Під дулами автоматів 10 років тому, а саме 16 березня 2014 року, проросійська влада провела в Криму незаконний референдум про приєднання до Росії, що призвів до анексії півострова. Перед тим на території Криму з’явилися так звані «зелені чоловічки» — російські військові підрозділи без жодних розпізнавальних знаків на уніформі. Цивілізований світ не визнав результатів псевдореферендуму, який був проведений без дотримання міжнародних стандартів та нагляду незалежних спостерігачів.
Серед тих, у кого на очах Російська Федерація анексувала Кримський півострів, була Еміне Зіятдінова — фотографиня-документалістка кримськотатарського походження. Вона народилася в Узбекистані, куди її родина була депортована з Криму в 1944 році сталінським режимом. У 1990 році Еміне з сім’єю повернулася на батьківщину, проте у 2014-му їй довелося покинути свій дім через режим Путіна.
«В мене було дуже чітке розуміння загрози, — починає Еміне згадувати події весни 2014-го. — Це, звичайно, пов’язано з історією кримських татар. Відчувався великий страх і занепокоєння, бо почались розмови про те, що кримських татар знову депортують із Криму. Кримські татари взагалі не підтримували жодних лідерів окупаційного режиму — ні Аксьонова, ні Константінова».
20 лютого 2014 року у Криму з’явилися військові без розпізнавальних знаків на формі. Вони говорили російською. Українці й кримці називали їх «зеленими чоловічками» через колір уніформи. Невідомі люди насправді були озброєними кадровими військовими РФ. Вони по черзі захоплювали українські прикордонні пункти та блокували військові частини.
У той момент у Києві Еміне активно брала участь в Революції Гідності. З нею зв’язались данські журналісти й попросили разом поїхати в Крим, аби висвітлювати все те, що відбувається на півострові.
«Всі очікували військового розвитку подій. І журналісти, наприклад, теж. Перед тим на Майдані вже вбили Небесну Сотню, тому всі були в напруженому стані, всі очікували, що щось станеться. Бо були оточені всі військові частини», — пригадує Еміне, яка співпрацювала з данськими журналістами як фіксерка.
Коли росіяни вже захопили всі українські військові частини, Еміне та її команда розуміла, що Крим віддадуть без збройного протистояння.
«У мене особисто було дуже велике розчарування через це. А також було чітке розуміння, що наступним буде Донбас», — каже Еміне.
Висвітлювати зухвалі для цивілізованого світу дії росіян приїхали міжнародні журналісти з усього світу. Вони, як і команда Еміне, щоденно робили репортажі про захоплення чергової військової частини, історії кримських татар. «Зелені чоловічки» переконували українців складати зброю та переходити на їхню сторону. Москва спочатку заперечувала присутність своїх військових на території Криму.
«Ми їздили туди: їздили під Бельбек. Ми були у цій військовій частині до того, як вона здалася. Ми їздили в Севастополь, ми їздили в Перевальноє, а також Бахчисарай — у всі військові бази, які оточили», — каже Еміне, додаючи, що події розвивалися надто швидко: — Тоді в Криму працювали всі відомі світові ЗМІ: CNN, Al Jazeera, фотожурналісти інших медіа. Це було дуже дивно, бо всі абсолютно з самого початку розуміли, що це російські військові, що це російська агресія, що це Росія перетнула наш державний кордон, що це вони анексують, що ми на порозі війни».
Деякі українські військові продовжували чинити опір та не хотіли зраджували присягу. Протягом цього часу проросійська влада погрожувала й залякувала місцевих цивільних, як наслідок: українських активістів арештовували за сфабрикованими справами, а кримськотатарських — знаходили вбитими. Росіяни з особливою увагою ставилися до кримських татар — корінного населення півострова, адже вони завжди активно виступали проти окупаційної влади. Незважаючи на спротив, росіянам таки вдалося захопити всі українські військові, правоохоронні й адміністративні об’єкти й розвісити свої «триколори». Як результат, маріонетковий уряд провів псевдореферендум.
