Фотографка та учасниця Української асоціації професійних фотографів Іва Сідаш здобула перемогу в головній категорії престижного конкурсу Ian Parry Photojournalism Grant. Її проєкт про цивільне життя під час війни вразив журі своєю поетичністю та глибиною. Іва розповіла нам про свій шлях до перемоги, залаштунки конкурсу й дала поради молодим фотографам.
Ian Parry Photojournalism Grant — це один із найпрестижніших конкурсів у світі фотожурналістики, заснований понад 30 років тому на честь Яна Паррі, британського фотожурналіста, який загинув під час румунської революції у 24-річному віці. Його друг та колега Ейдан Салліван започаткував грант, аби підтримувати молодих фотографів, які висвітлюють складні соціальні та воєнні теми.
«Це конкурс, який дозволяє брати участь фотографам до 25 років, але також дає шанс тим, хто завершив навчання цього року. Я подалась як студентка, адже щойно закінчила навчання у Міжнародному центрі фотографії в Нью-Йорку», — ділиться Іва.
Головний проєкт, з яким Іва перемогла, розпочався в серпні 2024 року. Це історія однієї родини, яка живе поблизу російського кордону. Героїня фотосерії — Альона, яка самостійно виховує двох дітей-підлітків.
«Це історія про жінку Альону, яка сама виховує двох дітей — 15-річного Матвія та 13-річну Уляну. Вони живуть неподалік російського кордону, в умовах постійної небезпеки. Їхній будинок частково зруйнований під час ракетного обстрілу, але вони вирішили повернутися додому після року життя в польщі як переселенці. Альона не тільки відновлює житло, але й намагається повернути своїм дітям відчуття нормального життя», — ділиться фотографка.
Фотосерія також порушує тему переселенців, які повернулися додому після евакуації. «Часто ми говоримо про тих, хто виїхав і залишився за кордоном. Але як щодо тих, хто повертається? Як їм адаптуватися до умов, коли рідний дім більше не такий, яким був раніше? Коли життя переселенців настільки складне, що вони вирішують повернутись, попри те що війна триває? Чому вони приймають таке рішення? Це важливі питання, які варто досліджувати», — зазначає Іва.
«Я розумію, що це складна тема, але саме тому вона для мене така важлива. Коли я питаю Альону, що вона робитиме, якщо росіяни знову підуть у наступ на її село, вона без вагань відповідає: доведеться знову виїжджати. Вона готова до цього. Але поки в неї є вибір, вона обирає відбудовувати їхнє життя вдома. «Бути тут для мене — це як змога дихати», — каже вона. — Я подалася з фотосерією, яка називається «Seeing the Unseen» («Бачити небачене»). Це робоча назва, але вона точно передає мою ідею показати те, що часто залишається поза увагою: життя цивільного населення під час війни. Я розпочала цей проєкт у серпні 2024 року, а вже у вересні подала його на конкурс. Зазвичай радять подаватися з довготривалими проєктами, але я відчувала, що ця історія важлива і має бути почута», — розповідає Іва.
Вибір такої теми був невипадковим, а ідея проєкту визрівала давно. «Під час навчання в Нью-Йорку я здивувалася, наскільки мало західна аудиторія розуміє наш досвід війни. Мене питали: ‘Як ви живете під час війни? Як діти ходять до школи?’ Для мене ці питання були очевидними, але я зрозуміла, що люди хочуть знати більше. Саме тоді я вирішила, що повинна розповісти нашу історію через фотографії, — пояснює Іва. — Фотографія для мене — це спосіб комунікації. Це не просто зображення, це місточок між героями та глядачами. Я хочу, щоб західна аудиторія краще розуміла досвід цивільного населення в Україні. Аудиторія в Україні знає цей досвід, бо живе ним. А от західний світ потребує цього розуміння».
Конкурс Ian Parry Photojournalism Grant складався з кількох етапів: спершу учасників відбирали до фіналу, потім проводили інтерв’ю з журі.
Під час онлайн-розмови журі повідомили Іві, що високо оцінили її здатність показати війну через цивільний досвід. «Мені сказали, що мій проєкт вирізняється глибиною. Це не прямолінійна фотографія, яка показує лише очевидне. Я хочу, щоб глядачі бачили не тільки біль і втрати, але й людську стійкість, любов і бажання жити нормальним життям вдома», — розповідає вона.
Її перемога принесла не лише визнання, але й грошовий грант у розмірі 10 000 фунтів, професійну техніку від Canon у користування, публікацію в The Guardian і можливість стати частиною спільноти Ian Parry Family.
Іва ділиться важливими уроками, які допомогли їй досягти успіху:
Іва планує продовжувати свій проєкт, спостерігаючи за тим, як діти-підлітки Альони формуються і як війна впливає на їхні життя. «Це історія не лише про виживання, а й про боротьбу за нормальне життя, про людську витривалість. Я хочу показати, як війна впливає на дітей, як вони дорослішають у цих умовах. Це важливо для розуміння того, через що проходять українці сьогодні», — підсумовує вона.
Іва Сідаш — фотографка-документалістка зі Львова. Працює з персональними проєктами, довготривалими історіями, документальною та репортажною фотографією. Сідаш навчалася документальних практик та візуальної журналістики в Міжнародному центрі фотографії в Нью-Йорку у 2023–2024 роках і є стипендіаткою програми Women Photograph 2024 року. У жовтні 2024 року вона стала учасницею Eddie Adams Workshop, де отримала нагороду імені Кріса Гондроса. Її роботи публікувалися в The Atlantic Magazine, INSIDER, The Financial Times, The Fisheye Magazine, Der Spiegel, Forbes та інших виданнях. Фотографії Іви були представлені на виставках у США та Європі, зокрема на персональних виставках «The Wall – Witness to the War in Ukraine» у Вісконсині (жовтень 2023 року) та Сан-Дієго, Каліфорнія (квітень 2024 року). Інстаграм Іви.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Віра Лабич
Більдредактор: Ольга Ковальова
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
Фотографка та учасниця Української асоціації професійних фотографів Іва Сідаш здобула перемогу в головній категорії престижного конкурсу Ian Parry Photojournalism Grant. Її проєкт про цивільне життя під час війни вразив журі своєю поетичністю та глибиною. Іва розповіла нам про свій шлях до перемоги, залаштунки конкурсу й дала поради молодим фотографам.
Ian Parry Photojournalism Grant — це один із найпрестижніших конкурсів у світі фотожурналістики, заснований понад 30 років тому на честь Яна Паррі, британського фотожурналіста, який загинув під час румунської революції у 24-річному віці. Його друг та колега Ейдан Салліван започаткував грант, аби підтримувати молодих фотографів, які висвітлюють складні соціальні та воєнні теми.
«Це конкурс, який дозволяє брати участь фотографам до 25 років, але також дає шанс тим, хто завершив навчання цього року. Я подалась як студентка, адже щойно закінчила навчання у Міжнародному центрі фотографії в Нью-Йорку», — ділиться Іва.
Головний проєкт, з яким Іва перемогла, розпочався в серпні 2024 року. Це історія однієї родини, яка живе поблизу російського кордону. Героїня фотосерії — Альона, яка самостійно виховує двох дітей-підлітків.
«Це історія про жінку Альону, яка сама виховує двох дітей — 15-річного Матвія та 13-річну Уляну. Вони живуть неподалік російського кордону, в умовах постійної небезпеки. Їхній будинок частково зруйнований під час ракетного обстрілу, але вони вирішили повернутися додому після року життя в польщі як переселенці. Альона не тільки відновлює житло, але й намагається повернути своїм дітям відчуття нормального життя», — ділиться фотографка.
Фотосерія також порушує тему переселенців, які повернулися додому після евакуації. «Часто ми говоримо про тих, хто виїхав і залишився за кордоном. Але як щодо тих, хто повертається? Як їм адаптуватися до умов, коли рідний дім більше не такий, яким був раніше? Коли життя переселенців настільки складне, що вони вирішують повернутись, попри те що війна триває? Чому вони приймають таке рішення? Це важливі питання, які варто досліджувати», — зазначає Іва.
«Я розумію, що це складна тема, але саме тому вона для мене така важлива. Коли я питаю Альону, що вона робитиме, якщо росіяни знову підуть у наступ на її село, вона без вагань відповідає: доведеться знову виїжджати. Вона готова до цього. Але поки в неї є вибір, вона обирає відбудовувати їхнє життя вдома. «Бути тут для мене — це як змога дихати», — каже вона. — Я подалася з фотосерією, яка називається «Seeing the Unseen» («Бачити небачене»). Це робоча назва, але вона точно передає мою ідею показати те, що часто залишається поза увагою: життя цивільного населення під час війни. Я розпочала цей проєкт у серпні 2024 року, а вже у вересні подала його на конкурс. Зазвичай радять подаватися з довготривалими проєктами, але я відчувала, що ця історія важлива і має бути почута», — розповідає Іва.
Вибір такої теми був невипадковим, а ідея проєкту визрівала давно. «Під час навчання в Нью-Йорку я здивувалася, наскільки мало західна аудиторія розуміє наш досвід війни. Мене питали: ‘Як ви живете під час війни? Як діти ходять до школи?’ Для мене ці питання були очевидними, але я зрозуміла, що люди хочуть знати більше. Саме тоді я вирішила, що повинна розповісти нашу історію через фотографії, — пояснює Іва. — Фотографія для мене — це спосіб комунікації. Це не просто зображення, це місточок між героями та глядачами. Я хочу, щоб західна аудиторія краще розуміла досвід цивільного населення в Україні. Аудиторія в Україні знає цей досвід, бо живе ним. А от західний світ потребує цього розуміння».
Конкурс Ian Parry Photojournalism Grant складався з кількох етапів: спершу учасників відбирали до фіналу, потім проводили інтерв’ю з журі.
Під час онлайн-розмови журі повідомили Іві, що високо оцінили її здатність показати війну через цивільний досвід. «Мені сказали, що мій проєкт вирізняється глибиною. Це не прямолінійна фотографія, яка показує лише очевидне. Я хочу, щоб глядачі бачили не тільки біль і втрати, але й людську стійкість, любов і бажання жити нормальним життям вдома», — розповідає вона.
Її перемога принесла не лише визнання, але й грошовий грант у розмірі 10 000 фунтів, професійну техніку від Canon у користування, публікацію в The Guardian і можливість стати частиною спільноти Ian Parry Family.
Іва ділиться важливими уроками, які допомогли їй досягти успіху:
Іва планує продовжувати свій проєкт, спостерігаючи за тим, як діти-підлітки Альони формуються і як війна впливає на їхні життя. «Це історія не лише про виживання, а й про боротьбу за нормальне життя, про людську витривалість. Я хочу показати, як війна впливає на дітей, як вони дорослішають у цих умовах. Це важливо для розуміння того, через що проходять українці сьогодні», — підсумовує вона.
Іва Сідаш — фотографка-документалістка зі Львова. Працює з персональними проєктами, довготривалими історіями, документальною та репортажною фотографією. Сідаш навчалася документальних практик та візуальної журналістики в Міжнародному центрі фотографії в Нью-Йорку у 2023–2024 роках і є стипендіаткою програми Women Photograph 2024 року. У жовтні 2024 року вона стала учасницею Eddie Adams Workshop, де отримала нагороду імені Кріса Гондроса. Її роботи публікувалися в The Atlantic Magazine, INSIDER, The Financial Times, The Fisheye Magazine, Der Spiegel, Forbes та інших виданнях. Фотографії Іви були представлені на виставках у США та Європі, зокрема на персональних виставках «The Wall – Witness to the War in Ukraine» у Вісконсині (жовтень 2023 року) та Сан-Дієго, Каліфорнія (квітень 2024 року). Інстаграм Іви.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Віра Лабич
Більдредактор: Ольга Ковальова
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
.png)
.jpg)
