Евакуацію мирних мешканців Ірпеня знімали багато українських та іноземних фотографів. Сьогодні Українська асоціація професійних фотографів публікує світлини та спогади українського фотографа-документаліста та кінооператора Сергія Михальчука.
В кінці лютого та у березні 2022 року російські війська намагались захопити Київ. Для цього їм потрібно було взяти під свій контроль найближчі до столиці містечка – Гостомель, Бучу та Ірпінь. Ці населені пункти, а також Вишгород та ділянка траси Київ – Чоп поблизу столиці були визначені як найнебезпечніші для цивільного населення місця Київської області.
У перші дні повномасштабного вторгнення війська РФ закріпились у містечку Гостомель та захопили аеропорт однойменний. Звідти просувались у напрямку Києва. 27 березня розпочалися бої за Ірпінь. У самому місті був танковий бій, ЗСУ намагались зупинити просування російських військ. Щоб не допустити входу в Ірпінь ще більшої кількості сухопутних військ РФ, зруйнували міст між Бучею та Ірпенем.
Мешканці міста Ірпінь жили без опалення, електрики та водопостачання. 3 березня Київська обласна адміністрація повідомила про початок евакуації з Бучі та Ірпеня. 206-ий батальйон територіальної оборони почав евакуацію: людей вивозили автобусами та потягом. 5 березня Сухопутні війська України розпочали пішу евакуацію мирних жителів Ірпеня до Києва. Через постійні обстріли російських військ виїхати з Ірпеня було дуже складно.
6 березня сотні мирних мешканців стояли біля зруйнованого мосту та очікували евакуації з Ірпеня до Києва. Українські військові допомагали людям перейти через переправу на річці, часто несли їхні сумки, домашніх тварин і навіть дітей. Російська армія протягом кількох годин обстрілювала перехрестя. Тоді загинуло вісім мирних мешканців Ірпеня.
Евакуацію мирних мешканців Ірпеня знімав український фотограф-документаліст та кінооператор Сергій Михальчук. «За декілька днів до повномасштабного російського вторгнення зрозумів, що буде війна. Напередодні читав російські пабліки та телеграм канали, у яких вони вже домовлялись про зустрічі у кафе на Хрещатику для святкування. Увечері 23 лютого погрузив сім’ю і ми на двох машинах виїхали на західну Україну. Перші прильоти ми зустріли на трасі за Житомиром», – розповідає документаліст. 25 лютого Сергій повернувся у Київ і в цей же день почав документувати події війни.
Сергій Михальчук разом з колегами моніторив ситуацію і розумів, що російські війська рухатимуться через Ірпінь. 4 березня він був на блокпосту «Жираф» біля Ірпеня, знімав там українських військових та техніку. «Того вечора нас там жорстко обстріляли, було декілька боїв. Російські військові заходили в Ірпінь через цей блокпост», – говорить Сергій Михальчук.
Він там працював разом із колегами-кінематографістами, які вирішили знімати війну та надсилати матеріали у провідні світові медіа. Наприкінці березня майже усі вони добровільно вступили до лав Збройних Сил України.
«Якби я чекав повістки, отримав би її в останню чергу. Мав складну травму хребта та голови, дві малярії в Африці. У 2017 році я проходив медогляд перед АТО і мене комісували», – ділиться Сергій Михальчук.
Свої перші враження від зруйнованого Романівського мосту Сергій Михальчук порівнює з емоціями ліквідаторів, які зазирнули у жерло зруйнованого енергоблока Чорнобильської атомної станції. Згодом, схожими за силою відчуттів, були події в Гостомелі. «Ми з Віталієм Дейнегою одні з перших потрапили в Гостомельський аеропорт і побачили зруйновану «Мрію». У той момент, ми, мабуть, не усвідомили сили та значення побаченого. Ми були свідками, як люди залишають свої будинки, ми бачили обстріли…», – додає Сергій Михальчук.
Під час евакуації з Ірпеня було дуже багато людей, які потребували підтримки. Сергій говорить, якщо міг комусь перенести речі, то спочатку допомагав, а потім уже виконував свій обов’язок фотографа та оператора. Його дуже вразили домашні улюбленці, які поводилися так, що їх можна ототожнювати з людьми. «У них були такі розумні та глибокі очі, вони були дуже мовчазні, вони усе розуміли. Після цього сказав своїм дітям, хай заводять собаку, котика, кого завгодно. Тепер удома живе кіт-шотландець», – усміхається Сергій Михальчук.
