Місто Чернігів стало одним із перших, куди 24 лютого 2022 року намагались прорватись російські війська. Місто розташоване на перетині кордонів трьох держав – України, Білорусі та РФ, а до Києва звідси їхати не більше двох годин. Чернігів перебував у облозі до квітня, проте окупувати його так і не вдалося.
Українська Асоціація професійних фотографів публікує світлини Романа Закревського, який перебував у Чернігові від початку повномасштабного російського вторгнення та документував події війни.
Війська РФ не змогли окупувати Чернігів – Збройні Сили України та місцеві захисники не дали прорвати оборону міста. Натомість російські військові систематично обстрілювали Чернігів, били по об’єктам інфраструктури, житловим будинкам, школам та дитячим садочкам. Перші постріли мешканці Чернігова почули вранці 24 лютого. У цей день російські війська атакували командний пункт аеродрому Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Ніжині. Загинуло троє людей.
25 лютого ЗСУ відбили наступ російських військових безпосередньо на підході до міста. 27 лютого в Корюківці місцеві мешканці зупинили колону техніки РФ. Люди вийшли на дорогу і не дозволили росіянам заїхати в село. Чернігів у цей день зазнав декількох авіаударів. У житловий будинок в центрі міста влучила ракета. Зайнялася пожежа, горіли два нижніх поверхи. Увечері центр Чернігова зазнав чергового ракетного удару, який зруйнував будівлю колишнього кінотеатру.
Після обіду 3 березня російські військові завдали авіаудару по житлових будинках Чернігова. Загинуло 47 людей. Вночі 11 березня військові РФ розбомбили стадіон та бібліотеку, загинуло 2 людей. Через декілька годин вони скинули на місто три авіабомби. Усередині березня від російських обстрілів загинули люди, які стояли в черзі за хлібом. Наприкінці березня російські військові зруйнували автомобільний міст через Десну. Чернігів втратив сполучення із Києвом. Знищення мосту стало критичним для мешканців Чернігова: через нього люди виїжджали з міста та отримували гуманітарну допомогу. Люди переправлялися річкою у човнах і так само привозили продукти.
З 1 квітня 2022 року армія РФ почала відступати та відводити війська із Чернігівщини. До 6 квітня російські військові покинули область.
Фотограф Роман Закревський родом із міста Чернігів. 24 лютого 2022 року він разом із дружиною Юлією, донькою Василиною та домашнім улюбленцем – собакою Арчі, був у Чернігові. На момент повномасштабного російського вторгнення донечці Романа виповнилось лише пів року. «Донька у підвалі навчилася перевертатись та сідати», – говорить Роман. З другого дня війни він з родиною та іншими мешканцями рідної вулиці жив у підвалі дитячої лікарні.
Зранку 24 лютого 2022 року Роман гуляв із собакою, побачив велику чергу до магазину. Дізнався у людей, що почалась війна. «У цей день я пішов на роботу. Працював телеоператором на “Суспільне. Чернігів”, – пригадує Роман. – Першу ніч ми пережили вдома. Наступного дня також мусив іти в редакцію, але не хотів залишати дівчат самих. Зустрів давнього знайомого Сергія Зосименка, який як волонтер опікувався відділенням із онкохворими дітьми у лікарні. Запитав у нього, чи можна спуститись до них в укриття. 25 лютого ми переїхали в підвал».
Роман Закревський пригадує, що у підвалі лікарні було багато людей. Діти гралися, розмальовували стіни. «Я з перших днів повномасштабної війни багато фотографував. У людей був великий страх камери – вони боялись, що прийдуть рашисти, знайдуть фото і по ним щось дізнаються, – ділиться спогадами Закревський. – Фотографував переважно портрети людей та дітей, які жили в укритті. Документував наш побут, є навіть момент, коли дитині виривають молочний зуб. Знімав людей, які займались охороною, були в ТРО або з’являлись у підвалі, ховаючись від обстрілів. Я намагався зберегти ці історичні миті. У когось був автомат, а у мене – фото та відеокамера». Роман пригадує, що у своїй квартирі з вікон закрили матрацом. Для нього це стало символом безпорадності і зміни всього життя. «Спочатку на матраці було добре спати, а тепер у нього інша роль – захищати від уламків», – говорить Роман.
Дружина та донька Романа Закревського змогли виїхати 9 березня. Знайомий фотографа займався евакуацією і забрав Юлію з Василиною автобусом до Києва та пересадив на потяг до Львова. Дівчата зупинились на короткий час у Львові, а згодом переїхали до друзів у містечко Печеніжин на Івано-Франківщині. Роман залишався у Чернігові до 17 березня. «Це був ранок, коли ми виїхали з Чернігова. Їхали через поле, так званою «дорогою життя». Головна дорога обстрілювалась і їхати було небезпечно», – говорить Роман.
