Продовжуємо серію інтерв'ю з професійними українськими документалістами.
Про фоторедактуру, роль більд-редакторів у медіа та голоси українців у міжнародному полі ми поговорили з Данилом Павловим та Іринкою Громодською.
Повне інтерв'ю дивіться на YouTube:
Данило Павлов:
Більд-редактор — людина, яка відповідає за зображення, які будуть виходити до матеріалів в медіа. Більд-редактор і фоторедактор чи фоторедакторка — це людина, яка займається всім процесом ведення візуального матеріалу від концептуалізації до публікації, включаючи комунікацію з фотографами і журналістами.
Іринка Громоцька:
Фоторедактор чи фоторедакторка — це люди, які в тому числі та займаються більд-редактурою. Текст і візуал мають бути співпрацею, яка один одного доповнює.
Іринка Громоцька:
The Kyiv Independent є новинним медіа, але це не означає, що ми публікуємо тільки новинні матеріали. У нас теж виходять репортажі, лонгріди, художні репортажі. Фотографія є інструментом, як текст, інфографіка і дизайн. Залежно від мети матеріалу, потрібно вибирати ту чи іншу конфігурацію інструментів. Людям подобається дивитися на людей, люди емпатують людям. Візуальний компонент часто є тим, що може зацікавити людину прочитати текст.
Данило Павлов:
Фоторедактор впливає на вибір фотографів для зйомок і тим самим формує обличчя медіа.
Іринка Громоцька:
Фотографія ілюструє, але не повинна бути буквальною.
Данило Павлов:
Добре побудована фотоісторія, яка складається буквально з 12-15 кадрів, може занести тебе в такі відчуття, що ти подивився короткометражку.
Данило Павлов:
Ми отримуємо матеріали, і важливо, як вони запітчені. Наприклад, Катя Москалюк, Михайло Палінчак, Сергій Коровайний — їхні пітчі чіткі і зрозумілі. Ми бачимо серію і розуміємо, як це все складати.
Іринка Громоцька:
Мені цікаво бачити фотографів, які самі зацікавлені в своєму матеріалі, які самі можуть поговорити про свій матеріал, які самі розуміють цінність свого матеріалу, і мають власне бачення.
Має бути діалог і комфортна взаємодія між фоторедактором і фотографом. На поганих стосунках не можна побудувати нічого гідного і цілісного.
Данило Павлов
Іринка Громодська
Наша основна аудиторія в The Kyiv Independent – це іноземна аудиторія. І певна місійність нашого медіа — це те, щоб українські фотографи, фотографки, журналісти та журналістки, щоб їхні таланти були підсвічені. Для того, щоб могти підсвітити роботу наших професіоналів і професіоналок, вони повинні розуміти, що їхня робота потрібна.
Данило Павлов:
Я довіряю людям, з якими працюю я, і я сподіваюся, що вони довіряють, що їхній матеріал, в який вони стільки всього вклали, я представлю якнайкраще. Я не візьму просто їхній матеріал, не порадившись з ними стосовно фінальної вибірки, не говорячи з ними, як би вони себе найкраще почували.
Мені здається, що тільки в такій атмосфері може вирости ціннісний матеріал. Якщо фотографи і фотографки не відчувають, що їх цінують, якщо вони не відчувають, що їхній матеріал буде красиво представлений на сайті, не поміж реклами, не маленький, якщо вони не відчувають, що самі фоторедактори і сама редакція не розуміє цінності їхньої роботи, яка тоді в них буде мотивація працювати в полі?
Іринка Громодська:
Чи є в нас голос? Мені здається, що голос в нас є. Те, що бракує — це теплих контактів з закордонними редакціями.
Це питання свободи вибору і детермінізму. Або ми думаємо, що не можемо потрапити в іноземні медіа через невидимі сили, або ми робимо все від себе залежне, щоб виборювати це місце.
На початку повномасштабного вторгнення я була на навчанні за кордоном, і нам в бібліотеку кожного дня приходили найбільші американські газети. І я просто пам’ятаю, що кожного дня там на головній, А1, Україна, Україна і так далі, і так далі, з кожною газетою фотографії наших міст і наших людей, і в жодному таймлайні чомусь я не бачу наших людей.
Якщо медіа позиціонує себе як закордонне, чому левова частка людей, які розповідають про світ, є там з Північної Америки або Західної Європи? І це є насправді оцим от залишком колоніальності.
У нас є чудові приклади, коли додану вартість до історій додає глибоке розуміння контексту. Наприклад, Оксана Парафенюк, українська фотографка, робить чудові матеріали про Україну і якісно нас представляє. Інші приклади — Брендан Хоффман і Наталі Кейсар, які вчать українську мову і зосереджуються на Україні, що дозволяє їм робити глибокі матеріали. Вони інвестують час і ресурси, щоб зрозуміти регіон, на відміну від тих, хто приїжджає через кон’юнктуру. В цьому велика різниця.
