Я згадала цю фотографію Івана Антипенка у перший тиждень червня. Розквітлий бузок і боєць з димовою шашкою. Антипенко зробив цю фотографію ще у квітні. На Херсонщині. На півдні бузок зацвітає швидше. Швидше дозрівають полуниця й черешня. Швидше долітають російські авіабомби. І ще багато речей на півдні відбувається швидше. Але я не знаю, як застосувати слово “швидше”, коли описуєш шлях до Голої Пристані чи Олешківських пісків.
Антипенко знімав на Херсонщині тренування бійців окремої бригади морської піхоти. Знімав, як бійці з досвідом реальних бойових дій, зокрема і тих, які просувають збройні сили до Херсонського лівобережжя, відпрацьовують штурм і оборону. Відпрацьовують до автоматизму, відпрацьовують, щоби рухатись швидше. Позивний солдата на фотографії “Шпаля”, він тримає димову шашку в правій руці. Він вже висмикнув запобіжну чеку і зробив крок назад. Розвернув корпус і замахнувся. За мить Шпаля кине шашку, вона зробить дугу в повітрі й сховає в білому піротехнічному диму бійця, нескошену зелену траву і розквітлий бузок. Шашка тренувальна, тому ближнього бою не буде. Димова завіса стане стіною, але супротивник не тут, і вона не вплине на точність ведення вогню, хіба, навчить її знижувати. Якщо димова завіса залишиться прозорою, це буде просто навчальна помилка і, вириваючи чеку з наступної димової шашки, Шпаля цю помилку виправить, не ризикуючи ані собою, ані кимось іншим. Здається, що це не війна, а її відбиток, раптом чужий і далекий, як лівий берег Херсонщини. Але запах піротехнічного диму і запах розквітлого бузку, до яких ця фотографія не може дати жодного доступу, змішуються і розшаровуються в моїй уяві. Свіжий медовий аромат бузку переривчасто прорізає їдкий запах білого піротехнічного диму. Фотографія стає присутністю без присутності. Здається, що тут немає війни. Здається, що тут немає весни. Але наближення до весни і війни залежить від сили мого вглядання, від мого наміру не забувати навіть у червні, що квітень ”жорстокий місяць”, але саме він “викликає заснулий бузок з мертвої землі”, саме він “будить застигле коріння дощами”. А ще спогади і бажання. Будить скрізь: там, де так швидко дозріває полуниця й черешня, там, куди так швидко долітають російські авіабомби, там, де тривають навчання і реальні бойові дії, там, де Гола Пристань і Олешківські піски.
Матеріал створено за підтримки The Fritt Ord Foundation.
Олена Гусейнова — українська письменниця, радіоведуча, радіопродюсерка. З 2016 року працює на Радіо Культура (Суспільне). Наразі є головною редакторкою Редакції радіотеатру та літературних програм. З 26 лютого 2022 року Олена працювала ведучою у прямому ефірі цілодобового інформаційного радіомарафону на Українському радіо (Суспільне). Авторка двох поетичних книжок «Відкритий райдер» (2012), «Супергерої» (2016). Пише есеїстику та малу прозу.
Іван Антипенко — український журналіст, фотограф та відеограф, який висвітлює російсько-українську війну на Півдні України. Співпрацює з українськими та міжнародними медіа: «Радіо Свобода», «Ґрунт», Reuters, Hromadske, «МОСТ», «BBC Україна» та іншими.
Читайте також: «В кожному прильоті я намагаюсь знайти ціль». Фото з історією очима Олени Гусейнової
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
.jpg)