Фотограф приїжджав знімати евакуацію до середини березня майже щодня. Пригадує породисту собаку вівчарку з обірваним повідцем, яка шукала свого господаря. Він не міг її взяти, оскільки був увесь час у роботі – їздив на зйомку в Ірпінь та до лінії фронту у бік Чорнобиля. «Вівчарка стояла біля мене і плакала наче дитина. Там було дуже багато породистих та вишколених собак, які залишились зовсім самі», – пригадує Сергій Михальчук. Він сфотографував чоловіка, який їхав на старому велосипеді й віз двох пацюків у клітці. Він доїхав до Романівського мосту, залишив велосипед і далі пішов лише зі своїми домашніми тваринками. Люди залишали біля мосту автомобілі, велосипеди кидали прямо перед річкою.
Сергій Михальчук мобілізувався наприкінці березня і зайшов в Ірпінь уже як військовий. «Одне із найпотужніших вражень – коли ми з підрозділом вранці 29 березня потрапили в Ірпінь. Я був там ще до журналістів, разом із побратимами-розвідниками. Ми побачили зруйноване місто, тіла на вулицях… Я пам’ятаю це по сьогодні», – говорить Михальчук. Додає, що багато кадрів просто не зробив, щоб не зашкодити людям і не завдати їм ще більшого емоційного болю. «Іноді камера працює гірше, ніж автомат», – каже фотограф.
Сергій Михальчук служить в ЗСУ та продовжує фотографувати. Проте, як військовий, більшу частину відзнятого не може викладати у соцмережах чи публікувати. «Війна – це зараз моя реальність. Я постійно перебуваю на Харківщині, Донеччині, інколи в Запоріжжі чи Херсоні. Поки з цього процесу не вийду, не зможу сказати, які важливі кадри зняв під час повномасштабної війни. Так у мене було зі зйомкою Майдану. Я лише через деякий час усвідомив, що важливо у плані історичного зрізу, а що – другорядне».
Нагадаємо, що Українська асоціація професійних фотографів започаткувала цикл матеріалів, присвячених ключовим подіям російської війни проти України, де ми публікуємо спогади та світлини українських документальних фотографів.
Проєкт реалізовується завдяки підтримці ЗМІN.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
Евакуацію мирних мешканців Ірпеня знімали багато українських та іноземних фотографів. Сьогодні Українська асоціація професійних фотографів публікує світлини та спогади українського фотографа-документаліста та кінооператора Сергія Михальчука.
В кінці лютого та у березні 2022 року російські війська намагались захопити Київ. Для цього їм потрібно було взяти під свій контроль найближчі до столиці містечка – Гостомель, Бучу та Ірпінь. Ці населені пункти, а також Вишгород та ділянка траси Київ – Чоп поблизу столиці були визначені як найнебезпечніші для цивільного населення місця Київської області.
У перші дні повномасштабного вторгнення війська РФ закріпились у містечку Гостомель та захопили аеропорт однойменний. Звідти просувались у напрямку Києва. 27 березня розпочалися бої за Ірпінь. У самому місті був танковий бій, ЗСУ намагались зупинити просування російських військ. Щоб не допустити входу в Ірпінь ще більшої кількості сухопутних військ РФ, зруйнували міст між Бучею та Ірпенем.
Мешканці міста Ірпінь жили без опалення, електрики та водопостачання. 3 березня Київська обласна адміністрація повідомила про початок евакуації з Бучі та Ірпеня. 206-ий батальйон територіальної оборони почав евакуацію: людей вивозили автобусами та потягом. 5 березня Сухопутні війська України розпочали пішу евакуацію мирних жителів Ірпеня до Києва. Через постійні обстріли російських військ виїхати з Ірпеня було дуже складно.
6 березня сотні мирних мешканців стояли біля зруйнованого мосту та очікували евакуації з Ірпеня до Києва. Українські військові допомагали людям перейти через переправу на річці, часто несли їхні сумки, домашніх тварин і навіть дітей. Російська армія протягом кількох годин обстрілювала перехрестя. Тоді загинуло вісім мирних мешканців Ірпеня.
Евакуацію мирних мешканців Ірпеня знімав український фотограф-документаліст та кінооператор Сергій Михальчук. «За декілька днів до повномасштабного російського вторгнення зрозумів, що буде війна. Напередодні читав російські пабліки та телеграм канали, у яких вони вже домовлялись про зустрічі у кафе на Хрещатику для святкування. Увечері 23 лютого погрузив сім’ю і ми на двох машинах виїхали на західну Україну. Перші прильоти ми зустріли на трасі за Житомиром», – розповідає документаліст. 25 лютого Сергій повернувся у Київ і в цей же день почав документувати події війни.