На «референдумі» у бюлетені було два питання: про відновлення конституції Криму 1992 року і про входження Криму до складу Росії. Таким чином організатори псевдореферендуму не дали мешканцям півострова можливості залишитися в складі України. Опитування відбувалось без міжнародних спостерігачів, тож порушення та фальсифікації ніхто не фіксував. Тоді окупанти повідомили, що явка виборців становила понад 83%, а в Севастополі — майже 90%. Проте, за інформацією лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва, явка виборців не перевищувала 30%.
«Кульмінаційним моментом особисто для мене стала подія, коли 16 березня на Площі Леніна оголосили результати. Світ наче обвалився навколо мене. Я пам'ятаю, Женя Малолєтка був на тій самій площі. Я сиділа і на його плечі просто ридала. Я годинами ще після того не могла припинити плакати», — зізнається Еміне.
За словами Еміне, на Площі Леніна було чимало п’яних радісних людей з триколорами. Коли вона з командою данських журналістів уже складала речі, щоб їхати геть з місця події, до неї підійшла жінка, яка хотіла на камеру зізнатись в любові до Росії. Незнайомка кричала й штовхала Еміне, та ніхто не міг її захистити. «Для мене це дуже метафоричний момент. Ці журналісти, з якими я працювала, просто стоять, і ніхто мені не допомагає. Також у нашій команді був водій, це був чоловік моєї подруги. Він теж стоїть, за цим всім спостерігає з усмішкою. Поки я до нього не підійшла, не схопила за руку й не сказала: «Ми тобі платимо, забери її звідси», він би нічого не зробив. Для мене це дуже метафорична сцена цих подій».
Через два дні, тобто 18 березня 2014 року, Путін із представниками окупаційної влади підписав документ про прийняття Криму до складу РФ. Згодом самопроголошений прем’єр-міністр окупаційної влади в Криму Сергій Аксьонов зізнається, що «приєднанням» Криму керував особисто Путін.
Після вторгнення в Крим в Еміне не було думок про те, що Росія може напасти на всю Україну, але було чітке розуміння, що зараз події розгорнуться на Донбасі. Проте вже в липні-серпні 2014-го, коли на Сході України тривала гаряча фаза боїв, в Еміне з’явився страх, що росіяни можуть обстрілювати й Київ: «Я тоді постійно за новинами стежила. У мене була ніби якась параноя, що Київ будуть бомбити, і на кожному перекурі з подругою я говорила: «От дивись, як вони розбомбили Грозний, і Київ будуть бомбити!» Мені здавалося, що це все розпочнеться прямо зараз, цього ж 2014 року. Було таке відчуття».
Російські війська таки почали бомбити Київ і всю Україну, але через 8 років, 24 лютого 2022 року. Увесь цей час з 2014 року окупанти активно мілітаризували Крим і готувались до повномасштабного вторгнення України.
Для Еміне, як і для чималої кількості українців, 10-річна російсько-українська війна розпочалася саме у 2014-му. Документалістка зізнається, що їй було боляче відчувати безсилля та спостерігати беззаконня, яке чинилося на її очах: «Мене ніби залишили сам на сам з російською агресією, і просто всі за цим спостерігають у прямому ефірі. Мені було дуже важко емоційно пережити цей березень 2014-го».
Сили оборони України зараз роблять усе можливе, аби звільнити Крим і всі інші тимчасово окуповані території України.
Еміне Зіятдінова — українська фотографиня-документалістка кримськотатарського походження, співзасновниця Ukrainian Warchive. Вивчала фотожурналістику в Університеті Огайо (США). Головна тема документальних фоторобіт Зіятдінової – імміграція та етнічні меншини.
Нагадаємо, що Українська асоціація професійних фотографів започаткувала цикл матеріалів, присвячених ключовим подіям російської війни проти України, де публікує спогади та світлини українських документальних фотографів.
