фотографи також зазначають, що найбільше вражає те, що декому вже доводилось покидати свій дім у 2014 чи у 2022 роках: «Болісно за всіх, але є певна категорія людей, чиї історії особливу рвуть душу. Вони, як правило, відрізняються від інших на вокзалі. Поводяться трохи впевненіше, речей з собою мають менше, ніж інші. Це люди, які вже проходили через це. Хтось — у 2014 році в Донецьку. Хтось — у 2022 році в Бахмуті. Вони вже збирали все своє життя в кілька пакунків. Вони вже тікали від росіян та їхнього «освобождєнія», але вони наздогнали цих людей і тут. Хтось у цьому потязі, хто не з самого Покровська, а з області, вже втратив свій дім від влучання російського снаряда. Хтось уже втратив близьких. У потязі піклуються про всіх. Роздають їжу, гігієнічні набори, працюють медики та швидко надають допомогу літнім людям, яких через стрес турбує серце».
«Жінки обіймаються і плачуть біля евакуаційного потяга. Місцеві жителі потроху заповнюють вагони, провідники в бронежилетах допомагають розмістити валізи й тварин. Літнім людям надають медичну допомогу через стрес і серцеві напади. Попереду у всіх невідомість», — таку картину побачив на вокзалі фотожурналіст Суспільного Олександр Магула 24 серпня, у День Незалежності України. Кожен від'їзд — це момент прощання з містом, яке стало свідком невимовного болю його мешканців.
Військовий кореспондент «Радіо Свобода» Мар'ян Кушнір розповідає про ситуацію на фронті, що безпосередньо загрожує Покровську: «Окупаційні війська просуваються малими групами, шукаючи слабкі місця. Вони обходять позиції українських десантників, проводять штурми, шукаючи можливість прориву. Ворог діє під прикриттям артилерії та авіації, а наші бійці використовують дрони для швидкої відповіді».
Кушнір відзначає складність ситуації, коли навіть попередні лінії оборони стають укриттям для окупаційних військ, але українські сили роблять усе можливе, щоб стримати натиск. «На покровському напрямку працює все: авіація, артилерія, реактивка. Тож не легко. Підтримуйте бійців!» — пише журналіст.
Костянтин та Влада Ліберови — подружжя фотографів з Одеси. Свій шлях вони почали зосереджуючись на творчих та емоційних лавсторі. За декілька років стали одними з найбільш впізнаваних фотографів у сфері та перейшли до активної викладацької діяльності, мають тисячі вдячних учнів по всьому світу. На початку війни в Україні змінили вектор своєї роботи, зосередившись на художній документалістиці: їхні фотографії з гарячих точок України стають вірусними в соціальних мережах, набираючи сотні тисяч репостів, їх публікують впливові ЗМІ, такі як BBC, Welt, Vogue, Forbes, а також беруть до своїх соціальних мереж Президент України й інші високопоставлені особи. В Європі вже відбулися дві персональні виставки Ліберових, окрім цього, їхні світлини стали частиною багатьох тематичних виставок.
Олександар Магула — фотограф родом із Харкова. Журналіст Суспільне Новини у Києві. Вивчав журналістику в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна. До війни працював у місцевих медіа. Співпрацював з найбільшими німецькомовними друкованими виданнями Європи (NZZ, FAZ, TAZ, Focus, DerStandard).
Мар’яна Кушнір працює на «Радіо Свобода» з 2015 року, зараз він активно висвітлює події, пов’язані з повномасштабним вторгненням Росії в Україну. У березні 2022 року Мар’ян Кушнір, виконуючи редакційне завдання, постраждав внаслідок удару російських військ на Київщині — у нього діагностували контузію. У травні 2023 року Мар’ян Кушнір отримав спеціальну відзнаку від Bucha Journalism Conference.
Матеріал створено за підтримки The Fritt Ord Foundation.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Віра Лабич
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
.jpg)
.jpg)