Сергій Михальчук разом з колегами моніторив ситуацію і розумів, що російські війська рухатимуться через Ірпінь. 4 березня він був на блокпосту «Жираф» біля Ірпеня, знімав там українських військових та техніку. «Того вечора нас там жорстко обстріляли, було декілька боїв. Російські військові заходили в Ірпінь через цей блокпост», – говорить Сергій Михальчук.
Він там працював разом із колегами-кінематографістами, які вирішили знімати війну та надсилати матеріали у провідні світові медіа. Наприкінці березня майже усі вони добровільно вступили до лав Збройних Сил України.
«Якби я чекав повістки, отримав би її в останню чергу. Мав складну травму хребта та голови, дві малярії в Африці. У 2017 році я проходив медогляд перед АТО і мене комісували», – ділиться Сергій Михальчук.
Свої перші враження від зруйнованого Романівського мосту Сергій Михальчук порівнює з емоціями ліквідаторів, які зазирнули у жерло зруйнованого енергоблока Чорнобильської атомної станції. Згодом, схожими за силою відчуттів, були події в Гостомелі. «Ми з Віталієм Дейнегою одні з перших потрапили в Гостомельський аеропорт і побачили зруйновану «Мрію». У той момент, ми, мабуть, не усвідомили сили та значення побаченого. Ми були свідками, як люди залишають свої будинки, ми бачили обстріли…», – додає Сергій Михальчук.
Під час евакуації з Ірпеня було дуже багато людей, які потребували підтримки. Сергій говорить, якщо міг комусь перенести речі, то спочатку допомагав, а потім уже виконував свій обов’язок фотографа та оператора. Його дуже вразили домашні улюбленці, які поводилися так, що їх можна ототожнювати з людьми. «У них були такі розумні та глибокі очі, вони були дуже мовчазні, вони усе розуміли. Після цього сказав своїм дітям, хай заводять собаку, котика, кого завгодно. Тепер удома живе кіт-шотландець», – усміхається Сергій Михальчук.
Фотограф приїжджав знімати евакуацію до середини березня майже щодня. Пригадує породисту собаку вівчарку з обірваним повідцем, яка шукала свого господаря. Він не міг її взяти, оскільки був увесь час у роботі – їздив на зйомку в Ірпінь та до лінії фронту у бік Чорнобиля. «Вівчарка стояла біля мене і плакала наче дитина. Там було дуже багато породистих та вишколених собак, які залишились зовсім самі», – пригадує Сергій Михальчук. Він сфотографував чоловіка, який їхав на старому велосипеді й віз двох пацюків у клітці. Він доїхав до Романівського мосту, залишив велосипед і далі пішов лише зі своїми домашніми тваринками. Люди залишали біля мосту автомобілі, велосипеди кидали прямо перед річкою.
Сергій Михальчук мобілізувався наприкінці березня і зайшов в Ірпінь уже як військовий. «Одне із найпотужніших вражень – коли ми з підрозділом вранці 29 березня потрапили в Ірпінь. Я був там ще до журналістів, разом із побратимами-розвідниками. Ми побачили зруйноване місто, тіла на вулицях… Я пам’ятаю це по сьогодні», – говорить Михальчук. Додає, що багато кадрів просто не зробив, щоб не зашкодити людям і не завдати їм ще більшого емоційного болю. «Іноді камера працює гірше, ніж автомат», – каже фотограф.
Сергій Михальчук служить в ЗСУ та продовжує фотографувати. Проте, як військовий, більшу частину відзнятого не може викладати у соцмережах чи публікувати. «Війна – це зараз моя реальність. Я постійно перебуваю на Харківщині, Донеччині, інколи в Запоріжжі чи Херсоні. Поки з цього процесу не вийду, не зможу сказати, які важливі кадри зняв під час повномасштабної війни. Так у мене було зі зйомкою Майдану. Я лише через деякий час усвідомив, що важливо у плані історичного зрізу, а що – другорядне».
Нагадаємо, що Українська асоціація професійних фотографів започаткувала цикл матеріалів, присвячених ключовим подіям російської війни проти України, де ми публікуємо спогади та світлини українських документальних фотографів.
Проєкт реалізовується завдяки підтримці ЗМІN.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
.jpg)
.jpg)
