Рефлексія фотографа Юрка Дячишина на перший день повномасштабного вторгнення
24 лютого 2022 року фотограф Юрко Дячишин був у рідному місті Львів. Він не вірив у можливість повномасштабної війни.
«Прокинувся вночі та почув від дружини, яка читала новини у смартфоні, що почалась війна. Перевернувся на другий бік, мовляв то фейк, і я подивлюсь усе зранку», – розповідає Юрко. Коли зрозумів, що війна відбувається насправді, почав читати новини. «У цей час хворів та був у поганій фізичній формі. Утім спрацював репортерський рефлекс: спакував фотоапарат, одягнувся та сів у коридорі очікуючи, що зараз почнуться вибухи, висадиться десант чи ще щось таке. Тоді ж вперше загуділа сирена повітряної тривоги», – пригадує фотограф.
Юрко Дячишин з 2009 року співпрацює із агенцією AFP. Близько шостої ранку йому зателефонував один із редакторів і Юрко поїхав на пошуки сюжетів у місто. У Львові була перша хвиля паніки: усі кудись їхали, біля банкоматів та автозаправок виникли величезні черги. Юрко з дружиною вирішили не виїжджати зі Львова, навіть тривожну валізку не збирали.
У наступні дні Юрко щодня фотографував: донорів у центрі крові, перші волонтерські склади, прибуття евакуаційних потягів на залізничній станції, від’їзд людей закордон, розміщення внутрішньо переміщених родин у спортзалах та театрах, плетіння маскувальних сіток та іншу діяльність у тилу.
Приблизно через два тижні від початку повномасштабного російського вторгнення, у Львові розпочались перші поховання загиблих військових. «Вперше знімав похорон на початку березня 2022 року – це було дуже важко і я сказав собі, що більше не піду на таку зйомку. Вже наступного дня я знову знімав похорон», – каже Юрко. Пояснює, що у перші дні не було жодного «азарту» чи емоцій від роботи, як і думок знімати проект про війну чи глибше рефлексувати на цю тему. Юрко навіть не відбирав світлини в окремі папки, як це було раніше.
Через декілька тижнів колеги почали організовувати благодійні аукціони і виставки закордоном, звертатись за фотографіями. «Це мотивувало по іншому дивитись на свої фотографії, оскільки вони могли принести кошти військовим та усім потребуючим», – говорить Дячишин.
До 24 лютого 2022 року фотограф працював над багатьма творчими проектами, мав багато планів щодо виставок. «З початком війни я повністю втратив смак творчості та мистецтва, те, що було сенсом – зникло», – говорить Дячишин. Були спроби продовжувати проєкти, фотограф навіть погодився провести виставку «Карпатські пастухи» улітку 2022 року.
З останніх творчих серій Юрка Дячишина – проект «War Nouveau», своєрідний вигаданий архітектурний стиль (гра слів War та Art Nouveau). «War Nouveau» репрезентує захисні мішки з піском, які тепер частина нового урбаністичного пейзажу як стала архітектурна форма, що нас оточує. "Є такий вислів: «Все, що зараз відкладене – це автоматично втрачене». Взяв його собі за гасло, яке змушує мене намагатися мислити і щось робити творче", – говорить Юрко Дячишин.
Читайте також:
9 українських фотографів розповідають та показують, як почалось велике вторгнення
Рефлексія фотографа Юрка Дячишина на перший день повномасштабного вторгнення
24 лютого 2022 року фотограф Юрко Дячишин був у рідному місті Львів. Він не вірив у можливість повномасштабної війни.
«Прокинувся вночі та почув від дружини, яка читала новини у смартфоні, що почалась війна. Перевернувся на другий бік, мовляв то фейк, і я подивлюсь усе зранку», – розповідає Юрко. Коли зрозумів, що війна відбувається насправді, почав читати новини. «У цей час хворів та був у поганій фізичній формі. Утім спрацював репортерський рефлекс: спакував фотоапарат, одягнувся та сів у коридорі очікуючи, що зараз почнуться вибухи, висадиться десант чи ще щось таке. Тоді ж вперше загуділа сирена повітряної тривоги», – пригадує фотограф.
Юрко Дячишин з 2009 року співпрацює із агенцією AFP. Близько шостої ранку йому зателефонував один із редакторів і Юрко поїхав на пошуки сюжетів у місто. У Львові була перша хвиля паніки: усі кудись їхали, біля банкоматів та автозаправок виникли величезні черги. Юрко з дружиною вирішили не виїжджати зі Львова, навіть тривожну валізку не збирали.
У наступні дні Юрко щодня фотографував: донорів у центрі крові, перші волонтерські склади, прибуття евакуаційних потягів на залізничній станції, від’їзд людей закордон, розміщення внутрішньо переміщених родин у спортзалах та театрах, плетіння маскувальних сіток та іншу діяльність у тилу.
Приблизно через два тижні від початку повномасштабного російського вторгнення, у Львові розпочались перші поховання загиблих військових. «Вперше знімав похорон на початку березня 2022 року – це було дуже важко і я сказав собі, що більше не піду на таку зйомку. Вже наступного дня я знову знімав похорон», – каже Юрко. Пояснює, що у перші дні не було жодного «азарту» чи емоцій від роботи, як і думок знімати проект про війну чи глибше рефлексувати на цю тему. Юрко навіть не відбирав світлини в окремі папки, як це було раніше.
Через декілька тижнів колеги почали організовувати благодійні аукціони і виставки закордоном, звертатись за фотографіями. «Це мотивувало по іншому дивитись на свої фотографії, оскільки вони могли принести кошти військовим та усім потребуючим», – говорить Дячишин.
До 24 лютого 2022 року фотограф працював над багатьма творчими проектами, мав багато планів щодо виставок. «З початком війни я повністю втратив смак творчості та мистецтва, те, що було сенсом – зникло», – говорить Дячишин. Були спроби продовжувати проєкти, фотограф навіть погодився провести виставку «Карпатські пастухи» улітку 2022 року.
З останніх творчих серій Юрка Дячишина – проект «War Nouveau», своєрідний вигаданий архітектурний стиль (гра слів War та Art Nouveau). «War Nouveau» репрезентує захисні мішки з піском, які тепер частина нового урбаністичного пейзажу як стала архітектурна форма, що нас оточує. "Є такий вислів: «Все, що зараз відкладене – це автоматично втрачене». Взяв його собі за гасло, яке змушує мене намагатися мислити і щось робити творче", – говорить Юрко Дячишин.
Читайте також:
9 українських фотографів розповідають та показують, як почалось велике вторгнення
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
.jpg)
.jpg)
.png)
