З кінця травня 2022 року за місто Сєвєродонецьк розпочались важкі бої. Російські війська масовано обстрілювали місто, намагаючись його повністю захопити. Відсоток території Сєвєродонецька, який контролювала армія РФ, змінювався щодня. 24 червня Збройні сили України організовано і планово залишили частину промзони Сєвєродонецька. 26 травня 2022 року російська армія зайшла у місто, розпочались вуличні бої. Росіяни захопили Сєвєродонецьк.
Українська Асоціація професійних фотографів публікує світлини Олександра Ратушняка, який супроводжував українських військових під час бою з армією РФ у Сєвєродонецьку.
«Протягом чотирьох місяців усі наші позиції обстріляні з усього — і я хочу наголосити на цьому — з усієї зброї, яка є у російської армії», — написав у соцмережі голова Луганської обласної військової адміністрації Сергій Гайдай.
Російські війська тижнями обстрілювали Сєвєродонецьк, намагаючись взяти усе місто під свій контроль.
«Там просто пекло», — додав Сергій Гайдай.
У червні 2022 року щодня на Донбасі гинуло близько пів тисячі українських військових, ще більше отримували поранення.
Фотограф Олександр Ратушняк супроводжував українських військових під час боїв за місто Сєвєродонецьк. Пригадує, що для нього червень 2022 року був насичений знайомствами та спілкуванням із багатьма чудовими людьми.
«Кілька днів провів у компанії славнозвісного Героя України Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі» та його відважних хлопців, — розповідає Олександр Ратушняк. — Переважно це була аеророзвідка. Ми виїжджали в прифронтове село, хлопці літали дронами та корегували артилерію. Якщо був обстріл в нашу сторону, то поруч — підвал».
Одного разу військові навіть взяли Олександра у справжню розвідку — це був вихід у сіру зону вдень.
«У такій ситуації великий ризик попасти під дружній вогонь. Того разу все минулося і ми попали лише під вогонь ворога. Гради крили за кількасот метрів, може менше. Якихось чудових фото не вдалося наробити, але враження після того виходу — на все життя», — ділиться фотограф.
Олександр Ратушняк з підрозділом заїхав у Лисичанськ, де з багатоповерхівки вдалося поглянути на Сєвєродонецьк. Наприкінці травня 2022 року місто було у всіх на слуху, проте звідти бракувало візуальної інформації. Ширина коридору на в’їзд в Лисичанськ постійно зменшувалась, і поїздки у цьому напрямку ставали щоразу небезпечнішими.
Фотограф дізнався, що ділянкою відповідальності батальйону «Свобода», у складі якого перебуває його друг Ігор Паламарчук, є якраз Сєвєродонецький напрямок. За кілька днів, а саме 6 червня, Олександр вже був із хлопцями «Свободи» у місці їх розташування у Лисичанську.
«По місту постійно прилітало. Кожного дня, якщо не години, щось диміло, горіло, гинули цивільні. Утім, незважаючи на це, Лисичанськ ще був відносно тиловим містом», — розповідає Ратушняк.
«8 червня, з самого ранку, ми їдемо на «Козаку» в Сєвєродонецьк. Переїжджаємо Синецький міст, який росіяни постійно атакували, щоб перерізати шляхи сполучення. Того ранку нам пощастило. Було відносно тихо. Але той міст не всім вдалося подолати...», — каже Олександр.
Разом з українськими військовими фотограф приїхав на позицію «Пітбуль», де провів наступні 24 години.
«Я провів тут добу, а здалося, що минув тиждень», — пояснює Ратушняк.
В «мирне» місто Лисичанськ хлопці повернулись тим же «Козаком». Олександр допомагав хлопцям по господарству, кілька разів навіть зварив суп.
«Хлопці казали, що смачний», — усміхається фотограф.
Він ходив містом та знімав, як воно перетворюється на руїну. Далеко від бази не відходив, оскільки люди у Лисичанську доволі різні.
«За кілька днів знову дають добро, щоб я поїхав у Сєвєродонецьк. Завантажуємо боєприпаси, провізію і їдемо! Цього разу вже на міст Ювілейний. Єдиний міст, який наразі з’єднує два береги, — розповідає Олександр Ратушняк. — Міста Сєвєродонецьк та Лисичанськ сполучали три мости: Павлоградський, який зруйнували 21 травня 2022 року, вже зруйнований на той час Синецький та міст Ювілейний, яким ще пів години тому можна було спробувати проскочити. Утім, вже не можна. Поруч прилітає. Ми прямо перед мостом розвертаємось і їдемо на базу. Не зачепило».
Тим часом сполучення між містами переходить на річковий транспорт. У кількох місцях організовуються переправи. Фотограф кілька днів просив, щоб його взяли на човен. Відповідь залишалась негативною.
«На базі з’являється велосипед, тож мої екскурсії Лисичанськом стають більш дальніми. Про ДРГ, звісно, не забуваю. Хоча в бронежилеті на велосипеді від ДРГ, мабуть, далеко не втечеш», — говорить Ратушняк.
За кілька днів він таки отримав «добро» на наступні 24 години.
«Умова — допомагати носити речі від ТЗ (транспортних засобів) до берега. Пасивний пасажир нікому не потрібен. Звичайно, що буду. Не лише ж фотографувати», — говорить з усмішкою Олександр.
Цього разу вони приїхали на позицію «Фараон», оскільки «Пітбуль» російські військові вже добряче поламали та з’явився великий ризик того, що ця «махіна» повністю завалиться.
Майже увесь день Олександр провів на одному місці. З групою військовиків з «Фараона» він вирушив на іншу дислокацію. По дорозі почули постріли зі стрілецької зброї. За кілька секунд зрозуміли, що це, здається, по них.
«Все минулося добре. Повернувся на «Фараон», у підвальне життя», — говорить Олександр Ратушняк.
Він попросив продовжити термін перебування ще на 24 години й отримав «добро». Хлопці пообіцяли зранку відвезти його на одну із найближчих позицій.
«Підземний коридор між цехами колишнього підприємства. «Перехрестя». Тут я провів близько 10 годин. Довжелезних 10 годин життя. До ворога десь 100 м по прямій, але нас розділяють стіни, — розповідає Олександр. — До дороги — наша територія, за дорогою — територія під контролем ворога. Тут я вперше в житті відчув, що таке, коли по тобі стріляють з танка. Нікому не раджу такі відчуття».
Військові дуже дивувалися, що на таку позицію приїхав фотограф. Називали його безстрашним.
«Коли дізнався, що українські військові на цій позиції близько двох тижнів (з періодичним відпочинком), я відповів, що безстрашність це про них, а не про мене», — пригадує Ратушняк.
Олександр говорить, що насправді безстрашні — це Василь Івасько «Шаргород» та його такса Пуля.
«Нещодавно дізнався від Василя, що Пуля, на жаль, вже не зможе мати щенят. Хоча черга за цуценятами від такої безстрашної суки була довжелезна. Наразі Пуля вже далеко від фронту. На відміну від Шаргорода, який і далі кришить ворогів», — каже Олександр.
Шаргород кілька разів відпрацював по ворогу з гранатомета.
«Потім, знімаючи на телефон в повний зріст у цьому дивному бронежилеті, і, звичайно ж, без каски, він намагався корегувати роботу танка. Я ще жартома його посварив. Мовляв, люди не повірять, що на фото справжня війна і до московитів десь метрів 80», — розповідає Олександр Ратушняк.
Дорогою на «Фараон» фотограф з військовими забіг на «Пітбуль», де ще були наші. Порівняно з минулим разом, позиції вже виглядали не так гостинно. Підвал ще поки тримався.
«21 червня 2022 року я востаннє бачив Сєвєродонецьк, — говорить Олександр Ратушняк. — 24 червня українські підрозділи організовано і планово залишили промзону Сєвєродонецька».
Зранку на «Жигульці» Ратушняк виїхав у бік Лисичанська до річки Сіверський Донець. На задньому сидінні був фотограф та Семен Обломей «Сем», який правив за штурмана. Того ж дня Сем загине.
Олександр Ратушняк — український фотокореспондент. Співпрацював з різними медіа та інформаційними агенціями, зокрема Reuters, зараз — фотограф-фрилансер. Фотографував події, що відбулися на Революції Гідності. Активно документує російсько-українську війну.
Соціальні мережі фотографа: Facebook, Instagram
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більд-редактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
Читайте також: ЗСУ залишили Авдіївку. Місто напередодні відведення військ — у світлинах українських документалістів
Проєкт реалізовується завдяки підтримці IWM Documenting Ukraine.
