Життя після депортації і перед окупацією. Кримські татари Геннадія Мінченка

18 травня Україна вшановує памʼять жертв геноциду кримських татар. 80 років тому о 3:00 ранку 18 травня 1944 року радянська влада почала виселення усіх кримських татар з рідного півострова. Тоді близько 200 000 людей примусово вивезли у товарних вагонах. Майже половина померла дорогою або у перші роки після депортації. Формальною причиною виселення стало те, що цілий народ кримських татар визнали «зрадниками батьківщини»: радянська влада звинуватила їх у нібито масовій співпраці з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни.  

‍

‍

У цей день Українська асоціація професійних фотографів публікує проєкт про життя киримли фотографа Геннадія Мінченка, який гостював у кримських татар з середини 2000-х. Йому вдалося задокументувати побут та культури кримців, які з кінця 80-х і початку 90-х почали повертатись на півострів, намагаючись відновити своє життя.  

‍

Штучно-створений негативний імідж киримли

Геннадій Мінченко почав знімати життя кримських татар починаючи з 2004 року. Тоді він разом з фотографом Олександром Глядєловим поїхав на півострів у рамках проєкту від Польського інституту в Києві. Після експедиції він повертався туди неодноразово, там він знайшов нових друзів і залишив частину свого серця. Він активно фіксував особисті історії киримли, які попри все намагались берегли свої традиції, культуру й ідентичність, а також побудувати дім серед поля і домогтися права отримати хоча б шматок рідної землі.

‍

‍

«Ця поїздка відбулась до початку Помаранчевої революції, — розповідає Геннадій. — Тоді мене дуже вразило знайомство з кримськими татарами. Оскільки я пригадую різні фейки про них. На жаль, ми були дуже сильно під впливом російської пропаганди і чули по телеканалах різну неправдиву інформацію про те, що кримські татари десь там захопили землю чи влаштували сутички і т.д. Тобто ми чули новини про них у негативному світлі. От ми приїхали туди, а ці люди нас так гостинно та радісно зустріли. Мені захотілося більше всього відзняти, глибше пізнати їх і їхню культуру!».

‍

‍

Геннадій Мінченко зізнається, що був вражений культурою корінного народу Криму. Але так само був здивований тим, що навіть за 10 років до анексії російський вплив у Криму був відчутним. За його словами місцева влада завжди дивилися у бік Москви, а Україна робила недостатньо, аби цьому протидіяти. На це скаржились і киримли, в домі яких Геннадій завжди зупинявся під час своїх поїздок. Він документував їхні особисті історії і їхніх знайомих. Здебільшого він фотографував на плівку, зокрема і на чорно-білу. Тоді він зробив чимало фотосесій. До Дня пам’яті жертв депортації фотограф окремо виділяє історію ювеліра.

‍

‍

Дивися на свій чужий дім

‍

‍

Айдер Асанов — єдиний кримськотатарський майстер, який здобув навички ювелірної справи від свого батька. Він безпосередньо пережив депортацію у 1944-му до Узбекистану. Тієї ночі його сім’я змогла забрати тільки спогади про втрачений дім. Проте малому Айдеру дивом вдалося вивезти ще й свою скрипку, яка не один раз рятувала йому життя. Нею він заробляв на хліб. Повернувшись у Крим у 1990-му, він часто ходив дивитись на свій уже чужий дім, де минуло його дитинство.

‍

‍

«Ті люди, які пережили депортацію, тоді вже були у поважному віці. Серед них відомий ювелір Айдер Асанов, чий будинок забрали. Він завжди показував мені свій дім, несправедливо забраний у нього. Звісно, що після повернення в Крим йому уже нічого не повернули. Хоч на той час будинок його дитинства був у занедбаному стані. Чоловік купив собі хатинку біля вокзалу і там облаштував майстерню», — розповідає про Айдера Геннадій Мінченко.

‍

‍

Ювелір використовував сучасні матеріали, поєднуючи фактуру й колір, а також срібло, мельхіор, мідь, смальту, переплітаючи їх у складні візерунки. Він намагався зробити неповторною кожну свою річ. Цього навчав і своїх учнів. Він став справжньою зіркою кримськотатарської культури. Чоловік помер у Бахчисараї у 2019 році на 92-му році, так і не дочекавшись звільнення Криму.

‍

‍

Друга втрата дому в 2014

‍

‍

Фотограф з особистим болем сприйняв анексію Криму 2014 року. Для нього ці події стали шоком, адже в окупації залишились не тільки улюблені місця чи теплі спогади, а й чимало його друзів та знайомих, за яких він щиро хвилюється. Геннадій мріє повернутися у Севастополь, Бахчисарай та Балаклаву, де він проводив багато часу знімаючи та відпочиваючи.

‍

‍

«Татари завжди дуже підтримували українців! Вони весь час були на українській стороні. Усі татари знали свою кримськотатарську мову, знали українську, знали російську і ще в школі вчили англійську. За увесь проведений з ними час я встиг їх дуже полюбити та проникнутись їхньою культурою. Мені дуже було важко пережити те, що росіяни анексували Крим», — ділиться Геннадій.  

‍

‍

Світ заговорив про геноцид кримських татар після російської окупації. Тоді світлини Геннадія отримали нове дихання та увагу. Він підтримував кримських татар, надаючи свої світлини для виставок та різних проєктів, що репрезентують етнічний код корінного народу Криму.  

‍

‍

«Озираючись назад розумію, що ці світлини набувають значення, коли з'являється якийсь зворотний зв'язок. На жаль, цей проєкт довгий час був нікому не потрібним», — зауважує Геннадій.

‍

‍

‍

‍

Геннадій Мінченко — український репортажний фотограф. Працював фотокореспондентом у газетах «Всеукраїнські відомості», «Урядовий кур'єр», «Вечірні звістки», «Україна та світ сьогодні», «Ділова столиця», «Бізнес». Наразі є фотокореспондент агенції «Укрінформ». Брав участь у багатьох колективних виставках в Україні та за кордоном: бієнале «Київський місяць фотографії» (2003, 2007), «Бахчисарай-2004» у галереї «РА», фотопроєкт «Київ, 24 години», виставки, присвяченій Помаранчевій революції (Варшава, Краків). Персональні виставки фотографа проходили у Харкові (2001) та Братиславі (2005). Лауреат кількох премій: гран-прі ФК «Ікар» за серію «Безпритульні діти» (2001), один із переможців фотоконкурсу Ukraine in Focus (2002).

Соцмережі фотографа: Facebook.

‍

Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Віра Лабич та Геннадій Мінченко
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар