Фотограф Андрій Дубчак розповідає про перші дні повномасштабного вторгнення
Фотограф Андрій Дубчак зустрів війну 24 лютого у готель “Мир” у Сєвєродонецьку у Луганській області. Згадує, що прокинувся від телефонного дзвінка дружини Лізи, яка і повідомила про початок війни.
“Вона тоді була у Харкові. «Війна! Нас обстрілюють!» - кричала вона у трубку. Я чесно кажучи, сприйняв цю новину якось аж занадто спокійно. Я знав, що вторгнення буде. Знав, що активізація вже неминуча. Бо навіть на той момент фронт вже змінився і «ООСу», який я знав, більше не існувало. Протягом тижня «до вторгення», я двічі потрапляв під обстріли, активність яких зашкалювала за мірками тих «до» часів. Усюди спостерігалося пересування української техніки та підрозділів,” - розповідає Дубчак.
Фотограф пояснює, що не уявляв масштабів вторгнення і не вірив, що армія РФ атакуватиме Київ зі сторони Білорусі. Основним театром майбутніх бойових дій він вважав Донбас, Харківщину і Маріуполь.
“Спершу ми поїхали у Краматорськ, аби уникнути потенційної загрози відрізаних доріг та пробок у Сєвєродонецьку. Там вже зняв першу чергу у військкомат і розгублених військових. Перших біженців. Потім прийшла інформація про колону військової техніки РФ завдовжки вісімдесят кілометрів, яка рухається на Київ. Шок. В столиці мої три коти, рідні, друзі” - пояснює Андрій.
Андрій додає, що в той момент він вирішив їхати у Дніпро, а звідти до Києва.
«Дорогою заїхали на базу до медиків-добровольців з «Госпітальєрів», які пакували еваки для виїзду на фронт. Один з медиків, Юрій Скребець відповів мені на питання про прогнози: Переможемо. А шо ми? Переможемо. Только якой ціною…» - розповідає Дубчак та додає: «Мене тоді цей момент пройняв аж до сліз».
«У Дніпрі ми переночували, і вдень 25-го, у щільному трафіку біженців доїхали до Кропивницького. Звідти до Києва дорога була вільна по нашій смузі. А у зворотню сторону був суцільний затор,» - продовжує свою історію фотограф.
Дубчак каже, що виглядало це на панічну втечу: “І я навіть трішки зловтішався, що нарешті «повірили» всі, і тепер нарешті люди називають все те що відбувалося ці роки лаконічно і зрозуміло – «війна».
Тепер нарешті люди називають все те що відбувалося ці роки лаконічно і зрозуміло – «війна».
Як згадує фотограф Київ зустрів його пустими вулицями та знерованими солдатами Територіальної оборони, яких він одразу став боятись більше ворогів через не завжди адекватну поведінку.
У той же день, 25 лютого, у Дарницьому районі фотограф зробив фото жінки, яка виглядала з зруйнованого вибухом ракети будинку, а також рештки збитого літака, який виявися українським. Його уламки впали на приватні будинки біля Дніпра.
“Фотографував і біженців на вокзалі. Усі, і усе навколо мене було геть не готове до війни. Дуже переживав за родину і намагався усіх «вигнати» з міста. Аналізував новини та чутки і був впевнений, що шансів вистояти у міста немає. Що Київ скоро буде оточений, і що тут буде «Сталінград». Я хотів це показати світу. Але було реально страшно, бо це вже була не Операція об'єднаних сил на сході. Це був початок справді «дикої» війни на виживання моєї країни. І я знав, що багато з тих кого я знаю помруть. І я можливо теж…”
Проєкт реалізовується завдяки підтримці ЗМІN.
Читайте також:
9 українських фотографів розповідають та показують, як почалось велике вторгнення
Фотограф Андрій Дубчак розповідає про перші дні повномасштабного вторгнення
Фотограф Андрій Дубчак зустрів війну 24 лютого у готель “Мир” у Сєвєродонецьку у Луганській області. Згадує, що прокинувся від телефонного дзвінка дружини Лізи, яка і повідомила про початок війни.
“Вона тоді була у Харкові. «Війна! Нас обстрілюють!» - кричала вона у трубку. Я чесно кажучи, сприйняв цю новину якось аж занадто спокійно. Я знав, що вторгнення буде. Знав, що активізація вже неминуча. Бо навіть на той момент фронт вже змінився і «ООСу», який я знав, більше не існувало. Протягом тижня «до вторгення», я двічі потрапляв під обстріли, активність яких зашкалювала за мірками тих «до» часів. Усюди спостерігалося пересування української техніки та підрозділів,” - розповідає Дубчак.
Фотограф пояснює, що не уявляв масштабів вторгнення і не вірив, що армія РФ атакуватиме Київ зі сторони Білорусі. Основним театром майбутніх бойових дій він вважав Донбас, Харківщину і Маріуполь.
“Спершу ми поїхали у Краматорськ, аби уникнути потенційної загрози відрізаних доріг та пробок у Сєвєродонецьку. Там вже зняв першу чергу у військкомат і розгублених військових. Перших біженців. Потім прийшла інформація про колону військової техніки РФ завдовжки вісімдесят кілометрів, яка рухається на Київ. Шок. В столиці мої три коти, рідні, друзі” - пояснює Андрій.
Андрій додає, що в той момент він вирішив їхати у Дніпро, а звідти до Києва.
«Дорогою заїхали на базу до медиків-добровольців з «Госпітальєрів», які пакували еваки для виїзду на фронт. Один з медиків, Юрій Скребець відповів мені на питання про прогнози: Переможемо. А шо ми? Переможемо. Только якой ціною…» - розповідає Дубчак та додає: «Мене тоді цей момент пройняв аж до сліз».
«У Дніпрі ми переночували, і вдень 25-го, у щільному трафіку біженців доїхали до Кропивницького. Звідти до Києва дорога була вільна по нашій смузі. А у зворотню сторону був суцільний затор,» - продовжує свою історію фотограф.
Дубчак каже, що виглядало це на панічну втечу: “І я навіть трішки зловтішався, що нарешті «повірили» всі, і тепер нарешті люди називають все те що відбувалося ці роки лаконічно і зрозуміло – «війна».
Тепер нарешті люди називають все те що відбувалося ці роки лаконічно і зрозуміло – «війна».
Як згадує фотограф Київ зустрів його пустими вулицями та знерованими солдатами Територіальної оборони, яких він одразу став боятись більше ворогів через не завжди адекватну поведінку.
У той же день, 25 лютого, у Дарницьому районі фотограф зробив фото жінки, яка виглядала з зруйнованого вибухом ракети будинку, а також рештки збитого літака, який виявися українським. Його уламки впали на приватні будинки біля Дніпра.
“Фотографував і біженців на вокзалі. Усі, і усе навколо мене було геть не готове до війни. Дуже переживав за родину і намагався усіх «вигнати» з міста. Аналізував новини та чутки і був впевнений, що шансів вистояти у міста немає. Що Київ скоро буде оточений, і що тут буде «Сталінград». Я хотів це показати світу. Але було реально страшно, бо це вже була не Операція об'єднаних сил на сході. Це був початок справді «дикої» війни на виживання моєї країни. І я знав, що багато з тих кого я знаю помруть. І я можливо теж…”
Проєкт реалізовується завдяки підтримці ЗМІN.
Читайте також:
9 українських фотографів розповідають та показують, як почалось велике вторгнення
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
.jpg)
.jpg)
