Щодня і всюди ми бачимо фотографії. Та що за зображення нас оточують? Навіщо вони? Які транслюють ідеї?
Сьогодні ми анонсуємо нову рубрику — аналіз фото тижня з українською радіоведучою та письменницею Оленою Гусейновою, в якій будемо інтерпретовувати, про що нам говорять, або намагаюся говорити світлини, зроблені українськими фотографами. Почнемо із фото Олега Пальчика, знятого на залізничному вокзалі Херсона 27 грудня.
Фотографія Олега Пальчика нагадує плакати про безпеку на залізниці, ті, де працівників закликали “бути у формі” і завжди одягати сигнальний жилет помаранчогого кольору або ті, які наполягали, що пролазити під вагонами небезпечно. Плакати, які можливо і зараз прикрашають стіни українських вокзалів.
Зелений вантажний вагон і працівник вокзалу в помаранчевому жилеті, прибирає перон. Звичайний пейзаж, який несеться за вікном потяга, або на який дивишся, коли намагаєшся похапцем викурити цигарку в короткій зупинці. Трохи ностальгійний, наче з оповідань Григора Тютюнника чи віршів Сергія Жадана. Станція, на якій нічого не відбувається. Життя, яке триватиме, навіть коли зникне з поля твого зору. Саме так виглядає ця фотографія, якщо дивитися на неї швидко.
Якщо наштовхнутися на неї, скролячи інстаграм, якщо не збільшувати, не розглядати, не наближатися до неї. Тоді легко не помітити дах вагона, легко пояснити, чому розсувні двері тримаються на одному кріпленні, відкриваючи трикутники внутрішнього простору вагону. І легко вирішити, що людина в помаранчевому жилеті змітає з перону просто сміття. Втім, саме це сміття на передньому плані примушує зупинитися і збільшити фотографію. Примушує повернутися і пройтися цією фотографією ще раз. Від проламаного даху вагона, уламків всередині, вирваних і скручених замків, вибитих дверей, — до бруду на першому плані, який виявляється розтрощеним склом того самого сірого кольору, про який говорять, як про головний колір війни.
Ця фотографія зроблена ранком 27 грудня 2023 року на Херсонському вокзалі, наступного дня після того, як російські військові атакували вокзал. Вже відомо, що атака відбулася за кілька хвилин до відправлення евакуаційного потяга і тривала дві години, що в цей час майже 150 цивільних знаходились на вокзалі, відомо про загиблого лейтенанта поліції і його колег з осколковими пораненнями, відомо, що коли ситуація стабілізувалася, людей відвезли автобусами до Миколаєва і там їх чекали резервні вагони, якими вони і рушили далі.
В цій фотографії є все це: страх, тривога, втрати, чекання, евакуаційний протокол. А ще в ній є вимога, вимога зробити зусилля. Вимога зберігати пильність. Вимога зафіксувати в пам’яті кут, під яким тримаються збиті зелені двері вантажного вагону на Херсонському вокзалі 27 грудня 2023 року. Помітити, що саме під цим кутом схиляється людина в помаранчевому желеті, щоби очистити перон від наслідків російської атаки.
І відчути цей кут в самому собі.
Ми вдячні work.ua за підтримку фотографічної спільноти та допомогу в підсиленні українських голосів.
Олена Гусейнова — українська письменниця, радіоведуча, радіопродюсерка. З 2016 року працює на Радіо Культура (Суспільне). Наразі є головною редакторкою Редакції радіотеатру та літературних програм. З 26 лютого 2022 року Олена працювала ведучою у прямому ефірі цілодобового інформаційного радіомарафону на Українське радіо (Суспільне). Авторка двох поетчних книжок "ВІдкритий райдер" (2012), "Супергерої" (2016). Пише есеїстику та малу прозу.
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