Данило Павлов:
Кожен фотограф впливає на реальність своїм баченням і стилем. Ти можеш зняти історію з війни дуже нуарно, а можеш додати надію. Ми впливаємо на те, що виходить, так чи інакше.
Приїзди іноземних фотографів — позитивний момент. Наші фотографи не завжди бачать, що цікаво світові. Це розширює наші горизонти і розуміння, які проєкти можуть бути цікавими міжнародно.
Дане інтерв'ю стало можливим завдяки підтримці work.ua.
Матеріал створено за підтримки The Fritt Ord Foundation.
Іринка Громоцька — фоторедакторка The Kyiv Independent. Здобула ступінь магістра фотожурналістики у Школі журналістики Міссурі за програмою Фулбрайта. Раніше Іринка була кураторкою виставки "Боротьба за гідність", що висвітлювала стійкість українців, стажувалася у Magnum Foundation, працювала з Magnum Photos та була асистенткою фоторедактора фотокниги FotoEvidence "Україна: Воєнний злочин". Її фотографії публікували такі видання, як Радіо Свобода, Reuters, The New York Times та The Guardian. Працюючи в Kyiv Independent, Іринка активно налагоджує зв'язки з фотожурналістами, які висвітлюють події в Україні, приділяючи особливу увагу просуванню довготривалих візуальних історій.
Данило Павлов – фотожурналіст з 2009 року, працював у регіональних ЗМІ Донецька, а згодом у медіа-холдингу "Сегодня" та агентстві УНІАН. Також працював комерційним фотографом для кількох українських компаній. У фотожурналістиці зосереджується на створенні соціальних фотоісторій та ілюструванні репортажів-довгочитів.
Окрім роботи в традиційних ЗМІ, Данило також дописував до онлайн-журналу The Ukrainians, а згодом став відповідальним за візуальний напрямок окремого видання Reporters, яке зараз існує як онлайн, так і в друкованому вигляді.
Данило продовжує фотографувати та висвітлювати події після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Він робить репортажі з деокупованих територій та військових позицій, а зараз працює над тривалим фотопроєктом, який документує вплив війни на військовослужбовців та цивільних, які потребують пластичної хірургії. Він також співпрацює з Державною службою з надзвичайних ситуацій, за що минулого року був нагороджений державним знаком пошани.
Продовжуємо серію інтерв'ю з професійними українськими документалістами.
Про фоторедактуру, роль більд-редакторів у медіа та голоси українців у міжнародному полі ми поговорили з Данилом Павловим та Іринкою Громодською.
Повне інтерв'ю дивіться на YouTube:
Данило Павлов:
Більд-редактор — людина, яка відповідає за зображення, які будуть виходити до матеріалів в медіа. Більд-редактор і фоторедактор чи фоторедакторка — це людина, яка займається всім процесом ведення візуального матеріалу від концептуалізації до публікації, включаючи комунікацію з фотографами і журналістами.
Іринка Громоцька:
Фоторедактор чи фоторедакторка — це люди, які в тому числі та займаються більд-редактурою. Текст і візуал мають бути співпрацею, яка один одного доповнює.
Іринка Громоцька:
The Kyiv Independent є новинним медіа, але це не означає, що ми публікуємо тільки новинні матеріали. У нас теж виходять репортажі, лонгріди, художні репортажі. Фотографія є інструментом, як текст, інфографіка і дизайн. Залежно від мети матеріалу, потрібно вибирати ту чи іншу конфігурацію інструментів. Людям подобається дивитися на людей, люди емпатують людям. Візуальний компонент часто є тим, що може зацікавити людину прочитати текст.
Данило Павлов:
Фоторедактор впливає на вибір фотографів для зйомок і тим самим формує обличчя медіа.
Іринка Громоцька:
Фотографія ілюструє, але не повинна бути буквальною.
Данило Павлов:
Добре побудована фотоісторія, яка складається буквально з 12-15 кадрів, може занести тебе в такі відчуття, що ти подивився короткометражку.
Данило Павлов:
Ми отримуємо матеріали, і важливо, як вони запітчені. Наприклад, Катя Москалюк, Михайло Палінчак, Сергій Коровайний — їхні пітчі чіткі і зрозумілі. Ми бачимо серію і розуміємо, як це все складати.
Іринка Громоцька:
Мені цікаво бачити фотографів, які самі зацікавлені в своєму матеріалі, які самі можуть поговорити про свій матеріал, які самі розуміють цінність свого матеріалу, і мають власне бачення.
Має бути діалог і комфортна взаємодія між фоторедактором і фотографом. На поганих стосунках не можна побудувати нічого гідного і цілісного.
Данило Павлов
Іринка Громодська
Наша основна аудиторія в The Kyiv Independent – це іноземна аудиторія. І певна місійність нашого медіа — це те, щоб українські фотографи, фотографки, журналісти та журналістки, щоб їхні таланти були підсвічені. Для того, щоб могти підсвітити роботу наших професіоналів і професіоналок, вони повинні розуміти, що їхня робота потрібна.
