Увага! Матеріал містить чутливу інформацію, а фотографії — сцени жорстокості, які можуть вас шокувати.
Фотограф Роман Пилипій напередодні Повномаштабного вторгнення армії РФ до України знімав зимову Олімпіаду у Пекіні. Із 2017 року фотограф жив і працював у Китаї. Дорога до Києва зайняла кілька днів.
“В той момент я знімав Олімпіаду, і, щоб повернутись в Пекін, я мав пройти карантин. Власне війна почалась, коли я був ще на карантині, тому не міг одразу виїхати до України, — згадує фотограф. - Для мене не стояло питання їхати в Україну чи ні, я одразу вирішив, що їду. Я не міг полетіти прямо в Україну, бо повітряний простір був уже закритий”.
Роман каже, що дорога до Києва була дуже довгою, довелось подолати тисячі кілометрів та декілька країн.
“Було непросто добратись до Києва в той час: потрібно було знайти спеціальний рейс, квитки. Я полетів в Париж, звідти в Польщу, а там мені пощастило знайти евакуаційний потяг, який возив людей і мав повернутися до Києва. Потяг їхав порожній, там було лише кілька чоловіків, які теж повертались в Україну з Європи, щоб вступити до війська”, - пояснює фотограф.
“Справді у перші дні війни дуже непросто було працювати, виходити на вулицю з камерою. І військові, і цивільні ставились підозріло до людей з камерами. Перш ніж знімати, треба було пояснити свою мету і поводитись дуже обережно, бо на вулицях Києва було дуже багато людей зі зброєю, у перші тижні все було дуже хаотично,” - пригадує Роман перші емоції від Києва.
Він додає, що працювати було не просто, відбувалось дуже багато подій одночасно — обстріли міста та активні бойові дії навколо.
“Ми з колегами їздили автомобілем по Києву і просто слідкували, що відбувалось у місті. Намагались робити невеликі історії, виїжджали у Київську область, в Ірпінь, знімали евакуацію. Дійсно, перший місяць був дуже хаотичний, було багато обстрілів і ми працювали із самого ранку аж до комендантської години”, - каже фотограф.
“Жодних домовленостей із пресофіцерами чи запитів тоді не було, треба було домовлятись особисто, мати гарні контакти. Інколи це були випадкові зустрічі. Так у мене вийшло з хлопцями з тероборони, які стояли біля Броварів. Ми проїжджали блокпост, де стояли військові, і ми просто запитали, чи можемо залишитись з ними, — згадує Роман. - Тоді вони очікували на російські штурми, ніхто точно не знав, чого чекати. Ми провели з ними кілька днів, знімали їх побут, роботу. Все було на таких простих домовленостях, коли військові розуміли хто ти та навіщо ти тут, для чого потрібна робота фотографа. Військові були навіть раді, що ми показуємо їх життя і те, як вони боронять Київ, нашу державу”.
Фотограф розповідає, що у перший місяць повномасштабного вторгнення увага була прикута до столиці в облозі, вже згодом він поїхав у Запоріжжя та Харків.
“Перший місяць я знімав переважно у Києві й навколо міста, в Ірпені, їздив у Бровари. Під кінець березня я поїхав у Запоріжжя знімати евакуацію з оточеного Маріуполя: люди прорвались крізь російські пости із розбитого міста. У Запоріжжі була евакуаційна точка збору. Також знімав у Харкові й області. Коли звільнили Київську область, одразу повернувся до Києва і знімав всі жахи, які там відбувалися”, - пояснює фотограф.
Фотограф Роман Пилипій каже, що зробив тисячі фотографій, і багато з них йому близькі, але є одна фотографія про сестер із Бучі, яка особливо цінна для нього.
Це фото було фіналістом конкурсу POY (Photographer of the year), в Категорії “War in Ukraine: news”.
“Важко виділити одну фотографію серед тисяч. Але мені дуже запам’ятався момент у перші дні звільнення Бучі. На одній з вулиць я побачив, як дві жінки обіймають одна одну і плачуть. Я сфотографував жінок і розпитав їхню історію, — говорить фотограф. - Виявилось, що жінки сестри, які жили в Бучі під час окупації, але у різних частинах міста і тому не могли зустрітись. Тоді виходити з дому було смертельно небезпечно. Це була їх перша зустріч після деокупації. Жінки не бачились 42 дні. Для мене це символічна фотографія. Ця історія така із хеппі ендом”.
Роман Пилипій — український фотограф-фрілансер із Києва, Україна. Учасник Української асоціації професійних фотографів із 2023 року.
Із 2017 по 2022 рік жив та працював у Пекіні, Китай.
Багато років співпрацював із агенцією EPA, згодом із Getty Images. Тепер Роман співпрацює із агенцією AFP у якості фрілансера.
Фотограф має кілька значних нагород: Фотограф року, POY Asia 2022, лауреат премії NPPA, номінант на фотографа року The Guardian у 2019 та 2022 роках.
У 2023 році його фото з Бучі стала фіналістом конкурсу POY.
Соціальні мережі фотографа:
Facebook
Instagram
Нагадаємо, що Українська асоціація професійних фотографів започаткувала цикл матеріалів, присвячених ключовим подіям російської війни проти України, де публікує спогади та світлини українських документальних фотографів.
Проєкт реалізується завдяки підтримці ЗМІN.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
Увага! Матеріал містить чутливу інформацію, а фотографії — сцени жорстокості, які можуть вас шокувати.
