Миколаївська школа концептуальної та художньої фотографії MYPH, яка існує з 2018 року, цьогоріч започаткувала премію для молодих фотографів MYPH Photography Prize 2024. Засновник школи Сергій Мельниченко в розмові з УАПФ розповів про організацію премії, поділився, чому вирішив підтримати саме молодих фотографів, як обирали журі і як вдалося створити безкоштовний конкурс. А ще він розповів про враження переможців від участі в першому MYPH Photography Prize і плани розвитку премії.
— Сергію, розкажіть про премію MYPH Prize. Як виникла ідея створити конкурс? Чому вирішили зосередитися саме на підтримці молодих фотографів?
— Ідея виникла насамперед із того, чим ми займаємося у Миколаївській школі фотографії MYPH уже шість років. Спочатку це була навчальна діяльність, але поступово ми почали ініціювати різні виставки, промоції, продаж робіт молодих авторів у колекції, просування у виданнях тощо. Це стало моєю ініціативою ще у 2018 році, коли ми тільки заснували школу.
Можна сказати, що створення конкурсу було питанням часу. Хотілося давно, але спершу не вистачало ресурсу чи комунікації як у школи. Нам потрібно було утвердити себе як платформу, яка може залучати партнерів і спонсорів. Цього року я вирішив, що вже досить відкладати, адже невідомо, що буде завтра. Тому ми створили цей конкурс, причому зробили його безкоштовним, щоб дійсно підтримати молодих авторів.
Підтримка починається з маленьких, але важливих кроків. Наприклад, ми вирішили, що учасники не платитимуть внесків, щоб взяти участь. Так конкурс став продовженням діяльності MYPH, яка вже включає роботу зі студентами, випускниками, авторськими проєктами, виставками, мікрогрантами, стипендіями тощо.
Премія дозволила нам розширити діапазон: підтримати не лише наших студентів, а й інших молодих авторів. Ми хотіли дати їм змогу проявити себе, дозволити їм показати себе і свої проєкти, допомогти у їхньому просуванні за допомогою нашої платформи.
— Ви отримали понад 500 заявок на конкурс. Чи очікували такого результату? Як проходив процес відбору претендентів?
— Чесно кажучи, ми очікували менше заявок. Я думав, що основну частину учасників складатимуть наші студенти або випускники MYPH, адже у нас є певний відсоток активних авторів. Я припускав, що загалом буде близько 100 учасників, не пов'язаних зі школою. Але конкурс був відкритим для всіх, і єдиною умовою була наявність не більше п’яти років активної практики у фотографії.
Нас приємно здивувала така велика кількість заявок, і це стало можливим завдяки значній підтримці наших партнерів, спонсорів і фотографічної спільноти. Особливу роль відіграли репости, які робили друзі, колеги та інституції, навіть ті, хто не був пов’язаний із конкурсом напряму. Багато галерей, організацій та фотографів підтримали нас просто як друзі школи. Це допомогло створити широку видимість конкурсу.
Першим етапом конкурсного відбору було формування лонгліста. Журі переглянуло всі заявки та обрало 63 авторів. На другому етапі за системою балів вони визначили вісімку найкращих учасників, які вийшли у фінал. Це був ретельний процес, адже рівень робіт був дуже високим. До вісімки переможців та переможниць конкурсу потрапили: Олексій Чистотін, Ірина Кабиш, Айнур Сакішева, Оля Коваль, Георгій Іванченко, Регіна Буквич, Нурлана Удовенко та Вероніка Моль.
— Хто був у складі журі конкурсу MYPH Prize? Як ви обирали членів журі, щоб уникнути конфлікту інтересів?
— У нас було дев'ять членів журі, серед яких представники з України та інших країн. Ми ретельно підійшли до формування складу, щоб уникнути конфлікту інтересів. Наприклад, я сам не брав участі в оцінюванні, адже очікували, що значна частина заявок буде від наших студентів. Також у журі був мій колишній студент Артем Гумілевський, але він свідомо не подавав свою роботу, щоб зберегти об'єктивність.
В журі конкурсу були:
Організацією конкурсу я займався разом з Іванною Бертран та командою школи MYPH. Ми залучили різнопланове журі, щоб уникнути упередженості чи будь-якого панібратства. Серед них були представники різних напрямів: концептуальної фотографії, художньої фотографії, видавничої справи, галеристи та інші. Це дозволило створити об’єктивну систему оцінювання.
