Український документальний фотограф Олександр Рупета із серією світлин «Інші дні життя» переміг на фестивалі Xposure Photography Award 2024 як найкращий незалежний фріланс-фотожурналіст. Понад рік він знімав життя в різних частинах України, щоб показати війну з іншого, особистого, ракурсу.
Олександр Рупета поділився деталями роботи над серією «Інші дні життя», про можливості говорити про повномасштабну війну в Україні та чому зараз важливо зосередитися на персональних відчуттях війни.
— Розкажіть, будь ласка, де вас застав перший день повномасштабної війни? Чи думали, що будете документувати війну у своїй країні?
— Будинок моїх батьків розташований недалеко від військового аеродрому. У перший ранок повномасштабного російського вторгнення я повернувся туди машиною, щоб вивезти родичів та спостерігав прильоти вздовж дороги.
Війну у своїй країні періодично фотографував з 2014 року. Проте якихось особливих планів документування у разі повномасштабного вторгнення у мене не було.
— Коли ви почали документувати повномасштабну російсько-українську війну? Які перші кадри зробили?
— Перші місяці повномасштабної війни я майже не брав камеру до рук. Повернувся до зйомок лише тоді, коли переконався, що усі мої близькі у відносній безпеці. На першій фотографії, яку зробив, здається, була моя мама у квартирі для переселенців.
— Які теми війни вам важливо показати, задокументувати? Чому?
— Російська сторона коїть злочини щодня. Документування кожного нового злочину — це необхідний і важливий процес. Водночас фотографія, якщо сприймати її як мистецтво, дозволяє знайти відмінні від буквального засоби, щоб показати жахи війни. Приміром, це може бути осмислення індивідуального досвіду або ж відстеження загальних тенденцій; зрештою усе, що автор вважає за потрібне відрефлексувати за допомогою візуальних образів.
— До початку повномасштабного російського вторгнення ви багато знімали вразливі групи населення? Чи продовжуєте працювати над подібними проєктами?
— До початку повномасштабної війни я досліджував теми в Україні та закордоном, здебільшого орієнтовані на виклики для індивіда, які ставить організація суспільного життя навколо. Я досі підтримую зв’язок з деякими героями моїх проєктів. Утім, наразі найбільшим викликом є війна — не бачу важливішої теми в обставинах, що склалися.
— Наскільки красивою та естетичною може бути фотографія з війни?
— «Красиво» та «естетично» — це не тотожні поняття для мене. Документування з відстороненістю автора — це також естетичний вибір. Якщо існує бачення, з яким добирається матеріал, це передбачає естетичний вибір. Фотографія може бути якою завгодно, якщо автор сприймає певний підхід як засіб та має розуміння для чого і як його застосовувати, — це спрацює.
— Як вважаєте, чи сформувались уже певні «штампи» у зйомці повномасштабної війни в Україні?
— Здається, штампи у зйомці війни сформувалися задовго до війни в Україні. Щось нове взагалі зняти важко, безвідносно до війни. Думаю, в питанні уникнення штампів відповідь лежить в площині осмислення власного досвіду, а він у кожного свій.
— Які емоції у глядачів, на вашу думку, мали б викликати ваші фотографії про повномасштабну війну?
— Я волію довіряти глядачу в його інтерпретаціях.
— Розкажіть, будь ласка, про ваш проєкт «Інші дні життя»? Коли виникла ідея, де і скільки часу працювали над проєктом?
— Спочатку я планував зробити серію світлин про Бахмут: провів за зйомками кілька місяців, але не був цілком задоволений результатом. Тож вирішив розширити тему і не обмежуватися певною ділянкою фронту. В результаті серія складається з фотографій, зроблених приблизно за рік.
Я б не називав серію «Інші дні життя» проєктом, адже вона складається із різних аспектів життя, на які вплинула війна, і знімав я її за різних обставин. За можливості фотографував для серії, в інших випадках — використовував нагоду потрапити на фронт. Знімав на замовлення, проте завжди тримав у голові кадри, щоб згодом відібрати у серію. Фотографував переважно на Донбасі та у Харківській області, проте є світлини й з інших частин України.
