Back

Документальний проєкт В'ячеслава Ратинського «Проєкт 206»

March 12, 2025
2
хвилини читання

What’s a Rich Text element?

What’s a Rich Text element?

The rich text element allows you to create and format headings, paragraphs, blockquotes, images, and video all in one place instead of having to add and format them individually. Just double-click and easily create content.

The rich text element allows you to create and format headings, paragraphs, blockquotes, images, and video all in one place instead of having to add and format them individually. Just double-click and easily create content.

Static and dynamic content editing

Static and dynamic content editing

A rich text element can be used with static or dynamic content. For static content, just drop it into any page and begin editing. For dynamic content, add a rich text field to any collection and then connect a rich text element to that field in the settings panel. Voila!

A rich text element can be used with static or dynamic content. For static content, just drop it into any page and begin editing. For dynamic content, add a rich text field to any collection and then connect a rich text element to that field in the settings panel. Voila!

How to customize formatting for each rich text

How to customize formatting for each rich text

Headings, paragraphs, blockquotes, figures, images, and figure captions can all be styled after a class is added to the rich text element using the "When inside of" nested selector system.

Headings, paragraphs, blockquotes, figures, images, and figure captions can all be styled after a class is added to the rich text element using the "When inside of" nested selector system.
Дедлайн
March 12, 2025

Продовжуємо ділитись документальними проєктами фіналістів в рамках щорічної грантової підтримки документальних фотографів, що реалізується UAPP за підтримки International Press Institute.

Сьогодні у фокусі уваги документальний проєкт В'ячеслава Ратинського «Проєкт 206».

Про «проєкт 206»

Війна завжди лишає по собі не тільки руїни та знищені міста, а й невидимий слід, яким стають зниклі безвісти та загиблі. Один з найтяжчих і найбільш болючих аспектів війни — це доля загиблих солдатів, чиї тіла залишаються на полі бою, в окопах, на мінних полях чи на окупованих територіях.

За даними українських урядовців, щонайменше 55 тисяч чоловік вважаються зниклими безвісти внаслідок російсько-української війни.

Відправною точкою для кожної історії є місце загибелі — лінія фронту, теперішня, де серед вибухів та обстрілів пошуковці працюють у складних умовах, чи колишня, де на мінних полях пошуковці збирають по шматочку рештки загиблого. Кожен знайдений фрагмент може стати ключем до ідентифікації. Це можуть бути дрібні деталі — розірвана форма, жетони, особисті речі, кістки, зуби або навіть сліди ДНК, що дозволяють встановити особу загиблого.

Після того, як останки знаходять, їх ретельно упаковують і транспортують до спеціалізованих лабораторій для проведення генетичного аналізу. Процес ідентифікації надзвичайно складний, часто пошуковці знаходять рештки у вкрай поганому стані: спалені, пошкоджені, розкидані. Якщо рештки вдалося ідентифікувати, вони повертаються до родини, щоб бути нарешті оплаканими та похованими. Це один з найболючіших моментів: рідні отримують можливість поховати своїх близьких за звичаєм, віддати останню шану і спробувати знайти спокій.

Проєкт «206» — це візуальне дослідження однієї із найбільш табуйованих тем, що рідко потрапляє у заголовки новин, — теми смерті та ставлення українців до своїх полеглих. Я ставлю за мету прочинити завісу та показати процес повернення полеглих з поля бою крізь усі ланки — від замінованого лісу до чорного пакету, від рефрижератора до операційного столу судмедексперта чи ДНК-лабораторії, та врешті-решт до упокоєння в землі.

Керівник пошукової організації «Плацдарм» Олексій Юков тримає у руках продірявлений шолом неопізнаного військовослужбовця у лісі поблизу села Мазанівка, Донецької області, Україна, 13 січня 2025 року.
Військовослужбовці Цивільно-військового співробітництва 81 бригади Десантно-штурмових військ транспортують тіло загиблого Олександра Растрогуєва, 39 років, з поля бою неподалік Сіверська, Донецької області, Україна, 16 січня 2025 року.
Сім’я загиблого військовослужбовця Олександра Растрогуєва, 39 років, вперше бачить його тіло після загибелі, у селі Рокитне, Харківської області, Україна, 22 січня 2025 року.
Пошуковці організації «Плацдарм» несуть пакети із рештками нерозпізнаних військовослужбовців у лісі поблизу села Мазанівка, Донецької області, Україна, 13 січня 2025 року.
Граната, що була знайдена поряд із рештками військовослужбовців, лежить на пакеті для решток у лісі поблизу села Мазанівка, Донецької області, Україна, 13 січня 2025 року.

