Евакуація — слово, що увібрало в себе сльози, розпач, біль розлуки, надію на повернення. Складно уявити, що відчуває людина, стоячи на пероні перед евакуаційним потягом.
13 червня 2024 року віцепрем’єр-міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірина Верещук заявила, що станом на травень 2024 року в Україні статус ВПО мають 4,6 мільйона людей.
Російська пропаганда поширює фейки на тему евакуації, дискредитуючи українську владу, військових і волонтерів.
У своїх фейкових матеріалах пропагандисти посилаються на слова людей, яких називають «місцевими жителями», «біженцями» з прифронтових населених пунктів.
Так, «Аргументы и Факты», посилаючись на жителя Нью-Йорка, розповідає про те, що влада України та організація «Білий янгол» відбирають дітей у батьків силою.
«Також чоловік розказав про випадок в донецькому місті Костянтинівка, де батьків позбавляли батьківських прав прямо на місці.
«Приїхав мікроавтобус, вийшла мати з двома дітьми… Її в наручниках в одну машину посадили, дітей в іншу. Дивляться на стан здоров'я — на органи або до педофілів», — відмітив житель Нью-Йорка», — пише «Аргументы и Факты».
Пропагандистському виданню «Украина.ру» «біженці з Торецька» розповіли, що «українські військові постійно засипали запальними бомбами» мирних жителів міста:
Вороже медіа «Абzац» розповідає: «Українські військові винесли все з пустих хат в селі Нью-Йорк в ДНР, які люди, виїжджаючи, кидали з меблями та речами. ЗСУ забирали навіть одяг, який потім здавали в секонд-хенди на вагу, розповів у розмові з «РИА Новости» біженець Юрій Мухін.
«Підганяли машини, виносили всі речі — і в Костянтинівку. Там стояла фура, речі по 40 гривень за кілограм приймали як секонд (та, що була у вжитку — прим.) і поруч з машин продавали по 60 гривень», — згадав евакуйований із селища»».
«Аргументы и Факты» в статті ««Били як ворогів». Нацисти забивали та палили місцеве населення Торецька» пише, як, просуваючись на донецькому напрямку, у звільнених кварталах Торецька російські військові «знаходять багато вбитих мирних жителів, котрих знищили націоналісти при відступі».
«Напередодні ЗСУ оголосили в Торецьку примусову евакуацію, вигнавши людей зі своїх домівок, хто противився — просто розстрілювали, запідозривши в проросійських настроях», — розповідає пропагандистське медіа.
«Вони знали, де ховались люди, вони відстежували з дронів за ними, як за водою ходимо, як намагались поховати сусіда, котрого ЗСУ просто розстріляли. І вони як завжди намагаються бити по підвалах, запустити туди коптер. Вони ж бачать, що одні жінки та старі. Але там, хто встиг, той вискочив. Решта гинуть», — розповіла одна врятована з Торецька жінка».
«Список злочинів проти цивільних зі сторони київського режиму тягнеться з Маріуполя, Авдіївки та інших міст», — підсумувало медіа.
Росія кидає всі сили, щоб захопити міста і села Донбасу. Коли російська армія підходить ближче до населених пунктів, вона перетворює їх на руїни, застосовуючи тактику «випаленої землі». Покровський напрямок зараз є однією з найбільш гарячих ділянок фронту.
Міноборони Росії постійно заявляє, що їхні війська не атакують міста, що повністю зосереджені на військовій інфраструктурі, мирному населенню нічого не загрожує.
Однак залишатись у населеному пункті, до якого наближається фронт, небезпечно. Перебування там цивільних заважає працювати українській армії.
У березні 2023 року Кабмін України затвердив постанову про примусову евакуацію дітей із небезпечних населених пунктів. Попри це, поліції та волонтерам доводиться довго вмовляти сім’ї, щоб вони погодилися на евакуацію.
Наразі евакуація в Україні пришвидшилась. Зробити це можна евакуаційними потягами, з допомогою екіпажів поліції, ДСНС, військових, волонтерів і волонтерських фондів.