Після того, як журі сформувало лонгліст із 63 авторів, кожен член журі оцінював роботи за власними критеріями, враховуючи різні підходи — від концептуальності до візуального втілення. Завдяки цьому вдалося отримати багатогранний погляд на проєкти, що дозволило обрати збалансовану й сильну вісімку фіналістів.
— Сергію, розкажіть, будь ласка, про фіналістів конкурсу. Які роботи потрапили до списку і чим вони вас вразили?
— Я дуже задоволений результатами конкурсу. Коли мені надіслали підсумки голосування журі, а потім почався етап підготовки виставки та друку робіт, я зрозумів, що все вийшло чудово. Особливо приємно було побачити серед фіналістів студентів MYPH, адже це доводить, що вони плідно працюють, експериментують і створюють щось нове.
Усі фіналісти заслуговують на своє місце у списку, адже це люди, які справді «на своєму місці» і постійно розвиваються. Окремо хочу відзначити переможця конкурсу Георгія Іванченка. Його проєкт про війну в Україні вразив мене не лише темою, а й підходом. Це не просто документальна фотографія — це художнє висловлювання, створене через концептуальні прийоми. Для конкурсу арт- та концептуальної фотографії такий підхід став ідеальним.
Також хочу відзначити роботи Олексія Чистотіна, які продовжують традиції Харківської школи фотографії. Це теж документальна фотографія про війну, але виконана з використанням широкого кута, ручного друку та насичених монохромних кольорів. Це приклад, коли документальний жанр балансує на межі з артфотографією, що є однією з наших основних ніш.
Серед фіналістів також Оля Коваль зі своїм проєктом, який я бачив раніше. Вона потрапила до вісімки повністю заслужено, як і інші учасники.
Загалом усі фіналісти й переможці — це приклад того, як наполеглива праця приносить плоди. Їхній успіх, на мою думку, стане мотивацією для інших учасників працювати далі та подавати свої роботи наступного року.
Оцінювання було максимально прозорим, адже журі оцінювали роботи за концепцією та візуальним втіленням, і я точно знаю, що жодного упередженого ставлення чи необ’єктивності не було. Усе пройшло чесно, і я дуже пишаюся результатом.
— Чи були у конкурсу окремі категорії? Як розподілили нагороди серед восьми переможців?
— У конкурсі була одна загальна категорія — художня та концептуальна фотографія. Ми не поділяли учасників на окремі теми чи жанри, але виділили вісім переможців, чиї роботи потрапили до фінальної виставки.
Ми свідомо не використовували слово «фіналісти», адже вважаємо, що бути обраним із понад 500 заявок — це вже перемога. Тому всі вісім авторів є переможцями конкурсу.
Щодо нагород, ми не акцентували на конкретних «призових місцях» у звичному розумінні. Наприклад, для нас важливо, що переможці отримують не лише сертифікати чи призи, а й можливість участі у виставці, яка буде подорожувати Україною та за кордоном. Участь у виставці — це вже величезний успіх і шанс для молодих авторів заявити про себе.
Ми також запропонували спеціальні призи завдяки нашим партнерам і меценатам. Ось кілька прикладів: Георгій Іванченко отримав фотоапарат Canon, сертифікат на навчання в MYPH, а також публікацію свого проєкту в артбуку від Creative Publishing. Оля Коваль отримала резиденцію в Литві. Один із проєктів, обраний меценаткою Іванною Бертран, отримав спеціальний приз для найкращого жіночого проєкту. А сертифікати на різні суми на навчання в MYPH отримали всі переможці конкурсу.
Окрім цього, ми домовилися з партнерами про організацію виставок у Європі. За умовами конкурсу окремі проєкти будуть представлені у Норвегії, в Осло. Зараз ми ведемо переговори з іншими інституціями, щоб продовжити просування виставки за кордоном. Це дозволить показати роботи широкій аудиторії та підтримати українське мистецтво на міжнародному рівні.
— Як відреагували переможці на свої здобутки? Можливо, були цікаві відгуки чи фідбек?
— Для Георгія Іванченка це був перший конкурс, і він сам зізнався, що був приємно здивований своєю перемогою. Він ризикнув податися — і одразу переміг. Це надзвичайно мотивує, і я сподіваюся, що хоча б частина його успіху після конкурсу пов’язана саме з резонансом цієї перемоги. Його роботи активно публікують як українські, так і міжнародні медіа.
Ми створили цей конкурс саме для того, щоб допомагати авторам знаходити свого глядача, колекціонера чи галериста. Відгуки учасників та переможців лише підтвердили, що ми рухаємося у правильному напрямку, підтримуючи молодих фотографів.
— Чи доступна зараз виставка для перегляду в Києві? Які ваші плани на її майбутнє?
— До 24 листопада виставку можна було побачити в Києві, але зараз вона вже демонтована. Ми ведемо переговори, щоб вона поїхала до Львова. У планах — показати роботи в інших містах України, зокрема у Миколаєві та Одесі. Ми спілкуємося з різними галереями та інституціями, щоб організувати подальші експозиції. Є ідея доповнити виставку інсталяціями чи іншими проєктами, але головна мета — показати всі роботи, адже вони цього заслуговують.
Це перша премія, яку організувала школа MYPH. Ми сприймаємо її як своєрідний день народження нового проєкту. Плануємо зробити цей конкурс щорічним, розвивати його, знаходити нових партнерів і спонсорів. Наступного року також будемо проводити MYPH Prize, адже такі ініціативи дуже важливі для підтримки молодих авторів, особливо враховуючи брак подібних конкурсів в Україні.
Користуючись нагодою, я дуже дякую всім, хто підтримав нас у реалізації цієї події і повірив у цю ідею. Особливо меценатці Іванні Бертран, яка зробила значний внесок у конкурс. Ми не отримували жодного фінансування ззовні, тому організовували все власними силами та за допомогою Іванни.
Окрема подяка партнерам, спонсорам і журі. Дякую кожному, хто допомагав із поширенням інформації репостами, організацією призів. Завдяки вашій підтримці вдалося залучити до конкурсу серйозних партнерів, і в результаті ми зібрали понад 12 логотипів на наших банерах та афішах.
Ця підтримка надихає. Ми також плануємо створити друкований каталог з роботами переможців, щоб зберегти цю подію не лише онлайн, а й у фізичному вигляді. Це допоможе залишити пам’ять про конкурс і мотивувати ще більше молодих авторів на майбутнє.
Сергій Мельниченко — фотограф, викладач, засновник школи концептуальної та артфотографії MYPH. Фотографією почав займатися у 2009 році. За цей час став учасником близько 200 персональних та групових виставок, ярмарків і фестивалів по всьому світу. Організатор та куратор понад 40 проєктів і виставок з роботами студентів школи MYPH по всьому світу за останні 5 років. Переможець всеукраїнських та міжнародних конкурсів і премій у тому числі «Leica Oskar Barnack Award Newcomer» у 2017 році (Берлін), «Фотограф року» 2012, 2013 та 2016 років (Київ, Україна), «Золота камера» у 2012 (Київ, Україна). Фіналіст «Krakow Photomonth», «Pinchuk Art Center Prize», «Off_Festival Bratislava 2014», «DEBUTS 2018», «Kolga Tbilisi Photo Award», «Batumi Photodays» та ін. Учасник «Paris Photo», «Volta Art Fair», «Photo L.A.», «Photo Basel», «Unseen fair». Номінант на премію «Foam Paul Huf Award» у 2020 та 2023 роках. Відібраний до участі у європейській платформі для фотографів «FUTURES» у 2022 році. Фотографії Сергія перебувають у приватних і публічних колекціях у США, Гонконзі, Україні, Польщі, Франції, Німеччині, Бельгії, Литві, Чехії, Японії, Нідерландах, Італії, Швейцарії, Норвегії та ін. У 2022 та 2023 роках дві серії, а загалом 25 робіт Сергія увійшли до постійної колекції фонду «Alexander Tutsek-Stiftung». У 2023 році отримав річну стипендію (грант) від фонду «Alexander Tutsek-Stiftung» на створення власного фотопроєкту.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Віра Лабич
Більдредактор: Ольга Ковальова
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
Миколаївська школа концептуальної та художньої фотографії MYPH, яка існує з 2018 року, цьогоріч започаткувала премію для молодих фотографів MYPH Photography Prize 2024. Засновник школи Сергій Мельниченко в розмові з УАПФ розповів про організацію премії, поділився, чому вирішив підтримати саме молодих фотографів, як обирали журі і як вдалося створити безкоштовний конкурс. А ще він розповів про враження переможців від участі в першому MYPH Photography Prize і плани розвитку премії.