Фотограф документував наслідки авіаударів РФ по рідному місту. 3 березня російські військові скинули авіабомбу на багатоповерховий будинок у Чернігові. Будинок розташований буквально за двісті метрів від лікарні, в укритті якої перебував Закревський з родиною. «Я бачив літак, який скинув бомбу на висотку. Звук того літака – це найстрашніше, мені здається, що я чув за цю війну», – розповідає Роман. Додає, що його завжди надихали світлини з гарячих точок і він мріяв стати воєнним кореспондентом. Проте ніколи не думав, що його мрія здійсниться саме таким чином. «За цією багатоповерхівкою розташований будинок у якому я виріс і де зараз живуть мій батько і старший брат з родиною. Ці бомби впали зовсім поруч із моєю рідною «китайською стіною». Це один із найдовших будинків у Чернігові і місцеві називають його «китайкою». Я просто взяв камеру і пішов знімати», – каже Роман Закревський. Він не взяв із собою документів, а мав лише напис «Преса» на куртці. На щастя, ніхто не запитував про дозволи на зйомку. Роман каже, що страшно за людей, які не розуміють важливості документування і хто насправді ворог.
«Коли йшов фотографувати наслідки бомбардування, ні про що не думав, лише про передній та задній плани, деталі, композицію кадру. Щоб не було нічого зайвого у кадрі, щоб нікому не заважати. Відчуття таке, що це все не по справжньому, що це – кіно», – каже Роман Закревський. Його світлина зі зйомки наслідків авіаудару потрапила у видання The New York Times.
Фотограф навіть не пригадує, скільки часу провів біля того будинку. Йому запам’ятались хлопці, які стояли на тлі багатоповерхівки з діркою та показували на відірвану руку із каблучкою. «Я прийняв для себе, що не зніматиму всіляку «чорноху». Проте підійшов, сфотографував цю руку і нічого не відчув, – каже фотограф. – Тоді взагалі не було жодних відчуттів, лише суха документалістика, лише правильна побудова композиції – передній план, задній план, перспектива, правильні лінії в кадрі».
Через декілька днів, коли була гарна сонячна погода, Роман Закревський знову повернувся на місце трагедії. Провів там годину чи півтори. Було дуже холодно, йшов сніг, але було гарне світло. «До мене підійшов дядько з автоматом – там неподалік був блок-пост. В мене з собою було посвідчення НСФХУ, яке знайшов під час збору тривожної валізки. Цей папірець врятував мене від зайвих питань. Дядько мене «благословив» на зйомку, щоб я показав наших сусідів з півночі, – пригадує Роман. – Коли повернувся в укриття, проспав поспіль годин шість. Зйомка вийняла з мене купу енергії».
Роман сфотографував розкуйовджене від авіаудару дерево – стару липу. Це було одне із улюблених дерев Романа, яке росло по дорозі між домом тата і їх з дружиною помешканням. «У липи була гарна крона у формі конуса. Зараз липа не така красива, але жива. Це мене дуже радує, – усміхається Роман. – Цегляні будівлі відремонтували силами волонтерів та іноземних партнерів. Понівечену висотку обгородили парканом і вона стоїть як нагадування про весь цей жах та усі смерті безвинних людей». Роман каже, що цей день – наче цільний шматок м’яса, який відірвали від тіла. Символ жаху, через який йому довелось пройти із родиною і через який досі проходить уся наша країна. Роман долучився до оборонців України і зараз трансформує свій досвід у фотографії на фронті та відео, які знімає для Сил оборони України на сході держави.
Роман багато знімав у Чернігові під час його облоги. Зробив фото готелю, куди російські військові скинули бомбу. Вони думали, що там дислокуються спецпризначенці, утім, там не було військових. Зрештою, як і в інших житлових будинках Чернігова, куди влучали військові РФ.
Постскриптум
«У лікарні нам видали чорні поліетиленові мішки, щоб ми могли зігрітися. У мене навіть є фотографія. Тепер чорні мішки викликають у нас зовсім інші асоціації», – каже Роман Закревський.
Роман Закревський (37 років) - український фотограф та відеооператор. Займається авторською і репортажною фотографією. Виставкову діяльність фотограф веде з 2006 року. Виставки проходили в Україні (Київ, Чернігів, Львів, Донецьк, Острог) і за кордоном (Австрія). Останні чотири роки працював відеооператором на телеканалі Суспільне Чернігів.Друкувався в українських (The Ukrainians, The Reporters, Локальні Історії) та іноземних виданнях (The New York Times, Wyborcza.pl ).
Знімав документальне і ігрове кіно.