Людей вивозять, розселяють, за необхідності відновлюють документи. До людей, які перебувають практично на лінії зіткнення, важко донести, що їх не покинуть напризволяще.
Українські та іноземні медіа періодично висвітлюють процес евакуації мирного населення з міст, до яких підходить фронт.
The Guardian у статті від 27 серпня цього року «Мені просто боляче: Покровськ збирає речі, бо російські окупанти наближаються» розповідає історії людей, що у спеку юрмляться біля вагонів евакуаційного потяга, щоб відправитись на Рівненщину. Вони готуються до «21-годинної подорожі до частини країни, яку вони не знають, незрозуміло, чи зможуть вони колись повернутися».
«Мені просто боляче», — і хвилюється, що багато інших місцевих жителів ще не вирішили покинути місто. «Ще багато людей залишається, і вони не розуміють, що можуть померти. Це надто небезпечно, особливо якщо у вас є діти», — каже в інтерв'ю британському медіа мешканка Покровська 33-річна Марина, мати 3-х дітей.
«Росіяни не змінюються. Знищили Бахмут і Авдіївку, а що може бути з Покровськом?» — каже він. Висновок невтішний: «Вони відверто говорять, що це сіра зона, очищена від людей»», — каже в інтерв'ю The Guardian Сергій Добряк, начальник Покровської міської військової адміністрації.
Інтерактивне медіа про війну Росії проти України Frontliner у фоторепортажі «Покровськ евакуюється» розповідає, як люди масово виїжджають і вивозять бізнес, припиняють свою роботу торговельні мережі, більшість лікарів вже не приймає, зачиняються аптеки.
«Центр Покровська виглядає вцілілим, ніби війна не так близько, на алеях квітнуть троянди, з кав’ярень лине запах кави, але навколо майже немає дітей, на вулицях частіше можна зустріти військових, ніж цивільних. Над містом висить відчуття тривоги. Про війну постійно нагадують звуки вибухів, що тут стали вже звичним явищем», — пише Frontliner.
Окрім евакуаційних поїздів у Покровському районі працюють декілька волонтерських команд, які допомагають людям виїхати з-під обстрілів.
Все ще є люди, які шукають волонтерів, що допоможуть перевезти худобу. Хтось шукає волонтерів, які займаються перевезенням маломобільних груп населення.
«Кожна людина має свої причини, чому не хоче виїжджати з міста. Хтось не може залишити хворих родичів, хтось боїться, що на новому місці буде важко без свого житла та матеріальної підтримки з боку держави. Люди похилого віку кажуть, що хочуть померти у своєму місті на рідній землі, вважають, що в інших регіонах їх ніхто не чекає та нікому вони не потрібні. Також важко залишити могили рідних, бо існує ймовірність більше вже не повернутися в місто», — пише Frontliner.
«Якщо помирати, то мені би вже краще тут було. Але військові кожен день пояснюють, що треба виїжджати, бо можуть так настати бойові дії, щоб ми не були живим щитом, щоб їм легше було відбити місто», ― дослухався до порад військових 66-річний житель Покровська Володимир.
Починаючи з 5 вересня через складну безпекову ситуацію були скасовані евакуаційні потяги зі станції Покровськ. Натомість станцією відправлення евакуаційних потягів став Павлоград, розташований за понад 100 кілометрів від Покровська.
Набагато складніше проходить евакуація з невеликих міст і селищ. Часто це досить ризиковані поїздки для волонтерів. Вони вирушають по людей у розбиті населені пункти, де складно проїхати, а за автівками постійно полюють FPV-дрони.
Одеська фотодокументалістка Влада Ліберова в кінці липня 2024 року знімала евакуацію з Торецька.
Влада побувала на евакуації разом з волонтером Денисом Христовим. Торецьк зустрів їх випаленими кварталами, провулками, заваленими деревами й засипаними уламками. Пересуватися по місту було небезпечно через постійну роботу артилерії, обстріли КАБами та FPV-дронами.
Чоловік Влади Костянтин розповів, як вони заїхали в Торецьк двома окремими групами: він з військовими, Влада — з Денисом Христовим та його командою.
«Пройшло два роки і я збився з рахунку, скільки разів бачив одну й ту саму картину. Всі українські міста різні, з різним характером та ритмом життя. Росія робить їх однаковими: немає нічого різноманітного в смерті», — написав Костянтин Ліберов у своєму інстаграмі.
Владі й Денису вдалося забрати людей і тварин на евакуацію. Однак спокійною ця поїздка не була. Спочатку дві авіабомби впали за 100 метрів від них. Потім вони потрапили під обстріл з FPV-дрона. В останній момент Влада встигла забігти в бетонний дот.
«Зі слів дяді Віті, місцевого, якого разом із п’ятьма папугами, двома котами та вівчаркою Бадою вивезла група Дениса — місцевих, що гинуть від обстрілів, ховають у власних дворах. Якщо взагалі вдається поховати».
Волонтер Денис Христов з позивним Голландець, від початку повномасштабного вторгнення займається евакуацією цивільних з прифронтових населених пунктів.
Свої евакуаційні поїздки Денис фіксує на камеру. Спочатку він робив це для себе, а потім вирішив створити проєкт «Тревел нашого часу», епізоди якого виходять на телеканалі «Дім». Його мета: «не допустити, щоб всі злочини східних сусідів були забуті, стерті з історії».
Гродівка, Орлівка, Новогродівка, Мирноград, Селидове — ось далеко не повний перелік населених пунктів, звідки Денису вдалось евакуювати людей за останній місяць літа. Були випадки, коли евакуація відбувалась «практично з окупації», коли в самому місті вже йшли вуличні бої.
«Тепер фраза «я на своїй землі», яку часто я чую від тих, хто там залишається, означає — вонючий спортзал Донецька. Ну а далі фільтраційний табір та розграбоване житло», — підписав Денис світлину з останньої поїздки у Новогродівку у своєму інстаграмі.
Матеріал створено за підтримки The Fritt Ord Foundation.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Яна Євменова
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
Евакуація — слово, що увібрало в себе сльози, розпач, біль розлуки, надію на повернення. Складно уявити, що відчуває людина, стоячи на пероні перед евакуаційним потягом.
13 червня 2024 року віцепрем’єр-міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірина Верещук заявила, що станом на травень 2024 року в Україні статус ВПО мають 4,6 мільйона людей.
Російська пропаганда поширює фейки на тему евакуації, дискредитуючи українську владу, військових і волонтерів.
У своїх фейкових матеріалах пропагандисти посилаються на слова людей, яких називають «місцевими жителями», «біженцями» з прифронтових населених пунктів.
Так, «Аргументы и Факты», посилаючись на жителя Нью-Йорка, розповідає про те, що влада України та організація «Білий янгол» відбирають дітей у батьків силою.
«Також чоловік розказав про випадок в донецькому місті Костянтинівка, де батьків позбавляли батьківських прав прямо на місці.
«Приїхав мікроавтобус, вийшла мати з двома дітьми… Її в наручниках в одну машину посадили, дітей в іншу. Дивляться на стан здоров'я — на органи або до педофілів», — відмітив житель Нью-Йорка», — пише «Аргументы и Факты».
Пропагандистському виданню «Украина.ру» «біженці з Торецька» розповіли, що «українські військові постійно засипали запальними бомбами» мирних жителів міста:
Вороже медіа «Абzац» розповідає: «Українські військові винесли все з пустих хат в селі Нью-Йорк в ДНР, які люди, виїжджаючи, кидали з меблями та речами. ЗСУ забирали навіть одяг, який потім здавали в секонд-хенди на вагу, розповів у розмові з «РИА Новости» біженець Юрій Мухін.
«Підганяли машини, виносили всі речі — і в Костянтинівку. Там стояла фура, речі по 40 гривень за кілограм приймали як секонд (та, що була у вжитку — прим.) і поруч з машин продавали по 60 гривень», — згадав евакуйований із селища»».
