«Те, що відбувалося з Бахмутом півтора року, з Торецьком сталося за 6 місяців». Репортаж Костянтина Ліберова з пораненого міста

До 2014 року в Торецьку, шахтарському місті на Донбасі, мешкало понад 70 тисяч людей. До кінця 2024-го тут залишалося лише півтори тисячі. Тепер, у березні 2025-го, кількість людей невідома. 

Це місто, розташоване між териконами, на правому березі річки Кривий Торець, що впадає в Сіверський Донець, переживає свої найтемніші дні. КАБи, артилерія, безперервні бої — росіяни Торецьк знищують, але ЗСУ тримають оборону. Тут, серед уламків та порожніх будинків, йде боротьба за місто.

‍

‍

Від козаків до шахтарів

У 17 столітті ці землі колонізували козаки. Легенда розповідає про Антона Щербину, який заснував тут заставу. Згодом поселення стало селом Щербинівка, частиною Бахмутського повіту. У 1721 році в балці Скелюватій виявили поклади кам'яного вугілля. З 1871 року, коли сюди прийшла залізниця, Щербинівка стала центром вугільного видобутку. Промисловість зростала, залучаючи іноземні інвестиції. У 1936 році місто отримало нову назву Дзержинськ, символ радянського режиму. Після розпаду СРСР місто занурилося в економічну кризу, а у 2014-му опинилося в центрі війни. У 2016 році місту повернули історичну назву — Торецьк.

‍

‍

Понад три місяці під прапором «ДНР»

21 липня 2014 року, ще до світанку, українські військові розпочали штурм Торецька (тоді ще Дзержинська), який понад три місяці перебував під окупацією російських військ. Основний бій точився біля будівлі міськради, де був штаб окупантів. Під час штурму один з російських танків випустив понад 20 пострілів по будівлі, спричинивши пожежу. Українські військові опинилися у пастці, борючись не лише з ворогом, а й за власне життя, рятуючись від диму і полум'я. Вісім годин бою завершилися перемогою — над містом знову замайорів український прапор, полонених бойовиків передали відповідним органам.

З 2014 по 2022 рік мешканці Торецька боролися за своє місто, організовуючи патріотичні акції, відновлюючи громаду і віру в мирне майбутнє. Війна не відступала, і лінія фронту залишалася поруч. Сьогодні, у 2025 році, Торецьк знову опинився в епіцентрі штурмів. Росіяни не припиняють спроб стерти місто з лиця землі.

‍

‍

Доля міста у 2025 

З літа 2024 року російські війська поступово витісняли українських захисників, досягнувши східних околиць міста у жовтні. Більшість мешканців евакуювали, але частина залишилася, виживаючи під постійними обстрілами. У січні 2025-го російські війська контролювали більшу частину міста. 

7 лютого росіяни оголосили про повне захоплення Торецька, але українські джерела це спростували. За словами речника ОСУВ «Хортиця» Віктора Трегубова, ворог організував інформаційну операцію зі встановлення прапорів у різних точках. 

«Причому велика кількість росіян загинула під українськими дронами, просто намагаючись поставити ці прапори на високих точках», — зазначив Трегубов 10 березня 2025 року.

‍

‍

Росіяни змушені прийняти реальність і тепер намагаються виправити ситуацію хоча б у своїх очах. «Бо виникає питання: як же ж це міноборони рф заявило про взяття міста Торецька, а українці постійно викладають відео з боями в цьому місті. Якось нелогічно буде. Тому вони, певним чином, змістили свої зусилля і туди. Але сказати, що там у них є великі успіхи, ні. Там дуже важко, звісно, але там дуже давно дуже важко», — підкреслив Трегубов.

Росіяни намагаються виправдати свої поразки, знімаючи фейкові відео. Українські військові продовжують обороняти місто, попри інтенсивні обстріли й важкі умови. Торецьк тримається, хоча ціна цієї боротьби неймовірно висока.

Українська асоціація професійних фотографів сьогодні представляє світлини Костянтина Ліберова — документаліста й учасника УАПФ, який зафіксував битву ЗСУ за Торецьк на початку лютого 2025 року. 