Соціальні мережі автора:
Instagram
Facebook
Проєкт реалізовується завдяки підтримці IWM Documenting Ukraine.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
Місто Чернігів стало одним із перших, куди 24 лютого 2022 року намагались прорватись російські війська. Місто розташоване на перетині кордонів трьох держав – України, Білорусі та РФ, а до Києва звідси їхати не більше двох годин. Чернігів перебував у облозі до квітня, проте окупувати його так і не вдалося.
Українська Асоціація професійних фотографів публікує світлини Романа Закревського, який перебував у Чернігові від початку повномасштабного російського вторгнення та документував події війни.
Війська РФ не змогли окупувати Чернігів – Збройні Сили України та місцеві захисники не дали прорвати оборону міста. Натомість російські військові систематично обстрілювали Чернігів, били по об’єктам інфраструктури, житловим будинкам, школам та дитячим садочкам. Перші постріли мешканці Чернігова почули вранці 24 лютого. У цей день російські війська атакували командний пункт аеродрому Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Ніжині. Загинуло троє людей.
25 лютого ЗСУ відбили наступ російських військових безпосередньо на підході до міста. 27 лютого в Корюківці місцеві мешканці зупинили колону техніки РФ. Люди вийшли на дорогу і не дозволили росіянам заїхати в село. Чернігів у цей день зазнав декількох авіаударів. У житловий будинок в центрі міста влучила ракета. Зайнялася пожежа, горіли два нижніх поверхи. Увечері центр Чернігова зазнав чергового ракетного удару, який зруйнував будівлю колишнього кінотеатру.
Після обіду 3 березня російські військові завдали авіаудару по житлових будинках Чернігова. Загинуло 47 людей. Вночі 11 березня військові РФ розбомбили стадіон та бібліотеку, загинуло 2 людей. Через декілька годин вони скинули на місто три авіабомби. Усередині березня від російських обстрілів загинули люди, які стояли в черзі за хлібом. Наприкінці березня російські військові зруйнували автомобільний міст через Десну. Чернігів втратив сполучення із Києвом. Знищення мосту стало критичним для мешканців Чернігова: через нього люди виїжджали з міста та отримували гуманітарну допомогу. Люди переправлялися річкою у човнах і так само привозили продукти.
З 1 квітня 2022 року армія РФ почала відступати та відводити війська із Чернігівщини. До 6 квітня російські військові покинули область.
Фотограф Роман Закревський родом із міста Чернігів. 24 лютого 2022 року він разом із дружиною Юлією, донькою Василиною та домашнім улюбленцем – собакою Арчі, був у Чернігові. На момент повномасштабного російського вторгнення донечці Романа виповнилось лише пів року. «Донька у підвалі навчилася перевертатись та сідати», – говорить Роман. З другого дня війни він з родиною та іншими мешканцями рідної вулиці жив у підвалі дитячої лікарні.
Зранку 24 лютого 2022 року Роман гуляв із собакою, побачив велику чергу до магазину. Дізнався у людей, що почалась війна. «У цей день я пішов на роботу. Працював телеоператором на “Суспільне. Чернігів”, – пригадує Роман. – Першу ніч ми пережили вдома. Наступного дня також мусив іти в редакцію, але не хотів залишати дівчат самих. Зустрів давнього знайомого Сергія Зосименка, який як волонтер опікувався відділенням із онкохворими дітьми у лікарні. Запитав у нього, чи можна спуститись до них в укриття. 25 лютого ми переїхали в підвал».
Роман Закревський пригадує, що у підвалі лікарні було багато людей. Діти гралися, розмальовували стіни. «Я з перших днів повномасштабної війни багато фотографував. У людей був великий страх камери – вони боялись, що прийдуть рашисти, знайдуть фото і по ним щось дізнаються, – ділиться спогадами Закревський. – Фотографував переважно портрети людей та дітей, які жили в укритті. Документував наш побут, є навіть момент, коли дитині виривають молочний зуб. Знімав людей, які займались охороною, були в ТРО або з’являлись у підвалі, ховаючись від обстрілів. Я намагався зберегти ці історичні миті. У когось був автомат, а у мене – фото та відеокамера». Роман пригадує, що у своїй квартирі з вікон закрили матрацом. Для нього це стало символом безпорадності і зміни всього життя. «Спочатку на матраці було добре спати, а тепер у нього інша роль – захищати від уламків», – говорить Роман.
Дружина та донька Романа Закревського змогли виїхати 9 березня. Знайомий фотографа займався евакуацією і забрав Юлію з Василиною автобусом до Києва та пересадив на потяг до Львова. Дівчата зупинились на короткий час у Львові, а згодом переїхали до друзів у містечко Печеніжин на Івано-Франківщині. Роман залишався у Чернігові до 17 березня. «Це був ранок, коли ми виїхали з Чернігова. Їхали через поле, так званою «дорогою життя». Головна дорога обстрілювалась і їхати було небезпечно», – говорить Роман.