«Аргументы и Факты» в статті ««Били як ворогів». Нацисти забивали та палили місцеве населення Торецька» пише, як, просуваючись на донецькому напрямку, у звільнених кварталах Торецька російські військові «знаходять багато вбитих мирних жителів, котрих знищили націоналісти при відступі».
«Напередодні ЗСУ оголосили в Торецьку примусову евакуацію, вигнавши людей зі своїх домівок, хто противився — просто розстрілювали, запідозривши в проросійських настроях», — розповідає пропагандистське медіа.
«Вони знали, де ховались люди, вони відстежували з дронів за ними, як за водою ходимо, як намагались поховати сусіда, котрого ЗСУ просто розстріляли. І вони як завжди намагаються бити по підвалах, запустити туди коптер. Вони ж бачать, що одні жінки та старі. Але там, хто встиг, той вискочив. Решта гинуть», — розповіла одна врятована з Торецька жінка».
«Список злочинів проти цивільних зі сторони київського режиму тягнеться з Маріуполя, Авдіївки та інших міст», — підсумувало медіа.
Росія кидає всі сили, щоб захопити міста і села Донбасу. Коли російська армія підходить ближче до населених пунктів, вона перетворює їх на руїни, застосовуючи тактику «випаленої землі». Покровський напрямок зараз є однією з найбільш гарячих ділянок фронту.
Міноборони Росії постійно заявляє, що їхні війська не атакують міста, що повністю зосереджені на військовій інфраструктурі, мирному населенню нічого не загрожує.
Однак залишатись у населеному пункті, до якого наближається фронт, небезпечно. Перебування там цивільних заважає працювати українській армії.
У березні 2023 року Кабмін України затвердив постанову про примусову евакуацію дітей із небезпечних населених пунктів. Попри це, поліції та волонтерам доводиться довго вмовляти сім’ї, щоб вони погодилися на евакуацію.
Наразі евакуація в Україні пришвидшилась. Зробити це можна евакуаційними потягами, з допомогою екіпажів поліції, ДСНС, військових, волонтерів і волонтерських фондів.
Людей вивозять, розселяють, за необхідності відновлюють документи. До людей, які перебувають практично на лінії зіткнення, важко донести, що їх не покинуть напризволяще.
Українські та іноземні медіа періодично висвітлюють процес евакуації мирного населення з міст, до яких підходить фронт.
The Guardian у статті від 27 серпня цього року «Мені просто боляче: Покровськ збирає речі, бо російські окупанти наближаються» розповідає історії людей, що у спеку юрмляться біля вагонів евакуаційного потяга, щоб відправитись на Рівненщину. Вони готуються до «21-годинної подорожі до частини країни, яку вони не знають, незрозуміло, чи зможуть вони колись повернутися».
«Мені просто боляче», — і хвилюється, що багато інших місцевих жителів ще не вирішили покинути місто. «Ще багато людей залишається, і вони не розуміють, що можуть померти. Це надто небезпечно, особливо якщо у вас є діти», — каже в інтерв'ю британському медіа мешканка Покровська 33-річна Марина, мати 3-х дітей.
«Росіяни не змінюються. Знищили Бахмут і Авдіївку, а що може бути з Покровськом?» — каже він. Висновок невтішний: «Вони відверто говорять, що це сіра зона, очищена від людей»», — каже в інтерв'ю The Guardian Сергій Добряк, начальник Покровської міської військової адміністрації.
Інтерактивне медіа про війну Росії проти України Frontliner у фоторепортажі «Покровськ евакуюється» розповідає, як люди масово виїжджають і вивозять бізнес, припиняють свою роботу торговельні мережі, більшість лікарів вже не приймає, зачиняються аптеки.
«Центр Покровська виглядає вцілілим, ніби війна не так близько, на алеях квітнуть троянди, з кав’ярень лине запах кави, але навколо майже немає дітей, на вулицях частіше можна зустріти військових, ніж цивільних. Над містом висить відчуття тривоги. Про війну постійно нагадують звуки вибухів, що тут стали вже звичним явищем», — пише Frontliner.
