В серпні 2022 року я вперше мала ненадовго виїхати з України після початку повномасштабного вторгнення. Їхала на поетичний фестиваль у Гельсінкі. Спеціально для цієї поїздки я замовила собі сумку-бананку в кольорах прапора України. І ще попросила зробити на сумці напис — обрала два рядки з класичного вірша Лесі Українки, того, де вона запитує, чому слово не таке тверде і гартоване, як криця або гострий і безжалісний меч. «Брязне клинок об залізо кайданів / Піде луна по твердинях тиранів» — було написано на жовтій половині моєї жовто-блакитної бананки. Поетка Юлія Мусаковська переклала ці рядки англійською для мене по дружбі. Я вивчила цей переклад напам’ять. Уявляла, як прекрасні люди, яких я зустріну в цій подорожі, питатимуть в мене: «А що ж це написано в тебе на сумці?» А я цитуватиму Лесю Українку і нездоланне бажання долучитися до брязкання об залізо кайданів і твердині тиранів наповнюватиме людські серця. Але мене ніхто не запитав.
Іва Сідаш зробила цю фотографію 24 лютого 2024 року в Вашингтоні, біля меморіалу Лінкольну, під час мітингу до другої річниці повномасштабного вторгнення. Хлопчик сидить на сходах. Над ним розвивається великий український прапор. В руках він тримає маленький український прапор. Мале опиняється під захистом великого.
Ми не бачимо синього полотнища прапора, але можемо його домалювати. Зрештою, можемо домалювати і меморіал Лінкольна, на сходах до якого сидить хлопчик. І Дзеркальний басейн, який тягнеться звідси до меморіалу Другої світової війни. І дівчину з гучномовцем, яка скандує «Ukraine will win». І жінку, яка високо над собою тримає плакат «Звільніть захисників ЧАЕС». І українського ветерана, який витирає сльози, і американських ветеранів, які йдуть поруч з ним і закликають підтримувати українських військових, а отже захистити самих себе. І ще багато жовто-блакитних прапорів. Малих і великих.
У п’єсі Наталки Ворожбит «Зелені коридори» віденський добродій, водночас благородний і хтивий, так, що ти не розумієш — прагне він допомогти українській біженці чи звабити її, говорить: «Ці українці такі смішні, вони весь час носять на собі свою символіку». Втім тримати жовто-блакитний прапор, малий чи великий, або носити бананку з цитатою Лесі Українки тривожно. Бо це означає чекати запитання. Чекати нагоди знайти слова ясні й іскристі, щоби розказати, як це — жити в країні, яка 10 років протистоїть російській агресії, або як це поїхати з країни, де вже два роки триває війна на знищення.
Ми вдячні work.ua за підтримку фотографічної спільноти та допомогу в підсиленні українських голосів.
Олена Гусейнова – українська письменниця, радіоведуча, радіопродюсерка. З 2016 року працює на Радіо Культура (Суспільне). Наразі є головною редакторкою Редакції радіотеатру та літературних програм. З 26 лютого 2022 року Олена працювала ведучою у прямому ефірі цілодобового інформаційного радіомарафону на Українське радіо (Суспільне). Авторка двох поетичних книжок "Відкритий райдер" (2012), "Супергерої" (2016). Пише есеїстику та малу прозу.
Іва Сідаш – фотограф-документаліст зі Львова, Україна. Фіналістка міжнародного конкурсу Fujifilm Moment Street Photo Awards 2021. Працює з персональними проєктами, довгими тестовими історіями, документальною та репортажною фотографією.
Після повномасштабного російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року документує російсько-українську війну, зосереджуючись на цивільному населенні та його житті.
Її роботи публікували INSIDER, The Financial Times, Der Spiegel, The Fisheye Magazine, The Ukrainians, Bird in Flight та інші. Її зображення експонувалися на групових виставках у Європі та США. У квітні 2023 року отримала директ-грант від Міжнародного центру фотографії на вивчення документальних практик та візуальної журналістики в Нью-Йорку. У вересні 2023 року відбулася її перша персональна виставка "Стіна: Свідок війни в Україні" в художній галереї Роберти у Вісконсині, США.
Читайте також: Скільки часу і сил потрібно для того, щоби повернулися всі? Олена Гусейнова аналізує фото тижня
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
