Українська асоціація професійних фотографів продовжує працювати над рубрикою «Чи насправді?», де перевіряє на достовірність ті чи інші маніпулювання інформацією, звертаючись до першоджерела.
Іловайськ — місто на сході країни, чия назва назавжди пов'язана з трагічними подіями в історії України. Операція українських військових в Іловайську з 18 по 29 серпня, відома як бої за Іловайськ, мала на меті відрізати стратегічний для терористів напрямок, але закінчилася фатально. Українські бійці потрапили в оточення. При виході запропонованим «зеленим коридором» колони з українськими військовими були розстріляні. Український наступ зупинився. У Білорусі були підписані Мінські угоди.
За даними Офісу Генерального прокурора, у боях за Іловайськ загинули 366 українських воїнів, 429 — отримали поранення різного ступеня тяжкості, понад 300 — потрапили у полон, зникло безвісти більш як 500 людей.
Ідентифікувати та протидіяти російським фейкам на самому початку війни було досить складно. Серед наративів, які нав'язувала пропаганда, щоб виправдати вторгнення та окупацію українських територій, поширеним був — в Україні «громадянська війна» проти «нацистської» української влади.
«Російська сторона категорично заперечує будь-яку участь у конфлікті на Донбасі. На думку керівництва РФ, загибель сотень українських силовиків спричинила відмова Києва пройти по маршруту наданого гуманітарного коридору на запропонованих умовах. Є інформація, що вони покидали «котел» зі зброєю», — російське видання «Украина.ру».
Британське медіа The Guardian у статті за 2014 рік «Російський солдат: «Вам краще не знати, бо правда жахлива» наводить докази присутності російської армії в Іловайську на фоні «неминучої поразки повстанців».
Журналісти британського ЗМІ зустріли військових, які вирвалися з оточення, у місті Комсомольське (Кальміуське). Вони були «закривавленими» та «брудними», «з поламаними, або розтрощеними ногами, з уламками в руках, ногах, тілі, з вибитими зубами та зламаними носами».
28-річний Тарас Самчук, військовий 51-ї бригади, що потрапила в кільце, в інтерв’ю журналістам назвав причиною оточення російську армію.
«Замість того, щоб воювати з обірваною купкою повстанців, українці раптом опинилися у боротьбі з регулярною російською армією.
Самчук розповів, що разом з побратимами врятував росіянина на бронетехніці, яку вони знищили поблизу міста. «Він сказав нам, що служив у 8-й чеченській бригаді (можливо, 8-й гірській мотострілецькій бригаді, яка базується в Чечні), і стверджував, що їх відправили сюди на навчання», — сказав Самчук, додавши, що солдат зараз перебуває на лікуванні в госпіталі у Києві.
Російська сторона приховувала як свою участь у війні, так і кількість загиблих російських військових.
«Неодноразово були помічені пакування від сухих пайків російської армії та «зелені чоловічки» без розпізнавальних знаків, схожі на тих, хто брав участь в анексії Криму, а також супутникові знімки, на яких, як стверджує НАТО, видно російську бронетехніку на території Україні.
На відео, опублікованому на ютубі цього тижня, видно величезну броньовану колону, схожу на російську, що рухається всередині української території».
У статті згадується розслідування одного псковського політика, Лева Шлосберга, який отримав записи розмов російських солдатів 76-ї Псковської повітряно-десантної дивізії, що повернулися з України. Стенограма містить розповідь бійців про те, що майже вся рота була знищена українцями.
Він розповів The Guardian, що військове керівництво РФ тисне на родичів військовослужбовців, які перебувають в Україні, тому не може розкрити джерело інформації.
Правозахисна організація «Комітет солдатських матерів» Росії стверджує, що за останні тижні до 15 000 солдатів було відправлено через кордон.
Також The Guardian поділилась власним розслідуванням в інтернеті, знайшовши в соцмережі «ВКонтакте» сторінку солдата, що, ймовірно, воює в Україні. У дописі він повідомив, що залишається воювати з почуття обов’язку перед загиблими товаришами, яких щодня стає більше. «Він здається розчарованим таємницею, яка оточує його місію, а його близькі друзі навіть не підозрюють, що відбувається».
«Ви не побачите цього по телевізору, не почуєте по радіо, не прочитаєте в газетах. Ви не знайдете в інтернеті нічого, що пояснює, що насправді відбувається там, де ми є зараз. Чесно кажучи, вам краще не знати, тому що правда жахлива», — написав Здрок у дописі від 26 серпня», — цитує The Guardian.