— Хто вам допомагав обирати світлини для серії? Які фотографії до неї не увійшли й чому?
— У мене є кілька близьких друзів, порадам яких я довіряю. У цьому році мене відібрали до менторської програми VII агенції, тож маю можливість обговорювати фотографії з ментором та іншими колегами. Утім над серією «Інші дні життя» працював ще до цієї події. У мене немає остаточної версії серії — на певний момент зроблений відбір здався найбільш вдалим.
— Які герої ваших зйомок запам’ятались вам найбільше та чому?
— Важке питання. Якщо говорити про фотографії після повномасштабного російського вторгнення, то найбільше запам’ятовуються діти й літні люди, як більш безпорадні жертви. Їхні історії переважно сумні, чи не для загалу.
За багатьма фотографіями стоїть трагедія окремої людини, родини. Мені важко відокремити якийсь випадок.
— Із серією «Інші дні життя» ви перемогли у номінації як найкращий незалежний фріланс-фотожурналіст на фестивалі Xposure Photography Award 2024. Скажіть, будь ласка, чому цей конкурс важливий для вас?
— У фінал конкурсу вийшли українська і російська версія погляду на війну. Добре, що переміг погляд з України.
— Чи можна підтримувати інтерес до війни в Україні за допомогою фотографії? Які світлини, на вашу думку, найкраще «працюють» на іноземну аудиторію?
— Безумовно, можна підтримувати інтерес до повномасштабної війни в Україні за допомогою фотографії. Проте мені складно узагальнювати аудиторію. Чим більше різноманітного матеріалу існує, тим більше верств може бути охоплено.
— Робота над авторськими проєктами дає змогу глибше зануритись у тему. Чи маєте зараз таку можливість?
— У серії, над якою працюю зараз, хочу зосередитися на персональних відчуттях війни. Робота просувається повільніше, ніж хотілося б, але, сподіваюся, усе зрештою вийде.
Матеріал створено за підтримки The Fritt Ord Foundation.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
Український документальний фотограф Олександр Рупета із серією світлин «Інші дні життя» переміг на фестивалі Xposure Photography Award 2024 як найкращий незалежний фріланс-фотожурналіст. Понад рік він знімав життя в різних частинах України, щоб показати війну з іншого, особистого, ракурсу.
Олександр Рупета поділився деталями роботи над серією «Інші дні життя», про можливості говорити про повномасштабну війну в Україні та чому зараз важливо зосередитися на персональних відчуттях війни.
— Розкажіть, будь ласка, де вас застав перший день повномасштабної війни? Чи думали, що будете документувати війну у своїй країні?
— Будинок моїх батьків розташований недалеко від військового аеродрому. У перший ранок повномасштабного російського вторгнення я повернувся туди машиною, щоб вивезти родичів та спостерігав прильоти вздовж дороги.
Війну у своїй країні періодично фотографував з 2014 року. Проте якихось особливих планів документування у разі повномасштабного вторгнення у мене не було.
— Коли ви почали документувати повномасштабну російсько-українську війну? Які перші кадри зробили?
— Перші місяці повномасштабної війни я майже не брав камеру до рук. Повернувся до зйомок лише тоді, коли переконався, що усі мої близькі у відносній безпеці. На першій фотографії, яку зробив, здається, була моя мама у квартирі для переселенців.
— Які теми війни вам важливо показати, задокументувати? Чому?
— Російська сторона коїть злочини щодня. Документування кожного нового злочину — це необхідний і важливий процес. Водночас фотографія, якщо сприймати її як мистецтво, дозволяє знайти відмінні від буквального засоби, щоб показати жахи війни. Приміром, це може бути осмислення індивідуального досвіду або ж відстеження загальних тенденцій; зрештою усе, що автор вважає за потрібне відрефлексувати за допомогою візуальних образів.
— До початку повномасштабного російського вторгнення ви багато знімали вразливі групи населення? Чи продовжуєте працювати над подібними проєктами?