Фотограф Роман Пилипій напередодні Повномаштабного вторгнення армії РФ до України знімав зимову Олімпіаду у Пекіні. Із 2017 року фотограф жив і працював у Китаї. Дорога до Києва зайняла кілька днів.
“В той момент я знімав Олімпіаду, і, щоб повернутись в Пекін, я мав пройти карантин. Власне війна почалась, коли я був ще на карантині, тому не міг одразу виїхати до України, — згадує фотограф. - Для мене не стояло питання їхати в Україну чи ні, я одразу вирішив, що їду. Я не міг полетіти прямо в Україну, бо повітряний простір був уже закритий”.
Роман каже, що дорога до Києва була дуже довгою, довелось подолати тисячі кілометрів та декілька країн.
“Було непросто добратись до Києва в той час: потрібно було знайти спеціальний рейс, квитки. Я полетів в Париж, звідти в Польщу, а там мені пощастило знайти евакуаційний потяг, який возив людей і мав повернутися до Києва. Потяг їхав порожній, там було лише кілька чоловіків, які теж повертались в Україну з Європи, щоб вступити до війська”, - пояснює фотограф.
“Справді у перші дні війни дуже непросто було працювати, виходити на вулицю з камерою. І військові, і цивільні ставились підозріло до людей з камерами. Перш ніж знімати, треба було пояснити свою мету і поводитись дуже обережно, бо на вулицях Києва було дуже багато людей зі зброєю, у перші тижні все було дуже хаотично,” - пригадує Роман перші емоції від Києва.
Він додає, що працювати було не просто, відбувалось дуже багато подій одночасно — обстріли міста та активні бойові дії навколо.
“Ми з колегами їздили автомобілем по Києву і просто слідкували, що відбувалось у місті. Намагались робити невеликі історії, виїжджали у Київську область, в Ірпінь, знімали евакуацію. Дійсно, перший місяць був дуже хаотичний, було багато обстрілів і ми працювали із самого ранку аж до комендантської години”, - каже фотограф.
“Жодних домовленостей із пресофіцерами чи запитів тоді не було, треба було домовлятись особисто, мати гарні контакти. Інколи це були випадкові зустрічі. Так у мене вийшло з хлопцями з тероборони, які стояли біля Броварів. Ми проїжджали блокпост, де стояли військові, і ми просто запитали, чи можемо залишитись з ними, — згадує Роман. - Тоді вони очікували на російські штурми, ніхто точно не знав, чого чекати. Ми провели з ними кілька днів, знімали їх побут, роботу. Все було на таких простих домовленостях, коли військові розуміли хто ти та навіщо ти тут, для чого потрібна робота фотографа. Військові були навіть раді, що ми показуємо їх життя і те, як вони боронять Київ, нашу державу”.
Фотограф розповідає, що у перший місяць повномасштабного вторгнення увага була прикута до столиці в облозі, вже згодом він поїхав у Запоріжжя та Харків.
“Перший місяць я знімав переважно у Києві й навколо міста, в Ірпені, їздив у Бровари. Під кінець березня я поїхав у Запоріжжя знімати евакуацію з оточеного Маріуполя: люди прорвались крізь російські пости із розбитого міста. У Запоріжжі була евакуаційна точка збору. Також знімав у Харкові й області. Коли звільнили Київську область, одразу повернувся до Києва і знімав всі жахи, які там відбувалися”, - пояснює фотограф.
Фотограф Роман Пилипій каже, що зробив тисячі фотографій, і багато з них йому близькі, але є одна фотографія про сестер із Бучі, яка особливо цінна для нього.
Це фото було фіналістом конкурсу POY (Photographer of the year), в Категорії “War in Ukraine: news”.
“Важко виділити одну фотографію серед тисяч. Але мені дуже запам’ятався момент у перші дні звільнення Бучі. На одній з вулиць я побачив, як дві жінки обіймають одна одну і плачуть. Я сфотографував жінок і розпитав їхню історію, — говорить фотограф. - Виявилось, що жінки сестри, які жили в Бучі під час окупації, але у різних частинах міста і тому не могли зустрітись. Тоді виходити з дому було смертельно небезпечно. Це була їх перша зустріч після деокупації. Жінки не бачились 42 дні. Для мене це символічна фотографія. Ця історія така із хеппі ендом”.
Роман Пилипій — український фотограф-фрілансер із Києва, Україна. Учасник Української асоціації професійних фотографів із 2023 року.
Із 2017 по 2022 рік жив та працював у Пекіні, Китай.
Багато років співпрацював із агенцією EPA, згодом із Getty Images. Тепер Роман співпрацює із агенцією AFP у якості фрілансера.
Фотограф має кілька значних нагород: Фотограф року, POY Asia 2022, лауреат премії NPPA, номінант на фотографа року The Guardian у 2019 та 2022 роках.
У 2023 році його фото з Бучі стала фіналістом конкурсу POY.
Соціальні мережі фотографа:
Facebook
Instagram
Нагадаємо, що Українська асоціація професійних фотографів започаткувала цикл матеріалів, присвячених ключовим подіям російської війни проти України, де публікує спогади та світлини українських документальних фотографів.
Проєкт реалізується завдяки підтримці ЗМІN.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Катя Москалюк
Більдредактор: В'ячеслав Ратинський
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
.jpg)
.jpg)