Ворожі фейки, що мали на меті дискредитувати українських добровольців, простежуються в подіях в Іловайську. Українських військових змальовують як жорстоких воєнних злочинців, що безжально вбивають мирне населення.
Зокрема «Украина.ру» називає «жорстокість ополченців, з якою вони вбили захоплених в кільце українських силовиків, помстою за те, що Іловайськ терпів останні півтора місяця перед «котлом»».
Зі слів пропагандистського політолога Олександра Асафова, українські військові сильно обстрілювали місто з артилерії, «травили фосфором», «брали в полон місцевих жителів», яких «тримали в залізних ящиках без їжі, сну та води, вчиняли тортури та «сексуальні насильства».
Ба більше, «Украина.ру» вважає, що українські військові мають понести відповідальність за звірства проти мирного населення.
«Українська сторона з'ясовує, хто винен в загибелі сотень військових. При цьому, здається, нікого на високому рівні не хвилює, хто повинен понести відповідальність за загибель та страждання мирних жителів Іловайська.
Майже всі «герої» цих злочинів (вчинені українськими силовиками) або перебувають на волі, або засуджені по інших справах, що не мають стосунку до звірств проти мирного населення Донбасу, що відбувались у серпні 2014 року в районі Іловайську», — констатував Олександр Асафов».
Події російсько-української війни складаються з пазлів перемог і трагедій, особистих історій та фотоматеріалів. Роботу українських документалістів важко переоцінити в умовах постійної небезпеки для життя. Фіксуючи війну на плівку, вони допомагають переосмислити значення певних події.
Олександр Глядєлов, Максим Дондюк, Максим Левін та Маркіян Лисейко — українські фотографи, чиї світлини назавжди закарбували тих, хто пройшов пекло Іловайська.
Українському репортажному медіа Reporters 17 серпня 2021 року Олександр Глядєлов розповів, як разом з бійцями батальйону «Донбас» заїхав в Іловайськ. Як на четвертий день перебування в Іловайську був поранений уламком в ногу та евакуйований разом з відзнятими плівками. Тоді в дорозі назавжди загубилась одна плівка.
«Я й досі не можу перестати думати про ту загублену плівку — знаю, що на ній знімки, яких мені дуже бракує, адже там зафіксовані люди, що загинули, прориваючись з Іловайська, — сказав Олександр в інтерв'ю Reporters. — Торік капітан Апіс, що грозився знищити мої плівки, сказав нам, фотографам, на Михайлівській площі фразу, яка дуже зачепила мене: «Дякуємо вам, хлопці. Якби не ви, нас там наче і не було б. А тепер ми там назавжди»».
Робоча поїздка Максима Дондюка в Іловайськ перетворилась на два тижні в оточені.
«На околицях зустріли місцевих, які щойно повиходили з підвалів. У них була критична ситуація — залишилися без медикаментів, їжі, води. Бійці відразу взялися їм допомагати, а згодом — і цивільним, які ховались у підвалах школи №14, де зупинився «Донбас».
Ті люди взагалі не виходили на вулицю. Вони або сиділи у підвалі школи, або щонайбільше могли піднятись і пройтися всередині будівлі. Пам’ятаю, серед них були діти: коли стихало, вони ганяли коридорами і гралися дерев’яними пістолетами, знайденими у школі. І ще була цікава пара — боєць років 18 і дівчина років, може, 16. Майже однолітки, вони швидко подружилися і, коли могли, намагалися бути разом. Він прийшов сюди захищати країну, вона — мешкала в Іловайську і сиділа у підвалі», — згадує фотограф в інтерв'ю.
У січні 2023 року у вільний доступ вийшла фотокнига «Іловайськ» зі світлинами Олександра Глядєлова, Максима Дондюка, Максима Левіна і Маркіяна Лисейка.
Останні виїхали з Іловайська разом із військовими 29 серпня. Їхнє авто єдине вціліло під час розстрілу колони армією Росії. Все, що побачили, пережили та зафіксували на плівку, перетворилось на документальний мультимедійний проєкт «Аfterilovaisk».
Завдяки мужності та професіоналізму українських фотодокументалістів Іловайськ — кривава пляма на мапі України — це історії з перших вуст, світлини, наповнені патріотизмом та героїчною боротьбою за Батьківщину.
