Теплі події в холодний час. Помаранчева революція на світлинах Андрія Ломакіна

22 листопада 2004 року — двадцята річниця Помаранчевої революції, яка починалася як протест проти фальсифікації виборів президента України у 2004 році. Свою назву подія отримала за кольором, який використовували прихильники кандидата у президенти Віктора Ющенка й опозиційної партії «Наша Україна». Натомість прибічники Віктора Януковича асоціювалися з біло-синіми барвами їхньої символіки.

Українська асоціація професійних фотографів публікує світлини Андрія Ломакіна, який знімав розвиток подій Помаранчевої революції у Києві.

‍

Голоси та результати

Помаранчева революція — це кампанія мітингів та протестів, організованих прихильниками основного кандидата від опозиції Віктора Ющенка на президентських виборах наприкінці 2004 року після оголошення попередніх результатів Центральною виборчою комісією.

21 листопада 2004 року відбувся другий тур голосування, опонентами в якому були прем’єр-міністр Віктор Янукович та кандидат від опозиції Віктор Ющенко. У західних і центральних областях України перевага була на боці Віктора Ющенка, у південних і східних — Віктора Януковича. Перед другим туром Ющенко очолив коаліцію, до якої ввійшли кандидати з першого туру — Юлія Тимошенко, Олександр Мороз та Анатолій Кінах. Віктор Янукович зробив ставку на максимальну явку свого потенційного електорату у східних областях України. Чинний президент Леонід Кучма не підтримав кандидатуру прем’єр-міністра, і за два дні до другого туру визнав передвиборчу кампанію нечесною. Він запевняв, що влада зробить усе, щоб ситуація не переросла у революцію.

Після оголошення попередніх офіційних результатів перемогу здобув Віктор Янукович із невеликою перевагою у 3%. Заявлені результати виборів значно відрізнялись від даних екзит-полів. Прихильники кандидата від опозиції та більшість іноземних спостерігачів вважали, що команда Віктора Януковича сфальсифікувала вибори.

‍

‍

На наступний день після голосування, 22 листопада, українців вийшли на вулиці Києва та інших міст України на знак протесту проти масових фальсифікацій виборів. Для захисту своїх прав до Києва приїхали тисячі людей з усієї України. Люди об’єднались на Майдані та вимагали справедливих виборів президента України. Прихильники Віктора Ющенка та партії «Наша Україна» почали облаштовувати на київському Майдані Незалежності наметове містечко. Спочатку кількість мітингувальників у Києві становила близько тридцяти тисяч, а вже наступного дня ця цифра зросла до ста тисяч. 23 листопада 2004 року на Хрещатику вже було встановлено чотириста наметів. Люди вигукували гасла, співали пісень та вимагали проведення нових виборів. Натомість 24 листопада Центральна виборча комісія затвердила офіційний протокол другого туру виборів. Тогочасний Голова Верховної Ради України Володимир Литвин оголосив, що жоден державний орган не має повноважень скасовувати результати виборів. Чинний президент Леонід Кучма закликав не застосовувати сили до протестувальників і шукати вихід із ситуації.

‍

‍

27 листопада, на позачерговому засіданні Верховної Ради, депутати висловили недовіру Центральній виборчій комісії. Через тиждень, 3 грудня, Верховний Суд України оголосив свій вердикт: «Враховуючи неможливість оприлюднення офіційних результатів другого туру виборів, провести повторне голосування 26 грудня 2004 року».

Після майже двох тижнів мітингів і демонстрацій був призначений повторний другий тур виборів та ухвалені зміни до Конституції України. 8 грудня в результаті голосування Верховної Ради Україна стала парламентсько-президентською республікою. 26 грудня у повторному турі виборів перемогу здобув Віктор Ющенко. За неофіційними даними, в цілому в акціях протесту взяли участь від трьох до семи мільйонів українців.

‍

‍

Сніг та помаранчі

«Якщо порівнювати Помаранчеву революцію з подіями наступних років, то вона була навіть святковою. Можливо, через постійний сніг, або через помаранчевий колір — такий яскравий, такий теплий, яким було заповнено абсолютно все, — пригадує фотограф Андрій Ломакін. — Не було сутичок, стрільби та відчуття агресії, а навпаки, панувала впевненість, що все закінчиться дуже добре. Атмосфера у цілому була приємна, навіть трішки театральна».