Його фоторепортаж — це не просто серія кадрів, а глибоке свідчення жорстокої реальності війни, яка щодня стає все руйнівнішою, залишаючи по собі лише спустошення і втрати.

‍

‍

Місто очима Костянтина Ліберова

«Я записую ці відповіді 1 березня, тому нам доведеться відкотитися приблизно на місяць назад. Останній раз у Торецьку я був на початку лютого, 4 чи 5 числа. Це були околиці міста, приватний сектор на його підступах. Чи можна було сказати, що там було небезпечно або що існувала реальна загроза негайного входу росіян? Не зовсім», — розповідає Костянтин.

Карти DeepState на той момент показували, що російські війська вже зайшли в місто й контролювали його більшу частину. 

«Коли я намагався запустити дрон над містом, одразу відчув силу їхніх засобів радіоелектронної боротьби. Це була ніби невидима стіна, яка стояла буквально на крайніх багатоповерхівках і не давала дрону проникнути глибше», — каже фотограф.

‍

‍

Рік тому, у лютому 2024-го Костянтин з дружиною-фотографкою Владою стали останніми журналістами, які перебували в Авдіївці перед тим, як місто повністю захопили росіяни. Вони бачили останні години його свободи.

«Я не хотів би бути останнім журналістом, який побував у Торецьку перед його окупацією. Сподіваюся, що Збройні сили України зможуть повернути свої позиції, і судячи з новин, деякі бригади вже повернулися в центр міста», — зізнається Костянтин. 

Страх перед можливою окупацією міста був цілком реальним. Адже тільки протягом лютого 2025 року росіяни кілька разів заявляли про нібито захоплення Торецька, що виявилося неправдою.

‍

‍

Як змінилася війна: загроза дронів на оптоволокні

Фотограф згадує, що ситуація у місті була жахливою. На третій рік повномасштабного вторгнення війна уже схожа на ту, що ми звикли бачити у фільмах. Тут немає чітких ліній фронту, немає тактики «вулиця за вулицею».

«Якщо ти встиг добігти до укриття раніше, ніж над тобою пролетів FPV-дрон чи скинули вибухівку з БПЛА — це вже вважається контролем території».

Костянтин неодноразово знімав бої на передовій, а також ходив разом із військовими на штурми. Але Торецьк довгий час залишався відносним тилом, хоча й під постійними ударами ракет.

‍

‍

«Навіть ду́мки про те, що Торецьк може опинитися під повним контролем Росії, у нас не було до літа 2024 року, — пояснює він. — Попередній раз, коли ми разом із Владою були в місті, це були дві окремі поїздки наприкінці літа 2024 року. Влада тоді працювала з евакуаційною групою волонтера Дениса Христофа, відомого як Голландець, і під час тієї поїздки по них майже влучив FPV-дрон. Вони дивом встигли забігти в укриття, а завдяки броньованій машині, на якій вони приїхали, вдалося уникнути ураження уламками. Того ж дня я працював з однією з бригад, що тримала оборону на тому напрямку, і зрозумів, що далі центрального ринку пройти вже неможливо. На той момент вже почали з’являтися дрони, керовані по оптоволокну». 

‍

‍

Ліберов наголошує, що за останні місяці тактика війни змінилася: 

«Безумовно, це масова поява дронів на оптоволокні. Це зовсім інша зброя. Вона передає відео у найвищій якості без затримок, не має обмежень через радіогоризонт, і що найстрашніше — тут вже не працюють стандартні схеми порятунку. Забігти в яму, сховатися за деревом або в укриття — це більше не гарантує безпеки».

‍

‍

Фотограф розповідає, що під час останньої поїздки до Торецька звернув увагу на велику кількість дротів, що залишаються після цих дронів уздовж доріг і полів. Це десятки кілометрів оптоволокна, які свідчать про масштаб їх використання.

‍

Торецьк як символ нової війни

Бахмут став символом просування російської армії територією України. Це була одна з найжорстокіших битв, і кожне нове місто, що опиняється під загрозою, неминуче порівнюють із Бахмутом.