Матеріал створено за підтримки The Fritt Ord Foundation.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Яна Євменова
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
Українська асоціація професійних фотографів продовжує працювати над рубрикою «Чи насправді?», де перевіряє на достовірність ті чи інші маніпулювання інформацією, звертаючись до першоджерела.
Іловайськ — місто на сході країни, чия назва назавжди пов'язана з трагічними подіями в історії України. Операція українських військових в Іловайську з 18 по 29 серпня, відома як бої за Іловайськ, мала на меті відрізати стратегічний для терористів напрямок, але закінчилася фатально. Українські бійці потрапили в оточення. При виході запропонованим «зеленим коридором» колони з українськими військовими були розстріляні. Український наступ зупинився. У Білорусі були підписані Мінські угоди.
За даними Офісу Генерального прокурора, у боях за Іловайськ загинули 366 українських воїнів, 429 — отримали поранення різного ступеня тяжкості, понад 300 — потрапили у полон, зникло безвісти більш як 500 людей.
Ідентифікувати та протидіяти російським фейкам на самому початку війни було досить складно. Серед наративів, які нав'язувала пропаганда, щоб виправдати вторгнення та окупацію українських територій, поширеним був — в Україні «громадянська війна» проти «нацистської» української влади.
«Російська сторона категорично заперечує будь-яку участь у конфлікті на Донбасі. На думку керівництва РФ, загибель сотень українських силовиків спричинила відмова Києва пройти по маршруту наданого гуманітарного коридору на запропонованих умовах. Є інформація, що вони покидали «котел» зі зброєю», — російське видання «Украина.ру».
Британське медіа The Guardian у статті за 2014 рік «Російський солдат: «Вам краще не знати, бо правда жахлива» наводить докази присутності російської армії в Іловайську на фоні «неминучої поразки повстанців».
Журналісти британського ЗМІ зустріли військових, які вирвалися з оточення, у місті Комсомольське (Кальміуське). Вони були «закривавленими» та «брудними», «з поламаними, або розтрощеними ногами, з уламками в руках, ногах, тілі, з вибитими зубами та зламаними носами».
28-річний Тарас Самчук, військовий 51-ї бригади, що потрапила в кільце, в інтерв’ю журналістам назвав причиною оточення російську армію.
«Замість того, щоб воювати з обірваною купкою повстанців, українці раптом опинилися у боротьбі з регулярною російською армією.
Самчук розповів, що разом з побратимами врятував росіянина на бронетехніці, яку вони знищили поблизу міста. «Він сказав нам, що служив у 8-й чеченській бригаді (можливо, 8-й гірській мотострілецькій бригаді, яка базується в Чечні), і стверджував, що їх відправили сюди на навчання», — сказав Самчук, додавши, що солдат зараз перебуває на лікуванні в госпіталі у Києві.
Російська сторона приховувала як свою участь у війні, так і кількість загиблих російських військових.
«Неодноразово були помічені пакування від сухих пайків російської армії та «зелені чоловічки» без розпізнавальних знаків, схожі на тих, хто брав участь в анексії Криму, а також супутникові знімки, на яких, як стверджує НАТО, видно російську бронетехніку на території Україні.
На відео, опублікованому на ютубі цього тижня, видно величезну броньовану колону, схожу на російську, що рухається всередині української території».
У статті згадується розслідування одного псковського політика, Лева Шлосберга, який отримав записи розмов російських солдатів 76-ї Псковської повітряно-десантної дивізії, що повернулися з України. Стенограма містить розповідь бійців про те, що майже вся рота була знищена українцями.
Він розповів The Guardian, що військове керівництво РФ тисне на родичів військовослужбовців, які перебувають в Україні, тому не може розкрити джерело інформації.
Правозахисна організація «Комітет солдатських матерів» Росії стверджує, що за останні тижні до 15 000 солдатів було відправлено через кордон.
Також The Guardian поділилась власним розслідуванням в інтернеті, знайшовши в соцмережі «ВКонтакте» сторінку солдата, що, ймовірно, воює в Україні. У дописі він повідомив, що залишається воювати з почуття обов’язку перед загиблими товаришами, яких щодня стає більше. «Він здається розчарованим таємницею, яка оточує його місію, а його близькі друзі навіть не підозрюють, що відбувається».
«Ви не побачите цього по телевізору, не почуєте по радіо, не прочитаєте в газетах. Ви не знайдете в інтернеті нічого, що пояснює, що насправді відбувається там, де ми є зараз. Чесно кажучи, вам краще не знати, тому що правда жахлива», — написав Здрок у дописі від 26 серпня», — цитує The Guardian.
