Про співпрацю із фотографами, спільну роботу над матеріалами та як найкраще подати свій проєкт, щоб його захотіли опублікувати медіа, розповідає фоторедакторка видання The Kyiv Independent Іринка Громоцька.
Іринка Громоцька навчалася в американському місті Колумбія та працювала фоторедакторкою газети Columbia Missourian. Вона стажувалась у Magnum Foundation і допомагала в майстерні Magnum Photos у Нью-Йорку. Іринка працювала асистенткою фоторедактора для книги FotoEvidence «Україна: воєнні злочини», де забезпечила залучення багатьох українських фотографів. З грудня 2023 року Іринка Громоцька працює фоторедакторкою видання The Kyiv Independent — провідного англомовного медіа, яке розповідає про Україну іноземній аудиторії. Вона активно розвиває співпрацю з українськими фотожурналістами та документальними фотографами, які працюють в Україні, формує естетику видання та підтримує професійний рівень візуальної складової медіа.
Іринка Громоцька співпрацює з багатьма українськими фотографами й фотографками, проте завжди відкрита до нових пропозицій і тем. Вона поділилася своїм досвідом співпраці з авторами та розповіла, як найкраще пітчити фотоісторії редакторам. «Потрібно брати до уваги, що фоторедактори перебувають у швидкому ритмі роботи — працюють над щоденними новинами та матеріалами редакції, — каже Громоцька. — Варто одразу подавати усю необхідну інформацію про свій фотопроєкт чи фотоісторію». Іринка пропонує дотримуватись наступних порад, щоб комунікація фотографів із редакторами була максимально комфортною та продуктивною.
По-перше, у листі до редактора потрібно декількома реченнями описати ідею фотопроєкту чи фотоісторії — про що саме і про кого буде матеріал, де і коли плануються зйомки. Варто вказати, чому саме ця тема буде цікавою аудиторії видання. Для фоторедактора важливо, коли фотограф розуміє, для кого працює видання та знає його публікації. «Обов’язково напишіть, чи ви вже розпочали працювати над матеріалом, які кроки для його реалізації вже зробили і що потрібно доопрацювати, — говорить Іринка Громоцька. — Важливо розуміти, наскільки ваша тема надається для візуалізації. Історія може бути дуже цікавою та глибокою, проте якщо у фотографа немає бачення, як вона виглядатиме, треба повернутись до початку й подумати над цим питанням».
До листа з описом фотопроєкту варто додати свої фотографії — можна їх об’єднати в один файл у форматі pdf, можна додати посилання. «Не обов’язково прикріплювати до листа фотографії з проєкту, над яким ви плануєте працювати. Варто додати своє портфоліо чи вибірку світлин, щоб фоторедактор чи фоторедакторка розуміли стиль фотографа чи фотографки», — наголошує Іринка Громоцька. Вона додає, що завжди залишається на зв’язку з авторами, якщо вони разом почали працювати над історією.
Щодо світлин, які фотографи прикріплюють до листа чи надсилають на них лінк, також є певні вимоги. Іринка Громоцька каже, що очікує від фотографів вибірку до 12 світлин, файли у форматі jpeg, розміром не більше 3 МБ та зі зрозумілими назвами. Варто перейменувати фотографії — у назві можна вказати своє ім’я, прізвище та порядковий номер фото, або ж написати у назві прізвище, місце чи дату зйомки. Фоторедактор, коли завантажить світлини, не буде плутатись і чітко знатиме, від кого отримав матеріал. Іринка говорить, що для передачі світлин зазвичай користується гугл-диском чи файлообмінником WeTransfer. Точно не треба надсилати світлини по одній штуці через месенджери соціальних мереж.
«Великий біль фоторедактора — коли метадата світлини не містить жодної інформації. Коли там немає підпису, дати зйомки тощо, — ділиться Громоцька. — В інформації до файлу обов’язково мають міститися кепшени — хто зображений на фото, коли і де зроблена світлина. Фоторедакторці не доведеться робити додаткових кроків і розпитувати додаткову інформацію у фотографа». Не обов’язково писати розлогі кепшени, проте варто зазначити основну інформацію про фотографію. «Якщо ви будете дотримуватись нескладних вимог щодо пітчингу фотоісторій: чітко сформулюєте тему історії, будете розуміти аудиторію та інтереси редакції, зробите вибірку й підписи до фото, перейменуєте файли, тоді вас сприйматимуть як професійних і класних людей, з якими варто співпрацювати», — каже Іринка Громоцька. Вона додає, якщо фотографи добре описали ідею проєкту і не отримали відповіді на листа, потрібно обов’язково написати ще один мейл, адже редакторки отримують багато листів та повідомлень щодня.
Стосунки з колегами — це необхідно та важливо, особливо у доволі тісній спільноті фотографів та фоторедакторів. «У нашій індустрії дуже багато людей одне одного знають і перетинаються на різних зйомках. Може статися, що колега, з яким ви разом знімаєте, приміром, мітинги, у майбутньому запросить вас взяти участь у виставці, — говорить Іринка Громоцька. — За кордоном редактори й фотографи нерідко кличуть незнайомих людей на каву, щоб налагоджувати професійні зв’язки. Важливо бути активними та сміливими у цьому плані, проте пам’ятати, що все ж таки не варто дзвонити фоторедактору пізнього недільного вечора».
Іринка Громоцька наголошує, що авторам варто визначитися зі своєю спеціалізацією і темами, які вони хотіли б знімати. «Коли плануватимемо для нашого медіа історію, наприклад, про взаємостосунки мами та дитини, тоді звернусь до фотографа, який має досвід подібних зйомок. Фотографам і фотографкам треба мати спеціалізацію, але водночас могти працювати й над різними темами, бути багатофункціональними», — говорить Іринка.
«Для мене red flag, коли люди взагалі не просять жодної оплати за свою роботу. Фотограф чи фотографка, які якісно виконують свою роботу і серйозно до неї ставляться, можуть обговорити ціну. Кожне медіа має свій бюджет і варто з’ясувати гонорар перед початком роботи, — розповідає Іринка Громоцька. — У нас в The Kyiv Independent є окремо оплата для роботи на територіях, ближче до зони бойових дій, для великих репортажів чи фотоісторій. Я раджу відкрито обговорювати питання гонорару, і чим раніше, тим краще».
Якщо фотограф має ідею фотоісторії, над якою потрібно працювати протягом декількох місяців, йому варто знайти грантову підтримку. «Трапляється, що я хотіла б узяти фотоісторію для видання, але в нас немає для неї достатнього бюджету. Тоді ми можемо заплатити автору гонорар, але частина його витрат буде покрита грантом. Якщо мені кажуть, що подаються на грант і потребують вказати місце для публікації — я завжди підтримаю авторок та авторів», — пояснює Іринка Громоцька.
Фоторедакторка наголошує, що варто комунікувати з редакторами, не боятися ставити запитання й радитися в процесі роботи. Зокрема і про питання, скільки фотографій з проєкту потрібно надіслати фоторедакторам. «Я працюю за кількома кроками: довга, коротка та фінальна вибірка. Якщо фотограф знімає фоторепортаж, прошу в нього довшу вибірку — 35 фотографій. Далі я переглядаю фото, скорочую і роблю фінальну вибірку, до якої входить 10 чи 12 фотографій, — говорить Громоцька. — Коли працюю з фотографами протягом довшого часу, прошу їх зробити власну коротку вибірку. Тоді можу подивитись їхню добірку, щось додати чи, навпаки, забрати».
Якщо у фотографа назбиралось багато матеріалу зі зйомок, то він може спробувати зробити схожі історії для інших медіа. Проте варто дочекатись публікації у тому медіа, з яким була першочергова домовленість. «Коли купуємо ексклюзив для нашого медіа, ми не хочемо, щоб такий самий матеріал, з такою ж вибіркою фото та підписами був опублікований ще й в інших медіа. Натомість якщо в автора багато матеріалу і з нього можна зробити кілька схожих історій «під однією парасолькою» — це цілком нормально. Проте варто це обговорити з фоторедакторами завчасно. Комунікація вирішує багато питань», — говорить Іринка Громоцька.
У виданні The Kyiv Independent більшість матеріалів про події у зоні бойових дій роблять спеціальні кореспонденти. Якщо потрібно проілюструвати новини, тоді Іринка Громоцька використовує знімки з агенції Getty Images, на яку в цього медіа оформлена підписка.
У професійних фотографів зазвичай є впізнаваний стиль зйомки та обробки світлин. Коли фоторедактор домовляється із фотографом про фотоісторію чи репортаж, він обов’язково враховує ці моменти. «Саме тому і замовлятиму зйомку у тих чи інших фотографів, оскільки розумітиму, що саме зможу отримати в результаті, — каже Громоцька. — Проте, якщо ви тільки починаєте фотографувати, але відчуваєте, що маєте сильну та цілісну історію, варто писати листи у видання, про які давно мріяли».