— Сергію, розкажіть про премію MYPH Prize. Як виникла ідея створити конкурс? Чому вирішили зосередитися саме на підтримці молодих фотографів?
— Ідея виникла насамперед із того, чим ми займаємося у Миколаївській школі фотографії MYPH уже шість років. Спочатку це була навчальна діяльність, але поступово ми почали ініціювати різні виставки, промоції, продаж робіт молодих авторів у колекції, просування у виданнях тощо. Це стало моєю ініціативою ще у 2018 році, коли ми тільки заснували школу.
Можна сказати, що створення конкурсу було питанням часу. Хотілося давно, але спершу не вистачало ресурсу чи комунікації як у школи. Нам потрібно було утвердити себе як платформу, яка може залучати партнерів і спонсорів. Цього року я вирішив, що вже досить відкладати, адже невідомо, що буде завтра. Тому ми створили цей конкурс, причому зробили його безкоштовним, щоб дійсно підтримати молодих авторів.
Підтримка починається з маленьких, але важливих кроків. Наприклад, ми вирішили, що учасники не платитимуть внесків, щоб взяти участь. Так конкурс став продовженням діяльності MYPH, яка вже включає роботу зі студентами, випускниками, авторськими проєктами, виставками, мікрогрантами, стипендіями тощо.
Премія дозволила нам розширити діапазон: підтримати не лише наших студентів, а й інших молодих авторів. Ми хотіли дати їм змогу проявити себе, дозволити їм показати себе і свої проєкти, допомогти у їхньому просуванні за допомогою нашої платформи.
— Ви отримали понад 500 заявок на конкурс. Чи очікували такого результату? Як проходив процес відбору претендентів?
— Чесно кажучи, ми очікували менше заявок. Я думав, що основну частину учасників складатимуть наші студенти або випускники MYPH, адже у нас є певний відсоток активних авторів. Я припускав, що загалом буде близько 100 учасників, не пов'язаних зі школою. Але конкурс був відкритим для всіх, і єдиною умовою була наявність не більше п’яти років активної практики у фотографії.
Нас приємно здивувала така велика кількість заявок, і це стало можливим завдяки значній підтримці наших партнерів, спонсорів і фотографічної спільноти. Особливу роль відіграли репости, які робили друзі, колеги та інституції, навіть ті, хто не був пов’язаний із конкурсом напряму. Багато галерей, організацій та фотографів підтримали нас просто як друзі школи. Це допомогло створити широку видимість конкурсу.
Першим етапом конкурсного відбору було формування лонгліста. Журі переглянуло всі заявки та обрало 63 авторів. На другому етапі за системою балів вони визначили вісімку найкращих учасників, які вийшли у фінал. Це був ретельний процес, адже рівень робіт був дуже високим. До вісімки переможців та переможниць конкурсу потрапили: Олексій Чистотін, Ірина Кабиш, Айнур Сакішева, Оля Коваль, Георгій Іванченко, Регіна Буквич, Нурлана Удовенко та Вероніка Моль.
— Хто був у складі журі конкурсу MYPH Prize? Як ви обирали членів журі, щоб уникнути конфлікту інтересів?
— У нас було дев'ять членів журі, серед яких представники з України та інших країн. Ми ретельно підійшли до формування складу, щоб уникнути конфлікту інтересів. Наприклад, я сам не брав участі в оцінюванні, адже очікували, що значна частина заявок буде від наших студентів. Також у журі був мій колишній студент Артем Гумілевський, але він свідомо не подавав свою роботу, щоб зберегти об'єктивність.
В журі конкурсу були:
Організацією конкурсу я займався разом з Іванною Бертран та командою школи MYPH. Ми залучили різнопланове журі, щоб уникнути упередженості чи будь-якого панібратства. Серед них були представники різних напрямів: концептуальної фотографії, художньої фотографії, видавничої справи, галеристи та інші. Це дозволило створити об’єктивну систему оцінювання.
