26 квітня 2024-го минає 38 років з дня вибуху на Чорнобильській АЕС. Проте з 2022-го — цього дня згадують про ще одну трагедію, яку довелось пережити Чорнобилю — навалу російських військ.
Чорнобильська АЕС розташована поблизу міста Прип'ять за 18 кілометрів від міста Чорнобиль, за 16 кілометрів від білоруського кордону і за 110 кілометрів від Києва. 26 квітня 1986 року о 01:23 сталася найбільша техногенна та екологічно-гуманітарна аварія в історії людства — вибухнув четвертий реактор Чорнобильської атомної електростанції. Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком.
В результаті аварії на ЧАЕС було викинуто в 100 разів більше радіації, ніж від атомних бомб, скинутих на Хіросіму і Нагасакі в 1945 році.
800 тисяч людей ризикували своїм життям та здоров'ям, ліквідовуючи наслідки аварії. 25 тисяч з них померли, а понад 70 тисяч стали інвалідами. Мільйони українців, білорусів та росіян у перші дні після вибуху отримали значні дози опромінення.
До 38-ї річниці вибуху на Чорнобильській АЕС Українська асоціація професійних фотографів публікує світлини Ігоря Костіна, який, ризикуючи своїм життям та здоров’ям, документував ліквідацію наслідків катастрофи; Віктора Марущенка, який знімав життя мешканців, що залишись жити у зоні відчуження, та В’ячеслава Ратинського, який відвідав ЧАЕС через рік після російської окупації.
Фотографії Костіна радянське керівництво дозволило публікувати лише за кілька тижнів після трагедії. Знімки розійшлися світом, засвідчивши масштаби катастрофи. Костін був єдиним фотографом, який зробив фото зруйнованого реактора майже впритул.
З перших днів ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Ігор Костін перебував у зоні великих доз радіації: він двічі спускався в четвертий реактор і п'ять разів підіймався на дах третього реактора, десятки разів облітав ЧАЕС на вертольоті.
За свою роботу на ЧАЕС Костін отримав найпрестижнішу премію в галузі фотожурналістики — World Press Photo 1987. Його фотопроєкт зайняв перше місце у категорії Science & Technology.
Потім Ігор Костін неодноразово повертався до зони відчуження, а також знімав жертв променевої хвороби: ліквідаторів та місцевих мешканців. Фотограф документував жахливі наслідки впливу радіоактивного забруднення на людей і тварин в Україні й Білорусі.
У 2002 році Ігор Костін видав книгу «Чорнобиль: сповідь репортера», куди включив свої фотографії катастрофи та ліквідації її наслідків. Його роботи увійшли в антологію «Сто репортерів XX століття». Ігор Костін помер у 2015 році у віці 79 років.
У 90-х життя людей, які залишились жити у Чорнобильській зоні після катастрофи, активно документував Віктор Марущенко. На його світлинах — трагедія людини, що опинилась перед лицем великої техногенної катастрофи, а також соціальні й політичні зміни, які відбувалися в переломний для країни час.
Фотосерія пізніше у 2000-х була показана на 49-му Венеційському бієнале. У 2021 році Untitled опублікував ці світлини.
Відомий український фотограф помер у ніч на 29 вересня 2020 року у віці 74 років. Останній період свого життя Віктор боровся із важкою хворобою.
Вдруге увага світу до Чорнобильської АЕС була прикута навесні 2022 року, коли російські війська увійшли до зони відчуження з території Білорусі. З 24 лютого до 2 квітня ЧАЕС перебувала в окупації. Тоді близько 300 людей опинилися в заручниках: персонал і військові, які на той момент перебували на станції. 36 днів росіяни контролювати станцію, поставивши під загрозу ядерного лиха Україну, Європу і весь світ.
Окупанти, не розуміючи небезпеки, самі копали голіруч ґрунти, заражені радіацією, набирали радіоактивний пісок в мішки для укріплень та дихали цим пилом.
31 березня 2022 року росіяни залишити ЧАЕС, вкравши комп’ютери, чайники, кавоварки та контейнери з майном, яке було на атомній станції. Вони також розграбували готель, розташований поруч з АЕС.
Зараз цивільним заборонено їздити у зону відчуження, оскільки окупанти залишили після себе великі площі замінованих територій. Український документаліст В’ячеслав Ратинський мав змогу потрапити на режимний об’єкт через рік після звільнення — навесні 2023 року.
«Працівники АЕС тепер, крім річниці катастрофи, з жахом згадують окупацію, — розповідає В’ячеслав., — Вони провели весь місяць окупації в заручниках у росіян. У жахливих умовах без їжі й часто з обмеженим доступом до води. У мене було враження, що навіть через рік після окупації вони досі переживали все, що сталося, і були у досить пригніченому стані».
Із таким самим сумом згадують окупацію і своїх побратимів нацгвардійці. Нагадаємо, військовослужбовці невеликого підрозділу Національної гвардії України, які охороняли Чорнобильську АЕС, потрапили в полон 24 лютого 2022-го. Навесні 2023-го українській стороні вдалося повернути додому 47 нацгвардійців. Наразі у російській неволі перебувають 130 бійців НГУ.
Над матеріалом працювали:
Авторка тексту, дослідниця теми: Віра Лабич
Більдредактор: В’ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
Ігор Костін — інженер-будівельник за фахом, майже десяток років — головний конструктор, у 1972-му круто змінив життя і професіонально зайнявся фотографією. Автор сотень репортажів, починаючи з перших годин після вибуху на ЧАЕС. Понад 250 його документальних фотографій увійшли до офіційного Звіту МАГАТЕ й уряду СРСР. Ігор Костін загинув у 2015 році в автокатастрофі. Йому було 78 років.
Віктор Марущенко (1946–2020) — український фотограф, арткритик та викладач фотографії. Фотографувати почав з середини 1970-х як театральний фотограф. Працював фотокореспондентом газети «Радянська культура» (1980–1991), «Советская культура» по Україні та «День» (1997–1998). Учасник понад 60 персональних і групових фотовиставок у Швейцарії, Німеччині, Франції, США, Канаді, Бразилії, Чилі, Словаччини, Росії та Україні. У 2004 році Віктор Марущенко заснував власну школу фотографії та займався викладацькою діяльністю. У 2010 році почав видавати друкований фотожурнал «5.6».
В'ячеслав Ратинський — український документальний фотограф та фоторепортер. Працює у сфері фотожурналістики понад 10 років. Співпрацює з міжнародними й українськими новинними агенціями та медіа, серед яких Reuters, The Guardian, Le Monde, Süddeutsche Zeitung Magazine та інші.
Публікувався у багатьох західних та українських медіа, серед них: The Time, The Wall Street Journal, The Washington Post, The Telegraph, The New York Times, El Pais, Der Spiegel та інші.
Учасник багатьох фотовиставок у Європі, США, Японії та Південній Кореї. Його фотографії опубліковані у кількох книгах.
26 квітня 2024-го минає 38 років з дня вибуху на Чорнобильській АЕС. Проте з 2022-го — цього дня згадують про ще одну трагедію, яку довелось пережити Чорнобилю — навалу російських військ.
Чорнобильська АЕС розташована поблизу міста Прип'ять за 18 кілометрів від міста Чорнобиль, за 16 кілометрів від білоруського кордону і за 110 кілометрів від Києва. 26 квітня 1986 року о 01:23 сталася найбільша техногенна та екологічно-гуманітарна аварія в історії людства — вибухнув четвертий реактор Чорнобильської атомної електростанції. Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком.
В результаті аварії на ЧАЕС було викинуто в 100 разів більше радіації, ніж від атомних бомб, скинутих на Хіросіму і Нагасакі в 1945 році.
800 тисяч людей ризикували своїм життям та здоров'ям, ліквідовуючи наслідки аварії. 25 тисяч з них померли, а понад 70 тисяч стали інвалідами. Мільйони українців, білорусів та росіян у перші дні після вибуху отримали значні дози опромінення.
До 38-ї річниці вибуху на Чорнобильській АЕС Українська асоціація професійних фотографів публікує світлини Ігоря Костіна, який, ризикуючи своїм життям та здоров’ям, документував ліквідацію наслідків катастрофи; Віктора Марущенка, який знімав життя мешканців, що залишись жити у зоні відчуження, та В’ячеслава Ратинського, який відвідав ЧАЕС через рік після російської окупації.
Фотографії Костіна радянське керівництво дозволило публікувати лише за кілька тижнів після трагедії. Знімки розійшлися світом, засвідчивши масштаби катастрофи. Костін був єдиним фотографом, який зробив фото зруйнованого реактора майже впритул.
З перших днів ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Ігор Костін перебував у зоні великих доз радіації: він двічі спускався в четвертий реактор і п'ять разів підіймався на дах третього реактора, десятки разів облітав ЧАЕС на вертольоті.
За свою роботу на ЧАЕС Костін отримав найпрестижнішу премію в галузі фотожурналістики — World Press Photo 1987. Його фотопроєкт зайняв перше місце у категорії Science & Technology.
Потім Ігор Костін неодноразово повертався до зони відчуження, а також знімав жертв променевої хвороби: ліквідаторів та місцевих мешканців. Фотограф документував жахливі наслідки впливу радіоактивного забруднення на людей і тварин в Україні й Білорусі.