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
1%20(1).jpg)
Про співпрацю із фотографами, спільну роботу над матеріалами та як найкраще подати свій проєкт, щоб його захотіли опублікувати медіа, розповідає фоторедакторка видання The Kyiv Independent Іринка Громоцька.
Іринка Громоцька навчалася в американському місті Колумбія та працювала фоторедакторкою газети Columbia Missourian. Вона стажувалась у Magnum Foundation і допомагала в майстерні Magnum Photos у Нью-Йорку. Іринка працювала асистенткою фоторедактора для книги FotoEvidence «Україна: воєнні злочини», де забезпечила залучення багатьох українських фотографів. З грудня 2023 року Іринка Громоцька працює фоторедакторкою видання The Kyiv Independent — провідного англомовного медіа, яке розповідає про Україну іноземній аудиторії. Вона активно розвиває співпрацю з українськими фотожурналістами та документальними фотографами, які працюють в Україні, формує естетику видання та підтримує професійний рівень візуальної складової медіа.
Іринка Громоцька співпрацює з багатьма українськими фотографами й фотографками, проте завжди відкрита до нових пропозицій і тем. Вона поділилася своїм досвідом співпраці з авторами та розповіла, як найкраще пітчити фотоісторії редакторам. «Потрібно брати до уваги, що фоторедактори перебувають у швидкому ритмі роботи — працюють над щоденними новинами та матеріалами редакції, — каже Громоцька. — Варто одразу подавати усю необхідну інформацію про свій фотопроєкт чи фотоісторію». Іринка пропонує дотримуватись наступних порад, щоб комунікація фотографів із редакторами була максимально комфортною та продуктивною.
По-перше, у листі до редактора потрібно декількома реченнями описати ідею фотопроєкту чи фотоісторії — про що саме і про кого буде матеріал, де і коли плануються зйомки. Варто вказати, чому саме ця тема буде цікавою аудиторії видання. Для фоторедактора важливо, коли фотограф розуміє, для кого працює видання та знає його публікації. «Обов’язково напишіть, чи ви вже розпочали працювати над матеріалом, які кроки для його реалізації вже зробили і що потрібно доопрацювати, — говорить Іринка Громоцька. — Важливо розуміти, наскільки ваша тема надається для візуалізації. Історія може бути дуже цікавою та глибокою, проте якщо у фотографа немає бачення, як вона виглядатиме, треба повернутись до початку й подумати над цим питанням».
До листа з описом фотопроєкту варто додати свої фотографії — можна їх об’єднати в один файл у форматі pdf, можна додати посилання. «Не обов’язково прикріплювати до листа фотографії з проєкту, над яким ви плануєте працювати. Варто додати своє портфоліо чи вибірку світлин, щоб фоторедактор чи фоторедакторка розуміли стиль фотографа чи фотографки», — наголошує Іринка Громоцька. Вона додає, що завжди залишається на зв’язку з авторами, якщо вони разом почали працювати над історією.
Щодо світлин, які фотографи прикріплюють до листа чи надсилають на них лінк, також є певні вимоги. Іринка Громоцька каже, що очікує від фотографів вибірку до 12 світлин, файли у форматі jpeg, розміром не більше 3 МБ та зі зрозумілими назвами. Варто перейменувати фотографії — у назві можна вказати своє ім’я, прізвище та порядковий номер фото, або ж написати у назві прізвище, місце чи дату зйомки. Фоторедактор, коли завантажить світлини, не буде плутатись і чітко знатиме, від кого отримав матеріал. Іринка говорить, що для передачі світлин зазвичай користується гугл-диском чи файлообмінником WeTransfer. Точно не треба надсилати світлини по одній штуці через месенджери соціальних мереж.
«Великий біль фоторедактора — коли метадата світлини не містить жодної інформації. Коли там немає підпису, дати зйомки тощо, — ділиться Громоцька. — В інформації до файлу обов’язково мають міститися кепшени — хто зображений на фото, коли і де зроблена світлина. Фоторедакторці не доведеться робити додаткових кроків і розпитувати додаткову інформацію у фотографа». Не обов’язково писати розлогі кепшени, проте варто зазначити основну інформацію про фотографію. «Якщо ви будете дотримуватись нескладних вимог щодо пітчингу фотоісторій: чітко сформулюєте тему історії, будете розуміти аудиторію та інтереси редакції, зробите вибірку й підписи до фото, перейменуєте файли, тоді вас сприйматимуть як професійних і класних людей, з якими варто співпрацювати», — каже Іринка Громоцька. Вона додає, якщо фотографи добре описали ідею проєкту і не отримали відповіді на листа, потрібно обов’язково написати ще один мейл, адже редакторки отримують багато листів та повідомлень щодня.