Після того, як журі сформувало лонгліст із 63 авторів, кожен член журі оцінював роботи за власними критеріями, враховуючи різні підходи — від концептуальності до візуального втілення. Завдяки цьому вдалося отримати багатогранний погляд на проєкти, що дозволило обрати збалансовану й сильну вісімку фіналістів.
— Сергію, розкажіть, будь ласка, про фіналістів конкурсу. Які роботи потрапили до списку і чим вони вас вразили?
— Я дуже задоволений результатами конкурсу. Коли мені надіслали підсумки голосування журі, а потім почався етап підготовки виставки та друку робіт, я зрозумів, що все вийшло чудово. Особливо приємно було побачити серед фіналістів студентів MYPH, адже це доводить, що вони плідно працюють, експериментують і створюють щось нове.
Усі фіналісти заслуговують на своє місце у списку, адже це люди, які справді «на своєму місці» і постійно розвиваються. Окремо хочу відзначити переможця конкурсу Георгія Іванченка. Його проєкт про війну в Україні вразив мене не лише темою, а й підходом. Це не просто документальна фотографія — це художнє висловлювання, створене через концептуальні прийоми. Для конкурсу арт- та концептуальної фотографії такий підхід став ідеальним.
Також хочу відзначити роботи Олексія Чистотіна, які продовжують традиції Харківської школи фотографії. Це теж документальна фотографія про війну, але виконана з використанням широкого кута, ручного друку та насичених монохромних кольорів. Це приклад, коли документальний жанр балансує на межі з артфотографією, що є однією з наших основних ніш.
Серед фіналістів також Оля Коваль зі своїм проєктом, який я бачив раніше. Вона потрапила до вісімки повністю заслужено, як і інші учасники.
Загалом усі фіналісти й переможці — це приклад того, як наполеглива праця приносить плоди. Їхній успіх, на мою думку, стане мотивацією для інших учасників працювати далі та подавати свої роботи наступного року.
Оцінювання було максимально прозорим, адже журі оцінювали роботи за концепцією та візуальним втіленням, і я точно знаю, що жодного упередженого ставлення чи необ’єктивності не було. Усе пройшло чесно, і я дуже пишаюся результатом.
— Чи були у конкурсу окремі категорії? Як розподілили нагороди серед восьми переможців?
— У конкурсі була одна загальна категорія — художня та концептуальна фотографія. Ми не поділяли учасників на окремі теми чи жанри, але виділили вісім переможців, чиї роботи потрапили до фінальної виставки.
Ми свідомо не використовували слово «фіналісти», адже вважаємо, що бути обраним із понад 500 заявок — це вже перемога. Тому всі вісім авторів є переможцями конкурсу.
Щодо нагород, ми не акцентували на конкретних «призових місцях» у звичному розумінні. Наприклад, для нас важливо, що переможці отримують не лише сертифікати чи призи, а й можливість участі у виставці, яка буде подорожувати Україною та за кордоном. Участь у виставці — це вже величезний успіх і шанс для молодих авторів заявити про себе.
Ми також запропонували спеціальні призи завдяки нашим партнерам і меценатам. Ось кілька прикладів: Георгій Іванченко отримав фотоапарат Canon, сертифікат на навчання в MYPH, а також публікацію свого проєкту в артбуку від Creative Publishing. Оля Коваль отримала резиденцію в Литві. Один із проєктів, обраний меценаткою Іванною Бертран, отримав спеціальний приз для найкращого жіночого проєкту. А сертифікати на різні суми на навчання в MYPH отримали всі переможці конкурсу.
Окрім цього, ми домовилися з партнерами про організацію виставок у Європі. За умовами конкурсу окремі проєкти будуть представлені у Норвегії, в Осло. Зараз ми ведемо переговори з іншими інституціями, щоб продовжити просування виставки за кордоном. Це дозволить показати роботи широкій аудиторії та підтримати українське мистецтво на міжнародному рівні.
— Як відреагували переможці на свої здобутки? Можливо, були цікаві відгуки чи фідбек?