У 2002 році Ігор Костін видав книгу «Чорнобиль: сповідь репортера», куди включив свої фотографії катастрофи та ліквідації її наслідків. Його роботи увійшли в антологію «Сто репортерів XX століття». Ігор Костін помер у 2015 році у віці 79 років.
У 90-х життя людей, які залишились жити у Чорнобильській зоні після катастрофи, активно документував Віктор Марущенко. На його світлинах — трагедія людини, що опинилась перед лицем великої техногенної катастрофи, а також соціальні й політичні зміни, які відбувалися в переломний для країни час.
Фотосерія пізніше у 2000-х була показана на 49-му Венеційському бієнале. У 2021 році Untitled опублікував ці світлини.
Відомий український фотограф помер у ніч на 29 вересня 2020 року у віці 74 років. Останній період свого життя Віктор боровся із важкою хворобою.
Вдруге увага світу до Чорнобильської АЕС була прикута навесні 2022 року, коли російські війська увійшли до зони відчуження з території Білорусі. З 24 лютого до 2 квітня ЧАЕС перебувала в окупації. Тоді близько 300 людей опинилися в заручниках: персонал і військові, які на той момент перебували на станції. 36 днів росіяни контролювати станцію, поставивши під загрозу ядерного лиха Україну, Європу і весь світ.
Окупанти, не розуміючи небезпеки, самі копали голіруч ґрунти, заражені радіацією, набирали радіоактивний пісок в мішки для укріплень та дихали цим пилом.
31 березня 2022 року росіяни залишити ЧАЕС, вкравши комп’ютери, чайники, кавоварки та контейнери з майном, яке було на атомній станції. Вони також розграбували готель, розташований поруч з АЕС.
Зараз цивільним заборонено їздити у зону відчуження, оскільки окупанти залишили після себе великі площі замінованих територій. Український документаліст В’ячеслав Ратинський мав змогу потрапити на режимний об’єкт через рік після звільнення — навесні 2023 року.
«Працівники АЕС тепер, крім річниці катастрофи, з жахом згадують окупацію, — розповідає В’ячеслав., — Вони провели весь місяць окупації в заручниках у росіян. У жахливих умовах без їжі й часто з обмеженим доступом до води. У мене було враження, що навіть через рік після окупації вони досі переживали все, що сталося, і були у досить пригніченому стані».
Із таким самим сумом згадують окупацію і своїх побратимів нацгвардійці. Нагадаємо, військовослужбовці невеликого підрозділу Національної гвардії України, які охороняли Чорнобильську АЕС, потрапили в полон 24 лютого 2022-го. Навесні 2023-го українській стороні вдалося повернути додому 47 нацгвардійців. Наразі у російській неволі перебувають 130 бійців НГУ.
Над матеріалом працювали:
Авторка тексту, дослідниця теми: Віра Лабич
Більдредактор: В’ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
Ігор Костін — інженер-будівельник за фахом, майже десяток років — головний конструктор, у 1972-му круто змінив життя і професіонально зайнявся фотографією. Автор сотень репортажів, починаючи з перших годин після вибуху на ЧАЕС. Понад 250 його документальних фотографій увійшли до офіційного Звіту МАГАТЕ й уряду СРСР. Ігор Костін загинув у 2015 році в автокатастрофі. Йому було 78 років.
Віктор Марущенко (1946–2020) — український фотограф, арткритик та викладач фотографії. Фотографувати почав з середини 1970-х як театральний фотограф. Працював фотокореспондентом газети «Радянська культура» (1980–1991), «Советская культура» по Україні та «День» (1997–1998). Учасник понад 60 персональних і групових фотовиставок у Швейцарії, Німеччині, Франції, США, Канаді, Бразилії, Чилі, Словаччини, Росії та Україні. У 2004 році Віктор Марущенко заснував власну школу фотографії та займався викладацькою діяльністю. У 2010 році почав видавати друкований фотожурнал «5.6».
В'ячеслав Ратинський — український документальний фотограф та фоторепортер. Працює у сфері фотожурналістики понад 10 років. Співпрацює з міжнародними й українськими новинними агенціями та медіа, серед яких Reuters, The Guardian, Le Monde, Süddeutsche Zeitung Magazine та інші.
Публікувався у багатьох західних та українських медіа, серед них: The Time, The Wall Street Journal, The Washington Post, The Telegraph, The New York Times, El Pais, Der Spiegel та інші.
Учасник багатьох фотовиставок у Європі, США, Японії та Південній Кореї. Його фотографії опубліковані у кількох книгах.
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