Данило Павлов:
Я довіряю людям, з якими працюю я, і я сподіваюся, що вони довіряють, що їхній матеріал, в який вони стільки всього вклали, я представлю якнайкраще. Я не візьму просто їхній матеріал, не порадившись з ними стосовно фінальної вибірки, не говорячи з ними, як би вони себе найкраще почували.
Мені здається, що тільки в такій атмосфері може вирости ціннісний матеріал. Якщо фотографи і фотографки не відчувають, що їх цінують, якщо вони не відчувають, що їхній матеріал буде красиво представлений на сайті, не поміж реклами, не маленький, якщо вони не відчувають, що самі фоторедактори і сама редакція не розуміє цінності їхньої роботи, яка тоді в них буде мотивація працювати в полі?
Іринка Громодська:
Чи є в нас голос? Мені здається, що голос в нас є. Те, що бракує — це теплих контактів з закордонними редакціями.
Це питання свободи вибору і детермінізму. Або ми думаємо, що не можемо потрапити в іноземні медіа через невидимі сили, або ми робимо все від себе залежне, щоб виборювати це місце.
На початку повномасштабного вторгнення я була на навчанні за кордоном, і нам в бібліотеку кожного дня приходили найбільші американські газети. І я просто пам’ятаю, що кожного дня там на головній, А1, Україна, Україна і так далі, і так далі, з кожною газетою фотографії наших міст і наших людей, і в жодному таймлайні чомусь я не бачу наших людей.
Якщо медіа позиціонує себе як закордонне, чому левова частка людей, які розповідають про світ, є там з Північної Америки або Західної Європи? І це є насправді оцим от залишком колоніальності.
У нас є чудові приклади, коли додану вартість до історій додає глибоке розуміння контексту. Наприклад, Оксана Парафенюк, українська фотографка, робить чудові матеріали про Україну і якісно нас представляє. Інші приклади — Брендан Хоффман і Наталі Кейсар, які вчать українську мову і зосереджуються на Україні, що дозволяє їм робити глибокі матеріали. Вони інвестують час і ресурси, щоб зрозуміти регіон, на відміну від тих, хто приїжджає через кон’юнктуру. В цьому велика різниця.
Данило Павлов:
Кожен фотограф впливає на реальність своїм баченням і стилем. Ти можеш зняти історію з війни дуже нуарно, а можеш додати надію. Ми впливаємо на те, що виходить, так чи інакше.
Приїзди іноземних фотографів — позитивний момент. Наші фотографи не завжди бачать, що цікаво світові. Це розширює наші горизонти і розуміння, які проєкти можуть бути цікавими міжнародно.
Дане інтерв'ю стало можливим завдяки підтримці work.ua.
Матеріал створено за підтримки The Fritt Ord Foundation.
Іринка Громоцька — фоторедакторка The Kyiv Independent. Здобула ступінь магістра фотожурналістики у Школі журналістики Міссурі за програмою Фулбрайта. Раніше Іринка була кураторкою виставки "Боротьба за гідність", що висвітлювала стійкість українців, стажувалася у Magnum Foundation, працювала з Magnum Photos та була асистенткою фоторедактора фотокниги FotoEvidence "Україна: Воєнний злочин". Її фотографії публікували такі видання, як Радіо Свобода, Reuters, The New York Times та The Guardian. Працюючи в Kyiv Independent, Іринка активно налагоджує зв'язки з фотожурналістами, які висвітлюють події в Україні, приділяючи особливу увагу просуванню довготривалих візуальних історій.
Данило Павлов – фотожурналіст з 2009 року, працював у регіональних ЗМІ Донецька, а згодом у медіа-холдингу "Сегодня" та агентстві УНІАН. Також працював комерційним фотографом для кількох українських компаній. У фотожурналістиці зосереджується на створенні соціальних фотоісторій та ілюструванні репортажів-довгочитів.
Окрім роботи в традиційних ЗМІ, Данило також дописував до онлайн-журналу The Ukrainians, а згодом став відповідальним за візуальний напрямок окремого видання Reporters, яке зараз існує як онлайн, так і в друкованому вигляді.
Данило продовжує фотографувати та висвітлювати події після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Він робить репортажі з деокупованих територій та військових позицій, а зараз працює над тривалим фотопроєктом, який документує вплив війни на військовослужбовців та цивільних, які потребують пластичної хірургії. Він також співпрацює з Державною службою з надзвичайних ситуацій, за що минулого року був нагороджений державним знаком пошани.
UAPP — незалежне обʼєднання професійних українських фотографів, покликане захищати їх інтереси, підтримувати, а також розвивати і популяризувати українську фотографію як важливий елемент національної культури.
Діяльність UAPP охоплює освітні, соціальні, дослідницькі та культурні ініціативами, а також книговидання.
UAPP репрезентує українську професійну фотографію в міжнародному фотографічному співтоваристві та є офіційним членом Федерації європейських фотографів (FEP) — міжнародної організації, яка представляє більше 50 000 професійних фотографів в Європі та інших країнах світу.