Ланцюжок, що був знайдений поряд із рештками військовослужбовців, лежить на пакеті для решток у лісі поблизу села Мазанівка, Донецької області, Україна, 13 січня 2025 року.
Пошуковці організації «Плацдарм» шукають рештки військовослужбовців поблизу села Сулигівка, Харківської області, Україна, 22 жовтня 2024 року.
Пошуковці організації «Плацдарм» позують для фото у лісі поблизу села Мазанівка, Донецької області, Україна, 13 січня 2025 року. Того дня вони знайшли рештки шістьох військовослужбовців — двох українців та трьох росіян.
Кепка, що була знайдена разом з рештками військовослужбовця у лісі поблизу села Мазанівка, Донецької області, Україна, 13 січня 2025 року.
Турнікет, що був знайдений разом з рештками військовослужбовця у лісі поблизу села Мазанівка, Донецької області, Україна, 13 січня 2025 року.
Український паспорт, що був знайдений разом з рештками військовослужбовця у лісі поблизу села Мазанівка, Донецької області, Україна, 13 січня 2025 року.
Кокарда на берет українського військовослужбовця, що була знайдена разом з рештками поблизу села Сулигівка, Харківської області, Україна, 22 жовтня 2024 року.
Череп нерозпізнаного військовослужбовця лежить у лісі поблизу села Мазанівка, Донецької області, Україна, 13 січня 2025 року.
Могили тимчасово нерозпізнаних українських військовослужбовців на Краснопільському цвинтарі у Дніпрі, Україна, 12 лютого 2025 року.
Пошуковець організації «Плацдарм» переносить пакет із черепом нерозпізнаного військовослужбовця у лісі поблизу села Мазанівка, Донецької області, Україна, 13 січня 2025 року.
Дерев’яні хрести на кладовищі біля підніжжя крейдяних скель неподалік Краматорська, Донецької області, Україна, 15 січня 2025 року.
Співробітник ДНК-лабораторії працює із рештками нерозпізнаних військовослужбовців у Дніпрі, Дніпропетровської області, Україна, 11 лютого 2025 року.
Співробітниця ДНК-лабораторії тримає у руках шматок щелепи у Дніпрі, Дніпропетровської області, Україна, 11 лютого 2025 року.
Співробітниця ДНК-лабораторії працює із рештками нерозпізнаних військовослужбовців у Дніпрі, Дніпропетровської області, Україна, 11 лютого 2025 року.
Сергій Левченко, 26 років, військовослужбовець Цивільно-військового співробітництва 81 бригади Десантно-штурмових, знімає захисний костюм після роботи з тілами загиблих у Краматорську, Донецької області, 16 січня 2025 року.
Військовослужбовці Цивільно-військового співробітництва 81 бригади Десантно-штурмових оглядають тіло загиблого Олександра Расторгуєва у Краматорську, Донецької області, 16 січня 2025 року.
Сергій Левченко, 26 років, військовослужбовець Цивільно-військового співробітництва 81 бригади Десантно-штурмових, чекає на прибуття чергових тіл загиблих у Краматорську, Донецької області, Україна, 16 січня 2025 року.
Сім’я загиблого військовослужбовця Олександра Растрогуєва, 39 років, вперше бачить його тіло після загибелі, у селі Рокитне, Харківської області, Україна, 22 січня 2025 року.
Могили тимчасово нерозпізнаних українських військовослужбовців на Краснопільському цвинтарі у Дніпрі, Україна, 12 лютого 2025 року.

Проєкт «206» фіксує та документує процес повернення загиблих, відновлення їхніх імен і надання рідним можливості провести їх в останню путь.

В'ячеслав Ратинський – український документальний фотограф та фоторепортер. Працює у сфері фотожурналістики понад 10 років. Співпрацює з міжнародними та українськими новинними агенціями та медіа, серед яких Reuters, The Guardian, Le Monde, Süddeutsche Zeitung Magazine та інші.

Публікувався у багатьох західних та українських медіа, серед них: The Time, The Wall Street Journal, The Washington Post, The Telegraph, The New York Times, El Pais, Der Spiegel та інші.

Учасник багатьох фотовиставок у Європі, США, Японії та Південній Кореї. Його фотографії опубліковані у кількох книгах.

В'ячеслав Ратинський працює в Україні. У своїй роботі фотограф досліджує вплив війни на суспільство, соціальні та політичні проблеми, а також життя та проблеми української молоді та дітей.

Соціальні мережі: Facebook Instagram

Фотоісторії

Приєднуйтесь до події

Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Продовжувати читання

Фотоісторії
March 12, 2025
Документальний проєкт В'ячеслава Ратинського «Проєкт 206»
Фотоісторії
March 8, 2025
«Це змінить хід війни. Я був неправий». Три роки тому росіяни вдарили по пологовому у Маріуполі. Трагедія в об’єктиві Мстислава Чернова
Фотоісторії
March 8, 2025
Оксана Парафенюк: «Фактично усі історії, над якими працюю, – про війну»
переглянути всі проекти UAPP

Наші партнери

Розповідаємо світові про Україну крізь призму фотографії.

Приєднуйся і підтримуй спільноту українських фотографів.

UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.

Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.

UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу. 

Доєднатися і підтримати нас