Фотографія фіксує те, що може побачити око. Фіксує те, що відбувається. Таким, яким воно є тут і тепер. З доступною тут і тепер деталізацією та наочністю.
Георгій Іванченко фотографує наслідки прильоту по Харкову. Нічне харківське подвір'я, на яке дивиться згори. Рятувальник, який рухається цим подвір’ям, освітлюючи собі дорогу ліхтариком. Я знаю й інші фотографії Іванченка, де діють ці ж персонажі: харківські подвір'я, обстріляні російськими ракетами, та міські ДСНСники, які першими приїжджають на місця влучання цих ракет.
Я питаю про цю фотографію в Георгія, і він не може згадати, коли зробив її. Щоби пригадати перевіряє метадані. З грудня обстріли Харкова перетворилися на буденність, на смертельно небезпечну рутину. Росіяни вже відправили з повітря на місто стільки балістичних ракет, скільки не відправляли від початку повномасштабного вторгнення. І ракети продовжують летіти. The Economist попереджає, що місто планують перетворити на «сіру зону», і згадує Алеппо.
«В кожному прильоті я намагаюсь знайти мету, знайти ціль», — говорить Іванченко
Але ця фотографія нічого не пояснює. Як і інші фотографії. Обриси будинків, вирвані вікна, засипані битим склом подвір'я, силуети людей, тьмяні джерела світла — всі ці наслідки не проливають світла на причини, після яких все це стається і з яких все це витікає. Втім, крізь цю фотографію проступає геометрія. Найпростіші фігури — точка, пряма, промінь — складаються у темний прямокутник будинку і кола світла від ліхтаря ДСНСника: мале, в яке вписана фігура людини, і велике, яке падає на будинок поруч. Просторові форми, їх взаємне розташування і величини окреслюються на фотографії. Однак ця випадкова системність нічого не змінює.
«Я не розумію», — говорить Іванченко і просто фіксує наслідки чергового російського обстрілу.
Фіксує те, що відбувається. Таким, яким воно є. Майже так само, як рентгенівські знімки. Вони теж нічого не змінюють, нікого не лікують. Тільки констатують і роблять видимим. Часом ця видимість рятує.
Олена Гусейнова — українська письменниця, радіоведуча, радіопродюсерка. З 2016 року працює на Радіо Культура (Суспільне). Наразі є головною редакторкою Редакції радіотеатру та літературних програм. З 26 лютого 2022 року Олена працювала ведучою у прямому ефірі цілодобового інформаційного радіомарафону на Українському радіо (Суспільне). Авторка двох поетичних книжок «Відкритий райдер» (2012), «Супергерої» (2016). Пише есеїстику та малу прозу.
Георгій Іванченко — український фотограф, який з лютого 2022 року працює вільним репортером в галузі документальної та журналістської фотографії. З перших місяців вторгнення він став знімати для Associated Press та European Pressphoto Agency. Починаючи з Бородянщини, де народився Георгій, продовжуючи подорожжю лінією фронту: Миколаївщиною, Харківщиною, Херсонщиною, зараз його увага сконцентрувалась на Донецькій області. Переломним моментом у його фотографії виступив майже місяць прожитий в Бахмуті. Впродовж грудня-січня він документував життя містян, маючи за плечима рюкзак і спальник, розділяючи побут з місцевими у підвалах, волонтерами, медиками, військовими, та вогнеборцями. У квітні, працюючи над матеріалом про Часів Яр, що на Донбасі, його машина була розстріляна та знищена російським снарядом. Зараз автор продовжує свою рефлексію про численні ситуації, що траплялись на його шляху та працює над створенням свого першого проєкту «Way of War» (робоча назва).
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
.jpg)