Ворожі фейки, що мали на меті дискредитувати українських добровольців, простежуються в подіях в Іловайську. Українських військових змальовують як жорстоких воєнних злочинців, що безжально вбивають мирне населення.
Зокрема «Украина.ру» називає «жорстокість ополченців, з якою вони вбили захоплених в кільце українських силовиків, помстою за те, що Іловайськ терпів останні півтора місяця перед «котлом»».
Зі слів пропагандистського політолога Олександра Асафова, українські військові сильно обстрілювали місто з артилерії, «травили фосфором», «брали в полон місцевих жителів», яких «тримали в залізних ящиках без їжі, сну та води, вчиняли тортури та «сексуальні насильства».
Ба більше, «Украина.ру» вважає, що українські військові мають понести відповідальність за звірства проти мирного населення.
«Українська сторона з'ясовує, хто винен в загибелі сотень військових. При цьому, здається, нікого на високому рівні не хвилює, хто повинен понести відповідальність за загибель та страждання мирних жителів Іловайська.
Майже всі «герої» цих злочинів (вчинені українськими силовиками) або перебувають на волі, або засуджені по інших справах, що не мають стосунку до звірств проти мирного населення Донбасу, що відбувались у серпні 2014 року в районі Іловайську», — констатував Олександр Асафов».
Події російсько-української війни складаються з пазлів перемог і трагедій, особистих історій та фотоматеріалів. Роботу українських документалістів важко переоцінити в умовах постійної небезпеки для життя. Фіксуючи війну на плівку, вони допомагають переосмислити значення певних події.
Олександр Глядєлов, Максим Дондюк, Максим Левін та Маркіян Лисейко — українські фотографи, чиї світлини назавжди закарбували тих, хто пройшов пекло Іловайська.
Українському репортажному медіа Reporters 17 серпня 2021 року Олександр Глядєлов розповів, як разом з бійцями батальйону «Донбас» заїхав в Іловайськ. Як на четвертий день перебування в Іловайську був поранений уламком в ногу та евакуйований разом з відзнятими плівками. Тоді в дорозі назавжди загубилась одна плівка.
«Я й досі не можу перестати думати про ту загублену плівку — знаю, що на ній знімки, яких мені дуже бракує, адже там зафіксовані люди, що загинули, прориваючись з Іловайська, — сказав Олександр в інтерв'ю Reporters. — Торік капітан Апіс, що грозився знищити мої плівки, сказав нам, фотографам, на Михайлівській площі фразу, яка дуже зачепила мене: «Дякуємо вам, хлопці. Якби не ви, нас там наче і не було б. А тепер ми там назавжди»».
Робоча поїздка Максима Дондюка в Іловайськ перетворилась на два тижні в оточені.
«На околицях зустріли місцевих, які щойно повиходили з підвалів. У них була критична ситуація — залишилися без медикаментів, їжі, води. Бійці відразу взялися їм допомагати, а згодом — і цивільним, які ховались у підвалах школи №14, де зупинився «Донбас».
Ті люди взагалі не виходили на вулицю. Вони або сиділи у підвалі школи, або щонайбільше могли піднятись і пройтися всередині будівлі. Пам’ятаю, серед них були діти: коли стихало, вони ганяли коридорами і гралися дерев’яними пістолетами, знайденими у школі. І ще була цікава пара — боєць років 18 і дівчина років, може, 16. Майже однолітки, вони швидко подружилися і, коли могли, намагалися бути разом. Він прийшов сюди захищати країну, вона — мешкала в Іловайську і сиділа у підвалі», — згадує фотограф в інтерв'ю.
У січні 2023 року у вільний доступ вийшла фотокнига «Іловайськ» зі світлинами Олександра Глядєлова, Максима Дондюка, Максима Левіна і Маркіяна Лисейка.
Останні виїхали з Іловайська разом із військовими 29 серпня. Їхнє авто єдине вціліло під час розстрілу колони армією Росії. Все, що побачили, пережили та зафіксували на плівку, перетворилось на документальний мультимедійний проєкт «Аfterilovaisk».
Завдяки мужності та професіоналізму українських фотодокументалістів Іловайськ — кривава пляма на мапі України — це історії з перших вуст, світлини, наповнені патріотизмом та героїчною боротьбою за Батьківщину.
Матеріал створено за підтримки The Fritt Ord Foundation.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Яна Євменова
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