«Я думаю, що після падіння Бахмута війна стала значно жорсткішою. Те, що відбувалося з Бахмутом півтора року, з Торецьком сталося буквально за пів року. Росіяни значно краще навчилися знищувати міста. Вони адаптували свої тактики, їхні методи стали більш системними та руйнівними. Масове застосування керованих авіабомб та безперервні атаки дронами змінили правила гри. Торецьк, яким ми його бачили, вже не був тим надійним тиловим містом, яким його пам’ятали раніше. Росіяни не просто наступають — вони методично стирають міста з лиця землі. І це вже не процес, що триває роками, як було в Бахмуті. Це питання тижнів. На момент, коли я востаннє був у місті, можна було констатувати одне: там більше немає життя. Цивільне населення залишило Торецьк ще на початку вересня 2024 року, а зараз це місто — лише суцільні руїни», — говорить фотограф.

‍

‍

Торецьк, яким його знали раніше, перестав існувати. Іноді з’являються люди, які вижили, провівши місяці в підвалах. 

«Пропаганда РФ використовує їх для постановних відео, змушуючи казати: «Ура! Нас звільнили!». Але це не життя. Це спектакль, який покликаний виправдати знищення ще одного українського міста», — наголошує Костянтин. 

‍

«Біжиш у важкому спорядженні, уважно слухаючи небо»  

На запитання, чи важко знімати в околицях Торецька, Костянтин відповідає, що «це навіть не так про складність — це робота на піку можливостей, де поєднуються техніка, в моєму випадку Sony A1, витривалість і холодний розрахунок». 

Журналістика на передовій — між життям і смертю. Знімати в зоні бойових дій — це завжди ризик. Костянтин переконаний, що сучасна війна диктує свої правила, і для її зйомки тобі потрібні лише дві речі: витривалість і фарт. Перше можна тренувати. Друге — справа випадку.

‍

‍

«Одного разу стояло питання термінової доставки батарей на крайні піхотні позиції. Це мало бути зроблено негайно, тому командир роти взяв відповідальність, і ми разом із пресофіцером 28-ї бригади рушили вперед. Від того переходу у мене залишилося лише одне відчуття — нестача кисню. Ти просто біжиш. Біжиш у важкому спорядженні, уважно слухаючи небо. Якщо чується звук дрона — миттєво падаєш, шукаєш укриття. Проблема в тому, що знайти його все важче. Будівель майже немає. Якщо вдається натрапити на підвал — це вже удача, але ніхто не гарантує, що він витримає удар», — говорить Костянтин. 

‍

Війна на знищення

«Я постійно відчуваю бажання кричати, говорити про це, показувати кожному, що Росія робить із моєю країною. Це не просто війна за території — це війна на знищення. І якщо світ не бачить цього масштабу зараз, якщо ми не будемо про це говорити, то завтра так може виглядати будь-яке інше місто, — підсумовує фотограф. — Світ недостатньо знає про Торецьк. Але це не тільки про це місто — це про тисячі українських міст і сіл, які Росія методично перетворює на однакові руїни».

‍

‍

Сценарій повторюється знову і знову: спочатку постійні обстріли, потім систематичне знищення, і врешті — випалена земля. Торецьк уже став черговою жертвою цієї стратегії. Але боротьба триває. І поки є ті, хто документує цю війну, правда про неї не буде забута.

Документалістка Ольга Ковальова побувала у Торецьку на початку 2024 року. Тоді до лінії фронту було сім кілометрів. Як росіяни намагаються знищити Торецьк, а українці — захистити, читайте в нашому матеріалі. 

‍

‍

‍

Костянтин і Влада Ліберови. Подружжя фотографів з Одеси. Свій шлях вони почали зосереджуючись на творчих та емоційних лавсторі. На початку вторгнення змінили вектор своєї роботи, зосередившись на художній документалістиці: їх фотографії з гарячих точок України стають вірусними в соціальних мережах, набираючи сотні тисяч репостів, їх публікують впливові ЗМІ, такі як BBC, Welt, Vogue, Forbes, а також беруть до своїх соціальних мереж Президент України та інші високопоставлені особи. Інстаграм фотографів. 

‍

Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Віра Лабич
Більдредакторка: Ольга Ковальова
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар