Я зустріла її в грудні у потязі Перемишль – Київ. У моєму купе було вільне місце, і провідник підсадив її до мене. Вона вибачилась — потяг із Праги спізнився, потяг до Києва, на який у неї був квиток, не дочекався. Здається, я співчувала. А можливо, і ні. Я мало пам’ятаю з того, що було до її фрази: «Мій чоловік в полоні». Але все, що було після цієї фрази, я пам’ятаю дуже добре. Особливо ім'я і прізвище чоловіка. З моменту нашої випадкової зустрічі відбулося два обміни. 31 січня в Україну повернулися 207 полонених. Імені й прізвища, які я запам’ятала в потязі, серед них не було. На цій фотографії Данила Павлова один з тих, чиє ім'я було.
Чоловік плаче і прикриває обличчя прапором України і чужим мобільним телефоном. Здається, що фотографу, щоби зробити цей знімок, довелося наблизитися й опуститися. І тепер я теж дивлюсь на цього чоловіка зблизька і знизу. Такий погляд залишив поза кадром майже все. Я не бачу нічого, окрім синього неба і чоловіка, який ховається за прапором і телефоном. Ховається і від мого погляду теж. Я дивлюсь на нього і відчуваю сором. Між нами оголюється дистанція, з одного боку якої він намагається сховатися, а з іншого боку — я продовжую за ним спостерігати. І тільки обрана фотографом позиція — дивитися знизу — дозволяє мені примиритися із соромом. Мені страшно і хочеться заплющити очі. Але я продовжую дивитися на фотографію. Я мушу дивитися, щоби свідчити: біль — універсальний, він стосується кожного, зло — реальне, воно не може залишитися безкарним. Я спостерігачка, яка має запам'ятати цього чоловіка: його поголене волосся, коротко стрижені нігті, фаланги пальців, зап’ястя, манжети чорної куртки, жовто-блакитний прапор, чужий мобільний телефон. Щойно чоловік почув рідний голос і тепер мусить прийняти цю нову реальність, в якій його визволили.
Я випадкова попутниця, я маю уважно слухати жінку, яка розповідає про свого чоловіка в полоні. Пів року тому вона отримала звістку від нього — один зі звільнених полонених підтвердив, що її чоловік живий. Це і є їхній зв'язок. Неоціненна інформація, яка рухається від одного джерела до іншого. Комунікаційна система, яка передає сигнали на відстані. І дозволяє вірити, що одного разу він зателефонує їй з чужого мобільного телефону.
17 листопада 2023 року Комісія з питань встановлення факту полону при Мінреінтеграції підтвердила, що в полоні перебуває 4337 українців. 24 січня 2024 під час засідання Ради з питань прав людини, гендерної рівності та різноманіття при МЗС йшлося про більше як 8000 українців у російському полоні. Ми не знаємо точно, скільки українців зараз у російському полоні.
Ми вдячні work.ua за підтримку фотографічної спільноти та допомогу в підсиленні українських голосів.
Олена Гусейнова – українська письменниця, радіоведуча, радіопродюсерка. З 2016 року працює на Радіо Культура (Суспільне). Наразі є головною редакторкою Редакції радіотеатру та літературних програм. З 26 лютого 2022 року Олена працювала ведучою у прямому ефірі цілодобового інформаційного радіомарафону на Українське радіо (Суспільне). Авторка двох поетичних книжок "ВІдкритий райдер" (2012), "Супергерої" (2016). Пише есеїстику та малу прозу.
Данило Павлов – фотожурналіст з 2009 року, працював у регіональних ЗМІ Донецька, а згодом у медіа-холдингу "Сегодня" та агентстві УНІАН. Також працював комерційним фотографом для кількох українських компаній. У фотожурналістиці зосереджується на створенні соціальних фотоісторій та ілюструванні репортажів-довгочитів.
Окрім роботи в традиційних ЗМІ, Данило також дописував до онлайн-журналу The Ukrainians, а згодом став відповідальним за візуальний напрямок окремого видання Reporters, яке зараз існує як онлайн, так і в друкованому вигляді.
Данило продовжує фотографувати та висвітлювати події після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Він робить репортажі з деокупованих територій та військових позицій, а зараз працює над тривалим фотопроєктом, який документує вплив війни на військовослужбовців та цивільних, які потребують пластичної хірургії. Він також співпрацює з Державною службою з надзвичайних ситуацій, за що минулого року був нагороджений державним знаком пошани.
Читайте також: Свято, виставлене на огляд вибуховою хвилею. Олена Гусейнова аналізує фото тижня
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