З кінця травня 2022 року за місто Сєвєродонецьк розпочались важкі бої. Російські війська масовано обстрілювали місто, намагаючись його повністю захопити. Відсоток території Сєвєродонецька, який контролювала армія РФ, змінювався щодня. 24 червня Збройні сили України організовано і планово залишили частину промзони Сєвєродонецька. 26 травня 2022 року російська армія зайшла у місто, розпочались вуличні бої. Росіяни захопили Сєвєродонецьк.
Українська Асоціація професійних фотографів публікує світлини Олександра Ратушняка, який супроводжував українських військових під час бою з армією РФ у Сєвєродонецьку.
«Протягом чотирьох місяців усі наші позиції обстріляні з усього — і я хочу наголосити на цьому — з усієї зброї, яка є у російської армії», — написав у соцмережі голова Луганської обласної військової адміністрації Сергій Гайдай.
Російські війська тижнями обстрілювали Сєвєродонецьк, намагаючись взяти усе місто під свій контроль.
«Там просто пекло», — додав Сергій Гайдай.
У червні 2022 року щодня на Донбасі гинуло близько пів тисячі українських військових, ще більше отримували поранення.
Фотограф Олександр Ратушняк супроводжував українських військових під час боїв за місто Сєвєродонецьк. Пригадує, що для нього червень 2022 року був насичений знайомствами та спілкуванням із багатьма чудовими людьми.
«Кілька днів провів у компанії славнозвісного Героя України Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі» та його відважних хлопців, — розповідає Олександр Ратушняк. — Переважно це була аеророзвідка. Ми виїжджали в прифронтове село, хлопці літали дронами та корегували артилерію. Якщо був обстріл в нашу сторону, то поруч — підвал».
Одного разу військові навіть взяли Олександра у справжню розвідку — це був вихід у сіру зону вдень.
«У такій ситуації великий ризик попасти під дружній вогонь. Того разу все минулося і ми попали лише під вогонь ворога. Гради крили за кількасот метрів, може менше. Якихось чудових фото не вдалося наробити, але враження після того виходу — на все життя», — ділиться фотограф.
Олександр Ратушняк з підрозділом заїхав у Лисичанськ, де з багатоповерхівки вдалося поглянути на Сєвєродонецьк. Наприкінці травня 2022 року місто було у всіх на слуху, проте звідти бракувало візуальної інформації. Ширина коридору на в’їзд в Лисичанськ постійно зменшувалась, і поїздки у цьому напрямку ставали щоразу небезпечнішими.
Фотограф дізнався, що ділянкою відповідальності батальйону «Свобода», у складі якого перебуває його друг Ігор Паламарчук, є якраз Сєвєродонецький напрямок. За кілька днів, а саме 6 червня, Олександр вже був із хлопцями «Свободи» у місці їх розташування у Лисичанську.
«По місту постійно прилітало. Кожного дня, якщо не години, щось диміло, горіло, гинули цивільні. Утім, незважаючи на це, Лисичанськ ще був відносно тиловим містом», — розповідає Ратушняк.
«8 червня, з самого ранку, ми їдемо на «Козаку» в Сєвєродонецьк. Переїжджаємо Синецький міст, який росіяни постійно атакували, щоб перерізати шляхи сполучення. Того ранку нам пощастило. Було відносно тихо. Але той міст не всім вдалося подолати...», — каже Олександр.
Разом з українськими військовими фотограф приїхав на позицію «Пітбуль», де провів наступні 24 години.
«Я провів тут добу, а здалося, що минув тиждень», — пояснює Ратушняк.
В «мирне» місто Лисичанськ хлопці повернулись тим же «Козаком». Олександр допомагав хлопцям по господарству, кілька разів навіть зварив суп.
«Хлопці казали, що смачний», — усміхається фотограф.
Він ходив містом та знімав, як воно перетворюється на руїну. Далеко від бази не відходив, оскільки люди у Лисичанську доволі різні.
«За кілька днів знову дають добро, щоб я поїхав у Сєвєродонецьк. Завантажуємо боєприпаси, провізію і їдемо! Цього разу вже на міст Ювілейний. Єдиний міст, який наразі з’єднує два береги, — розповідає Олександр Ратушняк. — Міста Сєвєродонецьк та Лисичанськ сполучали три мости: Павлоградський, який зруйнували 21 травня 2022 року, вже зруйнований на той час Синецький та міст Ювілейний, яким ще пів години тому можна було спробувати проскочити. Утім, вже не можна. Поруч прилітає. Ми прямо перед мостом розвертаємось і їдемо на базу. Не зачепило».
Тим часом сполучення між містами переходить на річковий транспорт. У кількох місцях організовуються переправи. Фотограф кілька днів просив, щоб його взяли на човен. Відповідь залишалась негативною.
«На базі з’являється велосипед, тож мої екскурсії Лисичанськом стають більш дальніми. Про ДРГ, звісно, не забуваю. Хоча в бронежилеті на велосипеді від ДРГ, мабуть, далеко не втечеш», — говорить Ратушняк.
За кілька днів він таки отримав «добро» на наступні 24 години.
«Умова — допомагати носити речі від ТЗ (транспортних засобів) до берега. Пасивний пасажир нікому не потрібен. Звичайно, що буду. Не лише ж фотографувати», — говорить з усмішкою Олександр.
Цього разу вони приїхали на позицію «Фараон», оскільки «Пітбуль» російські військові вже добряче поламали та з’явився великий ризик того, що ця «махіна» повністю завалиться.
Майже увесь день Олександр провів на одному місці. З групою військовиків з «Фараона» він вирушив на іншу дислокацію. По дорозі почули постріли зі стрілецької зброї. За кілька секунд зрозуміли, що це, здається, по них.
«Все минулося добре. Повернувся на «Фараон», у підвальне життя», — говорить Олександр Ратушняк.
Він попросив продовжити термін перебування ще на 24 години й отримав «добро». Хлопці пообіцяли зранку відвезти його на одну із найближчих позицій.
«Підземний коридор між цехами колишнього підприємства. «Перехрестя». Тут я провів близько 10 годин. Довжелезних 10 годин життя. До ворога десь 100 м по прямій, але нас розділяють стіни, — розповідає Олександр. — До дороги — наша територія, за дорогою — територія під контролем ворога. Тут я вперше в житті відчув, що таке, коли по тобі стріляють з танка. Нікому не раджу такі відчуття».
Військові дуже дивувалися, що на таку позицію приїхав фотограф. Називали його безстрашним.
«Коли дізнався, що українські військові на цій позиції близько двох тижнів (з періодичним відпочинком), я відповів, що безстрашність це про них, а не про мене», — пригадує Ратушняк.
Олександр говорить, що насправді безстрашні — це Василь Івасько «Шаргород» та його такса Пуля.
«Нещодавно дізнався від Василя, що Пуля, на жаль, вже не зможе мати щенят. Хоча черга за цуценятами від такої безстрашної суки була довжелезна. Наразі Пуля вже далеко від фронту. На відміну від Шаргорода, який і далі кришить ворогів», — каже Олександр.
Шаргород кілька разів відпрацював по ворогу з гранатомета.
«Потім, знімаючи на телефон в повний зріст у цьому дивному бронежилеті, і, звичайно ж, без каски, він намагався корегувати роботу танка. Я ще жартома його посварив. Мовляв, люди не повірять, що на фото справжня війна і до московитів десь метрів 80», — розповідає Олександр Ратушняк.
Дорогою на «Фараон» фотограф з військовими забіг на «Пітбуль», де ще були наші. Порівняно з минулим разом, позиції вже виглядали не так гостинно. Підвал ще поки тримався.
«21 червня 2022 року я востаннє бачив Сєвєродонецьк, — говорить Олександр Ратушняк. — 24 червня українські підрозділи організовано і планово залишили промзону Сєвєродонецька».
Зранку на «Жигульці» Ратушняк виїхав у бік Лисичанська до річки Сіверський Донець. На задньому сидінні був фотограф та Семен Обломей «Сем», який правив за штурмана. Того ж дня Сем загине.
Олександр Ратушняк — український фотокореспондент. Співпрацював з різними медіа та інформаційними агенціями, зокрема Reuters, зараз — фотограф-фрилансер. Фотографував події, що відбулися на Революції Гідності. Активно документує російсько-українську війну.
Соціальні мережі фотографа: Facebook, Instagram
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більд-редактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
Читайте також: ЗСУ залишили Авдіївку. Місто напередодні відведення військ — у світлинах українських документалістів
Проєкт реалізовується завдяки підтримці IWM Documenting Ukraine.
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
.jpg)
.jpg)