Стосунки з колегами — це необхідно та важливо, особливо у доволі тісній спільноті фотографів та фоторедакторів. «У нашій індустрії дуже багато людей одне одного знають і перетинаються на різних зйомках. Може статися, що колега, з яким ви разом знімаєте, приміром, мітинги, у майбутньому запросить вас взяти участь у виставці, — говорить Іринка Громоцька. — За кордоном редактори й фотографи нерідко кличуть незнайомих людей на каву, щоб налагоджувати професійні зв’язки. Важливо бути активними та сміливими у цьому плані, проте пам’ятати, що все ж таки не варто дзвонити фоторедактору пізнього недільного вечора».
Іринка Громоцька наголошує, що авторам варто визначитися зі своєю спеціалізацією і темами, які вони хотіли б знімати. «Коли плануватимемо для нашого медіа історію, наприклад, про взаємостосунки мами та дитини, тоді звернусь до фотографа, який має досвід подібних зйомок. Фотографам і фотографкам треба мати спеціалізацію, але водночас могти працювати й над різними темами, бути багатофункціональними», — говорить Іринка.
«Для мене red flag, коли люди взагалі не просять жодної оплати за свою роботу. Фотограф чи фотографка, які якісно виконують свою роботу і серйозно до неї ставляться, можуть обговорити ціну. Кожне медіа має свій бюджет і варто з’ясувати гонорар перед початком роботи, — розповідає Іринка Громоцька. — У нас в The Kyiv Independent є окремо оплата для роботи на територіях, ближче до зони бойових дій, для великих репортажів чи фотоісторій. Я раджу відкрито обговорювати питання гонорару, і чим раніше, тим краще».
Якщо фотограф має ідею фотоісторії, над якою потрібно працювати протягом декількох місяців, йому варто знайти грантову підтримку. «Трапляється, що я хотіла б узяти фотоісторію для видання, але в нас немає для неї достатнього бюджету. Тоді ми можемо заплатити автору гонорар, але частина його витрат буде покрита грантом. Якщо мені кажуть, що подаються на грант і потребують вказати місце для публікації — я завжди підтримаю авторок та авторів», — пояснює Іринка Громоцька.
Фоторедакторка наголошує, що варто комунікувати з редакторами, не боятися ставити запитання й радитися в процесі роботи. Зокрема і про питання, скільки фотографій з проєкту потрібно надіслати фоторедакторам. «Я працюю за кількома кроками: довга, коротка та фінальна вибірка. Якщо фотограф знімає фоторепортаж, прошу в нього довшу вибірку — 35 фотографій. Далі я переглядаю фото, скорочую і роблю фінальну вибірку, до якої входить 10 чи 12 фотографій, — говорить Громоцька. — Коли працюю з фотографами протягом довшого часу, прошу їх зробити власну коротку вибірку. Тоді можу подивитись їхню добірку, щось додати чи, навпаки, забрати».
Якщо у фотографа назбиралось багато матеріалу зі зйомок, то він може спробувати зробити схожі історії для інших медіа. Проте варто дочекатись публікації у тому медіа, з яким була першочергова домовленість. «Коли купуємо ексклюзив для нашого медіа, ми не хочемо, щоб такий самий матеріал, з такою ж вибіркою фото та підписами був опублікований ще й в інших медіа. Натомість якщо в автора багато матеріалу і з нього можна зробити кілька схожих історій «під однією парасолькою» — це цілком нормально. Проте варто це обговорити з фоторедакторами завчасно. Комунікація вирішує багато питань», — говорить Іринка Громоцька.
У виданні The Kyiv Independent більшість матеріалів про події у зоні бойових дій роблять спеціальні кореспонденти. Якщо потрібно проілюструвати новини, тоді Іринка Громоцька використовує знімки з агенції Getty Images, на яку в цього медіа оформлена підписка.
У професійних фотографів зазвичай є впізнаваний стиль зйомки та обробки світлин. Коли фоторедактор домовляється із фотографом про фотоісторію чи репортаж, він обов’язково враховує ці моменти. «Саме тому і замовлятиму зйомку у тих чи інших фотографів, оскільки розумітиму, що саме зможу отримати в результаті, — каже Громоцька. — Проте, якщо ви тільки починаєте фотографувати, але відчуваєте, що маєте сильну та цілісну історію, варто писати листи у видання, про які давно мріяли».
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