‍

‍

Андрій Ломакін почав займатись фотографією за декілька років до Помаранчевої революції. Говорить, що тоді ще не було достатньо вмінь для зйомки демонстрацій та подій такого масштабу. Ломакін працював у спортивному журналі й знімав переважно футбольні та баскетбольні матчі, різні змагання тощо. «Коли почалась Помаранчева революція, зрозумів одразу — потрібно фотографувати. Нехай знімки будуть поганими, нехай не дуже вдалими, але знімати треба обов’язково. Було відчуття того, що це важливі для історії України події, — розповідає фотограф. — Знімав переважно увечері після роботи, проте там поставилися з розумінням — відпускали раніше».

‍

‍

Андрій Ломакін фотографував Майдан Незалежності у Києві, набережну Дніпра, знімав біля вокзалу та цирку, а також виборчі дільниці. «Нас тоді об’єдналось п’ять фотографів, і ми хотіли зібрати великий проєкт про президентські вибори. Зйомки на Майдані у Києві мали бути однією зі складових проєкту. Ми хотіли зробити зріз події — зняти побут мітингувальників, протести, голосування тощо, — пояснює Андрій Ломакін. — Я бігав усюди, де тільки можна. Проте проєкт залишився «сирим», ми не змогли відібрати з відзнятого матеріалу фотографії для історії. Ніхто з нас ще не мав досвіду зйомки таких фотопроєктів. Ми всі були на драйві, але не дуже розуміли, що саме фотографувати і як». Відомий київський фотограф Віктор Суворов, який був ідейним натхненником проєкту, загинув у автомобільній аварії й колеги-фотографи остаточно залишили ідею створення великого проєкту про Помаранчеву революцію».

Для Андрія Ломакіна зйомка Помаранчевої революції стала першим досвідом роботи з мітингувальниками. Він пригадує, що доводилось багато спілкуватися з людьми, а не просто ходити й клацати фотоапаратом. «Незважаючи на теплу та сприятливу атмосферу, все одно психологічно було важко фотографувати таку велику кількість людей. До цього знімав аматорську чорно-білу стріт-фотографію, потім був спорт», — ділиться Андрій.

‍

‍

«Був у мене цікавий момент під час зйомок Майдану. Я фотографував баскетбольний матч, після чого одразу побіг документувати революцію, — розповідає Ломакін. — На баскетболі нам видали бейдж з широкою синьою стрічкою. Нагадаю, що синій колір був символом виборчої кампанії Віктора Януковича. Бейдж поклав собі у кишеню, а стрічка, як виявилось потім, визирала. У такому вигляді я зайшов у намети прихильників Ющенка. Мене здивувало, що, незважаючи на синю стрічку, усі були дуже люб‘язні і добрі».

Фотограф пригадує, що з людьми спілкувався багато, проте якихось контактів чи імен він не зберіг. Помаранчева революція відбулась двадцять років тому, потім була Революція Гідності, і спогади про ці події перемішались. Пригадати хронологію тепер допомагають лише фотографії. «Багато спогадів витіснив другий Майдан, який вже був набагато жорсткішим», — каже Андрій Ломакін. Під час Помаранчевою революції також траплялись сутички, проте вони були радше винятком. Ломакін пригадує зйомку прихильників Януковича, які мало не скинули його колегу Івана Чернічкіна з парапету. Проте загалом атмосфера була спокійною, люди були налаштовані на позитивні зміни.

‍

‍

Андрій Ломакін навіть приходив на зйомку зі своїм сином, якому було тоді два роки. «Син сидів у мене на плечах, я ходив з ним всюди, показував Майдан, — говорить фотограф. — Помаранчева революція була навіть схожа на свято. Вона була дуже світлою і я навіть не знаю, з якою подією ще її можна порівняти. Помаранчева революція була насичена добротою та наповнена надією. Надією на майбутнє».

‍

‍

‍

‍

Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар