Фотоісторії

“Наша витримка мусить бути тривалою”. Олена Гусейнова аналізує фото тижня

14.1.2024
2
хвилини читання

11 січня в Києві прощалися з Максимом “Далі” Кривцовим. Добровольцем, військовослужбовцем, молодшим сержантом, вихователем дитячого табору “Строкаті єноти”. Поетом. В грудні 2023 у Максима Кривцова вийшла перша поетична книжка, він був на самому початку блискучої літературної кар’єри. Ми ніколи не знатимемо, яким би став його поетичний голос, як би він змінювався, дорослішав.

Прощання відбувалося в Михайлівському соборі, а потім на Майдані Незалежності. Над похоронною процесією, яка рухалася вулицями Києва від собору до Майдану звучав голос Максима, звучали його вірші.

Фотографія Євгенія Завгороднього зроблена на Майдані. Чорно-біла фотографія ковтає всі кольори прощання. Тут неможливо розгледіти ані український піксель побратимів Максима, ані пурпуру фіалок, тюльпанів та ірисів, які несли на прощання, пам'ятаючи про рядок з вірша Максима про проростання фіалками навесні, ані смужок і ліній кота дівчини, яка прийшла сюди з ним, ані червоного шалика, який намагалася плести інша дівчина прямо тут, поки рідні й друзі згадували Максима. Навіть більше: фотографія зроблена так, що ковтає не тільки кольори, якими так відчайдушно намагаються наповнити прощання з Максимом ті, хто його любили, а й тих, хто прийшов прощатися з ним. Контури їхніх тіл розмиті, обриси облич стерті, впізнати когось неможливо. Всі вони опиняються по той бік реальності. І тільки тіло Максима у відкритій труні по цей її бік. Цей майже сюрреалістичний ефект – неприсутності тих, хто залишається поруч з тим, кого більше тут немає – фіксує трагедію, якою просякнуте наше життя. І апелює до пронизливого Максимового вірша, цитату з якого Завгородній обирає як підпис до своєї фотографії. У вірші такі прозорі спогади дитинства, коли треба було знайти гроші на цукерки “Південна ніч”, обертаються чорною реальністю, в якій випадає шукати тіла загиблих побратимів, щоби близькі могли з ними попрощатися. Вірш закінчується безжальним рядком про війну, яка не закінчується, втім “закінчуються люди”.

Ті, з ким ми сьогодні прощаємось, ті, кого забирає у нас Російська Федерація, залишаються з нами. Але залишаються глибоким відчуттям порожнечі. Порожньо там, де були їхні голоси, слова, справи. Пусто там, де можна було взяти їх за руку, написати чи подзвонити. Їхня неприсутність стає реальнішою за наше щоденне життя. Поглинає все і набуває символічного значення. Я вглядаюсь в чорно-білу фотографію прощання з Максимом Кривцовим на Майдані Незалежності й запитую у колежанки-фотографки: “Як це знято?”. “Тривала витримка,” – відповідає вона. І пояснює, що період часу, на який відкривається затвор фотоапарата, був таким, що світло отримало доступ до матриці апарата довше, ніж зазвичай. “Наша витримка мусить бути тривалою”, – думаю я, забуваючи, що ми говоримо в термінах фотографічних технологій.

Ми вдячні work.ua за підтримку фотографічної спільноти та допомогу в підсиленні українських голосів.

Олена Гусейнова — українська письменниця, радіоведуча, радіопродюсерка. З 2016 року працює на Радіо Культура (Суспільне). Наразі є головною редакторкою Редакції радіотеатру та літературних програм. З 26 лютого 2022 року Олена працювала ведучою у прямому ефірі цілодобового інформаційного радіомарафону на Українське радіо (Суспільне). Авторка двох поетичних книжок "ВІдкритий райдер" (2012), "Супергерої" (2016). Пише есеїстику та малу прозу.

Євгеній Завгородній знімає близько 20 років як для українських ЗМІ, так і для закордонних агентств. Починав з документування подій "Помаранчевої революції" у 2004 році.
Його фото публікували "The Wall Street Journal", "The New York Times", "The Guardian", "Deutsche Welle" та інші.
До повномасштабного вторгнення пару років знімав роботу українського парламенту. З початку вторгнення документує наслідки російської агресії.
Роботи Євгена експонувалися на колективних виставках в Україні та ЄС.

Читайте також: “Відчути цей кут в самому собі”. Олена Гусейнова аналізує фото тижня

11 січня в Києві прощалися з Максимом “Далі” Кривцовим. Добровольцем, військовослужбовцем, молодшим сержантом, вихователем дитячого табору “Строкаті єноти”. Поетом. В грудні 2023 у Максима Кривцова вийшла перша поетична книжка, він був на самому початку блискучої літературної кар’єри. Ми ніколи не знатимемо, яким би став його поетичний голос, як би він змінювався, дорослішав.

Прощання відбувалося в Михайлівському соборі, а потім на Майдані Незалежності. Над похоронною процесією, яка рухалася вулицями Києва від собору до Майдану звучав голос Максима, звучали його вірші.

Фотографія Євгенія Завгороднього зроблена на Майдані. Чорно-біла фотографія ковтає всі кольори прощання. Тут неможливо розгледіти ані український піксель побратимів Максима, ані пурпуру фіалок, тюльпанів та ірисів, які несли на прощання, пам'ятаючи про рядок з вірша Максима про проростання фіалками навесні, ані смужок і ліній кота дівчини, яка прийшла сюди з ним, ані червоного шалика, який намагалася плести інша дівчина прямо тут, поки рідні й друзі згадували Максима. Навіть більше: фотографія зроблена так, що ковтає не тільки кольори, якими так відчайдушно намагаються наповнити прощання з Максимом ті, хто його любили, а й тих, хто прийшов прощатися з ним. Контури їхніх тіл розмиті, обриси облич стерті, впізнати когось неможливо. Всі вони опиняються по той бік реальності. І тільки тіло Максима у відкритій труні по цей її бік. Цей майже сюрреалістичний ефект – неприсутності тих, хто залишається поруч з тим, кого більше тут немає – фіксує трагедію, якою просякнуте наше життя. І апелює до пронизливого Максимового вірша, цитату з якого Завгородній обирає як підпис до своєї фотографії. У вірші такі прозорі спогади дитинства, коли треба було знайти гроші на цукерки “Південна ніч”, обертаються чорною реальністю, в якій випадає шукати тіла загиблих побратимів, щоби близькі могли з ними попрощатися. Вірш закінчується безжальним рядком про війну, яка не закінчується, втім “закінчуються люди”.

Ті, з ким ми сьогодні прощаємось, ті, кого забирає у нас Російська Федерація, залишаються з нами. Але залишаються глибоким відчуттям порожнечі. Порожньо там, де були їхні голоси, слова, справи. Пусто там, де можна було взяти їх за руку, написати чи подзвонити. Їхня неприсутність стає реальнішою за наше щоденне життя. Поглинає все і набуває символічного значення. Я вглядаюсь в чорно-білу фотографію прощання з Максимом Кривцовим на Майдані Незалежності й запитую у колежанки-фотографки: “Як це знято?”. “Тривала витримка,” – відповідає вона. І пояснює, що період часу, на який відкривається затвор фотоапарата, був таким, що світло отримало доступ до матриці апарата довше, ніж зазвичай. “Наша витримка мусить бути тривалою”, – думаю я, забуваючи, що ми говоримо в термінах фотографічних технологій.

Ми вдячні work.ua за підтримку фотографічної спільноти та допомогу в підсиленні українських голосів.

Олена Гусейнова — українська письменниця, радіоведуча, радіопродюсерка. З 2016 року працює на Радіо Культура (Суспільне). Наразі є головною редакторкою Редакції радіотеатру та літературних програм. З 26 лютого 2022 року Олена працювала ведучою у прямому ефірі цілодобового інформаційного радіомарафону на Українське радіо (Суспільне). Авторка двох поетичних книжок "ВІдкритий райдер" (2012), "Супергерої" (2016). Пише есеїстику та малу прозу.

Євгеній Завгородній знімає близько 20 років як для українських ЗМІ, так і для закордонних агентств. Починав з документування подій "Помаранчевої революції" у 2004 році.
Його фото публікували "The Wall Street Journal", "The New York Times", "The Guardian", "Deutsche Welle" та інші.
До повномасштабного вторгнення пару років знімав роботу українського парламенту. З початку вторгнення документує наслідки російської агресії.
Роботи Євгена експонувалися на колективних виставках в Україні та ЄС.

Читайте також: “Відчути цей кут в самому собі”. Олена Гусейнова аналізує фото тижня

Продовжувати читання

Фотоісторія
Dec 23, 2024
Які світлини українських фотографів увійшли до фотодобірок року від CNN, Reuters, TIME, The New York Times
Фотоісторія
Dec 12, 2024
Про різну роботу людей в однаковій формі. Розмова з Павлом Петровим
Фотоісторія
Dec 6, 2024
10 фото листопада
показати всі фотоісторії

Наші партнери

Розповідаємо світові про Україну крізь призму фотографії.

Приєднуйся і підтримуй спільноту українських фотографів.

UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.

Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.

UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу. 

Доєднатися і підтримати нас