— Для Георгія Іванченка це був перший конкурс, і він сам зізнався, що був приємно здивований своєю перемогою. Він ризикнув податися — і одразу переміг. Це надзвичайно мотивує, і я сподіваюся, що хоча б частина його успіху після конкурсу пов’язана саме з резонансом цієї перемоги. Його роботи активно публікують як українські, так і міжнародні медіа.
Ми створили цей конкурс саме для того, щоб допомагати авторам знаходити свого глядача, колекціонера чи галериста. Відгуки учасників та переможців лише підтвердили, що ми рухаємося у правильному напрямку, підтримуючи молодих фотографів.
— Чи доступна зараз виставка для перегляду в Києві? Які ваші плани на її майбутнє?
— До 24 листопада виставку можна було побачити в Києві, але зараз вона вже демонтована. Ми ведемо переговори, щоб вона поїхала до Львова. У планах — показати роботи в інших містах України, зокрема у Миколаєві та Одесі. Ми спілкуємося з різними галереями та інституціями, щоб організувати подальші експозиції. Є ідея доповнити виставку інсталяціями чи іншими проєктами, але головна мета — показати всі роботи, адже вони цього заслуговують.
Це перша премія, яку організувала школа MYPH. Ми сприймаємо її як своєрідний день народження нового проєкту. Плануємо зробити цей конкурс щорічним, розвивати його, знаходити нових партнерів і спонсорів. Наступного року також будемо проводити MYPH Prize, адже такі ініціативи дуже важливі для підтримки молодих авторів, особливо враховуючи брак подібних конкурсів в Україні.
Користуючись нагодою, я дуже дякую всім, хто підтримав нас у реалізації цієї події і повірив у цю ідею. Особливо меценатці Іванні Бертран, яка зробила значний внесок у конкурс. Ми не отримували жодного фінансування ззовні, тому організовували все власними силами та за допомогою Іванни.
Окрема подяка партнерам, спонсорам і журі. Дякую кожному, хто допомагав із поширенням інформації репостами, організацією призів. Завдяки вашій підтримці вдалося залучити до конкурсу серйозних партнерів, і в результаті ми зібрали понад 12 логотипів на наших банерах та афішах.
Ця підтримка надихає. Ми також плануємо створити друкований каталог з роботами переможців, щоб зберегти цю подію не лише онлайн, а й у фізичному вигляді. Це допоможе залишити пам’ять про конкурс і мотивувати ще більше молодих авторів на майбутнє.
Сергій Мельниченко — фотограф, викладач, засновник школи концептуальної та артфотографії MYPH. Фотографією почав займатися у 2009 році. За цей час став учасником близько 200 персональних та групових виставок, ярмарків і фестивалів по всьому світу. Організатор та куратор понад 40 проєктів і виставок з роботами студентів школи MYPH по всьому світу за останні 5 років. Переможець всеукраїнських та міжнародних конкурсів і премій у тому числі «Leica Oskar Barnack Award Newcomer» у 2017 році (Берлін), «Фотограф року» 2012, 2013 та 2016 років (Київ, Україна), «Золота камера» у 2012 (Київ, Україна). Фіналіст «Krakow Photomonth», «Pinchuk Art Center Prize», «Off_Festival Bratislava 2014», «DEBUTS 2018», «Kolga Tbilisi Photo Award», «Batumi Photodays» та ін. Учасник «Paris Photo», «Volta Art Fair», «Photo L.A.», «Photo Basel», «Unseen fair». Номінант на премію «Foam Paul Huf Award» у 2020 та 2023 роках. Відібраний до участі у європейській платформі для фотографів «FUTURES» у 2022 році. Фотографії Сергія перебувають у приватних і публічних колекціях у США, Гонконзі, Україні, Польщі, Франції, Німеччині, Бельгії, Литві, Чехії, Японії, Нідерландах, Італії, Швейцарії, Норвегії та ін. У 2022 та 2023 роках дві серії, а загалом 25 робіт Сергія увійшли до постійної колекції фонду «Alexander Tutsek-Stiftung». У 2023 році отримав річну стипендію (грант) від фонду «Alexander Tutsek-Stiftung» на створення власного фотопроєкту.
Над матеріалом працювали:
Дослідниця теми, авторка тексту: Віра Лабич
Більдредактор: Ольга Ковальова
Літературна редакторка: Юлія Футей
Менеджер сайту: Владислав Кухар
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
.jpg)
.png)