Проєкт реалізовується завдяки підтримці IWM Documenting Ukraine.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Віра Лабич
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
Під дулами автоматів 10 років тому, а саме 16 березня 2014 року, проросійська влада провела в Криму незаконний референдум про приєднання до Росії, що призвів до анексії півострова. Перед тим на території Криму з’явилися так звані «зелені чоловічки» — російські військові підрозділи без жодних розпізнавальних знаків на уніформі. Цивілізований світ не визнав результатів псевдореферендуму, який був проведений без дотримання міжнародних стандартів та нагляду незалежних спостерігачів.
Серед тих, у кого на очах Російська Федерація анексувала Кримський півострів, була Еміне Зіятдінова — фотографиня-документалістка кримськотатарського походження. Вона народилася в Узбекистані, куди її родина була депортована з Криму в 1944 році сталінським режимом. У 1990 році Еміне з сім’єю повернулася на батьківщину, проте у 2014-му їй довелося покинути свій дім через режим Путіна.
«В мене було дуже чітке розуміння загрози, — починає Еміне згадувати події весни 2014-го. — Це, звичайно, пов’язано з історією кримських татар. Відчувався великий страх і занепокоєння, бо почались розмови про те, що кримських татар знову депортують із Криму. Кримські татари взагалі не підтримували жодних лідерів окупаційного режиму — ні Аксьонова, ні Константінова».
20 лютого 2014 року у Криму з’явилися військові без розпізнавальних знаків на формі. Вони говорили російською. Українці й кримці називали їх «зеленими чоловічками» через колір уніформи. Невідомі люди насправді були озброєними кадровими військовими РФ. Вони по черзі захоплювали українські прикордонні пункти та блокували військові частини.
У той момент у Києві Еміне активно брала участь в Революції Гідності. З нею зв’язались данські журналісти й попросили разом поїхати в Крим, аби висвітлювати все те, що відбувається на півострові.
«Всі очікували військового розвитку подій. І журналісти, наприклад, теж. Перед тим на Майдані вже вбили Небесну Сотню, тому всі були в напруженому стані, всі очікували, що щось станеться. Бо були оточені всі військові частини», — пригадує Еміне, яка співпрацювала з данськими журналістами як фіксерка.
Коли росіяни вже захопили всі українські військові частини, Еміне та її команда розуміла, що Крим віддадуть без збройного протистояння.
«У мене особисто було дуже велике розчарування через це. А також було чітке розуміння, що наступним буде Донбас», — каже Еміне.
Висвітлювати зухвалі для цивілізованого світу дії росіян приїхали міжнародні журналісти з усього світу. Вони, як і команда Еміне, щоденно робили репортажі про захоплення чергової військової частини, історії кримських татар. «Зелені чоловічки» переконували українців складати зброю та переходити на їхню сторону. Москва спочатку заперечувала присутність своїх військових на території Криму.
«Ми їздили туди: їздили під Бельбек. Ми були у цій військовій частині до того, як вона здалася. Ми їздили в Севастополь, ми їздили в Перевальноє, а також Бахчисарай — у всі військові бази, які оточили», — каже Еміне, додаючи, що події розвивалися надто швидко: — Тоді в Криму працювали всі відомі світові ЗМІ: CNN, Al Jazeera, фотожурналісти інших медіа. Це було дуже дивно, бо всі абсолютно з самого початку розуміли, що це російські військові, що це російська агресія, що це Росія перетнула наш державний кордон, що це вони анексують, що ми на порозі війни».
Деякі українські військові продовжували чинити опір та не хотіли зраджували присягу. Протягом цього часу проросійська влада погрожувала й залякувала місцевих цивільних, як наслідок: українських активістів арештовували за сфабрикованими справами, а кримськотатарських — знаходили вбитими. Росіяни з особливою увагою ставилися до кримських татар — корінного населення півострова, адже вони завжди активно виступали проти окупаційної влади. Незважаючи на спротив, росіянам таки вдалося захопити всі українські військові, правоохоронні й адміністративні об’єкти й розвісити свої «триколори». Як результат, маріонетковий уряд провів псевдореферендум.
