Вовчанськ — місто у Харківській області, розташоване за 4 км від кордону з РФ та майже за 50 км від самого Харкова. Шостий день поспіль місто не сходить з перших шпальт світових медіа. Обстріли, пожежі та руйнування. Нині місто перебуває під постійним вогнем росіян. Вовчанськ вдруге за весь період російського повномасштабного вторгнення може бути захоплений. Окупанти намагаються оточити Вовчанськ, наближаючись до нього з різних боків. Наразі Збройні сили України контролюють місто, проте росіяни вже зайняли певні позиції у його північній частині. Тисячі українців змушені евакуюватися з Вовчанська та інших прикордонних населених пунктів через інтенсивні обстріли.
Близько 5-ї ранку в п’ятницю, 10 травня, ворог намагався прорвати українську оборону на Харківщині у двох місцях. Українські Сили оборони зустріли росіян вогнем. ЗСУ тримають оборону. За словами Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, «ситуація на фронті залишається загостреною». Росіяни активно атакують підрозділи ЗСУ на декількох напрямках, щоб просунутися вглиб України.
Американське медіа The New York Times пише, що російські війська здебільшого просувалися по слабо захищеній та майже безлюдній території, що пояснює відносно швидке просування. Кордон на північному сході України росіяни регулярно обстрілювали протягом всієї війни, що ускладнило встановлення укріплених позицій.
«Ворог не припиняє спроб просуватися на Вовчанському напрямку. На північних околицях міста точаться активні стрілецькі бої. Наші воїни роблять все можливе і неможливе, щоб стабілізувати ситуацію по всіх напрямках та знищують ворога, зачищаючи Вовчанськ від російських ДРГ», — повідомляє Олег Синєгубов, голова Харківської військової адміністрації.
Георгій Іванченко три дні поспіль їздив у Вовчанськ документувати події. Він каже, що росіяни накривають місто усіма засобами: артилерією, «Градами», дронам та КАБами. Починаючи з перших годин російського наступу місцеві почали виїжджати, проте були й ті, кого важко було переконати покинути гарячу зону. Навіть попри те, що до прориву окупантів місто та район уже понад три тижні перебували без світла через ворожі обстріли з території РФ.
«Не всі так швидко відреагували на події, — говорить Георгій. — Наприклад пані Тетяна казала, що готова виїхати, але спочатку має поприбирати та позакривати вікна фанерою. Адже її будинок постраждав. Вона переживає за своє майно і водночас за майбутнє, аби було куди повертатись. Я їй залишив свій номер телефону у випадку, якщо вона передумає».
Зрештою так і сталося. На третій день Тетяна попросила про евакуацію після того, як унаслідок російських атак поранення отримав хтось з її близьких.
«Я зателефонував поліцейському, з яким ми евакуювали людей того дня. Чув вибухи по телефону. Я сказав: «Вона готова. Заїдьте і заберіть її, будь ласка». Ця історія склалася добре, її евакуювали, — розповідає Георгій. — Ці три дні були вирішальними для багатьох людей, щоб зрозуміти, треба виїжджати чи залишатися. Бо багато хто надіявся на те, що, може, все змінитися і ситуація буде спокійною».
Документаліст Яків Ляшенко, який теж працював у Вовчанську, говорить, що відчуття наче він повернувся у Бахмут 2022 року. «Росіяни насипають сильно. Місцевих, які не хотіли покидати свій дім — багато».
Попри пожежі у соснових замінованих лісах, туман диму на дорозі, волонтери з Харкова та інших регіонів країни кинулись рятувати місцевих.
Проте на п’ятий день волонтерам заборонили заїжджати у сам Вовчанськ, евакуацією займаються виключно поліція та військові. Правоохоронці підтвердили інформацію про зникнення двох волонтерів з Київщини, які поїхали на власній машині, щоб евакуювати звідти місцеву родину.
«До адреси вони так і не доїхали — зникли. Ми вже розслідуємо цю справу, та на жаль, за попередньою інформацією та даними від свідків, хлопців розстріляли російські військові. Один з них, ймовірно, поранений, другий — не вижив», — повідомив начальник слідчого управління поліції Харківської області Сергій Болвінов.
Георгій каже, саме через цей випадок працювати у певній частині міста ні журналістам, ні волонтерам уже не можна.
Евакуйовані люди мають змогу зупинитися в Харкові у гуманітарному центрі. Там їм надають усю необхідну допомогу, зокрема юридичну та психологічну. Більшість евакуйованих — це люди похилого віку та маломобільні люди.
«У пункті тимчасового перебування біженців насправді дають абсолютно все: ліки, тимчасове житло, їжу, воду, гроші. Тобто виглядає цей табір насправді дуже професійно. Я був здивований. Це дуже добре. Також там велику увагу приділяють тваринам. Адже багато людей відмовляються покидати дім без своїх тварин, тому волонтери евакуюють усіх разом. І це суперправильно. Там я бачив і переляканих тварин», — говорить Георгій.
Також у Харкові фотограф зустрів сім’ю, яку він разом з поліцейськими евакуював з Вовчанська: «Я зробив кілька портретів 84-річного пана Віктора. У нього проблеми зі стегном, тому він маломобільний. Також ми евакуювали його сина Валіка та його дружину Ольгу. І коли я повернувся в Харків, то зустрів їх в цьому пункті й зробив кадри ще тут. Вони розповіли, що ставлення до них просто чудове, проте планують поїхати до родичів у Балаклію, тому що там є де жити».
Перший раз росіяни окупували Вовчанськ 24 лютого 2022 року. Під час вересневого наступу українських сил місто було деокуповане. 13 вересня Збройні сили України зайшли до міста.
Георгій каже, що після спілкування з місцевими було важко не помітити їхнє занепокоєння, адже зараз ситуація виглядає зовсім іншою, ніж у 2022 році під час восьми місяців окупації. «Тоді окупація Вовчанська пройшла відносно спокійно, якщо можна так сказати. Проте зараз Вовчанськ — це точка фронту. Там тривають активні бойові дії. Ситуація дуже небезпечна. Місто руйнують». Фотограф Яків Ляшенко додає, що відчуття, наче росіяни стирають Вовчанськ, так само як і Авдіївку і Бахмут, аби зайняти ці позиції для просування далі.
Георгій Іванченко — український фотограф, який з лютого 2022 року працює вільним репортером в галузі документальної та журналістської фотографії. З перших місяців вторгнення він став знімати для Associated Press та European Pressphoto Agency. Починаючи з Бородянщини, де народився Георгій, продовжуючи подорожжю лінією фронту: Миколаївщиною, Харківщиною, Херсонщиною, зараз його увага сконцентрувалась на Донецькій області. Переломним моментом у його фотографії став майже місяць прожитий в Бахмуті. Впродовж грудня-січня він документував життя містян, маючи за плечима рюкзак і спальник, поділяючи побут з місцевими у підвалах, волонтерами, медиками, військовими та вогнеборцями. У квітні, працюючи над матеріалом про Часів Яр, що на Донбасі, його машина була розстріляна та знищена російським снарядом. Зараз автор продовжує свою рефлексію про численні ситуації, що траплялись на його шляху та працює над створенням свого першого проєкту «Way of War» (робоча назва).
Яків Ляшенко — український фотограф з Харкова. Професійну кар'єру почав у 2012 році. Після початку повномасштабного вторгнення, працював фіксером для відомих фотографів і паралельно документував події вторгнення Росії на територію України. Наразі фотожурналіст-фрілансер в EPA Agency.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Віра Лабич
Більдредактор: Ольга Ковальова
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
Вовчанськ — місто у Харківській області, розташоване за 4 км від кордону з РФ та майже за 50 км від самого Харкова. Шостий день поспіль місто не сходить з перших шпальт світових медіа. Обстріли, пожежі та руйнування. Нині місто перебуває під постійним вогнем росіян. Вовчанськ вдруге за весь період російського повномасштабного вторгнення може бути захоплений. Окупанти намагаються оточити Вовчанськ, наближаючись до нього з різних боків. Наразі Збройні сили України контролюють місто, проте росіяни вже зайняли певні позиції у його північній частині. Тисячі українців змушені евакуюватися з Вовчанська та інших прикордонних населених пунктів через інтенсивні обстріли.
Близько 5-ї ранку в п’ятницю, 10 травня, ворог намагався прорвати українську оборону на Харківщині у двох місцях. Українські Сили оборони зустріли росіян вогнем. ЗСУ тримають оборону. За словами Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, «ситуація на фронті залишається загостреною». Росіяни активно атакують підрозділи ЗСУ на декількох напрямках, щоб просунутися вглиб України.
Американське медіа The New York Times пише, що російські війська здебільшого просувалися по слабо захищеній та майже безлюдній території, що пояснює відносно швидке просування. Кордон на північному сході України росіяни регулярно обстрілювали протягом всієї війни, що ускладнило встановлення укріплених позицій.
«Ворог не припиняє спроб просуватися на Вовчанському напрямку. На північних околицях міста точаться активні стрілецькі бої. Наші воїни роблять все можливе і неможливе, щоб стабілізувати ситуацію по всіх напрямках та знищують ворога, зачищаючи Вовчанськ від російських ДРГ», — повідомляє Олег Синєгубов, голова Харківської військової адміністрації.
Георгій Іванченко три дні поспіль їздив у Вовчанськ документувати події. Він каже, що росіяни накривають місто усіма засобами: артилерією, «Градами», дронам та КАБами. Починаючи з перших годин російського наступу місцеві почали виїжджати, проте були й ті, кого важко було переконати покинути гарячу зону. Навіть попри те, що до прориву окупантів місто та район уже понад три тижні перебували без світла через ворожі обстріли з території РФ.
«Не всі так швидко відреагували на події, — говорить Георгій. — Наприклад пані Тетяна казала, що готова виїхати, але спочатку має поприбирати та позакривати вікна фанерою. Адже її будинок постраждав. Вона переживає за своє майно і водночас за майбутнє, аби було куди повертатись. Я їй залишив свій номер телефону у випадку, якщо вона передумає».