— До початку повномасштабної війни я досліджував теми в Україні та закордоном, здебільшого орієнтовані на виклики для індивіда, які ставить організація суспільного життя навколо. Я досі підтримую зв’язок з деякими героями моїх проєктів. Утім, наразі найбільшим викликом є війна — не бачу важливішої теми в обставинах, що склалися.
— Наскільки красивою та естетичною може бути фотографія з війни?
— «Красиво» та «естетично» — це не тотожні поняття для мене. Документування з відстороненістю автора — це також естетичний вибір. Якщо існує бачення, з яким добирається матеріал, це передбачає естетичний вибір. Фотографія може бути якою завгодно, якщо автор сприймає певний підхід як засіб та має розуміння для чого і як його застосовувати, — це спрацює.
— Як вважаєте, чи сформувались уже певні «штампи» у зйомці повномасштабної війни в Україні?
— Здається, штампи у зйомці війни сформувалися задовго до війни в Україні. Щось нове взагалі зняти важко, безвідносно до війни. Думаю, в питанні уникнення штампів відповідь лежить в площині осмислення власного досвіду, а він у кожного свій.
— Які емоції у глядачів, на вашу думку, мали б викликати ваші фотографії про повномасштабну війну?
— Я волію довіряти глядачу в його інтерпретаціях.
— Розкажіть, будь ласка, про ваш проєкт «Інші дні життя»? Коли виникла ідея, де і скільки часу працювали над проєктом?
— Спочатку я планував зробити серію світлин про Бахмут: провів за зйомками кілька місяців, але не був цілком задоволений результатом. Тож вирішив розширити тему і не обмежуватися певною ділянкою фронту. В результаті серія складається з фотографій, зроблених приблизно за рік.
Я б не називав серію «Інші дні життя» проєктом, адже вона складається із різних аспектів життя, на які вплинула війна, і знімав я її за різних обставин. За можливості фотографував для серії, в інших випадках — використовував нагоду потрапити на фронт. Знімав на замовлення, проте завжди тримав у голові кадри, щоб згодом відібрати у серію. Фотографував переважно на Донбасі та у Харківській області, проте є світлини й з інших частин України.
— Хто вам допомагав обирати світлини для серії? Які фотографії до неї не увійшли й чому?
— У мене є кілька близьких друзів, порадам яких я довіряю. У цьому році мене відібрали до менторської програми VII агенції, тож маю можливість обговорювати фотографії з ментором та іншими колегами. Утім над серією «Інші дні життя» працював ще до цієї події. У мене немає остаточної версії серії — на певний момент зроблений відбір здався найбільш вдалим.
— Які герої ваших зйомок запам’ятались вам найбільше та чому?
— Важке питання. Якщо говорити про фотографії після повномасштабного російського вторгнення, то найбільше запам’ятовуються діти й літні люди, як більш безпорадні жертви. Їхні історії переважно сумні, чи не для загалу.
За багатьма фотографіями стоїть трагедія окремої людини, родини. Мені важко відокремити якийсь випадок.
— Із серією «Інші дні життя» ви перемогли у номінації як найкращий незалежний фріланс-фотожурналіст на фестивалі Xposure Photography Award 2024. Скажіть, будь ласка, чому цей конкурс важливий для вас?
— У фінал конкурсу вийшли українська і російська версія погляду на війну. Добре, що переміг погляд з України.
— Чи можна підтримувати інтерес до війни в Україні за допомогою фотографії? Які світлини, на вашу думку, найкраще «працюють» на іноземну аудиторію?
— Безумовно, можна підтримувати інтерес до повномасштабної війни в Україні за допомогою фотографії. Проте мені складно узагальнювати аудиторію. Чим більше різноманітного матеріалу існує, тим більше верств може бути охоплено.
— Робота над авторськими проєктами дає змогу глибше зануритись у тему. Чи маєте зараз таку можливість?
— У серії, над якою працюю зараз, хочу зосередитися на персональних відчуттях війни. Робота просувається повільніше, ніж хотілося б, але, сподіваюся, усе зрештою вийде.
Матеріал створено за підтримки The Fritt Ord Foundation.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
.jpg)
