Командир спецпідрозділу «Вовки Да Вінчі» Дмитро Коцюбайло із позивним Да Вінчі загинув у боях за Бахмут 7 березня 2023 року. Дмитру було лише 27 років, а воював він — з 18. Після Революції Гідності поїхав добровольцем на схід України. У час повномасштабного російського вторгнення Да Вінчі воював на різних напрямках, проте загинув на Донеччині, яку називав своїм «другим домом».
Українська асоціація професійних фотографів публікує світлини Костянтина та Влади Ліберових, які знімали роботу спецпідрозділу «Вовки Да Вінчі» в останні дні життя їхнього командира Дмитра Коцюбайла.
У грудні 2021 року Дмитро Коцюбайло отримав найвищу державну нагороду — звання Героя України. Він був добровольцем, долучився до сил опору російському вторгненню у 2014 році. Згодом отримав важке поранення, проте після тривалої реабілітації він повернувся на війну. Дмитро став командиром батальйону «Вовки Да Вінчі» і в його підпорядкуванні було кілька сотень людей. Підрозділ Дмитра Коцюбайла працював на різних напрямках з моменту повномасштабного російського вторгнення та виконував складні завдання. Дмитро Коцюйбайло загинув 7 березня 2023 року у бою поблизу Бахмута.
«Так склалось, що найбільше ми подружились та зблизились саме в останні дні життя Дмитра. Ми працювали з ним з 5 по 7 березня, включно із днем його загибелі. Ці три дні, які ми досі згадуємо, були особливими», — розповідає фотографка Влада Ліберова.
Костянтин та Влада Ліберові фотографували Да Вінчі та його підрозділ, коли вони працювали на різних напрямках, зокрема під час Харківської кампанії. Костянтин навіть встиг зробити Дмитру та його коханій Аліні зйомку на зразок лав-сторі, але на танку.
«5 березня Дмитро подзвонив Кості та сказав: «Приїжджай!». Це був період, коли починались найжорстокіші бої за Бахмут. Росіяни намагались відрізати останню дорогу до міста, — пригадує Влада. — Батальйон Да Вінчі вирішував найтерміновіші питання та найскладніші завдання. І це якраз було одне із таких завдань. «Вовкам Да Вінчі» потрібно було з певної посадки вибити росіян, щоб в подальшому посилити нашу оборону. Вони поїхали на штурм».
Костянтин з Да Вінчі сіли на танк і поїхали у ворожу посадку. Близькість до ворога була мінімальною. Вони зістрибнули з танка у виритий 110-ю бригадою окоп.
«Окоп вирили щойно, у ньому ще було по коліно води. Хлопці через цей окоп зайшли та все очистили. Штурмові дії тривали трішки більше години. Дмитро зі своїми бійцями залишився з 110-ю бригадою до вечора — упевнитись, що все добре», — розповідає Влада Ліберова про останній штурм Да Вінчі.
Наступний день, 6 березня, був також насичений подіями. У Дмитра Коцюбайла був улюблений трофейний танк, який він здобув під час роботи на Харківському напрямку. Танк із повним боєкомплектом підбили у Часовому Яру і він загорівся. Ніхто не наважувався танк не те що гасити, але й навіть до нього близько підійти.
«Да Вінчі взяв баклажку води, заліз на цей танк і власноруч його потушив. Дмитро нічого не боявся і це відчувалось», — говорить фотографка.
7 березня Костянтин та Влада Ліберові планували знімати роботу трофейного Сонцепьока – «улюблену іграшку Да Вінчі».
«Ми зібрались їхати, але почався сильний обстріл. Ми встигли зайти до укриття, побратими Да Вінчі встигли, а він — не встиг. Він завжди заходив до укриття останнім, щоб переконатись у безпеці своїх», — розповідає Влада Ліберова.
Біля Дмитра Коцюбайла розірвалась мінометна міна, один із уламків влучив у шию. На жаль, нічого не можна було зробити.
«Нам дуже сильно болить і ми з Костьою, чесно кажучи, досі не прийняли цю втрату, — ділиться Влада. — Звісно, постійно гинуть наші друзі та знайомі. Це завжди боляче, проте з часом стає хоч трішки, але легше. З моменту загибелі Да Вінчі легше не стало».
Влада додає, що не кожен командир, тим паче рівня Да Вінчі, готовий просто сісти на танк і поїхати на штурм.
«Танк – це дуже помітна ціль, є багато протитанкових засобів і, звісно, це великий ризик. Дмитро умів вести за собою людей. Він дуже сильно піклувався про свій особовий склад, піклувався більше про своїх людей, ніж про себе. Він думав спершу про велику мету та побратимів, а вже потім про себе. За це його сильно любили та цінували», — підсумовує Влада.
Костянтин та Влада Ліберові відзняли як працює трофейний Сонцепьок. Це відбулось рівно через пів року після загибелі Да Вінчі.
«Усі присутні під час пострілів Сонцепьока мали відчуття, наче Да Вінчі також поруч. Це був постріл по ворогу зі стовідсотковим влучанням, — каже Влада Ліберова. — Здавалось, наче Да Вінчі також це бачить та усміхається».
10 березня тисячі військових та цивільних прийшли на Майдан Незалежності у Києві, щоб провести Да Вінчі в останню путь. Президент України Володимир Зеленський передав матері загиблого воїна Оксані Коцюбайло відзнаку «Хрест бойових заслуг», яким Дмитра нагородили посмертно.
Костянтин Ліберов — український фотограф, фотожурналіст. Кавалер орден «За заслуги» III ступеня (2023). Одна з його фотографій була обрана журналом Time серед 100 найкращих фотографій 2022 року. Під час повномасштабного російського вторгнення в Україну разом з дружиною Владою Ліберовою знімали наслідки війни в Харкові, Сєверодонецьку, Лисичанську, Святогірську, Миколаєві, Бучі, Ірпені, Києві та інших містах. Фотографії Костянтина публікували The Kyiv Independent, The New York Times, Los Angeles Times, The Wall Street Journa, The Insider, The Independent.
Соціальні мережі фотографа: Instagram, Facebook
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катерина Москалюк
Більд-редактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
Читайте також: Життя на межі. Боротьба за місто Бахмут на світлинах українських документалістів
Проєкт реалізовується завдяки підтримці IWM Documenting Ukraine.
Командир спецпідрозділу «Вовки Да Вінчі» Дмитро Коцюбайло із позивним Да Вінчі загинув у боях за Бахмут 7 березня 2023 року. Дмитру було лише 27 років, а воював він — з 18. Після Революції Гідності поїхав добровольцем на схід України. У час повномасштабного російського вторгнення Да Вінчі воював на різних напрямках, проте загинув на Донеччині, яку називав своїм «другим домом».
Українська асоціація професійних фотографів публікує світлини Костянтина та Влади Ліберових, які знімали роботу спецпідрозділу «Вовки Да Вінчі» в останні дні життя їхнього командира Дмитра Коцюбайла.
У грудні 2021 року Дмитро Коцюбайло отримав найвищу державну нагороду — звання Героя України. Він був добровольцем, долучився до сил опору російському вторгненню у 2014 році. Згодом отримав важке поранення, проте після тривалої реабілітації він повернувся на війну. Дмитро став командиром батальйону «Вовки Да Вінчі» і в його підпорядкуванні було кілька сотень людей. Підрозділ Дмитра Коцюбайла працював на різних напрямках з моменту повномасштабного російського вторгнення та виконував складні завдання. Дмитро Коцюйбайло загинув 7 березня 2023 року у бою поблизу Бахмута.
«Так склалось, що найбільше ми подружились та зблизились саме в останні дні життя Дмитра. Ми працювали з ним з 5 по 7 березня, включно із днем його загибелі. Ці три дні, які ми досі згадуємо, були особливими», — розповідає фотографка Влада Ліберова.
Костянтин та Влада Ліберові фотографували Да Вінчі та його підрозділ, коли вони працювали на різних напрямках, зокрема під час Харківської кампанії. Костянтин навіть встиг зробити Дмитру та його коханій Аліні зйомку на зразок лав-сторі, але на танку.
«5 березня Дмитро подзвонив Кості та сказав: «Приїжджай!». Це був період, коли починались найжорстокіші бої за Бахмут. Росіяни намагались відрізати останню дорогу до міста, — пригадує Влада. — Батальйон Да Вінчі вирішував найтерміновіші питання та найскладніші завдання. І це якраз було одне із таких завдань. «Вовкам Да Вінчі» потрібно було з певної посадки вибити росіян, щоб в подальшому посилити нашу оборону. Вони поїхали на штурм».
Костянтин з Да Вінчі сіли на танк і поїхали у ворожу посадку. Близькість до ворога була мінімальною. Вони зістрибнули з танка у виритий 110-ю бригадою окоп.
«Окоп вирили щойно, у ньому ще було по коліно води. Хлопці через цей окоп зайшли та все очистили. Штурмові дії тривали трішки більше години. Дмитро зі своїми бійцями залишився з 110-ю бригадою до вечора — упевнитись, що все добре», — розповідає Влада Ліберова про останній штурм Да Вінчі.
Наступний день, 6 березня, був також насичений подіями. У Дмитра Коцюбайла був улюблений трофейний танк, який він здобув під час роботи на Харківському напрямку. Танк із повним боєкомплектом підбили у Часовому Яру і він загорівся. Ніхто не наважувався танк не те що гасити, але й навіть до нього близько підійти.
«Да Вінчі взяв баклажку води, заліз на цей танк і власноруч його потушив. Дмитро нічого не боявся і це відчувалось», — говорить фотографка.
7 березня Костянтин та Влада Ліберові планували знімати роботу трофейного Сонцепьока – «улюблену іграшку Да Вінчі».
«Ми зібрались їхати, але почався сильний обстріл. Ми встигли зайти до укриття, побратими Да Вінчі встигли, а він — не встиг. Він завжди заходив до укриття останнім, щоб переконатись у безпеці своїх», — розповідає Влада Ліберова.
Біля Дмитра Коцюбайла розірвалась мінометна міна, один із уламків влучив у шию. На жаль, нічого не можна було зробити.
«Нам дуже сильно болить і ми з Костьою, чесно кажучи, досі не прийняли цю втрату, — ділиться Влада. — Звісно, постійно гинуть наші друзі та знайомі. Це завжди боляче, проте з часом стає хоч трішки, але легше. З моменту загибелі Да Вінчі легше не стало».
Влада додає, що не кожен командир, тим паче рівня Да Вінчі, готовий просто сісти на танк і поїхати на штурм.
«Танк – це дуже помітна ціль, є багато протитанкових засобів і, звісно, це великий ризик. Дмитро умів вести за собою людей. Він дуже сильно піклувався про свій особовий склад, піклувався більше про своїх людей, ніж про себе. Він думав спершу про велику мету та побратимів, а вже потім про себе. За це його сильно любили та цінували», — підсумовує Влада.
Костянтин та Влада Ліберові відзняли як працює трофейний Сонцепьок. Це відбулось рівно через пів року після загибелі Да Вінчі.
«Усі присутні під час пострілів Сонцепьока мали відчуття, наче Да Вінчі також поруч. Це був постріл по ворогу зі стовідсотковим влучанням, — каже Влада Ліберова. — Здавалось, наче Да Вінчі також це бачить та усміхається».
10 березня тисячі військових та цивільних прийшли на Майдан Незалежності у Києві, щоб провести Да Вінчі в останню путь. Президент України Володимир Зеленський передав матері загиблого воїна Оксані Коцюбайло відзнаку «Хрест бойових заслуг», яким Дмитра нагородили посмертно.
Костянтин Ліберов — український фотограф, фотожурналіст. Кавалер орден «За заслуги» III ступеня (2023). Одна з його фотографій була обрана журналом Time серед 100 найкращих фотографій 2022 року. Під час повномасштабного російського вторгнення в Україну разом з дружиною Владою Ліберовою знімали наслідки війни в Харкові, Сєверодонецьку, Лисичанську, Святогірську, Миколаєві, Бучі, Ірпені, Києві та інших містах. Фотографії Костянтина публікували The Kyiv Independent, The New York Times, Los Angeles Times, The Wall Street Journa, The Insider, The Independent.
Соціальні мережі фотографа: Instagram, Facebook
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катерина Москалюк
Більд-редактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
Читайте також: Життя на межі. Боротьба за місто Бахмут на світлинах українських документалістів
Проєкт реалізовується завдяки підтримці IWM Documenting Ukraine.
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
.jpg)
.jpg)
%20(1).jpg)