Зрештою так і сталося. На третій день Тетяна попросила про евакуацію після того, як унаслідок російських атак поранення отримав хтось з її близьких.
«Я зателефонував поліцейському, з яким ми евакуювали людей того дня. Чув вибухи по телефону. Я сказав: «Вона готова. Заїдьте і заберіть її, будь ласка». Ця історія склалася добре, її евакуювали, — розповідає Георгій. — Ці три дні були вирішальними для багатьох людей, щоб зрозуміти, треба виїжджати чи залишатися. Бо багато хто надіявся на те, що, може, все змінитися і ситуація буде спокійною».
Документаліст Яків Ляшенко, який теж працював у Вовчанську, говорить, що відчуття наче він повернувся у Бахмут 2022 року. «Росіяни насипають сильно. Місцевих, які не хотіли покидати свій дім — багато».
Попри пожежі у соснових замінованих лісах, туман диму на дорозі, волонтери з Харкова та інших регіонів країни кинулись рятувати місцевих.
Проте на п’ятий день волонтерам заборонили заїжджати у сам Вовчанськ, евакуацією займаються виключно поліція та військові. Правоохоронці підтвердили інформацію про зникнення двох волонтерів з Київщини, які поїхали на власній машині, щоб евакуювати звідти місцеву родину.
«До адреси вони так і не доїхали — зникли. Ми вже розслідуємо цю справу, та на жаль, за попередньою інформацією та даними від свідків, хлопців розстріляли російські військові. Один з них, ймовірно, поранений, другий — не вижив», — повідомив начальник слідчого управління поліції Харківської області Сергій Болвінов.
Георгій каже, саме через цей випадок працювати у певній частині міста ні журналістам, ні волонтерам уже не можна.
Евакуйовані люди мають змогу зупинитися в Харкові у гуманітарному центрі. Там їм надають усю необхідну допомогу, зокрема юридичну та психологічну. Більшість евакуйованих — це люди похилого віку та маломобільні люди.
«У пункті тимчасового перебування біженців насправді дають абсолютно все: ліки, тимчасове житло, їжу, воду, гроші. Тобто виглядає цей табір насправді дуже професійно. Я був здивований. Це дуже добре. Також там велику увагу приділяють тваринам. Адже багато людей відмовляються покидати дім без своїх тварин, тому волонтери евакуюють усіх разом. І це суперправильно. Там я бачив і переляканих тварин», — говорить Георгій.
Також у Харкові фотограф зустрів сім’ю, яку він разом з поліцейськими евакуював з Вовчанська: «Я зробив кілька портретів 84-річного пана Віктора. У нього проблеми зі стегном, тому він маломобільний. Також ми евакуювали його сина Валіка та його дружину Ольгу. І коли я повернувся в Харків, то зустрів їх в цьому пункті й зробив кадри ще тут. Вони розповіли, що ставлення до них просто чудове, проте планують поїхати до родичів у Балаклію, тому що там є де жити».
Перший раз росіяни окупували Вовчанськ 24 лютого 2022 року. Під час вересневого наступу українських сил місто було деокуповане. 13 вересня Збройні сили України зайшли до міста.
Георгій каже, що після спілкування з місцевими було важко не помітити їхнє занепокоєння, адже зараз ситуація виглядає зовсім іншою, ніж у 2022 році під час восьми місяців окупації. «Тоді окупація Вовчанська пройшла відносно спокійно, якщо можна так сказати. Проте зараз Вовчанськ — це точка фронту. Там тривають активні бойові дії. Ситуація дуже небезпечна. Місто руйнують». Фотограф Яків Ляшенко додає, що відчуття, наче росіяни стирають Вовчанськ, так само як і Авдіївку і Бахмут, аби зайняти ці позиції для просування далі.
Георгій Іванченко — український фотограф, який з лютого 2022 року працює вільним репортером в галузі документальної та журналістської фотографії. З перших місяців вторгнення він став знімати для Associated Press та European Pressphoto Agency. Починаючи з Бородянщини, де народився Георгій, продовжуючи подорожжю лінією фронту: Миколаївщиною, Харківщиною, Херсонщиною, зараз його увага сконцентрувалась на Донецькій області. Переломним моментом у його фотографії став майже місяць прожитий в Бахмуті. Впродовж грудня-січня він документував життя містян, маючи за плечима рюкзак і спальник, поділяючи побут з місцевими у підвалах, волонтерами, медиками, військовими та вогнеборцями. У квітні, працюючи над матеріалом про Часів Яр, що на Донбасі, його машина була розстріляна та знищена російським снарядом. Зараз автор продовжує свою рефлексію про численні ситуації, що траплялись на його шляху та працює над створенням свого першого проєкту «Way of War» (робоча назва).
Яків Ляшенко — український фотограф з Харкова. Професійну кар'єру почав у 2012 році. Після початку повномасштабного вторгнення, працював фіксером для відомих фотографів і паралельно документував події вторгнення Росії на територію України. Наразі фотожурналіст-фрілансер в EPA Agency.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Віра Лабич
Більдредактор: Ольга Ковальова
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