Окрім евакуаційних поїздів у Покровському районі працюють декілька волонтерських команд, які допомагають людям виїхати з-під обстрілів.
Все ще є люди, які шукають волонтерів, що допоможуть перевезти худобу. Хтось шукає волонтерів, які займаються перевезенням маломобільних груп населення.
«Кожна людина має свої причини, чому не хоче виїжджати з міста. Хтось не може залишити хворих родичів, хтось боїться, що на новому місці буде важко без свого житла та матеріальної підтримки з боку держави. Люди похилого віку кажуть, що хочуть померти у своєму місті на рідній землі, вважають, що в інших регіонах їх ніхто не чекає та нікому вони не потрібні. Також важко залишити могили рідних, бо існує ймовірність більше вже не повернутися в місто», — пише Frontliner.
«Якщо помирати, то мені би вже краще тут було. Але військові кожен день пояснюють, що треба виїжджати, бо можуть так настати бойові дії, щоб ми не були живим щитом, щоб їм легше було відбити місто», ― дослухався до порад військових 66-річний житель Покровська Володимир.
Починаючи з 5 вересня через складну безпекову ситуацію були скасовані евакуаційні потяги зі станції Покровськ. Натомість станцією відправлення евакуаційних потягів став Павлоград, розташований за понад 100 кілометрів від Покровська.
Набагато складніше проходить евакуація з невеликих міст і селищ. Часто це досить ризиковані поїздки для волонтерів. Вони вирушають по людей у розбиті населені пункти, де складно проїхати, а за автівками постійно полюють FPV-дрони.
Одеська фотодокументалістка Влада Ліберова в кінці липня 2024 року знімала евакуацію з Торецька.
Влада побувала на евакуації разом з волонтером Денисом Христовим. Торецьк зустрів їх випаленими кварталами, провулками, заваленими деревами й засипаними уламками. Пересуватися по місту було небезпечно через постійну роботу артилерії, обстріли КАБами та FPV-дронами.
Чоловік Влади Костянтин розповів, як вони заїхали в Торецьк двома окремими групами: він з військовими, Влада — з Денисом Христовим та його командою.
«Пройшло два роки і я збився з рахунку, скільки разів бачив одну й ту саму картину. Всі українські міста різні, з різним характером та ритмом життя. Росія робить їх однаковими: немає нічого різноманітного в смерті», — написав Костянтин Ліберов у своєму інстаграмі.
Владі й Денису вдалося забрати людей і тварин на евакуацію. Однак спокійною ця поїздка не була. Спочатку дві авіабомби впали за 100 метрів від них. Потім вони потрапили під обстріл з FPV-дрона. В останній момент Влада встигла забігти в бетонний дот.
«Зі слів дяді Віті, місцевого, якого разом із п’ятьма папугами, двома котами та вівчаркою Бадою вивезла група Дениса — місцевих, що гинуть від обстрілів, ховають у власних дворах. Якщо взагалі вдається поховати».
Волонтер Денис Христов з позивним Голландець, від початку повномасштабного вторгнення займається евакуацією цивільних з прифронтових населених пунктів.
Свої евакуаційні поїздки Денис фіксує на камеру. Спочатку він робив це для себе, а потім вирішив створити проєкт «Тревел нашого часу», епізоди якого виходять на телеканалі «Дім». Його мета: «не допустити, щоб всі злочини східних сусідів були забуті, стерті з історії».
Гродівка, Орлівка, Новогродівка, Мирноград, Селидове — ось далеко не повний перелік населених пунктів, звідки Денису вдалось евакуювати людей за останній місяць літа. Були випадки, коли евакуація відбувалась «практично з окупації», коли в самому місті вже йшли вуличні бої.
«Тепер фраза «я на своїй землі», яку часто я чую від тих, хто там залишається, означає — вонючий спортзал Донецька. Ну а далі фільтраційний табір та розграбоване житло», — підписав Денис світлину з останньої поїздки у Новогродівку у своєму інстаграмі.
Матеріал створено за підтримки The Fritt Ord Foundation.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Яна Євменова
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