На «референдумі» у бюлетені було два питання: про відновлення конституції Криму 1992 року і про входження Криму до складу Росії. Таким чином організатори псевдореферендуму не дали мешканцям півострова можливості залишитися в складі України. Опитування відбувалось без міжнародних спостерігачів, тож порушення та фальсифікації ніхто не фіксував. Тоді окупанти повідомили, що явка виборців становила понад 83%, а в Севастополі — майже 90%. Проте, за інформацією лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва, явка виборців не перевищувала 30%.
«Кульмінаційним моментом особисто для мене стала подія, коли 16 березня на Площі Леніна оголосили результати. Світ наче обвалився навколо мене. Я пам'ятаю, Женя Малолєтка був на тій самій площі. Я сиділа і на його плечі просто ридала. Я годинами ще після того не могла припинити плакати», — зізнається Еміне.
За словами Еміне, на Площі Леніна було чимало п’яних радісних людей з триколорами. Коли вона з командою данських журналістів уже складала речі, щоб їхати геть з місця події, до неї підійшла жінка, яка хотіла на камеру зізнатись в любові до Росії. Незнайомка кричала й штовхала Еміне, та ніхто не міг її захистити. «Для мене це дуже метафоричний момент. Ці журналісти, з якими я працювала, просто стоять, і ніхто мені не допомагає. Також у нашій команді був водій, це був чоловік моєї подруги. Він теж стоїть, за цим всім спостерігає з усмішкою. Поки я до нього не підійшла, не схопила за руку й не сказала: «Ми тобі платимо, забери її звідси», він би нічого не зробив. Для мене це дуже метафорична сцена цих подій».
Через два дні, тобто 18 березня 2014 року, Путін із представниками окупаційної влади підписав документ про прийняття Криму до складу РФ. Згодом самопроголошений прем’єр-міністр окупаційної влади в Криму Сергій Аксьонов зізнається, що «приєднанням» Криму керував особисто Путін.
Після вторгнення в Крим в Еміне не було думок про те, що Росія може напасти на всю Україну, але було чітке розуміння, що зараз події розгорнуться на Донбасі. Проте вже в липні-серпні 2014-го, коли на Сході України тривала гаряча фаза боїв, в Еміне з’явився страх, що росіяни можуть обстрілювати й Київ: «Я тоді постійно за новинами стежила. У мене була ніби якась параноя, що Київ будуть бомбити, і на кожному перекурі з подругою я говорила: «От дивись, як вони розбомбили Грозний, і Київ будуть бомбити!» Мені здавалося, що це все розпочнеться прямо зараз, цього ж 2014 року. Було таке відчуття».
Російські війська таки почали бомбити Київ і всю Україну, але через 8 років, 24 лютого 2022 року. Увесь цей час з 2014 року окупанти активно мілітаризували Крим і готувались до повномасштабного вторгнення України.
Для Еміне, як і для чималої кількості українців, 10-річна російсько-українська війна розпочалася саме у 2014-му. Документалістка зізнається, що їй було боляче відчувати безсилля та спостерігати беззаконня, яке чинилося на її очах: «Мене ніби залишили сам на сам з російською агресією, і просто всі за цим спостерігають у прямому ефірі. Мені було дуже важко емоційно пережити цей березень 2014-го».
Сили оборони України зараз роблять усе можливе, аби звільнити Крим і всі інші тимчасово окуповані території України.
Еміне Зіятдінова — українська фотографиня-документалістка кримськотатарського походження, співзасновниця Ukrainian Warchive. Вивчала фотожурналістику в Університеті Огайо (США). Головна тема документальних фоторобіт Зіятдінової – імміграція та етнічні меншини.
Нагадаємо, що Українська асоціація професійних фотографів започаткувала цикл матеріалів, присвячених ключовим подіям російської війни проти України, де публікує спогади та світлини українських документальних фотографів.
Проєкт реалізовується завдяки підтримці IWM Documenting Ukraine.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Віра Лабич
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
.jpg)
.jpg)