Фотограф документував наслідки авіаударів РФ по рідному місту. 3 березня російські військові скинули авіабомбу на багатоповерховий будинок у Чернігові. Будинок розташований буквально за двісті метрів від лікарні, в укритті якої перебував Закревський з родиною. «Я бачив літак, який скинув бомбу на висотку. Звук того літака – це найстрашніше, мені здається, що я чув за цю війну», – розповідає Роман. Додає, що його завжди надихали світлини з гарячих точок і він мріяв стати воєнним кореспондентом. Проте ніколи не думав, що його мрія здійсниться саме таким чином. «За цією багатоповерхівкою розташований будинок у якому я виріс і де зараз живуть мій батько і старший брат з родиною. Ці бомби впали зовсім поруч із моєю рідною «китайською стіною». Це один із найдовших будинків у Чернігові і місцеві називають його «китайкою». Я просто взяв камеру і пішов знімати», – каже Роман Закревський. Він не взяв із собою документів, а мав лише напис «Преса» на куртці. На щастя, ніхто не запитував про дозволи на зйомку. Роман каже, що страшно за людей, які не розуміють важливості документування і хто насправді ворог.
«Коли йшов фотографувати наслідки бомбардування, ні про що не думав, лише про передній та задній плани, деталі, композицію кадру. Щоб не було нічого зайвого у кадрі, щоб нікому не заважати. Відчуття таке, що це все не по справжньому, що це – кіно», – каже Роман Закревський. Його світлина зі зйомки наслідків авіаудару потрапила у видання The New York Times.
Фотограф навіть не пригадує, скільки часу провів біля того будинку. Йому запам’ятались хлопці, які стояли на тлі багатоповерхівки з діркою та показували на відірвану руку із каблучкою. «Я прийняв для себе, що не зніматиму всіляку «чорноху». Проте підійшов, сфотографував цю руку і нічого не відчув, – каже фотограф. – Тоді взагалі не було жодних відчуттів, лише суха документалістика, лише правильна побудова композиції – передній план, задній план, перспектива, правильні лінії в кадрі».
Через декілька днів, коли була гарна сонячна погода, Роман Закревський знову повернувся на місце трагедії. Провів там годину чи півтори. Було дуже холодно, йшов сніг, але було гарне світло. «До мене підійшов дядько з автоматом – там неподалік був блок-пост. В мене з собою було посвідчення НСФХУ, яке знайшов під час збору тривожної валізки. Цей папірець врятував мене від зайвих питань. Дядько мене «благословив» на зйомку, щоб я показав наших сусідів з півночі, – пригадує Роман. – Коли повернувся в укриття, проспав поспіль годин шість. Зйомка вийняла з мене купу енергії».
Роман сфотографував розкуйовджене від авіаудару дерево – стару липу. Це було одне із улюблених дерев Романа, яке росло по дорозі між домом тата і їх з дружиною помешканням. «У липи була гарна крона у формі конуса. Зараз липа не така красива, але жива. Це мене дуже радує, – усміхається Роман. – Цегляні будівлі відремонтували силами волонтерів та іноземних партнерів. Понівечену висотку обгородили парканом і вона стоїть як нагадування про весь цей жах та усі смерті безвинних людей». Роман каже, що цей день – наче цільний шматок м’яса, який відірвали від тіла. Символ жаху, через який йому довелось пройти із родиною і через який досі проходить уся наша країна. Роман долучився до оборонців України і зараз трансформує свій досвід у фотографії на фронті та відео, які знімає для Сил оборони України на сході держави.
Роман багато знімав у Чернігові під час його облоги. Зробив фото готелю, куди російські військові скинули бомбу. Вони думали, що там дислокуються спецпризначенці, утім, там не було військових. Зрештою, як і в інших житлових будинках Чернігова, куди влучали військові РФ.
Постскриптум
«У лікарні нам видали чорні поліетиленові мішки, щоб ми могли зігрітися. У мене навіть є фотографія. Тепер чорні мішки викликають у нас зовсім інші асоціації», – каже Роман Закревський.
Роман Закревський (37 років) - український фотограф та відеооператор. Займається авторською і репортажною фотографією. Виставкову діяльність фотограф веде з 2006 року. Виставки проходили в Україні (Київ, Чернігів, Львів, Донецьк, Острог) і за кордоном (Австрія). Останні чотири роки працював відеооператором на телеканалі Суспільне Чернігів.Друкувався в українських (The Ukrainians, The Reporters, Локальні Історії) та іноземних виданнях (The New York Times, Wyborcza.pl ).
Знімав документальне і ігрове кіно.
Соціальні мережі автора:
Instagram
Facebook
Проєкт реалізовується завдяки підтримці IWM Documenting Ukraine.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
.jpg)
.jpg)
